 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ДО ВИЗНАЧЕННЯ КАПІТАЛУ
Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова
capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій
мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.
Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів
поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”,
“володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати
достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на
одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в
античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий
капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження
багатства, збільшення до безкінечності капіталу.
Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів
виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав
капітал як запас, що використовується для господарських потреб і
приносить дохід; Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у
виробництві і необхідна для приведення в дію праці; Дж. С. Міль – як
попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який “забезпечує
необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та
матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на
час виробничого процесу”; А. Маршалл – як сукупність речей, “без яких
виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є
безплатними дарами природи”.
Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть
даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії
та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що
останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці.
Сюди включають дороги, мости, комп’ютери, споруди. По-друге, отримання
доходу пов’язується не лише з названими речовими факторами виробництва,
а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при
цьому назву “фізичного капіталу”, то другі – “людського капіталу”. До
останнього належать надбані знання, звички, енергія людей, а
інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти,
інформації, кваліфікації, на підтримку здоров’я, затрати на виховання
дітей. Прихильники теорії “людського капіталу” включають до нього навіть
особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці
ототожнюють капітал насамперед з грошима, фінансовими ресурсами.
По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому
розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход. Позитивним у наведених поглядах при з’ясуванні сутності капіталу є те, що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії,пов’язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отриманнядоходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталуК. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючиматеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зізнарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів,певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал якнакопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того,сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрилиматеріально-речову структуру капіталу, пов’язали його з особистимфактором виробництва, з часом. Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капіталхарактеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають діютого чи іншого фактора в органічному взаємозв’язку з відносинами міжлюдьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а невсебічний діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Цепевною мірою і поза історичний підхід, який полягає у тому, щостверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічнихформаціях. Зокрема, они вважають, що лук і стріла в руках мисливця булиза первіснообщинного ладу капіталом. Даючи таке тлумачення сутностікапіталу, ці вчені абстрагуються від поняття “наймана праця”, відсуперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосереднімивиробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щобпрогодувати себе і членів своєї сім’ї, змушені продавати таким власникамсвою робочу силу.
2. СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ Капітал, як будь-яка економічна категоріяя, має свій речовий зміст ісуспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибиннасутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засобивиробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці,певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації,привласненням частини чужої неоплаченої праці.Історичними передумовами виникнення капіталізму були товарне виробництвоі розвинений товарний обіг.В простому товарному виробництві обіг грошей відбувається за формулою Т– Г – Т, яка називається загальною формулою капіталу. На перший поглядкупівля і продаж товарів – беззмістовне заняття бізнесмена. Це було бтак, якби він купив товари на 3000 доларів, а потім продав і отримав тіж 3000 доларів. Насправді ж власник грошей пускає їх в обіг для того,щоб через певний час о нього повернулася більша сума грошей, ніж їх буловитрачено. Тому загальна формула капіталу може мати такий вигляд: Г – Т- ГІ, де ГІ = Г + (Г. Тобто авансована сума повертається до їївласниика з певним приростом. Цей приріст або надлишок грошейназивається додатковою вартістю. Вона позначається латинською буквою m.Рушійним мотивом обігу грошей як капіталу є збільшення їх авансованоїсуми або привласнення підприємцем додаткової вартості. Останнє стаєможливим тоді, коли гроші знову і знову надходять в обіг і кожного разуприносять додаткову вартість. Вартість при цьому набуває магічноїздатності створювати більшу вартість. Отже, капітал – це вартість, якаприносить власнику грошей додаткову вартість.Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її сутьполягає у тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно позаобігом. Він повинен виникнути в обігові і одночасно не в обігові. За цихумов підприємцю необхідно купувати товари за вартістю, реалізовувати їхза вартістю і одержувати грошей більше, ніж він витратив. Для того, щоброзв’язати цю суперечність, необхідно з’ясувати виникнення додатковоївартості на основі дії закону вартості, не порушуючи його вимог. Томунеобхідно проаналізувати соціально-економічний зміст таких елементівзагальної формули капіталу, як гроші і товар. Капітал – це само зростаючі гроші. Гроші самі по собі не є капіталом,вони можуть перетворюватися в капітал. Вони перетворюються в капітал,коли знаходяться на ринку продавця робочої сили і авансуються на їїпридбання.Відомо, що товар має дві властивості – споживну вартість і вартість.Оскільки вартість товару є уречевлена в ньому суспільно необхідна праця,то вона не може бути джерелом додаткової вартості. Джерело додатковоївартості слід шукати в споживній вартості того товару, який придбаєпідприємець на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такийспецифічний товар, споживання якого створювало б вартість більшу, ніжйого власна. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовоюперетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар,предмет купівлі-продажу.Щоб перетворити звичайні грошові знаки на капітал потрібно: По-перше, виробник повинен вступити у зносини з іншими виробниками зприводу купівлі засобів виробництва.По-друге, якщо його наявного капіталу не достатньо для організаціїефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитнихустанов, щоб взяти необхідну суму грошей у борг.По-третє, він повинен найняти необхідну кількість працівників, щобзабезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цьогопотребують обсяги виробництва. Отже, перетворюючи свої гроші в капітал, виробник повинен вступити векономічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні товари іпослуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби дляіснування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхомнайму за гроші. Таким чином, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чиорганізаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал яктакий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такимиумовами є:· високорозвинені товарне виробництво і обіг;· наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;· зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів· виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;· відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів,· що змушує їх найматися На думку Маркса: “... Капітал, - це не річ, а певне, суспільне, належнепевній історичній формації суспільства виробниче відношення, якепредставлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.Капітал – це не просто сума матеріальних і виробничих засобіввиробництва. Капітал – це перетворені в капітал засоби виробництва, якісамі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі пособі – грішми. Монополізовані певною частиною суспільства засобивиробництва, відособлені у відношенні до живої робочої сили продукти іумови приведення в дію самої цієї робочої сили, - ось що в силу цієїпротилежності персоніфікується в капіталі... Отже, ми маємо тут певну,на перший погляд дуже містичну, суспільну форму...”
3. ФОРМИ КАПІТАЛУ Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капіталвиступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва,то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готовоїпродукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у якуб форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації,засобом виробництва його власником додаткової вартості.У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, берерізну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосуванняробочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартістьлише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартістьнезмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засобивиробництва, - постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначивбуквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t –“постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїмречовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживаннявартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, авідповідно не створў додаткової вартості.Інша частина затраткапіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює своювартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various– “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тількивідтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласнувартість, тобто додаткову вартість.Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вонане лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитихзасобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини йоговартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робочасила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товарна основі його вартості, що становить основу заробітної плати.Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і томувартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєїпраці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує увигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже,вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартістьсамої робочої сили.Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певнихелементів комп’ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохідстановить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працюне повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину,величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого.Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковоювартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений заумов застосування найманої праці, буде такою: W = C + V + m, де W – вартість товару; С – вартість постійного капіталу, перенесена на продукт; V – вартість змінного капіталу; m – додаткова вартість.Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створюєробоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість напродукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі увиробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий беззнарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додатковоївартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої єробоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.Оскількидодаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростаннякапіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінногокапіталу:mІ = m / V, де mI - норма додаткової вартості; m – додаткова вартість; V – змінний капітал.Норма додаткової вартості – це відсоткове відношення додаткової вартостідо змінного капіталу.Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують ігрішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші,набувають додаткову споживну вартість – приносять дохід, функціонують яккапітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дужечасто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та іншихгромадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Томутимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковийкапітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається йоговласником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку увигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, вінбез будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, вінфункціонує одночасно і як гроші, і як капітал.Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починаютьвиступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джереломє амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадженнянаселення. Позичковий капітал виступає у двох формах – яккапітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населенняакумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент –це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші удію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужуєгроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримуєсвої гроші з процентом.Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується увиробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у форміпідприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент.Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, акапітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що взрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталіпостійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільнийкапітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.
4. КРУГООБОРОТ КАПІТАЛУ Поверхневою формою обігу капіталу є його кругооборот. Кругооборот – церух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії і прибирає триформи – грошової, виробничої, товарної. Капітал починає свій рух у сферіобігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементіввиробничого капіталу. За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починативиробничий процес. Капітал тут виступає як виробничий процес, функцієюякого є виробництво товарів і додаткової вартості. Для одержаннявартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукткапіталу: доставити товар на відповідний ринок та знайти його покупця.При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцієюякого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовійформі. Таким чином, капітал проходить 3 стадії і набуває відповіднотрьох форм – грошової, виробничої і товарної. Кожна з них має свійкруооборот.Припинення руху на одній з стадій кругообороту призводить допорушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній ізфункціональних форм веде до його загибелі. Капітал, що проходить, прибирає і скидає три форми, є промисловимкапіталом. Це – загальна характеристика капіталу розвинутогокапіталізму. Раніше три форми капіталу функціонували в одному тілікапіталу. Із зростанням виробництва, ускладненням процесу реалізаціїтоварів і грошових операцій, функціональні форми промислового капіталувідособлюються зрілий капіталізм являє собою кругообороти продуктивного,товарного і грошового капіталів, що відособились один від одного. Капітали рухаються з різною швидкістю. Швидкість кругообороту, або рухкапіталу в часі називають оборотом капіталу. Проблема швидкості оборотупроста: чим швидше обертається капітал, тим менше капіталу потрібно, тимменші товарні запаси, тим повніше і швидше задовольняються потребигромадян. Основною категорією обороту капіталу є час обороту капіталу. Час оборотукапіталу – це час, впродовж якого капітал проходить повний кругооборот.Час обороту капіталу розкладається на час виробництва і час обігу. Часвиробництва в свою чергу розкладається на робочий період і часпротікання природних технологічних процесів. Залежно від швидкості обороту капітал виступає як основний і оборотний. Основний капітал утворюють ті елементи продуктивного капіталу, якіпереносять свою вартість на створюваний продукт по частинах, по мірізносу. До основного капіталу відноситься капітал, авансований у будівлі,споруди, машини, обладнання. Авансується капітал у міру повної вартостіназваних засобів виробництва, а повертається зношена його вартістьчастинами, після реалізації товарів, вироблених за його участю. Упроцесі його обороту, з одного боку, відбувається поступове знеціненняназваних засобів виробництва, з другого боку, поступово нагромаджуєтьсяперенесена ним вартість. Основний капітал складають активні і пасивніелементи виробничого процесу. До перших відносяться машини і обладнання,до других – будівлі, споруди, транспортні засоби. Оборотний капіталформують засоби виробництва, вартість яких переноситься на вироблюванийтовар певною мірою і повертається капіталісту в кінці кожногокругообороту. Це – затрати капіталіста на предмети праці – сировину,допоміжні матеріали, паливо, енергію. У кожному виробничому циклі вониповністю споживаються, а їх вартість повністю переноситься навироблюваний товар. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал. Звичайно, вартістьробочої сили не переноситься на новий товар, як це з іншими елементамиоборотного капіталу. Робоча сила створює еквівалент своєї вартості тадодаткову вартість, але не за способом обороту вартості змінний капіталне відрізняється від інших елементів оборотного капіталу і збігається зним.
ВИСНОВКИ Після опрацювання літератури по даній темі, я зробив певні висновки. В історії економічної науки не існує єдиної думки з приводу визначенняпоняття “капітал”. Одні вчені обожнюють капітал із засобами виробництва,інші розглядають його з точки зору продуктивних сил. Сучасні монетаристирозуміють під капіталом кредитні гроші. А авторська школа 70-х років ХІХст. вважає, що капітал, це те, що приносить дохід. Але скільки б багатоне існувало трактувань капіталу, суть його зводиться до одного. Капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка може матиформу грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникамі використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений,створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання.Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початковавартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому,що головною функцією капіталу є принесення доходу. Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метоюодержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації,створює і приносить додаткову вартість. Спрямування виробництва на виробництво додаткової вартості – мета капіталістичного виробництва, його об’єктивний закон. Оскільки цій метіпідпорядковане все виробництво, вона є основною метою – основнимекономічним законом капіталістичного виробництва. Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву.На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основнийекономічний закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничихвідносин і є основним економічним законом капіталістичного способувиробництва. Головним джерелом зростання капіталу є робоча сила. Тому, що робітникотримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лишепевну частину, величина якої в цілому достатня для відтворенняпрацівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повиннабути більшою, ніж вартість робочої сили. Таким чином, створюється додаткова вартість, яка є основоюкапіталістичного виробництва. Тому, що капіталістичне виробництво будепродуктивним доти, поки воно зможе виробляти додаткову вартість. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528с. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478 Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999 р. Енгельс Ф., Маркс К. Твори. – Т. 23.4. Маркс К. Капітал. – Т. 1.5. Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980 г. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. – Тернопіль АТ “Тарнекс”, 1993р. Нордгауз Вільям Д., Семюельсон Пол А. Макроекономіка. – К.: “Основи”,1995 р. Основи економічної теорії (під ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка). –К.: “Вища школа”, 1994 р. Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов. – С. 205; Риккардо Д. Сочинения. Том 1. – М., 1941. – С. 9 – 10; Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1. – С.148; Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984. – Т. 3. – С.234. Мельник Л.П., Корінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. Посібн.-Суми: ВТД «Університетська книга», 2003-412с. Мишкін Ф.,Федоросюк С., Економіка грошей банківської справиГальперин В.М., Игнатьев С.М. Микроэкономика: Том 1, 1998-503с. Гроші і кредит/ Під.кер.М.І. Савлука.-К.Лиьідь, 1992-331с. Деньги, кредит, банки/Под. ред. О.И.Лаврушина,М.,1998-448с.
Поиск по сайту: