Перші спроби організації українських політичних партій

В історичній літературі традиційно першою українською політичною пар­тією називають Русько-українську радикальну партію, організовану в 1890 р. в Галичині, а для Наддніпрянської України такою організацією вважають Революційну українську партію, засновану в 1900 р. Насправді ж, як свідчать сучасві дослідження вітчизняних істориків, творевня першої української політичної партії розпочалося значно раніше — у 1883 р. і натхненником цих намагань виступив М.Драгоманов.

Суперечки М.Драгоманова та українських громадівців з російськими рево­люціонерами Народної волі з питання федералістичної розбудови рево­люційної партії та майбутнього країни, з національного питання, питання пріоритету політичного та соціального визволення, в яких українці посідали помірні реалістичні позиції, неприйняття ними терору народовольців, призвели до розколу. Як наслідок, у 1883 р. членом Одеської громади В.Мальованим, який перебував під впливом М.Драгоманова, було складено проект програми української соціально-революційної партії на федералістичних засадах.³⁵

Цей програмний документ був вилученні’, у вересні 1883 р. Київською жандармерією в одного з розшукуваних діячів революційного руху І.М.Присецького.

Проект програми української соціально-революційної партії своєю кінце­вою метою передбачав досягнення бездоганного суспільного устрою. Здійснен­ня цієї загальної ідеї планувалось як в інтересах України, так і всіх народностей імперії. Другий параграф максимальної частини програми передбачав забезпе­чення реалізації справедливого соціального устрою шляхом утвердження колективізму. Вирішення цього стратегічного питання було можливе лише при умові дотримання принципу індивідуалізму, тобто завдяки розкріпаченню волі і здібностей кожного індивідууму. Процес вироблення соціально-еконо­мічного колективізму з індивідуалізму повинен був йти шляхом еволюційно- органічного розвитку. В той же час цей шлях складався з ланцюгу революцій, котрі мали докорінно змінити у віддаленому майбутньому існуючий лад.

Програма ж мінімум на найближчий час передбачала:

1) у сфері політичного життя — досягнення правового стану;

2) у економічній сфері — здійснення докорінних реформ;

3) у галузі соціального і культурного життя народу: зрівняння майнових, станових, освітніх прав громадян; культурне піднесення народу, розвиток духу солідарності та братерства; поширення серед народних мас соціалістичних ідей.³⁶

Для практичної реалізації програмних положень українська соціально- революційна партія визначила основні напрямки своєї діяльності, які були спрямовані на:

1) привнесення у свідомість народу революційних ідей, які здатні най­ближчим часом змінити існуючий лад;

2) визначення тих шляхів, якими народ зміг би поліпшити своє життя;

3) засвоєння народом тієї залежності, що має місце між його економічним станом і існуючим політичним ладом;

4) підготовку народу до свідомої участі в політичному русі та суспільному

житті;

5) організацію найбільш свідомих в народі сил, які могли б створити нпливону суспільно-політичну структуру;

6) постійну увагу до питання культурно-національного розвитку України й пропаганду серед української інтелігенції ідей національного відродження і української політичної партії.³⁷

Проектом програми української соціально-революційної партії перед­бачалось, що діяльність партії буде поширюватись на села і міста, а в соціаль­ному плані нона буде охоплювати всі верстви населення України. В зазначе­ному документі були низначсні також засоби діяльності партії:

1) поширення вплину партії головним чином серед професійних людей та громадських діячів;

2) організація підготовчих, освітніх гуртків серед української молоді;

3) організація н групи українських робітників та ремісників у містах України;

4) організація кращих, на думку партії, людей з народу по селах;

6) створення духонного орг ану для роз’яснення цілей партії;

7) організація предстанництна партії в момент громадських заяв у земських та міських установах, різних товариствах та зібраннях.³⁸

Чітко були визначені відносини партії з народом:

1) ніколи проти волі народу не проводити в життя плани змін існуючого ладу, які згідно з ретельною перевіркою, не будуть відповідати бажанням народу:

2) не залучати народ до участі в революційному русі доти, поки він не усвідомить зміст та значення останнього і не стане його переконаним учасником.

Партія мала складатися з окремих автономних груп, зв’язаних між собою центральною групою, котра б координувала діяльність всіх інших груп, тобто в основу організаційної побудови партії був покладений федеративний принцип. В програмі також зазначалося, що українська політична партія вважає за потрібне діяти узгоджено з аналогічною партією великоросійською і з’єднав­шись з нею на федеративних засадах, обговорювати політичні проблеми та брати спільну участь в революційному русі Росії.

Ядром партії повинен був стати первинний гурток, ініціатори якого мали

створити між собою тісні “братні” стосунки і підлягати абсолютному мораль­ному контролю гуртка. На первинний гурток покладається вирішення таких питань:

1) скласти в майбутньому політичну партію соціалістів і федералістів на вищезгаданих засадах;

2) підготуватися до майбутньої діяльності, маючи на увазі, що кожен із членів гуртка буде призначений пропагандистом певних ідей і організатором сил в українському селі чи місті для боротьби, головним чином, з існуючим політичним устроєм.³⁹

Аналіз вищенаведеного політичного документа свідчить про те, що місія Б.Мальованого, який в 1882 р. нелегально повернувся в Росію, полягала зовсім не в тому, щоб, за свідченням деяких дослідників українського націо­нального руху, “додати сили діяльності останків “Народної Волі”.⁴⁰ В дійсності В. Мальований мав створити на батьківщині розгалужену політичну організацію на федеративних засадах і тим самим перевести в площину прак­тичних дій політичні ідеї провідника українського національного руху М.П.Драгоманова. Створення такої партії повинно було скласти конкуренцію російським революційним гурткам і усунути їх з українського терену, при­внести в процес національного відродження елемент політичного життя, політичної ідеї. Об’єднавши федеративним шляхом українську партію з росій­ською революційною партією, повалити існуючий лад і тим самим залучити український народ до процесу створення нового суспільного ладу на цілком рівноправних засадах з народом російським. Таким чином, гостра дискусія між М.Драгомановим і деякими одеськими громадівцями, з одного боку, і російськими революціонерами з іншого привела до самостійної рішучої спроби створити першу в історії України загальнонаціональну партію. 1 лише опера­тивність поліції, що заарештувала ініціаторів В.Мальованого, І.Присецького, Г.Пчолкіну зашкодила утворенню першої української політичної партії.⁴¹ Не випадково ініціатором і виконавцем цього плану став представник Одеської Громади більш радикальной політично активної, ніж Київська. Відзначаючи в цій справі роль В.Мальованого, якому належав наведений проект, потрібно вказати, що до розробки останнього доклав руку М.Драгоманов, як автор самої концепції федералізму в революційному русі. Федералізм, який став головним принципом партії, був реакцією українських політичних діячів на централістські уподобання російських революціонерів і тому, фактично, являв собою принцип усамостійнення української політики в умовах того часу і, значить, відповідав інтересам українського національного відроджевни. В напря- мах діяльності української соціально-революційвої партії, творці якої висту­пали як найбільш радикальне українське політичне угруповавня, і радикальних течій російських народників є суттєві відмінності. По-перше, значно більший вплив західноєвропейських політичних традицій на українські партії ніж на російські організації. По-друге, українські діячі дотримувались принципів реалізму та політичної етики, не вірили в чудодійну силу революції, були пере­ковані, що процес — то довгий шлях, що суспільство оновлюється еволю­ційним шляхом. Українські радикали відкидали методи тероризму та політич­ного шахрайства. Вони вважали неприпустимим провокувати населення на несвідому боротьбу. Реалізм їхньої програми полягав у визнанні добровіль­ності запровадження конституційного ладу і бажанні здійснити економічні та соціальні реформи правовими методами.

Відкидаючи терор, українська партія планувала готувати своїх членів до легальної політичної боротьби. Все цс дуже відрізнялось від політичних доктрин, які сповідували російські радикали.

Наприкінці 90-х років минулого століття група політично свідомих українців з Наддніпрянщини видала в Галичині “Програму Української національної партії.” Потрібно зазначити, що ця програма за своїм змістом дуже подібна до “Декларації віри “Братства тарасівців.” Головне завдаввя партії полягало в тому, щоб “дати своєму народу волю націовальну. Скоро Україна добуде цю волю, зміст національного прапора сам собою переміниться, бо людськість поступає і всі ідеали чергуються”.⁴² Програмний документ української національної партії визначав для її членів орієвтацію на такий “ідеал людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації' підвладвій, а українська нація в ряд з усякою другою користується однаково рівним правом”.⁴³

В соціально-економічній сфері партія ставила за мету побудову справедливого ладу, в якому с місце цілій українській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, можливо однаково забезпечених, національно свідомих братів-працівників”.⁴⁴

В соціально-політичній частині програми визначені такі основні завдання партії, як забезпечення конституційного устрою держави, “з якою федератив­но поєднається Україна”, свободи “особистого сумління, релігії, слова, друку, освіти”, асоціацій і товариств.⁴⁵

Отже, створення наприкінці XIX ст. в Наддніпрянщині політичних органі-

зацій, розробка проектів програм майбутніх партій виразно засвідчили наяв­ність соціально-політичного грунту для створення на терені України власних національних політичних партій.

1. Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України.: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст.— Харків, 1996.— с. 70.

2. Лавривенко Ю. Рух Вільної Спілки//Украївський історик.—1976. NQ1-4,— с. 23.

3. ГоловченкоВ. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України.: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст.— Харків, 1996.— с. 12.

4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XV111— початок XX ст.) — Львів, 1996.— с. 325.

5. Геращенко Т. «Братерство Тарасівців» у спогадах і документах//Розбудова держави.—1996. N01.— с. 36.

6. Слабчснко М. Матеріили до економічно-соціяльної історії України XIX ст. В 2-х т. Т.2.— Харків, 1927,— с. 204.

7. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. Т.1 Б.м., 1983,— с. 24-25.

8. Правда,—1893. Т. X VII/ Bun. L.— с. 203.

9. Липа 1. Братство тарасівців (Спомини)//Літературно-науковий вісник. Кн. XII— 1925,— с. 265.

10. Геращенко Т. “Братерство тарасівців” у спогадах і документах//Розбудова держави.—1996. №1.— с. 36.

• 11. Борис Р. Микола Міхновський.— Львів, 1936.— с. 6.

12. Лотоцький О. Сторінки минулого. Т.2— Варшава, 1933.— с. 75.

13. Дорошенко В.Революційва Українська Партія (РУП), (1900-1905 pp.) — Нарис з історії української соціал-демократичної партії.— Львів-Київ, 1921.— с. 5.

14. Федевко П. Український рух у XX столітті.— Лондон, 1959.— с. Ї9.

15. Гермайзе О. Нариси з історії революційвого руху на Україні. Т.1. Революційва Украївська Партія (РУП).— Харків, 1926.— с. 46.

16. Центральний державвий архів вищих органів влади та управління України (далі

ЦДАВОВУ) ф. 3805. on. 1. спр. 22. арк. 3-4.

17. Феденко П. Український рух у XX столітті.— Лондон, 1959.— с. 20.

18. Верига В.Нариси з історії України (кінець XVIII— початок XX ст.).— Львів, 1996.— с. 325.

19. Гермайзе О. Нариси з історії революційвого руху ва Україві. ТІ. Революційна Українська Партія (РУП) — К., 1926.— с. 20.

20. Там же, с. 21.

21. Сторінки історії Компартії України. Запитання і відповіді.— К.,1990.— с. 18.

17. Варгатюк ГІ., Шморгун П. 1898-1917: маловідомі сторінки історії//Маршрутами історії.— К.,1990.—с. 4.

18. Франко і Народники і марксисги//Літературно науковий вісник. Кн. 6.—1899.— с. 186.

19. Касьявов Г Українська ивтслігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: Соціально-політичвий портрет.— К.,1993.— с. 46.

20. ЦД1АУ ф. 274. on. 1 спр. 536. арк 247.

21. Там же, арк. 24

22. Баган О. Юрій Лвпа:лкщина і мислитель.— К., 1994.•— с. 3.

23. Чикаленко Є. Спогади: (1861-1907).— Львів. 1925.— с. 240.

24. І'унчак Т. Україна: перша воловина XX століття: Нариси політичної історії.— К., 1993.— с. 28.

25. Ефремов С. Ич общестнсноіі жизни на Украине // Русское багатство.—1908 NQ 7—

с. 35.

26. Лотоцький О. Сторінки минулого. 1.2.— Варшава. 1933.— с. 63.

27. ЦД1А У ф. 274. он. 1. сир. 536. арк. 24.

28. Касьявов Г. Украївська івтелії евція на рубежі ХІХ-ХХ століть: Соціально-політич- вий портрет. - К., 1993.-- с. 49.

29. Касьявов 1 Украївська інтелігенція ва рубежі ХІХ-ХХ століть; Соціально-політич- ний портрет.— К., 1993.-- с. 50.

30. Болдирсв О. Одеська громада: історичний нарис про українське національве відрод­ження в Одесі у 70-ті роки XIX сторіччя — початок XX сторіччя.— Одеса, 1994.— с. 76-79.

31. Ьолдирссн О. Перша спроба організації української політичної партії//Укр. іст. журн.— 1995. N0 6,— с.50.

32. Там же. с. 50.

33. Там же, с. 50.

39 Там же, с. 50.

40. Рябінін-Скляревський О Одеська громада 1870-х років//Україва.—1926. № 5.— с. 135.

41. Болдирсв О. Одеська громада: історичний нарис про українське національне нідродженвя в Одесі у 70 - ті роки XIX сторіччя — початок XX сторіччя.— Одеса, 1994 — с 79.

42. Гермайіе О. Нариси з історії революційвого руху ва Україві. Т.1.//Революційна Українська Партія (РУП).— К. 1926.— с. 24

43. Там же, с.24

44. Там же. с.25

45. Там же. с.25

Розділ III

Поиск по сайту: