Тема 9. Соціологія релігії

9.1 Предмет соціології релігії, особливості соціологічного вчення релігії Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все: соціальні умови, що породили релігію; місце та роль релігії у суспільстві; функції релігії у суспільстві; соціальні закономірності розвитку релігії; соціальну структуру та взаємодію її елементів; вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві по­зиції, сімейне життя і т. ін.

У соціології релігії виділяють такі рівні знання:

1) система фундаментальних положень, що розкривають суть релі­гії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;

2) система знань, яка характеризується меншим ступенем уза­гальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться «структура релігії», «функції релігії», «рівні релігійної свідомості», «культ», «релігійна група», «секта», «церква» і т. ін.;

3) сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: «релігійність», «критерії релігійності», «стан релігійності», «відношення людей до релігії та атеїзму» і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою тео­ретичного аналізу.

9.2 Релігія як соціальний інститут, ефективність його ф-цій Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.

Релігійна свідомість – це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін. Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.

Релігійна діяльність – це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.

Культова діяльність – це культ у власному розумінні цього сло­ва, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також сим­волічні боготворчі акти – богослужби, обряд, проповідь, жерт­ви, таїнства).

Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релі­гійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв"язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи.

9.3 Історичні типи релігійних вірувань, завдання соціології у дослідженні їхнього їхнього співіснування Першими формами релігії, котрі існували ще в первісному суспільстві, були фети­шизм, тотемізм і магія.

Фетишизм – релігійне поклоніння ма­теріальним предметам – фетишам, яким надавали містичних та надприродних якос­тей. Фетишизм випливає з первісних вірувань у можливість примусити божество задовольнити бажання людини.

Тотемізм – дуже давня форма релігії, яка виникла в ранній пе­ріод родового устрою. Це комплекс вірувань, міфів, обрядів родо­племінного суспільства, зв'язаних із уявленням про надприродний зв'язок і кровну спорідненість між певними групами людей і так званими тотемами – рослинами, тваринами, предметами чи явищами.

Магія – це чаклунські обряди й заклинання, за допомогою яких люди намагалися вплинути на інших людей, тварин, а також на явища навколишнього світу з тим, щоб змінити їх у бажаному напрямку.

У 1054 році християнство поділилося на два напрямки – право­слав'я і католицизм.

Православ'я визнає всемогутнього триєдиного Бога. Перший, Бог-Отець, який створив світ. Другий – Бог-Син, що народився від Діви Марії. Третій Бог – Дух Святий, що його дарує Бог-Отець. Ка­толики вважають, що Дух Святий можуть дарувати і Бог-Отець і Бог-Син.

Православ'я і католицизм різняться як догматичними, так і куль­товими особливостями. У католицькій церкві, наприклад, під час бо­гослужіння віруючі можуть сидіти, а православні моляться стоячи.

Богослужіння в католицьких церквах супроводжується органною музикою, у православній – тільки співом

Іслам (араб., покірність, відданність на волю Божу) – одна з найбільш поширених релігій. Іслам виник у Хіджазі (Західна Ара­вія), творцем його вважають релігійного проповідника (пророка) Мухаммеда, проповідь якого була реакцією на гостру кризу арабського суспільства, спричинену розпадом родоплемінних відносин і початком формування ранньо-класового суспільства.

Коран – це священна книга мусульман. Вона є зібранням цілої низки релігійних і правових положень, що регулюють суспільне, сімейне і приватне життя мусульман.

Буддизм виник у стародавній Індії. Його фундатором вважають індійського принца Сіддхартху Гаутаму, який потім отримав ім'я Будди, що означає «той, хто пробудився». Особливістю буддизму є його практична «земна» спрямованість.

Іудаїзм – релігія, яка виникла в І тисячолітті до н. е. в Палестині і поширена в євреїв. Більшість віруючих зосереджено в Ізраїлі і США.

9.4 Соціологічна оцінка сакралізації і секуляризації Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях «сакралізація» та «секуляризація».

Сакралізація – це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соці­альних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв'язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, реци­диви її виявляються й пізніше.

Секуляризація – це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин – від релігійного санк­ціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших со­ціальних інститутів.

Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.

9.5 Сучасні релігійні ситуації в Україні Як свідчать соціологічні дослідження (1997 р.), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 – православні, 10% – греко-католики; 8% – представники інших конфесій, 7% – “просто віруючі”.

Поиск по сайту: