Система суб'єктів права та їх соціальні властивості

Цивілізаційна історія людства свідчить нам про те, що далеко не всі люди у минулому визнавалися за суб'єктів права. Наприклад. За часів стародавнього світу індивіди, що перебували у статусі невільника, могли бути лише об'єктами правовідносин (предметом купівлі - продажу); зокрема, у римському праві невільник розглядався як речь, предмет, "засіб виробництва, що говорить". До речі, в умовах рабовласницької формації всією повнотою формально - юридичних прав не володіли й багато хто з вільних громадян. У цьому факті безпосереднььо відбивається дія такого соціального чинника як залежність правосуб'єктності від соціального статусу особи у сословно - ієрархічних суспільствах.

За часів феодалізму закріпачені селяни також не були рівноправними громадянами, отож не були вони й повноцінними суб'єктами права. Вони мали суттєві обмеження у правах, бо феодальне право було "правом привелеїв" і чітко провадило градацію людей в залежності від соціального походження, звання, стану тощо.

В сучасних цивілізованих країнах соціально - правові дискримінації скасовані. В Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1996 р.) проголошено: " Кожна людина, де б вона не знаходилась, має право на визнання його правосуб'єктності " (стат. 16).

У системі суб'єктів права відбиваються всі соціальні характеристики і риси, що відповідають даному суспільству, його правовій та політичній системі, пануючому типу права.

Учасниками правовідносин є суб'єкти права, під якими розуміють людей та їх об'єднання, що виступають в якості носіїв передбачених законом прав і обов'язків. Категорії "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин" практично рівнозначні, але наукова література робить щодо цього деякі уточнення. По - перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути водночас учасником всіх правовідносин; по - друге, народжені, малолітні діти і душевнохворі люди, що також є суб'єктами права, не стають суб'єктами більшості правовідносин; по - третє, врешті, правовідносини - не є єдиною формою реалізації права. Оскільки, ці обставини мають здебільше соціальний характер, їх необхідно враховувати при розгляді соціальної природи суб'єктів права.

Отже, суб'єктами права можуть виступати індивіди, їх колективні спільноти (об'єднання, зокрема) чи організації, які на підставі юридичних норм стають учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків.

У парадигмі соціологічного підходу, який, за висловлюванням його найвидатнішого представника, американського вченого Р.Паунда, вважає право соціальним інструментом, засобом "соціальної інженерії", суб'єктів правовідносин можна досить чітко класифікувати та систематизувати.

До речі, аналітична юриспруденція за ознаками формально - юридичного підходу (найчастіше це - правовий статус) поділяє суб'єктів права на дві групи: ті, що здійснюють правовідносини в галузі приватного права; і такі, що діють у сфері публічного права. У сфері приватного права (цивільного, сімейного, трудового, зімельного, цивільного судочинства тощо) суб'єкти права поділяють на фізичних і юридичних осіб. В галузі публічного права самостійними суб'єктами виступають органи держави, що володіють повновагами зі здійснення владних функцій законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

Соціологічна ж класифікація суб'єктів права вимагає ускладнення критеріїв, за якими їх розподіляють. В такому випадку за критерії беруться соціально - правові ознаки: по - перше, соціально - правовий статус; по - друге, - соціальна згуртованість; по - третє, - інституційность.

Таким чином, суб'єкти правовідносин можна розподілити на: індивідуальні - громадянни конкретної держави, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним громадянством(біпатріди);

колективні (соціальні спільноти) - народ, нація, населення регіону, трудовий колектив;

інституційні (організації) - державні організації (державні органи, адміністративно - територіальні одиниці, виборні округи, державні установи і підприємства, безпосередньо держава), недержавні організації (громадянські об'єднання, господарчі організації як юридичні особи, релігійні організації й установи, іноземні фірми) (див.мал.1).

Слід обов'язково уточнити, що не будь - який колектив людей, або соціальна спільнота (група) можуть виступати суб'єктами права. Наприклад, такі соціальні чи соціопрофесійні спільності як сім'я (родина), учбова група, курс, кафедра вищого навчального закладу, виробнича бригада чи цех та деякі інші не володіють властивостями правосуб'єктності. Суб'єктами права можуть стати лише більш чи менш значні, усталені або постійні соціальні утворення, які характеризуються єдністю волі і мети, а також визначеною внутрішнею організацією. І це не яким чином не тимчасові поєднання громадян, або якихось структур.

Соціальна природа суб'єктів права виявляється не із властивостей, що їм надає юридично й соціально обумовлена

Мал.1

Організації

правосуб'єктність - це лише опосередкований зв'язок. Соціальна природа генетично набувається ними з чинників соціального походження - суб'єкти права, як доводить соціологічний підхід, є елементами соціально - класової та соціально - інституційної структури суспільства.

Отже розглянемо їх соціально - правові ознаки. Громадяни - це, за соціологічним визначенням, індивіди, що як суб'єкти права набули громадянських прав певної держави; вони вступають у різноманітні правовідносини: цивільно - правові, сімейні, трудові, земельні, фінансові, процесуальні тощо. Від соціальної та правової активності громадяннина залежить набуття ним певного статусу в суспільстві, соціальному шарі, групі чи колективі, його життєвий успіх. Соціально - правове становище громадян цивілізованих країн в цілому характеризується наявністю у них правового статусу, який містить не тільки правосуб'єктність, але й основні права, свободи та обов'язки людини, які найчастіше закріплюються у Конституції держави. Так, соціально - правовий статус громадян України цілком відповідає стандартам прав людини, що визначені відомими і визнаними міжнародно - правовими актами. Конституція України (1996 р.) визначає права і свободи людини як невідчужені та невід'ємні, що належать кожному від народження. Конституція закріплює і гарантує рівність всіх громадян перед законом і судом, право на життя, захист гідності особистості, право на свободу і особисту недоторканість, недоторканість приватного життя, оселі, свободу руху, вибору місць перебування і проживання, свободу слова, думок і совісті, зборів, мітингів і демонстрацій, право на об'єднання, участь в управлінні справами держави, свободу підприємницької діяльності, захист права приватної власності тощо. Кожен громадянин має право розпоряджуватися своїми здібностями до праці. Має гарантії соціального забезпечення, право на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на волю у творчості, на суддєвий захист прав і свобод. В той же час Конституція України встановлює соціально виважені обов'язки громадян: платити законно визначені податки і збори, зберігати природу і навколишнє середовище, дбайливо відноситись до багатств природи, захищати Вітчизну, нести військову службу згідно з чинним законодавством.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути суб'єктами трудових, цивільних, процесуальних та інших правовідносин. В той же час воннни обмежені зі зрозумілих причин у деяких соціальних правах і обов'язках, зокрема, не мають виборчих прав і прав на участь в управлінні державними інститутами, на них не розповсюджено дію війскової зобов'язаності та деяких статей Кримінального кодексу тощо.

Слід зазначити, що крім конституційно - правового статусу різні громадяни можуть отримувати специфічні соціальні статуси, багато з яких визначаються конкретними законами, або підзаконними актами. Наприклад, статус робітника, війсковослужбовця, студента, працівника провоохоронних органів, пенсионера тощо. Сучасні соціо - політичні реалії вимагають належного опрацювання і закріплення у законі таких актуальних статусів як безробітний, біженець, іноземний працівник тощо.

Соціальні спільноти виступають суб'єктами права, але найчастіше опосередковано через державні організації чи громадські об'єднання, яким вони делегують відповідні повноваження. Але закон передбачає умови і випадки, за яких народ, нація (етнос), населення регіону (адміністративної території), трудовий колектив можуть виявити безпосередню і активну правоздатність. Наприклад, народ (чи населення регіону) безпосередньо здійснює свої права шляхом всенародного голосування (референдума). У відповідності до вимог Конституції України (1996 р.) місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого рівня і значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною чи власністю громадян.

Недержавні організації діють не тільки у господарчій сфері соціоекономічних стосунків, але й у політиці (партії та рухи), захисту прав громадян (юридичні консультації, професійні союзи та асоціації, товариства охорони прав споживачів та ін.); вони виступають у ролі суб'єктів права як у державно - правових, адміністративно - правових, трудових, процесуальних, так і інших відносинах. Посідаючи статус як елементів політичної структури соціуму, так і структурних ланок громадянського суспільства, вони за своїм проміжним становищем володіють значними і диференційованими механізмами соціального контролю.

Державні організації утворюються щодо виконання різноманітних функцій, тому як суб'єктів права їх поділяють на три групи:

1) органи держави, що виконують функції управління і мають владні повноваги. Найчастіше вони виступають суб'єктами адміністративних, земельних, кримінально - правових і процесуальних правовідносин. Їх правове положення характеризується компетенцією, передбаченою чинним законодавством, а соціальне - визначається механізмами легітимації, тобто суспільного визнання та виправдання;

2) установи, що займаються соціально - культурною діяльністю, не пов'язаною зі владними повноваженнями. Це так звані бюджетні установи (школи, ВНЗ, лікарні, бібліотеки, театри, музеї тощо), які виконують специфічні професіоналізовані функції у суспільстві, та водночас структують його соціальні інститути - освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я тощо;

3) підриємства, які займаються господарчою діяльністю, діючи або на засадах права господарчого ведення, або на праві оперативного управління (казені підприємства). Держава несе субсідіарну відповідальність по їх зобов'язанням.

Державні організації виступають у цивільно - правових відносинах як юридичні особи, здійснюючи функції позавладного характеру. Крім того, права і ознаки юридичних осіб отримують багато з недержавних організацій (господарчі товариства, виробничі й споживчі кооперативи, громадські, релігійні організації тощо).

Зрештою, держава в цілому виступає як суб'єкт права у державно - правових (міждержавних, міжреспубліканських) відносинах, у деяких майнових (валютне регулювання, випуск облігацій тощо) взаємозв'язках, є власником майна, підприємств, транспорту, зв'язку, може встановлювати монополію тощо. Всі параметри і функції держави соціально - політично обумовлені, а за умов демократичного ладу - делеговані суспільством.

Таким чином, правосуб'єктність як елемент правових відносин має не лише формально - юридичне значення, але й чітко опосередкована соціальними умовами і зв'язками.

Система суб'єктів зі всіма їх юридичними ознаками вибудовується сучасним демократичним суспільством у відповідності до соціально - політичного ладу, соціально - класової та соціально - етнічної структури соціуму, в залежності від рівня політико - правової культури населення, розгорнутості інститутів громадянського суспільства.

Література:

1. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. - СПб., 1909.

2. Кульчар Кальман. Основы социологии права. - М.: Прогресс, 1981.

3. Карбонье, Жан. Юридическая социология. (Пер. с фр. и вст. В.А. Туманова) - М.: Прогресс, 1986. - 351 с.

4. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. Учебник для юридич. факультетов и институтов. - М.: Юрист, 1995. - 301 с.

5. Щегорцов В.А. Социология правосознания. - М.: Мысль, 1981.

6. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М.: Юрист,1997.

7. Теория государства и права. / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. - М.: Изд.группа ИНФРА М-Норма,1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. - М.:Изд - во БЕК, 1994.

Поиск по сайту: