Головні ознаки нежиттєздатності правових норм

Ознаки нежиттєздатності правових норм

Перш за все, це передумови, що повністю виключають не тільки ефективність, але і фактичну дію правового припису. Таке може статися за формальними причинами, коли правова норма не відповідає або протиречить актам вищої юридичної сили. Наприклад, будь - який правовий акт, що намагався б регулювати внутрішні відносини якоїсь релігійної общини, не міг би розглядатися з точки зору соціальної ефективності, оскільки протиречить статті 35 Конституції України, де проголошене відокремлення церкви і релігійних організацій від держави. Абсолютною перешкодою до аналізу ефективності правової норми можуть бути протиправний характер закону і не витриманість обов'язкових вимог до нього, а також відсутність у суспільства інформації про норму права. Особливо гострою є ця проблема у сучасних умовах, коли владні органи вводять в дію приписи, про які знають лише вони самі, адресати ж освідчені про них лише в усній інтерпретації, частіше всього спотвореній.

Окрім формальних причин, відсутність соціальної ефективності права може виникнути також тоді, коли воно втручається у ті сфери суспільного життя, що за своєю соціальною природою не підлягають правовому регулюванню. Однією з таких сфер є особисті вподобання. Втручання права в цю сферу з соціальної точки зору абсолютно неефективне, про що свідчить світовий досвід прийняття і впровадження так званих " сухих законів ". Абсолютно неефективними в соціальному відношенні є правові акти, що намагаються діяти всупереч об'єктивному ходові часу. Наприклад, неможливо законодавчим шляхом змінювати терміни набуття якихось сторін особистої чи громадянської зрілості. Не можна відновити також те, що колись існувало, але на момент прийняття правового акту не може бути відроджене, бо це приведене до фундаментальних порушень у суспільній злагоді.

Таким чином, лише негативними за своїми наслідками можуть бути спроби за допомогою законів відродити те, що пережило себе історично. Такі зміни суспільно не припустимі. Наприклад, після поразки Великої французької революції і реставрації династії Бурбонів навіть їх прихильники (які, за образним словом, " нічого не забули і нічому не навчилися ") не наважилися відновлювати ті форми власності, особливо на землю, що існували до початку революції. Вони розуміли: час старої власності відійшов у минуле, спроби відновити її можуть привести до катастрофи, яка згубить і їх самих. Зі сходної причини вшухли пропозиції, які виникали в Україні в перші роки після отримання незалежності, щодо відновлення власності, націоналізованої під час революції 1917 року і повернення її конкретним власникам або їх нашадкам.

В світлі сказаного слід особливо наголосити на те, що ці два основоположних індикатори соціальної життєздатності правових дій (невтручання в особисті вподобання і неможливість за допомогою права реанімувати те, що віджило своє) являють собою узагальнення світового досвіду і використовуються щодо соціальної оцінки права досить широко.

Якщо за допомогою зазначених вище індикаторів виявлена нежиттєздатність уже існуючих або запроваджуваних за допомогою права соціальних змін, то питання може полягати лише в одному: як запобігти дій, передбачених нежиттєздатним правовим рішенням, або як нейтралізувати негативні соціальні наслідки, якщо такі дії уже відбулися. При цьому, яка б система показників для соціального аналізу у цьому випадку не застосовувалась, мета аналізу полягає лише у вияві негативних наслідків, оскільки позитивні наслідки в подібних випадках органічно неможливі. При виявленні соціальної нежиттєздатності тих або інших правових дій чи намірів лінія поведінки юридичних працівників може бути одна - зробити все, щоб наміри такого характеру не здійснювалися, а дії не повторювалися.

Другий етап – етап безпосереднього аналізу соціальної ефективності права теж має свої особливості.

Так, обов'язковою передумовою аналізу соціальної ефективності права є врахування того, як ця ефективність по - різному проявляється на різних рівнях соціальних відносин. Соціологічна правова думка нараховує три таких рівня: а) особистісний; б) груповий (колективний) або соціальних інститутів; в) соцієтальний (рівень всього суспільства).

Щоб проілюструвати це, повернемося до прикладу з невиплатами заробітної плати. Така невиплата є більш складним за своїми наслідками явищем, ніж це здається на перший погляд. По - перше, вона веде до крайнього особистого зубожіння і деформації всіх форм міжособистих відносин. По - друге, внаслідок такої невиплати людина фактично випадає із сфери ринкових відносин як покупець. Виникає хибне коло: економіка не розвивається за відсутністю належної кількості покупців, а покупців немає, бо їм не сплачують заробітну плату. Нарешті, по - третє, внаслідок таких невиплат падає якість життя в суспільстві в цілому, що неминуче веде до загальної соціальної нестабільності і загроз соціальних вибухів. Аналіз соціальної ефективності правових дій, спрямованих на вирішення цієї проблеми буде неповним і одностороннім, якщо не з'ясувати соціальні наслідки впливу правових дій на кожен із цих аспектів. Але такий розгляд є не що інше, як розгляд соціальної ефективності на різних рівнях соціальних відносин: в першому випадку на рівні відокремленого суб'єкта, в другому - на рівні соціального інституту (в цій ситуації таким інститутом виступає економіка) і в третьому - на рівні всього суспільства. Такий рівневий підхід є необхідним або принаймні бажаним в кожному випадку, коли розглядається соціальна ефективність якихось правових дій. Він означає, що дослідження соціальної ефективності повинне здійснюватися відносно кожного з рівнів соціальних відносин.

За будь-яких завдань і особливостей дослідження розгляд ефективності на кожному із рівнів не можна розглядати як самоціль. По - перше, в цьому випадку не виключена можливість перебільшення наслідків на якомусь із рівнів за рахунок недооцінки наслідків на інших рівнях. Більше того, при відокремленому розгляді це неминуче. Недопущення такого негативу є однією із головних причин необхідності комплексного, тобто на всіх рівнях, розгляду змін в соціальних відносинах під впливом права. По - друге, позитивні або негативні наслідки на одному рівні можуть нейтралізуватися наслідками на іншому рівні. Тому треба розглядати їх всі.

Виходячи із сказаного, найбільш доцільним є повний аналіз соціальної ефективності права, здійснений послідовно на кожному із рівнів соціальних відносин по всім критеріям і показникам.

З точки зору безпосереднього аналізу соціальної ефективності конкретних правових дій найбільші складності криються у виборі фактів (соціальних наслідків), що стосуються соціальної ефективності права, і в їх інтерпретації. Вирішення цих проблем здійснюється засобами конкретних соціальних досліджень. Соціологія права, як теоретична засада цих досліджень, формулює принципи, найбільш ефективні методи їх здійснення, а також послідовність дій в дослідницькому процесі.

З точки зору методів підходу до вивчення соціальної ефективності як соціального явища, вони не мають принципових відмінностей порівняно з тими, що застосовуються для соціологічного аналізу інших суспільних явищ або процесів. До таких методів слід віднести логічний, психологічний, статистичний, метод моделювання. Але якщо все ж враховувати дослідницьку специфіку стосовно соціальної ефективності права, то особливе значення слід надавати (і не забувати про це) системному та структурному аналізу, методу екстраполяції і оцінки тенденцій, дослідженню " дерева цілей ", історичним аналогіям, соціально - правовим експериментам.

Система принципів і методів вивчення соціальних наслідків дії права з тим, щоб їх використати при аналізі соціальної ефективності права, подана на мал.4. Що ж стосується послідовності аналізу соціальної ефективності права, то вона в загальній формі має такий вигляд.

1 етап: а) дослідження тих проблем, що визначили необхідність правових актів і дій; б) визначення соціальних адресатів правових дії; в) вибір і ранжування критеріїв ефективності.

11 етап: а) вияв " дерева соціальних цілей " правової норми або дії, співвідношення цілей з соцільними і правовими цінностями; б) оцінка правових і соціальних можливостей реалізації кожної із складових частин " дерева цілей ".

111 етап: побудова стосовно досліджуваного випадку системи показників соціальної ефективності права на основі переведення кожного із узагальнених показників соціальної ефективності в більш конкретні.

1У етап: а) збирання конкретної соціологічної інформації по кожному із визначених показників соціальної ефективності в їх конкретній трактовці; б) групування отриманих даних для характеристики соціальної ефективності права у відповідності з критеріями станів соціальної дійсності - вихідного (того, що був до прийняття правового припису), фактично існуючого в момент аналізу, бажаної.

У етап: а) аналіз і оцінка фактичного стану соціальної ефективності по кожному із її показників; б) порівняння фактичних наслідків з бажаними (що визначаються метою правового акту або правової дії) по кожному із показників ефективності.

У1 етап: а) формулювання практичних висновків із наслідків аналізу щодо кожного з критеріїв ефективності; б) перевірка в разі потреби практичних висновків і рекомендацій за допомогою спеціальних експертиз або соціально - правового експерименту.

Підсумовуючи розгляд теми, можна зробити такі загальні висновки.

1. Проблема ефективності права є ключовою проблемою функціонування права як соціального інституту. Соціальна ефективність права виступає якісною категорією і має пріоритет відносно інституціональних правових критеріїв його ефективності.

2. Під соціальною ефективністю права розуміється міра цільових можливостей реального впливу права на характер і стан соціальних відносин, на фактичну реалізацію прав і свобод особистостей. Соціальна ефективність права має свої власні критерії і показники, що випливають із її сутності і можуть не співпадати безпосередньо з критеріями власне права.

3. Практичним проявом соціальної ефективності права виступають соціальні наслідки функціонування правової системи або її ланок.

4. Основними засадами аналіза соціальної ефективності права є системний підхід до аналіза, всебічність, єдність принципів його здійснення. До системи, за допомогою якої оцінюється соціальна ефективність права, входять підсистеми: а) рівнів оцінки (рівень суспільства, інституціональний, рівень відокремленого суб'єкта);

б) критеріїв безпосередньої оцінки з їх більш докладною деталізацією, що ураховує специфіку об'єктів аналізу;

в) показник соціальної ефективності стосовно їх наслідків (первинні (цільові) - передбачені позитивні, передбачені негативні, непередбачені негативні, непередбачені позитивні і вторинні наслідки).

5. Необхідною передумовою аналіза соціальної ефективності правових дій є оцінка їх на соціальну життєздатність. Індикаторами такої оцінки виступають відповідність правових дій об'єктивному ходові часу і невтручання права в ті сфери, які регулюються не правовими, а іншими соціальними механізмами.

6. Здійснення процедури аналіза соціальної ефективності права потребує об'єктивно необхідної послідовності дій по використанню критеріїв і показників аналізу. Тільки при дотриманні такої послідовності може бути виявлена фактична цільова ефективність правового втручання в соціальні процеси.

7. Організація і проведення конкретного аналізу соціальної ефективності права включає в себе вияв сукупності соціальних цілей правових дій, вибір показників для оцінки конкретних явищ, збирання соціальної інформації, її аналіз з метою вияву на основі цієї інформації фактичного стану соціальної ефективності права і формулювання практичних висновків.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке соціальна ефективність права?

2. У чому полягає логіка перегляду методологічних засад соціальної ефективності права? Які можливі етапи розвитку суспільної та індивідуальної правосвідомості щодо соціальної ефективності права?

3. Які існують оціночні критерії соціальної ефективності права?

4. Які можна визначити показники соціальної ефективності права?

5. У чому полягає співвідношення критеріїв і показників соціальної ефективності права?

6. Чому в умовах трансформації суспільства визначним чинником оцінки соціальної ефективності права виступають відносини власності?

7. Які існують форми прояву соціальної ефективності права?

8. Як визначаються форми прояву соціальної ефективності права?

9. Які можливі соціальні втрати внаслідок дії окремих норм права? Наведіть приклади.

10. У чому проявляються первинні і вторинні соціальні наслідки дії права?

11. У чому полягає системний характер оцінки соціальної ефективності права?

Рекомендована література:

1. Гегель Г. Философия права. – М., 1990.

2. Заєць А. Принцип верховенства права (Теоретико-методологічне обгрунтування) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 3.

3. Закалюк А.П. Методологічні проблеми підвищення якості законотворення засобами науково-кримінологічної експертизи// Вісник Академії правових наук. – 1996. - № 7. - С. 68 - 77.

4. Закон України "Про Місцеве самоврядування в Україні". Офіційне видання. – К.: Парламентське вид-во, 1997. - 100 с.

5. Копейчиков В., Цельєв О. Інститути приватної власності та підприємництва як основні складові громадянського суспільства// Вісник АПрНУ. – 1998.-№ 2. - С.25 - 32.

6. Пастухов Ю. Правові проблеми ринку праці в Україні // Право України. – 1996. - № 5. – С. 30 - 34.

7. Преступные доходы и борьба с ними// Законность. - 1997. - № 1 (747). –С. 2-5.

8. Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності. Постанова № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995р.// Право України.-1996 - № 4. –С. 57- 61

9. Пушкін А. Методологічні проблеми кодифікації законодавства у сфері підприємництва// Право України. – 1995. - № 5-6.- С-3 -7.

10. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України.-1997.- № 11. – С. 32-44.

РОЗДІЛ 5. ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

5.1. Зміст і структура правової соціалізації особистості

Центральною проблемою особистості, з точки зору соціології, є проблема входження її у певні соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних і особистих інтересів (42, 98). Процес такого входження виступає як мета соціалізації. Змістом же його є засвоєння індивідом на протязі життя соціальних норм, культурних цінностей і діяльнісних принципів того суспільства, до якого він належить. Однією із фундаментальних сторін загальної соціалізації виступає правовий аспект соціалізації особистості. Він охоплює процес включення особистості у правові відносини, що виникають в суспільстві у зв'язку з дією права і у відповідності з правовими вимогами як до окремих індивідів, так і до соціальних інститутів. Ці вимоги обумовлені конкретними економічними, суспільно - політичними, соціально - психологічними і духовними особливостями того суспільства, в межах якого реалізується правовий аспект соціалізації.

Таким чином поняття соціалізації, що введене Е. Дюркгеймом (21, 102), слід розуміти як процес формування основних якостей особистості на основі виховання, навчання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого особистість перетворюється в реального з соціальної точки зору члена суспільства, тобто набуває здатності жити і діяти в ньому.

Правова соціалізація виступає при цьому як набуття особистістю таких соціальних якостей, що необхідні їй для входження в суспільство як певну правову систему. В зв'язку із складністю соціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає включеність в різноманітні соіцальні групи, кожна із яких має свої уявлення, цінності, традиції тощо стосовно права, його використання і відношення до нього. Правовий аспект соціалізації має, таким чином, своєрідне і різко відмінне від інших аспектів соціалізації значення. Це випливає з того, що правова соціалізація є не чимось іншим, як усвідомленням особистістю своєї соціальної ролі шляхом включення у соціально - правові відносини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина (13, 31 - 32).

Оскільки головною практичною проблемою соціалізації є проблема формування таких якостей особистості, завдяки яким вона здобуває здатність пристосуватися до умов соціального життя певного суспільства, то і правова соціалізація в її реальному прояві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Механізм будь - якого аспекту соціалізації, в тому числі і правового, базується на засадах соціальної активності. Тільки завдяки такій активності особистість включається в життя суспільства, а необхідні для соціалізації якості особистості перетворюються в умови її діяльності.

Завдяки тому, що правова соціалізація пов'язана з можливостями і здатністю дотримання основоположних державних і правових норм, її вплив на долю особистості має вирішальне значення. Це обумовлено тим, що фактична нездатність особистості адаптуватися до правових норм і інституціонального устрою суспільства веде до застосування стосовно такої особистості механізма примусу.

Дія цього механізма по відношенню до несоціалізованої, з правової точки зору, особистості у більшості випадків виявляється згубною для неї. І це відбувається не тому, що державні або правові інститути застосували якісь особливі репресії, а тому, що ці інститути поставили такі вимоги до діяльності і самовиразу особистості, які вона не може реалізувати, бо зовсім не адаптована до існуючих державних і правових умов. (31, 147). Саме такі обмеження і є найбільшою загрозою для здійснення життєвих цілей і призначення несоціалізованої у правовому відношенні особистості.

Проблема правової соціалізації особливого значення набуває в умовах ринкових відносин. Ці відносини передбачають, з одного боку, максимум ініціативи і відповідальності особистості, а з другого - провідну роль такого спілкування між людьми, яке засвідчене державою на основі певних правових норм і має загально визнану форму договору. Найбільш розповсюдженими проявами правової несоціалізованості в цьому суспільстві є відсутність знання законів, своїх прав і обов'язків, особливо тих, що виникають, коли члени суспільства вступають у фінансові відносини між собою, а також правова безтурботність. Така несоціалізованість виступає підгрунтям шахрайства і обдурювання з боку " ділових партнерів " типу " МММ " і людських трагедій для тих, хто вступив у договорні відносини з ними. А по суті справа дуже проста: перш ніж віддавати гроші, треба мати відомості про банківські гарантії, про наявність ліцензій для здійснення діяльності і взагалі про все, що передбачене законом. Із цього невеликого прикладу випливає фундаментальний висновок: кожен крок у ринковій економіці повинен звірятися з законом, а правомірність його - підтверджуватися певними нормативними актами. Іншими словами, правова соціалізація, особливо в період переходу до ринкової економіки, є не просто загальним побажанням, а передумовою виживання в самому прямому значенні цього слова (37, 3 - 6).

Правова соціалізація як відбиття процесу входження особистості у систему державно - правових відносин, які існують в суспільстві, неминуче набуває системного і багаторівневого характеру. Причиною цього є те, що і самі правові відносини мають багато рівнів. (21, 10 - 11). Урахування цього факту має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення. Його теоретичний аспект полягає у відмові від спрощеного і одномірного підходу до процесу правової соціалізації, а практичний - в необхідності диференційованого підходу до конкретних проблем соціалізації в залежності від того, з яким рівнем правових відносин ці проблеми пов'язані. Без урахування багаторівневого підходу при вирішенні питань соціалізації неможлива реальна і практично значуща оцінка ефективності соціалізації.

В самому загальному вигляді можна виділити три рівня правової соціалізації особистості.

Локальний, тобто такий, що спрямований на опанування обмежених аспектів якоїсь галузі правових відносин і стосується в кожному конкретному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот.

Інституціональний, під яким розуміється соціалізація стосовно правових відносин, що виникають внаслідок діяльності певних правових інститутів. Відповідно з цим цей рівень охоплює інтереси якихось соціальних прошарків.

Соцієтальний рівень правової соціалізації пов'язаний з дією систем правових інститутів або правового життя суспільства в цілому. В тій або іншій формі до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Зазначені рівні правової соціалізації значним чином відрізняються один від одного за змістом, термінами дії і соціально - психологічними характеристиками учасників. При цьому є очевидним, що незалежно від рівнів на кожному із них завжди існує такий аспект, на пізнання і реалізацію якого і спрямований процес правової соціалізації. Цей аспект становить специфіку кожного рівня.

Як відомо, однією із фундаментальних ознак соціології є те, що вона визначає і оцінює за допомогою соціальних характеристик людей стан суспільних відносин і включеність в них окремих особистостей або їх спільнот. (42, 24 - 25). Особистості і суспільні відносини виступають при цьому як суб'єкти і об'єкти соціалізації. Суб'єктно - об'єктний характер зв'язку особистості і суспільних відносин є тим, що об'єднує всі рівні правової соціалізації і їх аналіз.

Методологічною передумовою наукового підходу до питань соціалізації під зазначеним кутом зору є визначення соціального призначення і природи права. Концепція сучасного розуміння права, якщо синтезувати ідеї різних підходів до права, зводиться до того, що право - це загальний масштаб і міра свободи і що сутністю права як суспільного явища є реалізація принципу рівності на основі органічно притаманної йому справедливості. (20, 126).

Але всезагальність права при наявності соціальних відмінностей між людьми і фактичної нерівності конкретних осіб та їх спільнот означає, що принцип рівності і справедливості є принципом формальної рівності, тобто такої, що в кожному конкретному випадку може мати різний соціальний зміст і наслідки. Із цього випливає, що в самій природі права закладена можливість притиріччя між правовим принципом або дією і соціальною дійсністю, в якій вони реалізуються. Існування такого протиріччя і обгрунтування шляхів його подолання становлять глибинний зміст діалектики суб'єкта і об'єкта правової соціалізації. Реальною формою прояву цього протиріччя виступає той або інший рівень розбіжності між правом як системою принципів рівності і справедливості і правовим життям конкретної особистості, тобто тією сферою її соціального буття, яка може бути оцінена і регульована за допомогою права (31, 139).

Вияв зазначеного протиріччя і його проявів та причин, обгрунтування шляхів його подолання становлять наукову основу дослідження проблем соціалізації особистості. Але при цьому виникає питання, якої форми це протиріччя набуває в житті.

У відповідності із поглядами на соціологію як науку, об'єктом її дослідження завжди виступає проблемна ситуація, що сконцентрувалася в якомусь конкретному соціальному явищі, процесі або відношенні. Таким чином, конкретний об'єкт дослідження цікавіть її в тій мірі, в якій він є втіленням певної проблеми, дослідження і вирішення якої чекає суспільство.

Розповсюджуючи зазначений вище підхід на правову соціалізацію, можна сказати, що вона, по - перше, вивчається на якомусь рівні і через конкретні форми прояву, а по - друге, в якості безпосереднього об'єкту дослідження правової соціалізації завжди виступає проблемна соціально - правова ситуація.

Атрибутивною ознакою соціально - правової ситуації є наявність в ній домінуючої тенденції. Саме ця тенденція і визначає її зміст і спрямованість (38, 33 - 34). Далі. Проблемою в широкому значенні цього поняття є прояв протиріччя між наявним рінем знання про якесь явище і тим його рівнем, що необхідний для досягнення певної практичної (або теоретичної) мети. Проблеми соціалізації завжди визнаются протиріччям між ідеальним, бажаним призначенням правової системи і фактичною реалізацію настанов цієї системи конкретними особистостями або їх спільнотами.

Практичним шляхом розв'язання будь - якої соціально - правової проблемної ситуації, що породжується процесом соціалізації, є соціальна дія. Під дією в даному випадку розуміється цілеспрямована поведінка людини, яка має на увазі досягнення певної мети і спирається на соціально - правові і особисті можливості для такої дії.

Соціально - правові проблемні ситуації можна класифікувати по характеру їх зв'язку з соціальними діями особливостей.

Розгляд соціально - правових проблемних ситуацій, які пов'язані з правовою соціалізацєю особистості, свідчить про те, що до найбільш фундаментальних понять в них відносяться поняття " дія " (діяльність) і "суспільні відносини". Не дивлячись на те, що дійові особи і в діяльності і в суспільних відносинах одні і ті ж - конкретні особистості - зазначені поняття відбивають як суб'єктивний, так і об'єктивний аспекти процесу їх правової соціалізації. Розкриття їх взаємозалежності має основоположне пізнавальне значення.

Під суб'єктивним аспектом в даному випадку розуміється вплив на правову соціалізацію безпосередньої соціальної і особистої активності окремих індивідів або соціальних груп. Кожен суб'єкт виступає при цьому як втілення самосвідомості і певного рівня культури. А об'єктивний аспект - це сукупність тих впливів на соціалізацію особистості, які породжені такими соціальними явищами, що виступають стосовно окремої особистості як зовнішнє джерело соціального впливу і соціальної активності в процесі входження окремих особистостей в існуючу систему суспільно - правових відносин.

Значущість взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного аспектів в правовій соціалізації полягає, перш за все, в тому, що одна і та ж об'єктивна соціально - правова реальність при різних характеристиках стану суб'єктів соціалізації може виступати як джерело різніх соціально - правових проблем. А із цього випливає необхідність в подібних випадках різних методів соціалізації особистості.

По - друге, саме спираючись на цю взаємозалежність об'єктивного і суб'єктивного, можна вибрати методику дослідження проблем правової соціалізації і реалізувати три обов'язкові дослідницькі вимоги до проблем правової соціалізації:

- точно розмежувати дійсні, реальні проблеми і "псевдопроблематичні";

- чітко усвідомити істотне і неістотне, основоположне і похідне у конкретній проблемі правової соціалізації;

- здійснити розчленування досліджуваної проблеми на елементи, упорядкувати їх соціальний приорітет та обрати відповідну логіку дослідження.

Нарешті, по - третє, не враховуючи єдності об'єктивного і суб'єктивного у правовій соціалізації, неможливо дати взагалі науково обгрунтовану і практично значущу відповідь про особливості будь - якої конкретної проблеми правової соціалізації.

Поиск по сайту: