АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Порівняльні дані щодо факторів, які впливають на дотримання правових заборон

Читайте также:
  1. Th2 виділяють інтерлейкіни 4, 5, 6, 10, які впливають на еозинофіли, В-лімфоцити і викликають переключення синтезу з Ig M на Ig E.
  2. Валютний курс та фактори, що на нього впливають. Види валютних курсів. Крос-курси, їх розрахунок.
  3. Види господар.-правових санкцій.
  4. Види господарсько-правових санкцій
  5. Види санкцій за порушення фінансово-правових норм (напр., штраф, пеня і т.д.)
  6. Головні аспекти комплексної (інтегральної) соціальної ефективності застосування правових норм
  7. Головні ознаки нежиттєздатності правових норм
  8. Демократія, верховенство права, дотримання прав людини і основних свобод
  9. До якого виду господарсько-правових санкцій належить відмова покупця від прийняття і сплати товару неналежного асортименту?
  10. Ієрархія нормативно-правових актів.
  11. Класифікація господарсько – правових санкцій
  12. Конвенція забороняє.
Фактори За Ісаєвим М.М. Дані АПН і НЮАУ
  Страх покарання 19,8 44,4
  Совість не дозволяє і огида до проступку (переконання, що це принесе зло іншим людям)     59,6     52,7
  Міркування, що випливають із поваги до закону (розуміння, що дані дії суперечать закону)     15,8     35,2

 

Із наведенного порівняння випливає кілька висновків. По - перше, сучасні дані свідчать про більшу повагу до закону та більше урахування заходів покарання. По - друге, не можна не звернути уваги на практично однаковий вплив мотивів, що пов'язані з поняттям совісті. Цей факт свідчить як про незмінність глибинних засад правової поведінки (фактори пов'язані з совістю, виявилися найбільш впливовими), так і про необхідність при вирішенні проблем правової соціалізації виходити із загальнолюдських аспектів. По - третє, періоди трансформації (двадцяті роки були дуже важкою для суспільства політичною і соціально - економічною трансформацією) не відміняють загальнолюдських засад правової поведінки особистості, а лише надають їм різної конкретної визначеності.

Наведені в таблиці дані свідчать про те, що існуючий у суспільстві рівень правової соціалізації завжди пов'язаний з певним рівнем екстеріоризації соціально - правових якостей особистості, тобто об’єктивізації внутрішнього світу людини і пере творення її правової свідомості в елементи правової дійсності. Перетворення певних правових норм і принципів у внутрішній регулятор реальної правової поведінки людей завжди формується, як ми уже зазначили, на основі безпосереднього досвіду конкретної особистості. Виходячи з цього можна вважати, що головним напрямком правової соціалізації є гарантія реалізації прав особистості, її політичного, економічного і правового статуса. Кожен випадок беззаконня, попрання прав особистості, зневаги до її морально - правових почуттів є таким ударом по формуванню правової свідомості, тобто правової соціалізації в цілому, наслідки якого неможливо передбачити. Це може призвести до становлення асоціальної у правовому відношенні особистості, і до виникнення зневаги до закону в цілих соціальних групах, а загалом до втрати ефективності впливу закону на реальні поступки і настрій людей.

Не зменшуючи значення інших аспектів правової соціалізації особистості, на нашу думку, головним напрямком соціалізації, коли мова йде про реалізацію її прав і соціально - політичного статусу, тобто, коли особистість повинна виступати активним правовим суб'єктом, є діяльність самої особистості. Щоб здійснити масове перетворення громадян саме у таких суб'єктів, необхідно дотримуватися певних принципів. До головних з них, на нашу думку, можна віднести такі.

Принцип участі. У відповідності з ним кожна особистість, що включена в той чи інший правовий процес, повинна бути його рівноправним учасником, тобто таким, діяльність якого є необхідною ланкою цього процесу і визначається в цій своїй якості всіма останніми учасниками. Важливу роль у реалізації цього принципу грають відповідні цінності й настанови фахівців, котрі організують й проводять ті чи інші правові акції.

Принцип правового пріоритету. Беззастережною вимогою будь - якого аспекту діяльності, в якій би сфері вона не здійснювалася, є абсолютне панування закону. Не може бути політичних, ідеологічних, психологічних і інших чинників, які дозволили б допустити щонайменше відступлення від закону. При чому не тільки закону, що дає оцінку явищу по суті, але й закону, який визначає процес тієї чи іншої правової дії. Можна по - різному відноситися до звісного принципу “Хай здійсниться правосуддя, хоч би при цьому загинув світ”, але замислитися над цим слід. Ми конче переконані, що коли здійснюється істинне правосуддя, світ не гине і не згине ніколи, тим більше, що під загибеллю світу іноді сприймають загибель егоїстичних особистих або групових прагнень.

Принцип гарантій. Забезпечення активності і реалізації прав будь - якої особистості в тому правовому процесі, де зачіпаються її доля або інтереси, повинна бути гарантована законом. При чому гарантія має носити такий характер, що жодна гілка влади, жодна посадова особа не зможе її проігнорувати чи хоча б послабити. Це питання може бути предметом конкретної спеціальної розмови, але зразком гарантій демократичних устремлінь сьогодні може бути Конституція США. Вірогідно, це пояснюється тим, що її автори й ті, хто її приймав, насправді, а не позаочі, намагалися дійти торжества демократичних засад суспільного життя. Що стосується нашої ситуації, то у нас одна гілка влади дає гарантії, друга їх відміняє, а третя спокійно спостерігає, як це все діється.

Принцип компенсації. В реальному житті можливі ситуації, коли порушено те чи інше право особистості, передбачене законом. У зв'язку з цим законом повинна бути передбачена моральна і матеріальна компенсація в разі подібних порушень. Саме принцип компенсації може відмежувати людину від правового нігілізму, який виникає під впливом порушень закону, допущених некомпетентними або недобросовісними діячами від правосуддя. Цей принцип може діяти і активно впливати на правову соціалізацію лише тоді, коли вимога компенсації по відношенню до будь - кого стане нормою правової свідомості і практичної поведінки. Нам до цього поки ще далеко. Вимога, наприклад, моральної компенсації і досі сприймається як щось екзотичне. Але реалізація цього принципу особливо необхідна тому, що він впливає на корекцію правової соціалізації не тільки звичайних громадян, але й посадових осіб, що зайняті у правовій сфері.

Рівень реалізації зазначених принципів фактично є відббиттям ефективності механізму правової соціалізації. Оцінка цього рівня шляхом застосування принципу єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін правової соціалізації є однією із найбільш актуальних проблем в концепції правової соціалізації.

Таким чином рівень розвитку і ефективність механізму правової соціалізації органічно пов'язані з рівнем екстеріоризації соціально - правових якостей особистостей, тобто від того, як зовнішні впливи у свою чергу перетворилися через реальні дії в елементи правової дійсності. Що стосується інтеріоризації у процесі входження особистостей в систему правових відносин, то на практиці вона завжди формується на підставі їх безпосереднього досвіду. Виходячи з цього, можна вважати, що головним напрямом правової соціалізації в усіх її проявах є гарантія і реальне втілення правового статусу кожної особистості. Попрання прав особистості і зневага до її морально - правових почуттів, правда, теж є " соціалізація ". Але зі знаком мінус. (29, 226).

Із цього випливає, що центральною ланкою особистісного механізму правової соціалізації є соціально - правова рольова дія. Вона виконує функції своєрідного " робочого органу " правової соціалізації. Така її роль пов'язана з тим, що, по - перше, забезпечення соціальних рольових дій, санкціонованих правом, є кінцевою практичною метою соціалізації, а по - друге, зміни інтересів, цінностей, норм, що необхідні для формування певного рівня правової соціалізації, можуть реально виникнути і закріпитися лише на основі практичного досвіду особистості. Цей досвід, в свою чергу, є формою соціально - психологічного опанування, правових і соціальних наслідків рольових дій. Зважаючи на це, можна сказати, що адаптація до необхідності виконання соціальних ролей у суворо обмеженій правовій формі не є лише формалізованою стороною правової соціалізації - адже у відповідності з діяльнісним принципом формування особистості будь - які зміни в правовій соціалізації починаються і стають реальністю лише внаслідок змін у практичних діях. Саме тому виконання соціальних рольових дій у передбаченій правом формі, або законопослушність є основоположною передумовою правової соціалізації (9, 149).

Соціальна рольова правова дія, як уже зазначалось, в механізмі правової соціалізації виконує роль своєрідного "робочого органу", бо соціалізація як процес впливу на особистість проявляється лише під впливом дії, при чому дії, що виконується в реалізації певної соціальної ролі. Що стосується організуючої ланки механізму правової соціалізації, то нею виступає система регуляторів соціальної поведінки, яка призначена для того, аби надати цій поведінці певного правового змісту і соціальної упорядкованості. Система регуляторів по відношенню до окремої особистості виконує роль об'єктивного фактору соціалізації, бо незалежно від суто особистих якостей людина, що підпала під вплив певної регулюючої системи, набуває певних якщо не інтеріоризованих, то принаймні функціональних якостей. Ці якості співпадають з соціально - правовим змістом тієї або іншої ланки системи регуляторів. В самій загальній формі у системі регуляторів можна виділити три регулюючих ланки - правову, протиправну і позаправну (5, 132). При цьому слід зазначити, що позаправна система регуляторів соціальної поведінки виступає як учасник правової соціалізації в тому випадку, коли якісь її настанови є трансформованою формою певних правових вимог. Яскравим прикладом у цьому відношенні можуть бути відомі заповіді з їх настановою: не убий, не укради, тощо.

Роль позаправної системи полягає в тому, що вона є з'єднуючою ланкою між моральним і правовим. А таке поєднання має фундаментальне значення, бо норма поводження стає справді життєвою лише тоді, коли вона набуває морального змісту, тобто виступає як норма - цінність (28, 230 - 231).

В першу чергу і повною мірою це стосується правових норм, оскільки вони покликані не тільки вплинути на соціально- рольові дії, але й стати тією частиною регулятивного механізму, яка випливає із внутрішнього світу і переконань особистості. Саме тому з точки зору правової соціалізації правова і позаправна системи регуляції соціальної поведінки завжди виступають у єдності, в межах якої право все ж є первинним, оскільки воно має якості як всезагальності, так і обов'язковості. Що стосується протиправної системи регулювання соціальної поведінки, то її існування пов'язане, по - перше, з існуванням протиріччя між реальною нормативною можливістю правової системи і фактичними потребами у вирішенні суперечних потреб особистості (24, 19), а по - друге, з тим, що представники деяких соціальних прошарків або люди певного соціально - психологічного типу оцінюють існуючі правові і моральні норми як такі, що нібито ведуть до соціальної поразки і непридатні до збереження або зміни їх соціального статусу. (4, 48 - 49). Позаправова система вирішити ці колізії нездатна, бо для взаємоузгодження реальних протиречних інтересів вона не має за собою сили, яка перетворила б її норми в обов'язкові. Ситуація, коли недоліки правової системи регулювання ведуть до спроб замінити виконання деяких її функцій діяльністю позаправової системи і коли у виниклому вакуумі зростають можливості протиправної системи, означає деградацію сфери правового регулювання соціальної поведінки, а значить, і всього механізму правової соціалізації особистості.

Ключовою ланкою всіх проблем механізму правової соціалізації є проблема особистості. Це пов'язане з тим, що і об'єктом і суб'єктом цього механізму є особистість. В першому випадку вона виступає як об'єкт впливу соціальних інститутів, референтних груп і окремих особистостей. Підкорення цьому впливові, а потім трансформація його в такі якості особистості, що " із середини " визначають ставлення до правових норм і правової форми спілкування, і є процесом правової соціалізації особистості. Але і соціальні інститути і спільноти, що виступають як суб'єкти правової соціалізації - це не абстракції, а відповідні об'єднання реальних, конкретних особистостей, які і самі в свою чергу є об'єктами соціалізації. Таким чином, процес правової соціалізації є не тільки сходженням від індивідуального до соціально - правового, але й рухом від загального до індивідуального з тим, щоб це оновлене індивідуальне знову, на новому якісному рівні, повернулося до загального, соціально - правового. Схематично цей постійний рух можна зобразити так. (Див.рис. 5).

Рис. 5. Соціальне і індивідуальне в процесі правової соціалізації

Фомування, правове оформлення та засвоєння суспільством соціальних норм і ролей

 

Правова соціалізація особистості

 

Індивідуалізація дії норм права при реалізації їх соціальної спрямованості

 

При розгляді механізму соціалізації в зазначеному вище аспекті він виступає як єдність трьох процесів:

* індивідуалізації застосування і використання санкціонованих суспільством правових норм (зовнішній аспект соціалізації);

* перетворення правової поведінки і дотримання норм права у внутрішню потребу окремих особистостей;

* фіксації індивідуального досвіду і перетворення його, як частки сукупного досвіду, в практичну засаду змін у правовій системі та її нормах.

Якщо підсумувати роль суб'єктного аспекту в механізмі і самому процесі правової соціалізації особистості, то роль цього аспекту полягає в тому, що саме він забезпечує реальне входження особистостей в певну систему суспільно - правових відносин. Конкретно це виявляється в тому, що він забезпечує:

міжособистісне спілкування людей одночасно як членів певних соціальних спільнот і як громадян;

взаємний вплив особистостей як носіїв певних правових поглядів, цінностей, настанов тощо;

узгодження інтересів і потреб людей, що вони їх хочуть реалізувати за допомогою входження в певні правові відносини або шляхом запобігання такого входження;

співставлення поглядів і переконань стосовно права і правової системи і формування на цій основі власної правової свідомості;

обмін досвідом участі у тих або інших правових відносинах і у діяльності певних правових інститутів.

Але при найближчому розгляді всіх цих впливів на процес правової соціалізації виявляється, що всі вони регулюються розвитком і соціально - психологічним станом особистостей, які є безпосередніми учасниками правової соціалізації.

Із цього випливає, що ключове місце у всьому механізмі правової соціалізації посідає виховання особистостей, тобто цілеспрямований вплив на них з метою формування бажаних діяльнісних, соціокультурних, соціально - психологічних і особистих якостей. (18, 93).

Будь - яке виховання, в тому числі і правове, завжди виступає як процес, головними сторонами якого є, з одного боку, навчання, а з другого - надання особистості певної соціальної та соціально - психологічної спрямованості. Забезпечення єдності цих обох аспектів виховання є основоположною передумовою їх вирішального впливу на характер правової соціалізації особистостей. Цей бік справи особливо підкреслюється тому, що правове виховання іноді ототожнюється з навчанням, оскільки існує ілюзія, що головне- знати норму права, а далі вона, завдяки своєму нормативному характеру, автоматично вплине на поведінку особистості.

Проблеми і навчання, і формування спрямованості особи при будь - якому аспекті виховання особистості, в тому числі і правового, повинні вирішуватися, виходячи з її динамічної функціональної структури. Ця динамічна структура являє собою таку систему (див. табл. 4). Таблиця 4. Динамічна функціональна структура особистості

Функціональні підструктури особистості і їх зміст
Біопсихологічна Діяльнісна Соціокультурна
Стать Вік Емоції Пам'ять Звички Ціль Мотив Спосіб Наслідки Досвід Бажання Інтерес Прагнення Ідеали Переконання

 

Опора на всю структуру якостей особистості з точки зору правового виховання і єдності цього процесу з процесом правової соціалізації має подвійне значення. По - перше, лише системний підхід до процесу правового виховання дає можливість забезпечити такі зрушення в стані особистості, які б стали не тільки передумовою змін у правовій поведінці, а й надали б цим змінам рис внутрішніх особистих якостей. По - друге, саме на основі врахування особливостей кожної із функціональних підструктур особистості і їх певної ієрархії можна виявити головні етапи правового виховання і соціалізації, зміст та критерії їх ефективності, а також практичні підходи до вирішення проблем правової соціалізації. Далі. Якщо процес правового виховання з точки зору його соціального змісту розглядати як процес правової соціалізації, то передбачувані зрушення в стані особистості, в її біопсихологічних, діяльнісних і соціокультурних якостях можна розглядати як стратегію соціалізації.

Оскільки процес правової соціалізації не може бути довільним і залежить від реальних якостей особистостей, то зміни цих якостей виступають як відображення ефективності самого цього процесу. Іншими словами, правова соціалізація і зміни в ній можуть бути виявлені і оцінені з соціологічної точки зору лише на підставі виявлення особливостей входження особистості у правове спілкування із всіма суб'єктами права. А це, в свою чергу, може бути оцінене шляхом аналізу змін соціальних якостей особистостей або навіть цілих соціальних прошарків, спираючись на які, вони вступають у правове спілкування. Такий підхід обумовлений тим, що саме ці якості є соціальним індикатором того, у які правові відносини і з якою мірою соціальної ефективності особистість може вступати в них. Для оцінки особистостей як суб'єктів правової соціалізації і змін, що відбуваються в них, а значить і вияву на цій основі реальної ефективності її, пропонується система критеріїв (див. мал. 3), що враховує соціально - психологічні і соціологічні розробки вітчизняної і світової науки стосовно особистості (35, 75 - 93).

Табл. 5. Критерії оцінки особистостей як суб'єктів правової соціалізації

Знання і практичний досвід Мислення Стиль ін-формаційних контактів Соціально - психологічні характерис-тики Персональні характерис-тики
Рівень знання права; Досвід участі у правовому житті; Фахові знання; Життєвий досвід; Здатність бачити головне; Інтелекту-альна інтуіція; Рівень ситуатив-ного мислення Нестан- дартність підходу до правових проблемних ситуацій Комуніка-тивність; Швідкість орієнтації Здатність до використан-ня різних джерел інформації; Здатність до використан-ня знань спеціалістів різних галузей Лояльність до членів обраної сфери спіл- кування; Здатність до об'єктивних оцінок; Відповідаль-ність за прийняті правові рішення; Почуття професійної і громадянсь-кої гідності Цілеспря мованість; Особистий авторитет; Здатність до ефективної праці; Самостій-ність

Зміст і характер взаємодії особистостей в механізмі правової соціалізації, виконання ними одночасно ролей об'єктів і суб'єктів правової соціалізації дають підставу зробити висновок про те, що вона у своїй глибинній основі регулюється законами інформації. При цьому поняття " інформація "слід розглядати на двох рівнях. Перший рівень - загальновживаний. На ньому інформація розглядається як передача знань або якихось відомостей від однієї людини або груп за допомогою усної чи письмової мови, а також відповідних символів (позначок). Другий рівень - методологічний. Тут інформація виступає як відтворення різноманітності якостей одного об'єкта в іншому внаслідок їх взаємодії.

Теорія інформації, як вираз сучасних поглядів на закономірності функціонування соціумов, розглядає поняття "інформація" на вищому, методологічному рівні. Що ж стосується проблем правової соціалізації особистості, то вони повинні аналізуватися на обох рівнях. Недооцінка загальновизнаного підходу означала б нехтування безпосередніми практичними аспектами інформаційного забезпечення процесу правової соціалізації. Ігнорування аспекту методологічного призвело б до спрошення проблеми і неможливості дати наукову оцінку деяких надзвичайно важливих її аспектів.

Проблема правових знань особистості і розширення інформації в цій сфері породжується перш за все тим, що у процесі функціонування правової системи виникає необхідність застосування правових актів для оцінки поведінки і діяльності фізичних і юридичних осіб, а також винесення рішень щодо них в якихось конкретних ситуаціях (25, 38). Якщо застосування цих аспектів ставити в залежність від їх знання, то це не тільки може призвести до зловживання посиланням на необізнаність, але й не відповідатиме дійсності.

Справа в тому, що кожен правовий акт реально розрахований на певну спільноту людей. Наприклад, закони із сфери фінансового права мають всезагальну обов'язковість, але практично з ними стикаються ті, чия діяльність пов'язана саме з фінансами. Відомо також, що великими " знавцями " кримінального права є саме ті, хто його порушує і на кого в першу чергу розрахований кримінальний кодекс (44, 24).

Спільноти, на які рохраховані закони, можуть мати різний рівень - від груп людей з якоюсь специфічною ознакою до масштабів усього суспільства, як це має місце стосовно конституційних норм. Але це не змінює суті справи - адресність є однією з основоположних ознак будь - якого правового акту.

Правовий акт не може бути таким, щоб його положення не знаходилися у певному співвідношенні з загальновизнаними соціальними нормами і певними традиціями, з інтересами і принципами їх реалізації стосовно тих, кому цей акт адресовано (22, 285). А це означає, що спільноти, на які розрахований правовий акт, не тільки зацікавлені знати його і будуть усіма доступними їм засобами прагнути до цього, але й знають основоположні принципи тієї сфери законодавства, до якої відноситься правовий акт, як правило, докладно обізнані з уже існуючими законами, а тому відносно легко і швидко сприймають те нове, що дає новий правовий акт. Слід також зважити і на те, що ті, на кого розрахований правовий акт, саме тому, що він стосується їх специфічних інтересів, завжди обмінюються інформацією та її оцінкою щодо нових правових актів.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що необізнаність, за виключенням тих випадків, коли правові акти свідомо приховуються від оприлюднення, все ж є винятком, а не правилом - і ці винятки мають індивідуальну природу походження. Суспільство намагається нейтралізувати їх, а тому, не дивлячись на презумпцію принципу обізнаності, визнає існування протиріччя між загальною природою обізнаності і індивідуально обумовленою можливістю необізнаності - і створило механізм його вирішення. До цього механізму, окрім забезпечення індивідуального вивчення правових знань і суспільної системи їх розповсюдження, слід віднести інститут адвокатури, юридичне консультування, а у сфері застосування кримінального права, тобто там, де вживаються особливі форми державного примусу - діяльність захисників у кримінальному процесі, запрошених органами дізнання, слідчими органами чи судом або суддями.

Реальне знання або незнання правового акту виявляється лише в спробі застосувати його на практиці в якійсь конкретній ситуації. Рівень складності ситуації виявляє і рівень знання закону - і проблема частіше всього полягає не стільки в тому, що закони невідомі, а в тому, як і які закони застосувати в тій або іншій конкретній ситуації. На вирішення саме цього аспекту неінформованості про закони і повинна бути спрямована правова інформація (16, 20 - 21).

Значення загальнометодологічного підходу до проблеми інформації, коли інформація розглядається як передача різноманітності одного об'єкту другому, має стосовно питань правової соціалізації особистості два головних аспекти. Перший полягає в тому, що людей цікавить не просто знання змісту норми права, а його реальна дієвість і уся та сукупність соціальних обставин, які визначають можливість застосування і фактичну ефективність норми права. Позитивний вплив норми права матиме місце лише в тому випадку, коли застосування норми права є реальним, не супроводжується формально нефіксованими, а фактично існуючими майновими, соціальними і психологічними втратами (7, 15). Саме цій бік справи і повинен цікавити в першу чергу соціологію права і досліджуватися нею, бо для неї проблема інформації не зводиться до формального засвоєння змісту правової норми.

Другий аспект загальнометодологічного підходу до проблеми інформації полягає в тому, що інформація - це не просто відображення різноманіття, а таке різноманіття, яке у процесі його засвоєння набуває нових якостей у відповідності з внутрішньою організацією об'єкта інформації (45, 76). З точки зору інформаційного забезпечення механізма правової соціалізації особистості це має фундаментальне значення. Адже правовий соціалізуючий вплив правової системи залежить не тільки від якості самої системи і правових актів, на які вона спирається, але й від соціальних і соціально - психологічних характеристик особистостей, з якими ця система інформацію взаємодіє. Саме тому загальне і правове виховання особистості виступає і як загальна передумова її правової соціалізації, і як основоположна засада соціалізуючого впливу позитивної соціальної інформації.

Якщо підсумувати характеристику механізма правової соціалізації особистості, то в своїх найбільш суттєвих моментах він буде мати такий вигляд (див. рис.3).

Рис. 3. МЕХАНІЗМ правової соціалізації особистості

Системи соціалізуючого впливу

 

Управляюча   Діяльнісна   Соціально - психологічна   Інформаційна

 

Соціально – правова владна система

 

Організаційний вплив   Громадська думка

 

Вплив на особистість

 

Задоволення потреб особистості   Санкції

 

Соціально-економічні потреби   Потреба в поважанні   Потреба в причетності   Економічні й організа-ційні   Зміна соціаль-ної ролі   Соціально – психологічне відчуження

 

Наслідки впливу

 

Соціально-правова адаптація   Соціально–правова інтеріоризація

 

Для пояснення наведеної схеми слід звернути увагу на те, що під соціально-правовою владною системою розуміється такий сукупний вплив нормативно-правової, соціально-психологічної, діяльнісної і інформаційної систем, який здатен детермінувати правову поведінку особистості. Те, що при дії цієї системи може виникнути конформістськаповедінка особистості, не впливає на соціалізуючу природу цієї системи. Ситуація конформізму, яка притаманна правовій поведінці в деяких випадках, не є негативним явищем і може розглядатися як певний етап у правовій соціалізації особистості. Більше того, свідомий конформізм можна розглядати як критерій (показник) високого рівня правової соціалізації, оскільки особистість, критично оцінюючи норми права, але все ж виконуючи їх, буде домагатися покращання цих норм законним шляхом і тим самим перейде на вищий рівень правової соціалізації.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке правова соціалізація особистості?

2. У чому полягає характеристика поля правової соціалізації?

3. Які існують проблеми правової інтерпритації?

4. Як визначається механізм правової соціалізації? Назвіть його елементи.

5. Які соціальні чинники впливають на демопослушну поведінку людини?

6. Чому законність виступає стрижневим чинником соціалізації в умовах трансформації суспільства?

7. У чому проявляються соціальні аспекти законності?

8. Які існують соціально-правові джерела виникнення антиподів законності?

9. Які негативні наслідки на правову соціалізацію особистості має корупція?

 

Рекомендована література:

 

1. Богуцький П. Поняття правової реформи та методологічний підхід до проблеми її формування// Право України.- 1996. –№ 4.

2. Васильев В.П. Юридическая психология. – Санкт-Петербург: Питер Пресс. – 1997.

3. Гегель Г.Н. Философия права.– М., 1990.

4. Конституционный договор между Верховным Советом Украины и Президентом Украины об основных началах организации власти и местном самоуправлении в Украине на период до принятия новой Конституции Украины. – Харьков, 1995.

5. Коэн А. Отклоняющееся поведение и контроль за ним// Американская социология. – М., 1972.

6. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права.- М., 1995.

7. Лясковська Н. Про культуру правотворчої діяльності// Право України. –1994. - №5 - 6.

8. Максимов С. И. Правовая реальность: инструментальный и коммуникативный подходы // Проблемы законности. Вып. 29. – Харьков, 1995.

9. Молодежная преступность как социальная проблема // США глазами американских социологов. – М., 1982.

10. Нерсесянц В. С. Философия права. – М., 1997.

11. Осипова Н. П. Особливості поля правової соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства // Харьковские социологические чтения –98: Сборник научних работ. – Харьков, 1998.

12. Платонов К. К. Структура и развитие личности. М., 1986.

13. Рабинович П. М. Методологія правознавства: проблеми плюралізації // Вісник АпрН України. – 1995. - № 3.

14. Хекхаузен. Мотивация деятельности. – М., 1986.

 

РОЗДІЛ 6. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПОВЕДІНКА

 

6.1. Поняття і структура правової культури.

В умовах формування правової держави проблема підвищення рівня правової культури суспільства набуває особливу значущість і актуальність. Ця обставина визначає необхідність теоретичного аналіза правової культури, з'ясування її змісту і структури.

До теперішнього часу проблема правової культури залишається слабо розробленою. Це обумовлено перш за все тим, що дана проблема аналізується переважно в прикладних цілях, наприклад, у зіставленні з політичною культурою, при розгляді рівня знання права окремими групами населення і т.ін. Цілісна ж концепція правової культури, що базується на політико-філософських дослідженнях, даних широких конкретно - соціологічних досліджень, юридичній практиці, поки не вироблена.

Особливе методологічне значення для дослідження правової культури має категорія " культура ", за допомогою якої в науці визначають багатогранне, поліфункціональне і в силу цього складне для інтерпретації явище. Даний факт є причиною великої кількості трактовок культури і підходів до її аналіза. В сучасній науковій літературі налічується більше 500 визначень поняття " культура " і число їх (як в вітчизняній, так і в закордонній літературі) продовжує рости. При цьому з методологічної точки зору важливим є не кількість визначень, а з'ясування і дослідження принципових розбіжностей в підходах до аналіза поняття " культура ", яких, безумовно, значно менше, ніж дефініцій.

Методологічне значення категорії " культура " для визначення правової культури таке:

1) вона є відправною точкою в русі від абстрактного до конкретного і тому відображає загальне в явищах культури в усіх її різновидах;

2) вона виступає орієнтиром в аналізі емпіричного правового матеріала при переході від теорії найбільш високого, філософського рівня узагальнення до теорії правової культури і в силу цього дозволяє здійснювати в конкретній області знань аналіз юридичного різновиду явища не з позицій розгляду культури в цілому, а виводить дослідника на підготовлений філософією плацдарм для виявлення специфіки об'єкта дослідження саме в правовій сфері життя суспільства;

3) вона вказує на головні напрямки і способи розвитку теорії правової культури;

4) дана категорія, виступаючи формою і стійким організуючим принципом процеса мислення, породжує ряд вимог до аналіза правової культури [154].

В науковій літературі визначились певні підходи до аналіза культури.

Прихильники першої точки зору інтерпретують культуру як все те, що створено людиною, на відміну від того, що дано природою. Виходячи з даного розуміння культури, в літературі можна зустріти достатньо широкі визначення правової культури, наприклад, як системи " овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права и их отражению в сознании и поведении людей " (Камінська В.І., Ратинов А.Р.).

Другий підхід - діяльнісний. Вчені, що відстоюють його, вважають, що при визначенні культури необхідно акцентувати увагу на якому - небудь одному боці чи характеристиці людської діяльності. При цьому культура розуміється як синомім творчої діяльності. Стосовно правової області може бути визнана культурною головним чином правотворча діяльність. При такому підході з правової культури випадає багато видів юридичної діяльності, наприклад, правозастосовча діяльність, або діяльність громадян по підвищенню свого правоосвітнього рівня.

Третій підхід пов'язаний з виділенням в культурі різних суб'єктивних елементів суспільної системи. Д.І. Чесноков розглядає культуру як історично обумовлену сукупність навичок, знань, ідей і почуттів людей, а також їх закріплення в різних суспільних явищах (в техніці виробництва і побутового обслуговування, в освітньому рівні народа і суспільних інститутах, в досягненнях науки і техніки, творах літератури і мистецтва).

Дана позиція знайшла відображення і в визначеннях правової культури, що орієнтовані на суб'єктивні, інтелектуальні елементи, тобто на рівень знання і розуміння права. О.В. Лукашева, наприклад, вважає, що правова культура являє собою певну ступінь знання законодавства, поваги до законів, вміння правильно розуміти їх і застосовувати в точній відповідності з тими задачами, для рішення яких вони були створені. С.С. Алексеєв розглядає правову культуру як ступінь знайомства людей з правом, його розуміння, що забезпечує обов'язковість дотримання всіми особами правових вимог.

Ці автори, як уявляється, безпідставно обмежують поняття правової культури відношенням людей до правових норм, що дуже звужує поняття правової культури. За його межами опиняються такі суттєві явища, як правовий статус особистості, правопорядок і навіть самі правові норми.

Послідовна реалізація вказаного підхода при аналізі правової дійсності приводить до ототожнення правової культури і правової свідомості. У зв'язку з цим його навряд чи можна признати плодотворним.

Четвертим, найбільш розповсюдженим підходом є виділення предметної сторони культури, яка розглядається як сукупність всіх матеріальних і духовних цінностей, що створені і розвинуті людством в ході його історії. З цієї точки зору правову культуру можна уявити як сукупність цінностей, що створені людьми в правовій сфері. В цьому зв'язку вона вбирає в себе об'єктивне і суб'єктивне право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правову поведінку суб'єктів, критерії політичної оцінки права і правової поведінки в функціонуванні і розвитку її складових частин. Такий погляд на побудову правової культури має своїх прибічників. Так, А.В.Сахаров і А.Р. Ратинов в якості елементів правової культури пропонують виділяти:

* право як систему норм, що виражають державні веління;

* правовідносини, тобто систему суспільних відносин, що регулюються правом;

* правові заклади як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, регулювання і виконання права;

* правосвідомість, тобто систему духовного відображення всієї правової дійсності;

* правова поведінка (діяльність), як правомірна, так і протиправна.

Правова культура знаходиться в складній органічній єдності з іншими областями культури, і в її специфічному змісті обов'язково проявляються риси і особливості, притаманні даній культурі в цілому.

Взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер (політичної, моральної, правової та ін.). Елементи, що формують правову культуру, одночасно входять і до інших структур. Так, право входить в систему соціальних норм; правовідносини - в систему суспільних норм; правові заклади - в систему соціальних інститутів; правосвідомість – в систему суспільної свідомості (див. схему 1).

Функціональні зв'язки споріднених елементів в цих системах забезпечують відповідність одне одному тих областей культури, в які вони одночасно входять. У випадку ж невідповідності ми маємо справу з дезорганізацією нормальної діяльності систем. Одним із проявів такої дезорганізації виступає, наприклад, злочинність.

Структуру правової культури можна представити і з боку її рівня, з урахуванням глибини пізнання правових явищ, оволодіння ними. У зв'язку з цим виділяють повсякденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури

Табл. 6. Структурні зв'язки правової культури

 

    Культурні галузі  
  політика як область культури правова культура Етична культура Естетична культура
Суспільні відносини політичні відносини Правовідно-сини Етичні відносини Естетичні відносини
Суспільна свідомість політична свідомість правосві-домість Етична свідомість Естетична свідомість
Соціальні норми політичні норми Право мораль як система норм Естетичні норми
Соціальні інститути політичні органи і заклади правові заклади (інститути) Громадські організації та інститути Художньо – просвітні заклади
Соціальна поведінка (діяльність) політична діяльність правова поведінка Етична поведінка (діяльність) Художньо –естетична діяльність

 

.

Повсякденна правова культура виявляється в нашому повсякденному житті. Вона являє собою неглибоке, поверхнє відображення правових явищ, що не дозволяє правильно обміркувати і оцінити всі сторони правової практики. Ця культура не піднімається до рівня теоретичних узагальнень. Разом з тим вона використовується в повсякденному житті людей при реалізації права і тим самим вона сприяє дотриманню вимог правових норм, більш повному перетворенню їх в життя.

Професійною правовою культурою наділені ті особи, що безпосередньо займаються правовою діяльністю. Для неї притаманні більш високе знання і розуміння права в конкретній галузі професійної діяльності.

Теоретична правова культура, що є відображенням більш високого рівня пізнання правових явищ, представляє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію всіх правових явищ, всього правового механізма, а не якихось окремих його елементів. Вона є результатом наукових пошуків вчених - юристів, колективного досвіда практичних робітників правоохоронних органів і політичних діячів. Теоретична правова культура виступає безпосереднім джерелом права. Вона відіграє найважливішу роль як в правотворчості, так і в реалізації права.

Правову культуру можна аналізувати також і з точки зору спільноти, охоплення нею індивідів і соціальних груп. У зв'язку з цим виділяють індивідуальну, групову правову культуру і правову культуру суспільства в цілому.

Оскільки правова культура суспільства не існує без правової культури особистості, то вияв сутності правової культури як суспільного явища буде неповним, якщо обмежитись лише аналізом правової культури суспільства, ігноруючи при цьому дослідження особистісного аспекта правової культури.

Правова культура особистості в кінці - кінців визначається правовою культурою суспільства. Вона характеризується ступенем і характером правового розвитку індивіда, які визначають його соціальну активність в правовій сфері.

Розуміння особистісного аспекта правової культури найбільш рельєфно проявляється в її структурі. Структура правової культури особистості аккумулює культурну діяльність в сфері права, потенціал правової культури і правові культурні орієнтації.

Правова культура особистості проявляється в певному характері і рівні діяльності, в процесі якої особистість набуває і розвиває свої правові знання, вміння, навички. Правова культура існує і як результат цієї культурної діяльності в сфері права, тобто як сукупність відповідного ступеню правових знань, вмінь, навичок, як потенціал правової культури. Правова культура характеризується і підготовленістю до сприйняття правових ідей, оцінкою знань, вмінь, реального права, тобто наявністю правових культурних орієнтацій.

Виділення в особистісній правовій культурі сформованих культурних утворень має важливе значення для практики організації виховної роботи, теоретична розробка якої все ще залишається досить актуальною.

Розгляд структури правової культури з різних боків дозволяє рельєфніше уявити і її поняття.

Не применшуючи плодотворності зазначених підходів до визначення поняття правової культури, ми солідарні з тими вченими, які віддають перевагу аксиологічному підходу до його трактовки. Саме аксиологічне, ціннісне бачення правової культури дозволяє більш чітко відмежувати її від інших близьких і взаємопов'язаних з нею категорій, таких, як правова діяльність, механізм правового регулювання. Правова культура - це система правових цінностей, що створюються під час розвитку суспільства і зосередили в собі досягнення світової юридичної культури.

Цінність права полягає перш за все в його позитивній значущості (ролі) в задоволенні потреб суб'єктів. Гадаємо, не точно визначати цінність права як його можливість задовольняти потреби. На наш погляд, більш правий П.М.Рабинович, який вважає, що в данному випадку акцентується лише можлива цінність права. Якщо говорити про дійсну цінність розглядаємого явища, то точніше розуміти її як реальну значущість, як конкретну функцію, що здійснюється правом.

Місце права в системі соціальних цінностей обумовлено тим, чи розглядається воно в якості цінності - засоба або цінності - цілі. З цієї точки зору воно може бути цінністю похідною і може мати власну цінність. Звідси, право як цінність можна розглядати в двох аспектах. З одного боку, призначення права - підтримка порядка і організованості в суспільстві. В цьому сенсі цінність його похідна. З іншого боку, це - феномен, що включає в себе і закріплює юридичні цінності, завдяки чому право саме вливається в світ цінностей. Загальносоціальна цінність права - існуюча і необхідна можливість задовольняти інтереси суспільства.

Право, правова цивілізованість - невід'ємна складова людської культури, важливе її досягнення. Саме тому, як уявляється, воно має власну цінність. Саме на цьому фундаменті і повинні будуватися теорія і практика правової держави. Тільки недержавне, антистатистське праворозуміння, визнання за правом власної цінності спроможне на сучасному етапі ознаменувати позитивні зрушення в області правової політики, підвищення рівня правової культури суб'єктів соціального спілкування. Разом з цим правова культура - це всі цінності, що створюються людьми в правовій сфері. Вона включає окрім самого права (об'єктивного і суб'єктивного), правосвідомість, правові відносини, стан законності, досягнутий рівень законотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності.

Розробка соціологічного, а саме аксиологічного аспекта правової культури є соціальною необхідністю. Тільки усвідомлення, сприйняття людьми універсальних культурно - історичних правових цінностей, традицій спроможне подолати бездуховність, що росте, зробити реальними такі соціально - правові цінності, як гідність, висока значущість особистості в соціальному житті.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.029 сек.)