Соціальний механізм дії права. Соціальні функції права

Суспiльство являє собою єдиний, цiлiсний органiзм, систему взаємодiючих соцiальних груп, що має складну органiзацiю. Iнтегративною органiзуючою основою при цьому виступають серед iнших органiзуючих факторiв соцiальнi цiнностi, зокрема соцiальнi норми.

Соцiальнi норми - це правила, якi вiдбивають вимоги суспiльства, соцiальної групи до поведiнки особистостi, групи в їх взаємовiдносинах один до одного, з соцiальними iнститутами та суспiльством в цiлому.

Вплив норм є у тому, що вони встановлюють межi, умови, форми поведiнки, характер вiдносин, мети та засоби їх досягнення.

Внаслiдок того, що норми передбачають загальнi принципи поведiнки та конкретнi його параметри, вони можуть давати бiльш повнi моделi, еталони того, що слiд, нiж iншi цiнностi. Порушення норм викликає бiльш конкретну та чiтку негативну реакцiю з боку соцiальної групи, суспiльства, його iнституцiональних форм, що звернена до подолання поведiнки, що вiдхиляється вiд норми.

Тому соцiальнi норми являють собою надзвичайно дiючий засоб органiзацiї суспiльства, тобто забезпечення його сталостi та ладу. Особливе мiсце серед цих норм займають норми права.

Право ж - це об'єктивно зумовлена та iсторично виправдана мiра свободи i рiвности у реальних суспiльних вiдносинах, як застосування рiвної мiри однакового масштабу до рiзних людей, до рiзних життєвих сiтуацiй.

Виконання правом своєї соцiальної ролi в першу чергу обумовлено його нормативностю. Виконуючи будь-яку свою функцiю, право завжди визначає мiру, обсяг належної, забороненої або дозволеної поведiнки, визначає правове положення людей та надiляє їх правами i обов'язками у вiдносинах мiж собою та з державою. Загальнозобов'язанiсть, формальна визначенiсть, конкретнiсть норми дозволяють моделювати рiзнi суспiльнi вiдносини, охоплювати в систематичному припису усе 3 рiзноманiття конкретних вiдносин, вiдокремити та закрiпити їх основний змiст.

Однак право - це такий iнструмент регулювання суспiльних вiдносин, який дiє через волю та свiдомiсть людей. Тому багато властивостей правових норм та результати їх застосування не можуть бути вiрно зрозумiлими без аналiзу умов їх дiї, а також особливостей людей, якi реалiзують та застосовують правовi норми.

Таким чином, право в цiлому не знаходиться десь мiж державою та суспiльством, а охоплює всю соцiальну систему: регулює життя об'єкта управлiння; визначає характер та параметри самого управлiння; регулює внутрiшнє життя суб'єкта, який управляє (держави та його органiв). При цьому можна видiлити три рiвнi, на яких право дiє як регулятивний засiб соцiального управлiння.

По-перше, норми права регулюють суспiльнi вiдносини, а через них - поведiнку кожної людини, яка виступає у тих чи iнших соцiальних ролях. Цей процес вiдбувається шляхом сприяння формуванню нових, закрiпленню вже iснуючих або витиснення вже вiджилих вiдносин. Рiзнi засоби - зобов'язання, дозвіл, заборона та пов'язанi з ними мiри схвалення або покарання, стiмули або санкцiї - дозволяють по-рiзному спрямовувати соцiальну поведiнку, активнiсть особистостi. Таким чином здiйснюється як саме регулювання (стабiлiзацiя, контроль поведiнки), так i саме управлiння (активiзацiя, змiна поведiнки). На цьому рiвнi норми права виконують завдання координацiї дiї людей, що сприяє досягненню суспiльством вiдповiдної мети.

По-друге, правовi норми регулюють вiдносини внутрi суб'єкта управлiння, визначаючи компетенцiю, структуру та функцiї всiх систем управлiння та їх елементiв (наприклад, органiв держави, посадових осiб й таке iн.). Тут правовi приписи мають директивний характер i в значно бiльший мiрi виступають безпосередньою причиною поведiнки. Тим самим, регулюючи дiяльнiсть посадових осiб, вони впливають й на перший рiвень.

По-третє, норми права дiють на вищому рiвнi, де об'єктом управлiння виступає вся соцiальна система, а етапи її розвитку займають великi вiдрiзки часу. Перехiд всiєї соцiальної системи у новий стан супроводжується великими змiнами у законодавствi та правi (наприклад, прийняття нової Конституцiї України).

Розвиток вiдносин на перших двох рiвнях в межах, встановлених нормами права, веде до рiшення спочатку дрiбних, а потiм бiльш загальних завдань i, таким чином, призводить до досягнення певних соцiальних цiлей. Поступове накопичення таких змiн пiдготовує змiни всiєї системи у цiлому та призводить до видання нових норм права, що визначають подальшу поведiнку соцiальної системи, тобто до появи нового циклу правотворення та правореалiзацiї. Поступово перебудовується життя першого та другого рiвней, i весь процес починається спочатку.

Визначаючи соцiальний механiзм дiї норми права як процес її функцiонування у суспiльствi, слiд вiдзначити недостатнiсть дослiдження одного тiльки вiдношення "норма - iндивiд". Окрiм норми права на поведiнку людини впливає вся система соцiально-економiчних умов життя, як мають суттєве значення й тодi, коли людина обирає певний варiант поведiнки, й тодi, коли вона вiдчуває на собi дiю правових санкцiй внаслiдок порушення юридичної заборони.

Дiєздатнiсть норми залежить вiд докiнченостi вiдображення в її змiстi тих же самих суспiльних умов, як-то закономiрностей суспiльного розвитку та потреб соцiальних груп i особистостей. Але вони перебувають зовнi "меж досягнення" права, тому вплив на них здiйснюється через посередництво загальносоцiальної полiтики держави.

Соцiальний аспект права є бiльш широким, нiж його нормативний змiст, бо включає розгляд соцiальних елементiв – як тих, що передували формуванню державної волi, так i тих, якi пов'язанi з правовою структурою, що вже дiє у суспiльствi, з виявленням її соцiальної ефективностi. При цьому необхiдно розглядати взаємозв'язок соцiального та правового факторiв у динамiцi, у розвитку як єдиний складний механiзм, де соцiальнi, економiчнi, полiтичнi, тобто суспiльнi вiдносини перекладаються на мову юридичних норм i в той же час правовi приписи трансформуються в соцiальну поведiнку суспiльства, соцiальних верств, груп та громадян. Право як особливий соцiальний iнститут нормативної регуляцiї суспiльних вiдносин має складну природу, а механiзм його дiї в кожному конкретному випадку залежить вiд його економiчної, соцiальної та полiтичної структури.

Правовi норми мають культурний змiст, тому що вони мiстять у собi правила поведiнки, передбаченi певною соцiокультурною системою. Норми, iснуючi в тiй чи iншiй культурнiй системi, є соцiальними нормами, тому що соцiальна людська дiяльнiсть, що нормується культурою. Нормативнiсть культури забезпечує координацiю та органiзацiю дiй людей, якi входять до соцiального цiлого. Нормативнiсть як органiзацiйний та коордiнацiйний засiб проявляється у формi iнституцiоналiзацiї вiдносин та поведiнки. Її суттю є наявнiсть об'єктивних, незалежних вiд iндивидiв, правил поведiнки та забезпечення їх поведiнки.

Процес iнституцiоналiзацiї вiдносин передбачає їх формалiзацiю та стандартизацiю, iнакше суб'єкт суспiльного життя не змiг би передбачати дiї iнших суб'єктiв, з ним пов'язаних, та забезпечувати взаємодiю, тобто основу будь - якого соцiального цiлого, у тому складi й суспiльства. Однiєю зi специфiчних вiдмiн людського суспiльства є саме сформована iнституцiональна система, яка регулює поведiнку людей.

Безпосередньо виражаючи якостi людини, культура створює глибинну нормативну систему. Мораль, релiгiя, право по сутi є iнститутами культури. Саме культура зумовлює їх змiст. Сформоване внаслiдок ефективної практики правило поведiнки, виконання якого частiш за все виявляється результативним, закрiплюється в культурi, набуваючи форму морального або релiгiйного обов'язку, правової вимоги й таке iн.

При цьому слiд звернути увагу на спiввiдношення норм моралi та права, якi є основними факторами єдностi суспiльства, основними нормами поведiнки. Й тi, й iншi, тобто норми i моралi, i права регулюють суспiльнi вiдносини, створюючи загальнообов'язковi правила поведiнки та запроваджуючи певну вiдповiдальнiсть за їх порушення. Однак поряд з цим вони суттєво вiдрiзняються одне вiд одного:

- формою вираження волi суспiльства (мораль виражає волю окремих соцiальних груп та суспiльства в цiлому, право ж виражає державну волю);

- засобом забезпечення дотримання норм (мораль головним чином забезпечується силою внутрiшнього переконання у справедливостi її норм та силою громадської думки, а дотримання норм права забезпечується крiм того й силою державного апарату);

- правовi норми вiдрiзняються вiд моральних також формальною їх визначеностю та бiльш конкретним характером;

- моральнi норми на вiдмiну вiд правових пред'являють значно вищi вимоги до людини та мають бiльш широку сферу дiї;

- норми моралi є бiльш гнучкими, нiж норми права.

Звертаючись до права можна стверджувати, що всi юридичнi норми мають культурну суттєвiсть, однак культура не вичерпується юридичними нормами.

Звичайно припускається, що культура - соцiальна цiннiсть, що завжди має позитивне значення. Однак насправдi вона являє собою вельми складний феномен. Звичайно, культура специфiчно людський засiб дiяльностi, але людина дiє не тiльки вiдповiдно до потреб суспiльства, але й всупереч їм.

Ця його дiяльнiсть також iнституцiоналiзується, її засоби можуть бути переданi вiд iндивiда до iндивiда, вiд по колiння до поколiння, формуючи певний тип особистостi. Злочиннiй поведiнцi, наприклад, навчаються, як i будь-якiй iншiй, тут також наявна передача соцiального досвiду, його засвоєння та вiдтворення людини з певними соцiальними характеристиками як наслiдок цього процесу. Нарештi, дiяльнiсть людини може бути й соцiально нейтральною. Таким чином, iнституцiоналiзуються, а тому й нормуються найрiзноманiтнiшi види людської дiяльностi, перетворюючись на частку культури, незалежно вiд того, позитивну чи негативну роль вони вiдiграють у суспiльствi.

Обов'язковою передумовою їх iнституцiоналiзацiї є наявнiсть того чи iншого спiвтовариства, яке функцiонує у межах цiлого. Такi спiвтовариства можуть утворюватися на етнiчнiй (славнозвiсна Брайтон-Бiч у Нью-Йорку), релiгiйнiй (поселення духоборiв у Канадi), професiйнiй основi; вони можуть формуватися по iнтересах (спортивнi, злочиннi спiвтовариства i таке iн.). Норми та цiнностi, що складаються в їх середовищi, одержали назву субкультур. Усi вони входять до культури, перетворюючи її у складний суспiльний феномен.

Соцiалiзацiя iндивiда, тобто включення його у наявну систему суспiльних вiдносин, що супроводжується оволодiнням ним культурними цiнностями рiзного роду, є поряд з тим засвоєння ним права. Засвоєне право, що стало властивостю, власною характеристикою особистостi, забезпечує додержання правил поведiнки юридичного характеру саме по собi, без втручання з боку будь-кого, у тому складi й держави.

Це вiдноситься саме до права, але не до законодавства, тому що останнє може й не бути результатом природноiсторичного розвитку, а являти собою продукт нормотворчої дiяльностi держави. Закони стають часткою культури остiльки, оскiльки вони спiвпадають iз правом, санкцiонуючи культурно-правовi правила поведiнки, якi вже склалися. Слiд вiдзначити також, що правовi норми входять не тiльки до структури особистостi, являючись єю засвоєними, але й стають фактом правосвiдомостi.

Право не має завдань, окремих вiд завдань суспiльного цiлого, й тому ми можемо говорити про його соцiальнi функцiї. По-перше, право водночас сприяє моделюванню соціальних цілей і є iнструментом досягнення соцiальних цiлей. По-друге, право закрiплює умови вiльної дiяльностi людини у сферi родини, побуту, культури. Право опосередковує утворення самої людини. По-третє, право закрiплює економiчнi засади вiльної дiяльностi особистостi, її матерiальну та iнтелектуальну власнiсть. Тут отримують правове опосередкування вирнобництво, розподiл, обмiн та споживання матерiальних благ. По-чверте, право забезпечує участь особистостi у справах суспiльства, її можливостi з'єднуватися з iншими у громадськи органiзацiї та партiї. Тут право опосередковує полiтичну свободу, вiдносини людей у сферi боротьби за владу, участь громадян в її розподiлi та здiйсненнi.

Те, що право iснує у виглядi саме таких, а не iнших норм та правовiдносин, - кiнцевий результат взаємодiї багатьох економiчних, полiтичних та соцiально-культурних факторiв. Але надаючи характеристику механiзма трансформацiї суспiльних вiдносин у правовi не можна знехтувати тiєю обставиною, що вiдображення результатiв цiєї взаємодiї правом не є пасивним, "дзеркальним" вiдображенням iснуючого суспiльного порядку. Напроти, право активне i само впливає не тiльки на те, що воно вiдображує, но й на свої власнi формування та розвиток. Це робить право вiдносно самостiйним суспiльним явищем. Подальша же еволюцiя права в якостi вiдносно незалежного соцiального феномена закрiплює та розвиває цю його самостiйнiсть.

Поиск по сайту: