Національні партії України в революції 1905—1907 років: теоретико-ідеологічна, агітаційно-пропагандистська діяльність, еволюційні процеси, тактика

1. Еволюція РУП, її участь у революційних подіях 1905 р.

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 pp. у Російській імперії сприя­ла пожвавленню теоретико-ідеологічної і пропагандистської роботи РУП, при­скорила еволюційні процеси в її середовищі.

На початку 1905 р. на сторінках “Праці” було відкрито дискусію з най- пріоритетнішого для РУП — національного питання. Зокрема, Д.Антонович у січневому та лютневому номерах теоретичного органу РУП виступив з низкою статей, присвячених національному питанню. В них він стверджував, що національне питання вигадане буржуазією для затемнення класової свідомості пролетаріату і взагалі для нього особисто не існує. Більше того, член ЦК РУП поставив під сумнів можливість застосування терміну “нація” до корінного населення України, посилаючись на недостатню наукову розробку критеріїв, зокрема, такого як мова.^[2] Проте вже в наступній публікації, відкидаючи марксистський погляд на національне питання, Д.Антонович повертається до гасла “Самостійної України”. “Ми повинні,— писав Антонович,— раз націо­нальне питання для пролетаріату не існує — радикально його розв’язати поставленням у своїй програмі виразної точки — самостійної демократичної української республіки від гір Карпатських до гір Кавказьких”.²

З аргументованою критикою статей Д.Антоновича, в останньому березнево- квітневому випуску “Праці” виступив М.Порш, доводячи, що “національне питання існує і воно виявить себе ще більше тоді, коли розвалиться Росія”.³ Полемізуючи з Д.Антоновичем, він писав, що національний гніт тяжить над усіма верствами поневоленого народу і особливо відбивається на пролетаріаті. Тому робітничий клас у більшій мірі, ніж буржуазія, заціїсавлений в усуненні національного гніту. На відміну від попередньої своєї' позиції, М.Порш на передній план висував ідею національно-територіальної автономії України у складі майбутньої демократичної Росії. Потрібно зазначити, що різниця між поглядами'обох керівників РУП була несуттєва. Якщо Д.Антонович визнавав

самостійність як стратегічне завдання партії, як соціалістичну перспективу, то М.Порш розглядав національно-територіальну автономію, як етап на шляху до буржуазної незалежності.

З метою збереження партії від розколу, і віднайдення компромісного варіанта у поглядах М.Порша і Д. Антоновича з національного питання, членами ЦК РУП був розроблений черговий проект програми партії, який опублікували в березні 1905 р. Хоча в основу його було покладено “Нарис програми РУП” Київської вільної громади (квітень 1903р.), Порш та його однодумці внесли деякі нові положення.

Зокрема, в теоретичній частині проекту програми РУП зазначалось, що партія визнає "основні принципи, конічні цілі і тактику міжнародної соціал- демократії”.⁴ Отже, автори програмного документа Революційної української партії за взірець взяли Ерфуртську програму німецьких соціал-демократів,

проекту, як і раніше, залишалась невизначеність щодо поміщицької землі.

У галузі національний відносин ругіівці висунули вимогу “автономії України з окремим представницьким Зібранням (сеймом), котрому належить право законодавства в тих внутрішніх справах, що торкаються тільки люду, який мешкає на території України”.⁸ Вимога автономії України була доповнена в проекті програми РУП двома принциповими положеннями; широкого місцевого, крайового і національного самоврядування для всього населення майбутньої Російської республіки та права кожної нації на “політичні інституції, які б гарантували їй вільний культурний і громадський розвиток”.⁹ Газета “Праця” закликала усі партійні організації взяти найактивнішу участь в обговоренні проекту програми РУП, з тим, щоб він спирався на “ясну свідомість членів нашої партії, а не був нав’язаний їм керівництвом”.¹⁰ Але

відбулася конференція Харківського, Полтавського і Лубенського комітетін.

Її учасники дійшли висновку, що гасло автономії України “перечить інтересам пролетаріату і затемнює його самосвідомість,” а тому його не варто вживати у агітаційній літературі.

Конференція звернулася до ЦК РУП із категоричною вимогою розпуску партії і влиття її членів до російської соціал-демократії, причому без особливої різниці — до більшовицького чи меншовицького крила.¹²

Отже, невпинні еволюційні процеси, які особливо були помітні в політико- ідеологічній сфері діяльності РУІ1, в 1905 році свідчили про те, що найближ­чий час нона повністю трансформується в національну партію соціал-демокра­тичного зразка.

Розробку програмних питань, їхнє живе обговорення на сторінках партій­них періодичних видань, рупівці поєднували з практичною політикою, актив­ною участю в революційних подіях першої російської революції.

Варто зазначити, що РУП висловила свою солідарність з революційною боротьбою російськог о пролетаріату і заявила про готовність підтримати його радикальні політичні вимоги. В одній з листівок, випущених Центральним комітетом РУП з приводу подій революції 1905 p., наголошувалось: “Товари­ші, пора нам виступити з нашою пролетарською силою. Пора нам скинути з своїх плечей ярмо царського самодержавія. Кидаймо ж ми роботу, ставаймо до бою за свободу Росії, за діло пролетаріату”.¹³ Навесні-влітку 1905 р. діяльність РУГ1 охоплювала територію повітів Київської, Полтавської, Черні­гівської та Волинської губерній. Активісти партії' вели агітацію серед селян, поширювали пропагандистську літературу, влаштовували сільські сходки та демонстрації спільно з іншими революційними організаціями. За далеко непов- ними архівними даними, губернськими жандармськими управліннями булп зареєстровано в 1905 р. тільки у Київській і Чернігівській губерніяхпоширення листівок РУПу майже в 60 населених пунктах. Члени партії в листівках закли- кали селян до оборони від наступу царизму й поліції, радили їм утримуватися від підпалів та розгромів поміщицьких маєтків, шляхом страйків добиватися зниження орендних цін на землю, підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці, тобто боротися за задоволення виключно економічних потребу Крім цього, рупівці активно пропагували національні гасла, відстоювали ідею самостійності України.¹⁴

В значній мірі під впливом напруженої агітаційногпропагандистської роботи рупівців, видання ними численних яіпп-ш ня ппцятгу 1905 р. страйк сільськогосподарських робітників на бурякових плантаціях поширився по всій Київській, Полтавській, Волинській та Херсонській губерніях і набув, за оцін­кою Київського ГЖУ, “небувалих у Російській імперії розмірів”.¹'¹

Відозви, поширені активістами РУП, дали новий поштовх до страйків на Київщині восени 1905 р.

Варто підкреслити, що протягом весни-літа 1905 р. вплив РУПу на загаль- норосійський визвольний рух збільшився, а лави її політично зросли в резуль­таті залучення до революції нових верств українського селянства і робітниц­тва. Міські робітничі організації партії налічували: у Києві —450-500 чол., Полтаві—300-350, Ніжині—150, Харкові —60-75, у Білій Церкві, Фастові, Прилуках —по 25-30 чол. Сільські осередки в Лубенському, Ніжинському повітах та на Кубані об’єднували по 150-200 чол.¹⁶

Під час революційного піднесення 1905 р. найбільш результативно діяли j комітети РУП на Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині.

Осередком українського ренолюційно-визнольного руху і місцем знаход- і ження Вільної Громади (комітету) РУП став повітовий Ніжин Чернігівської! губернії. Це пояснюється перш за все наявністю в ньому низки вищих та середніх

І навчальних закладів, переважно з українським складом населення і близькістю до Києва, де перебував ЦК партії. Маючи у своєму розпорядженні друкарню і три гектографи, Ніжинський комітет значної уваги надавав видавничій роботі: тільки з червня по вересень 1905 р. ним було видруковано майже 10000 книжок. Активісти комітету поширили також 2500 рупівських відозввід Києва.¹⁷

Найяскравішою сторінкою участі РУП у революційних подіях 1905 р. була діяльність Вільної Громади партії на Полтавщині, очолюваної А.Лівицьким. Уже на початку 1905 р. в партійних осередках Лубен налічувалося близько 150 робітників і робітниць.

На середину 1905 р. Лубенська вільна громада фактично стала на чолі революційно-визвольного руху на Полтавщині, а її члени здійснювали керівництво Коаліційним комітетом, що складався з представників російських і єврейських соціалістичних партій. Лубенський Коаліційний комітет з ініціа­тиви А.Лівицького створив так звану “єврейську самооборону”, що налічувала 300 робітників — прихильників РУП.¹⁸ Завдяки цим заходам в Лубенському повіті восени-взимку 1905 р. не було допущено жодного погрому. Взагалі про­тягом осені-зими 1905 р. РУП тимчасово взяла на озброєння радикальні засоби боротьби, раніше для неї не властиві: вуличні бої, індивідуальний терор, збройне повстання.¹⁹

РУГІ намагалася сумлінно дотримуватись виробленої січневою конферен- і цією соціал-демократичних організацій Росії (1905 р.) тактики спільного фрон­ту. В роки першої російської революції РУП брала активну участь у організа- j ціях спільних із РСДРП та Бундом акцій — страйків, демонстрацій, мітингів, збройних виступів.

Ще напередодні революції 1905-1907 pp. почалася орієнтація українське: соціал-демократії на міський пролетаріат, що викликало конфлікт із набагато потужнішою РСДРП. Незважаючи на багатий практичний досвід і теоретичні здобутки, РУП все ж виявилася мало підготовленою порівняно з РСДРП і Партією соціалістів-революціонерів до результативної участі в першій російській революції. У великих промислових центрах вона не витримувала конкуренції з боку російськйх соціал-демократів, тому найбільший ефект діяльність рупінців мала на селі — в організації страйків на цукроварнях і бурякових плантаціях. Ідейна і організаційна криза, яка мала місце в партії наприкінці 1904— на початку 1905 p., значно послабила український рух у першій російській революції. Варто вказати, що у надзвичайно складних революційних умовах РУП зуміла відстояти свій національний характер і напрацювати відповідні форми роботи з різними категоріями службовців, селянства й робітництва. В зазначений період тривав напружений процес вироблення власної ідеології, відбувалось поглиблення процесу соціал- демократизації.

Поиск по сайту: