Соціальна характеристика суб'єктів права

Суспільні (громадські) відносини - це зв'язки між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. Структура суспільних відносин досить складна, в ній вирізняють - економічні зв'язки (виробничі відносини), соціальні, політичні, культурні (духовні), правові зв'язки тощо.

Суб'єктами суспільних відносин можуть виступати соціальні спільноти (народ, нація, соціальний шар чи група), організації (державні, громадські, приватні), окремі особи (індивіди). Місце кожного суб'єкту в системі соціальних зв'язків обумовлено об'єктивними закономірностями функціювання громадських стосунків та активністю їх учасників.

Як відомо, право регулює громадські відносини, в наслідок чого вони здобувають правову форму, тобто стають правовими відносинами.

У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного й врегульованого характеру, тому що право є сильним організуючим чинником, додає особливої визначеності й стійкості будь - якій сфері суспільного і державницького буття.

Звертаючись до сутності правовідносин як суспільних зв'язків, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, забезпечені державою, ми найближче підходимо до поняття "правосуб'єктності".

Феномен правосуб'єктності має дуалістичну природу - нормативну і соціальну водночас. Як система норм про здатність суб'єкта прав і зобов'язань, правосуб'єктність співвідноситься безпосередньо з нормами права, які визначають зміст цих прав і обов'язків (щодо державних органів - з нормами про компетенцію). Інакше кажучи, змістом правосуб'єктності є комплекс прав і зобов'язань суб'єктів права, який витікає безпосередньо із закону незалежно від участі у конкретних правовідносинах. Мова йде про правовий статус особи чи установи.

В той же час, коло та види суб'єктів права також безпосередньо залежать від галузі соціальних відносин, що врегульовуються правом, від глибини і характера активного й плідного правового впливу. Правосуб'єктність співвідноситься із суб'єктивними правами і зобов'язаннями не прямо, а соціально опосередковано через відповідні норми, які визначають сутність і зміст цих прав і обов'язків та юридичних фактів. А правовий статус особи чи організації формулюється у законі не як абстрактна, а як соціально зумовлена потребами суспільства й держави даність.

Таким чином, правосуб'єктність являє собою передбачену нормами права можливість (здатність) бути учасником правовідносин. Правосуб'єктність - це безперечно складна юридична властивість, але її складові елементи - правоздатність і дієздатність - мають також чітко визначену соціальну якість.

Розглянемо це. Правоздатність, як відомо, є обумовлена нормами праваздатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто це передумова існування суб'єктивного права, а не саме суб'єктивне право. Цивілізоване право розвинутих держав, наприклад, визнає в рівній мірі за всіма громадянами країни здатність мати громадянські права і нести обов'язки (це - громадянська правоздатність). Правоздатність містить широкі соціальні можливості громадянина вимагати від держави конкретизації чи розвитку своїх головних прав, тобто наявність правоздатності надає юридичну силу певним соціальним діям суб'єктів. Отже, у парадигмі соціологічного підходу можна стверджувати, що правоздатність не є конкретним правом, а соціально визначена можливість може бути носієм всіх тих прав і обов'язків, які обумовлені об'єктивним правом.

В свою чергу, дієздатність як складова правосуб'єктності є визначеною в законі можливістю особи своїми власними діями набувати і здійснювати права та обов'язки. Основні форми її існування, а саме - угодоздатність (можливість особисто здійснювати цивільно - правові угоди) і деліктоздатність (обумовлена законом здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення) виникають внаслідок певних соціальних обставин і умов. Так, якщо правоздатність громадянина виникає з моменту його народження, то дієздатність - із досягненням певного віку (соціально - демографічна умова); для психічно хворих та неповнолітніх осіб, які не опанували властивостей дієздатності з невідповідності певним соціопсихологічним і віковим ознакам, цивільне право, навіть, вводить інститут уповноваженого представника, що своїми діями має представляти інтереси недієздатного учасника правовідносин.

Отже, правоздатність і дієздатність - це безумовно соціо - юридичні властивості, які відбивають закономірні процеси зростання ролі права і соціальної відповідальності особи перед суспільством. Масштаби, різновиди та межі правоздатності суб'єкту визначаються закономірностями розвитку суспільства, обумовлені характером економічного та політичного ладу, рівнем цивілізованості та демократизму громадського життя.

Слід враховувати, що правовідношення - це не тільки центральний механізм правового регулювання, а й різновид суспільних відносин, тому їм притамані не тільки формально - юридичні, але й соціальні ознаки. Розглянемо їх послідовно.

1. Сторони правових відносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть соціальні зобов'язання. Зміст правовідношення формується в наслідок волевиявлення його учасників (які є, водночас, соціальними суб'єктами), дії юридичних норм та у відповідності з рішеннями правозастосовчих органів. Слід мати на увазі, що найчастіше правове регулювання здійснюється без втручання правозастосовника, і навіть за умов відсутності нормативно - правового підгрунтя правове відношення відбувається при вадах законодавства на основі загальноприйнятих соціальних чи диспозитивних норм.

2. Правове відношення є таким суспільним відношенням, в якому здійснення суб'єктивного права і виконання обов'язків забезпечені можливістю державного примусу, що за своєю природою є соціально - політичною функцією держави. Хоча у більшості випадків здійснення суб'єктивного права і виконання обов'язків суб'єктами правовідносин відбувається без застосування заходів державного примусу.