В. Укриїнська соціалістична партія (УСП)

В 1900 р. незалежно від РУГ1 в Києві було засновано іншу соціалістичну організацію. Це була Українська соціалістична партія, засновником і ідеоло­гом якої був українець польської культури, журналіст Б.Ярошевський.⁹¹ Варто зверну ти увагу на те, що в історичній літературі можна зустріти помилкові твердження, суть яких полягає в тому, що УСП була утворена в 1903р. н результаті того, шо від РУП відкололась нечисленна група соціалістичної орієнтації. Б.Ярошевський був палким прихильником Польської партії соціалістичної партії (І1ПС) і вважав необхідним створення аналогічної ій •національної української партії. Створення УСГ1 відбулось під безпосереднім впливом польської революційної думки і практики. Як зазначає О.Гермайзе, УСП була “відбитком і копією на українському грунті та в українській національній формі Польської Партії Соціалістичної”.⁹² З основних загальнополітичних і соціально-економічних питань УСП солідаризувалась з ППС, виступаючи за революційне знищення царизму, утвердження широких демократичних прав і свобод, звільнення трудящих від капіталістичного гніту, усуспільнення землі і засобів виробництва як кінцеву мету боротьби. Ці вимоги в концентрованій формі знайшли відображення в першому програмному документі партії “Нарису програми української партії соціалістичної”. Лідером УСП, провідним теоретиком і публіцистом став Б.Ярошевський. Організація складалась в основному з інтелігенції — нащадками раніше спольщених українських шляхетських родин.

Близьке знайомство з ідейною спадщиною ППС, що на той час була однією з найдосвідченіших революційних організацій Росії дало змогу українським соціалістам у стислі строки виробити власний програмний документ —“Нарис програми Української партії соціалістичної.”

Проаналізувавши соціально-економічне та політичне становище україн-

ських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, автори “Нарису”, насамперед, чітко поставили питання про необхідність поєднання національної і соціалістичної сторін визвольної боротьби, яка повинна вестись під прапором соціалізму. “Як утиск наш є трикратний,— зазначалось в прог­рамному документі,— економічний, політичний та національний, так само і наше визволення мусить бути повне, мусить дати нам простір жити вигідно, свобідно і в повнім розвою національнім”.⁹³ Важливим напрямком діяльності УСП мало бути забезпечення умов для побудови “демократичної української республіки” на таких принципах:

1) загальне виборче право;

2) повна рівноправність націй, що населяють Україну;

3) рівність всіх громадян краю;

4) громадянське самоврядування;

5) воля слова, друку, сходок, зібрань;

6) поступове усуспільнення засобів виробництва, в тому числі землі.⁹⁴

В “Нарисі програми української партії соціалістичної” віталося заснування Української соціал-демократичної партії Галичини 18 вересня 1899р., обіцялася всебічна допомога і визнавалася потреба спільної діяльності вітчизняних соціал-демократів і соціалістів по обидва боки російсько- австрійського кордону. Тому заяву делегата УСДП Галичини Г.Ганкевича на Брюнському конгресі австрійської соціал-демократії того ж року про боротьбу за національне визволення всього українського народу і створення соборної державності УСП сприйняла як власне “визнання віри”.⁹⁵ Ліквідація будь-якої залежності України від Росії повинна була стати першим кроком для проведен­ня радикальних реформ. Єдиною програмою, здатною забезпечити успішний розвиток України, була на думку партії, програма соціалістична.

Отже, для досягнення поставленої мети УСП прагнула до співпраці та взаємо­допомоги з вітчизняними соціал-демократичними партіями і організаціями.

У питаннях теорії і практики революційної боротьби Українська соціалі­стична партія дотримувалась марксистських принципів, взявши на озброєння відомий заклик вождя і ідеолога міжнародного робітничого класу: ’’Проле­тарі, усіх країн, єднайтеся!” В програмі УСП зазначалося: “Далекі від шовіні­стичних начинань і поглядів наших народовців-патріотів, ми в польськім, російськім, німецьким робітникові, що прийшов вже до класової свідомості, вбачаємо брата і простягаємо йому руку з братерським утиском, домагаючись від нього вшанування наших прав”.⁹⁶

Українська соціалістична партія визнавала в теорії використання різноманітних тактичних засобів боротьби за реалізацію програмних положень: нід просвітницької роботи в масах до всенародного озброєного повстання, але реальним вважала тільки перший шлях, який вів до пробудження національної свідомості і сепаратистських домагань.

Програмний документ УСП викликав зацікавлення з боку групи україн­ських соціал-демократій і у червні 1901 р. на сторінках друкованого органу УСДП Галичини — часопису “Воля” з'явилася написана в основному Л.Україн­кою “Оцінка Нарису програми Української партії соціалістичної.” Л.Українка зазначала, що “Нарис” бун “прийнятий з щирим виразом солідарності деякими польськими, великоруськими і німецькими соціалістичними виданнями”. В той же час вона критикує невиразність назви партії, постільки “мало назвати свою партію просто соціалістичною, а треба ще й означити її якимось докладнішим терміном. Соціалізм тепер поділився на скілка галузів, часто суперечних між собою, що без виразної термінології свої можуть не пізнати”.⁹⁷ Головне критичне зауваження Групи УСД стосувалося орієнтації УСП на “бра терський союз” з соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі з самодер­жавством за самостійну Україну.

Л.Українка, добре знаючи про централізаторські й великодержавно-шові­ністичні погляди російських і польських соціал-демократів, висловила сумнів *щодо можливості безперешкодного створення незалежної української держа­ви після повалення самодержавства. Якщо суверенність України буде залежа­ти від згоди соціал-демократичних та соціалістичних партій Росії й Польщі з їх великодержавним стремлінням, то з точки зору Л.Українки “вільна, незалеж­на, республіканська українська держава настане ще не хутко”.⁹⁸ Водночас, розуміючи необхідність координації й узгодження визвольних сил Російської імперії в революційному русі, група українських соціал-демократів запропону­вала українським соціалістам прийняти федеративну програму з національного питання на етапі боротьби з самодержавством, а «сепаратичну залишити на розмисл тим що діждуть години визволення, воно тоді видніше буде, чи слід зостатись і далі в федерації..., чи варто заложити свою “хату з краю”, покинув­ши “братерський” союз, якщо він покаже себе не дуже братерським”.⁹⁹

Група Л.Українки та І.Стешенка націлювала українських соціалістів на спіль­не з представниками інших вітчизняних політичних течій ведення культурно- просвітницької роботи поміж значною мірою зрусифікованого міського пролетаріату. Стосовно ж українського сільського пролетаріату на перший план висувалася власне соціал-демократична пропаганда й агітація. Керівниц­тво УСП наприкінці 1901 р. погодилось із більшістю зауважень, висловлених групою УСД, але принципово продовжувало дотримуватись вимоги досягнен-

ня державної незалежності України відразу після повалення самодержавства подібно тогочасній позиції Польської соціалістичної партії. Відповіддю Україн­ської соціалістичної партії на статтю з критикою невиразності її політичної програми стала брошура “До програми української соціалістичної партії”, в якій чіткіше була викладена позиція партії з головних програмних і тактичних питань. Захищаючи назву партії, українські соціалісти підкреслювали, що вважають її соціал-демократичною по суті, поскільки програма УСП співпадає з програ­мою “свідомого пролетаріату всієї Європи”. Але в умовах України відповідні­шою була назва “соціалістична”.¹⁰⁰ В брошурі також вказувалося на органічний зв'язок проблем економічних, політичних і національного визволення.

Своєю соціальною базою УСП вважала в теорії міський пролетаріат, на практиці селянство, сільськогосподарських робітників. Головним друкованим органом партії була газета “Добра Новина”.

Незважаючи на малу чисельність і відсутність сталої організації. Україн­ській соціалістичній партії вдалося розгорнути теоретичну і видавничу діяль­ність (переважно у Львові), зокрема випустити української мовою “Комуні­стичний маніфест” К.Маркса і Ф.Енгельса. Її книжкова продукція, за даними жандармсько-поліцейських установ Російської імперії, була досить відома в Україні й активно використовувалася іншими партіями (РУП, УСДРП, Спілка, Партія соціалістів-революціонерів) у агітаційно-пропагандистській роботі.¹⁰¹

Основним регіоном діяльності УСП була Київська губернія. Широкої ма­сової роботи партія не проводила. Не випадково в брошурі “До програми УСП” вказувалось, що “нашій соціалістичній справі найбільш потрібно не стільки розжовування доктрин, як діяльності, діяльності і ще раз діяльності”.¹⁰²

Ідейна еволюція УСП в 1900-1903 pp. була подібна процесам, які відбувалися в Революційній українській партії. З точки зору О.Гермайзе, програмні документи українських соціалістів яскравіше ніж у рупівців відбивали настрої і прагнення, які панували в українській соціал-демократії. “Тут ми бачимо,—вказує він,—і загальну революційність, і відданість ідеї соціалізму, причому видно, що наукового соціалізму, ще якось не пережили ті “соціалісти”, не довели до свідомості, не зв'язали з класовим почуттям і прагненням пролетаріату і до цього; до цього додано ідею українського відродження, а відчуття свого безсилля примушує групу не відмежовуватися гостро навіть від далеких в ідейному спорідненні елементів, бо виникає побоювання, чи вистачить сил: їх так було обмаль! “Інтелігентський соціалізм на українському грунті” — ось чим, властиво, була програма УСП”.¹⁰³

В червні 1903 р. УСП ввійшла до складу РУП.

В “Оповіщенні” про злуку Революційної української партії з Українською соціалістичною партією повідомлялося: “Центральні комітети Революційної Української Партії і Української Соціалістичної партії переконавшись, що теоретичні засади і практика поіменованих партій однакові в своїх головних точках, ухвалили злучити ці дві партії... Центральні Комітети мають надію, що організація всіх соціалістичних сил України в єдиній партії матиме пожадний вплив на розвій соціалістичного руху на Україні і забезпечить українському пролетаріатові успіх в боротьбі за увільнення робітничої справи”.¹⁰⁴ Спільну програму передбачалось виробити на 11-ому з’їзді РУП. Але об’єднання РУП і УСП виявилося нетривалим внаслідок політичних амбіцій керівників обох організацій. “Переконавшись в соціал-демократичному характері РУП,— від- звачав В. Дорошенко,— Центральний Комітет УСП, чи краще сам Б. Ярошев- ський, бо він властиво репрезентував цілу свою партію, не став чекати на з’їзд і в грудні 1903 р. розірвав з РУП”.¹⁰⁵Отже, в грудні того ж року УСП відокре­милася від ослабленої арештами РУП, а в наступному році зовсім зникла з української політичної арени, влившись до ППС. На початку 1904 p., в умовах російсько-японської війни ЦК Української соціалістичної партії опублікував відозви “Правдиве слово про війну” і “Всім київським робітникам.” В них партія закликала трудящих відмовитися від класового миру і підтримки уряду у війні, боротись за реалізацію своїх вимог шляхом “соціальної революції”.¹⁰⁶

В квітні 1904 року Центральні комітети УСП і ППС підготовили спільну відозву “Не спи, громадо”, в якому заявляли “Коли царизм буде ліквідовано, самостійна республіка українська стане лозунгом більш реальним”.¹⁰⁷ Незалежно від УСП під керівництвом Б.Ярошевського на початку 1903 р. в Харкові з ініціативи адвоката О.Росторгуєва, членів харківської студентської громади М.Базькевича та Г.Чубенка виникла інша українська соціалістична партія, яка подібно першій взяла за взірець програму ППС “з пристосуванням до українських політико-економічних і національних умов”, але в подальшому не виявляла себе ніякою діяльністю.^ІШ

Поиск по сайту: