Метабібліографія в Україні: історична ретроспектива

Основний вклад у поступ метабібліографії в Україні здійснили вчені, науковці різних періодів. Це праці теоретико-методологічного («Головні моменти з історії української бібліографії» М. Ясинського) і практичного характеру («Бібліографія української бібліографії» Є.-Ю. Пеленський).

Розвиток метабібліографії характеризується переосмисленням наукових концепцій, новою інтерпретацією фактів та комплексним дослідженням спадщини українських вчених та наукових інститутів.

О. Промська поділяє історію метабібліографії в Україні на 4 основні періоди: „зародження (кінець ХІХ ст. – перше десятиріччя ХХ ст.), становлення (20–40 – ві рр. ХХ ст.), розвиток (50–80 – ті рр. ХХ ст.), сучасний стан (90–ті рр. ХХ ст. – перше десятиріччя ХХІ ст.)“ [Промська Розвиток метабібліографії в Україні 2011, с. 12]. За кожним із періодів стоїть когорта науковців, які вклали свою лепту у розріст метабібліографії.

Зародження метабібліографії в Україні припадає на 20 – ті рр. ХІХ ст. і пов’язане з ім’ям М. Ясинського, історика української бібліографії, автора низки бібліографічних покажчиків та теоретико-методологічних праць. Відтак, першою працею із теорії, методології метабібліографії вважають «Головні моменти з історії української бібліографії», опублікованої на сторінках «Бібліотечного збірника» […], який видавала Всенародна бібліотека України. Автор подає перелік праць, які, на його думку, належать до бібліографії української бібліографії, загальним обсягом 264 назви. Це, зокрема, універсальні та галузеві покажчики, огляди літератури, краєзнавчі посібники. Додатком до праці є «Проект інструкції для складання бібліографії української бібліографії», де серед інших видів бібліографії укладач виділяє «бібліографію бібліографії». М. Ясинський використовував інструкцію для укладання посібників поточної метабібліографії, які подавав в кінці своїх праць. Покажчики автор складав на основі обов’язкових примірників, що надходили до Всенародної бібліотеки України. Бібліографічні покажчики були згруповані за розділами, що облікували окремі покажчики, видавничі каталоги, бібліографічну періодику, списки та огляди, надруковані в періодиці [Промська. Становлення метабібліографії в Україні, с. 14–16].

Внесок у розвиток метабібліографії в Україні здійснив видатний діяч української бібліографії ХІХ ст. І. Левицький, який у вступі до першого тому «Галицько-руської бібліографії» здійснив короткий огляд бібліографічних видань, присвячених Галичині, що вийшли друком до 1886 р. Це, зокрема, праці Я. Головацького, В. Межова, О. Стефановича, І. Калитовського, Б. Дідицького, А. Петрушевича, І. Франка, В. Ундольського. Як зазначав сам автор, картина була неповною через розпорошеність бібліографічних матеріалів.

У 30–х рр. ХХ ст. західноукраїнський бібліограф, краєзнавець Ф. Максименко розробляв питання краєзнавчої метабібліографії.

У 1930 р. Ф. Максименко опублікував свою чотирирічну працю «Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України 1847–1929: список бібліографічних праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Басарабії, Дону й Криму» [Максименко Ф. Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України, 1930, 264 с. ].. Праця вміщує окремо видані бібліографічні посібники, списки, огляди в журналах та газетах, а також бібліографічні посібники, що з різних причин не були видані. Усього покажчик містить 1099 назв. Матеріал згруповано у 12 розділів, які присвячені певній місцевості: «Басарабія», «Волинь», «Київщина» та ін. Кожен розділ поділяється на п’ять підрозділів: покажчики змісту місцевих часописів, списки видань надрукованих в даній місцевості, бібліографічні покажчики про край, невидані бібліографічні посібники, списки місцевих періодичних видань, що використовувались для укладання покажчика. Ф. Максименко проводив роботу над укладанням покажчика «Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України» з 1930 до 1940 рр., однак рукопис загинув при пожежі.

Краєзнавчою метабібліографією цікавились кримські бібліографи В. Симоновський та Ю. Гопштейн. У 1929 р. В. Симоновський опублікував «Очерк библиографической работы в Крыму», у якому здійснено огляд бібліографічних праць, присвячених Криму [Промська. Становлення метабібліографії в Україні, 2008, с. 14–16]. Автор працював також над укладанням покажчика бібліографічних посібників про Крим.

Ю. Гопштейн у 1930 р. уклав анотований покажчик «Библиография библиографических указателей литературы о Крыме» […], у якому подано, як друковані, так і рукописні видання за 1834–1928 рр.. Покажчик вміщує описи каталогів, покажчики періодичних видань, біобібліографічні посібники.

У цей період на території Західної України активно працювали І. Калинович, Є.-Ю. Пеленський, В. Дорошенко, З. Кузеля.

В рукописному вигляді у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника збереглася бібліографічна картотека видатного бібліографа, видавця, громадського діяча І. Калиновича. Сюди ввійшли матеріали метабібліографічного характеру: бібліографічні покажчики, видавничо-книготорговельні каталоги, огляди літератури, які автор здобув внаслідок опрацювання фондів бібліотек, систематичного перегляду української та зарубіжної преси, безпосередніх контактів з авторами й видавцями [Рибчинська, Загальноукраїнський характер..., 2008, с. 320].

У 1924 р. І. Калинович започаткував п’ятитомне видання «Бібліографія українознавства за 1914–1923 рр.» [Бібліографія українознавства з 1914–1923 рр., 1924]. У «Записках НТШ» дослідник опублікував першу частину бібліографічного покажчика «Українська історична бібліографія за 1914–1923 рр.». Із запланованих п’яти, з’явилося лише згадане видання. До покажчика увійшло 785 позицій. У ньому автор подав праці з історії України (окремі видання і статті з часописів, газет, збірників, рецензії), видані українською мовою переважно в Західній Україні, окремі – у Наддніпрянській Україні. Окремо виділено розділ «Бібліографія», який вміщує 124 бібліографічні записи: бібліографічні посібники різних жанрів та прикнижкові списки і журнальні публікації Л. Биковського, В. Доманицького, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, І. Крип’якевича та ін. Наприкінці підрозділу І. Калинович подав список періодичних та продовжуваних видань, які містили бібліографічну інформацію.

Метабібліографією цікавився й український етнограф, бібліограф З. Кузеля, у листі до М. Грушевського він писав про те, що готує «спис бібліографічної літератури», який складається із 400 назв. Проте матеріали не збереглись [Рибчинська, 2008, с. 320].

С. Єфремов у 1916 р. підготував бібліографічний покажчик літератури для української самоосвіти під назвою «Библиотека по украиноведению» [Ефремовъ, 1917, с. 99–139.]. У 1920 р. після доопрацювання, покажчик вийшов окремим виданням «Українознавство: покажчик потрібнішої до самоосвіти літератури» [Єфремов, 1920]. Праця містить 1249 назв видань окремих авторів, збірників, часописів, оглядів українською, російською, польською мовами.

«У розділі «Покажчики й справочники» подано довідники та бібліографічні посібники з питань українознавства І. Левицького, О. Лазаревського, М. Комарова, І. Калиновича, П. Єфименка та ін. Загалом автор подав 49 назв покажчиків та довідників».

Зразки метабібліографії знаходимо і у працях Д. Дорошенка – українського історика, літературознавця, бібліографа. У 1925 р. в Науковому ювілейному збірнику Українського університету вміщено покажчик, у якому подано бібліографічні покажчики, опубліковані в Наддніпрянській Україні. Праця є доповненням до покажчика М. Комарова «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798–1883 рр.)». «До покажчика ввійшло 1008 бібліографічних записів та ще 9, які автор отримав після завершення роботи та вважав за необхідне долучити їх. Матеріал згруповано за хронологією, у межах року за алфавітом. До видання додавався «Покажчик імен». Автор здійснив короткий огляд бібліографічних покажчиків, що стосувалися «письменства українською мовою», зокрема, праці М. Комарова, Б. Грінченка, А. Балики, В. Науменка, Н. Баженова, І. Айзенштока, В. Бойка, В. Доманицького, І. Левицького» [Дорошенко Д., 1925, с. 142–238].

Д. Дорошенко плідно працював у галузі персональної метабібліографії, йому належать праці присвячені Т. Шевченку. Це, зокрема, покажчик «Шевченкознавство за останнє десятиліття (1914–1924)», який був надрукований у часописі «Стара Україна» […] та «Шевченкознавство в 1925 р.» […]. У кожній праці була окрема рубрика «Бібліографія Шевченківської бібліографії». Загалом розглянуто понад 40 бібліографічних посібників, укладених М. Комаровим, М. Яшеком, О. Багрієм, М. Сумцовим, М. Плеваком, Ю. Меженком, О. Дорошкевичем та ін.

У 30-х рр. ХХ ст. було згорнуто усі заходи в галузі бібліографії бібліографії. Тогочасні напрацювання були оцінені лише в незалежній Україні.

Плідно працював в галузі бібліографії другого ступеня книгознавець, бібліограф, етнограф, член Наукового товариства імені Шевченка Є.-Ю. Пеленський, автор «Бібліографії української бібліографії», яка друкувалась упродовж 1932 – 1934 рр. у часописі «Дзвони», а згодом опублікована окремим виданням. Покажчик містить 2359 бібліографічних записів, упорядкованих за міжнародною десятковою класифікацією. У багатьох розділах та рубриках укладач «Бібліографії української бібліографії» виокремив географічно-територіальні групи до міст включно. Поруч з українськими і російськими зареєстрував деякі важливіші та незастарілі бібліографічні джерела іноземними мовами. Окремим розділом подано бібліографію третього ступеня «Бібліографія бібліографічних покажчиків», зокрема, праці М. Ясинського, Л. Биковського, Ф. Максименка, С. Сірополка. Наприкінці укладач вміщує посилання на аналогічні матеріали в інших розділах [Пеленський Е.-Ю. Бібліографія української бібліографії,1934. – 198 стовп.].

Автор низки галузевих бібліографічних посібників другого ступеня, Є.-Ю. Пеленський в «Бібліографії української мовознавчої бібліографії» […], яку розробляв на прохання І. Огієнка охарактеризував розвиток української мовознавчої бібліографії та назвав найґрунтовніші бібліографічні праці. Покажчик реєструє покажчики книг, статей, бібліографічні огляди, як українських, так і зарубіжних авторів, загальним обсягом 131 бібліографічний запис.

Метабібліографічна спадщина Є.-Ю. Пеленського є незмірною, його перу належать й інші праці: «Педагогічна бібліографія» з розділом «Бібліоґрафія педагогічних бібліографій», у якій подано 183 назви БП. [Пеленський. Педаґоґічна бібліографія 1939, с. 76–77] «Бібліографія Шевченківської бібліографії» […], обсягом 29 бібліографічних записів та ін.

До початкового періоду розвитку української метабібліографії О. Промська [Промська О. Перші кроки української метабібліографії, 2010, с. 32–36] пропонує віднести «Список бібліографічних покажчиків із різних галузей знання», підготовлений консультаційним відділом Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Короленка. До праці увійшло 42 бібліографічні записи: окремі бібліографічні покажчики та внутрішньожурнальні бібліографічні посібники за 1923–1925 рр., що були видані у Москві та Ленінграді [Список бібліографічних покажчиків із різних галузей знання, 1926, с. 88–90.].

Отже, з другої половини ХІХ ст. почали з’являтися праці, які поклали основу розвитку метабібліографії на Україні. Їх основним завданням був облік бібліографічних посібників з різних галузей знання.

Із 40-х рр. ХХ ст. облік бібліографічних посібників почали вести провідні тогочасні інформаційні установи. Метабібліографічна діяльність стає системною, і, на відміну від попередніх періодів, складання покажчиків БП відбувається скоординовано. Важливу роль відігравала Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. Вернадського) та Книжкова палата.

Важливу роль у цьому процесі відіграли члени Бібліографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові: І. Калинович, В. Дорошенко, Є.-Ю. Пеленський; співробітники ВБУ та Книжкової палати: Ю. Меженко, М. Ясинський, С. Єфремов та ін.

Лепту у розвиток краєзнавчої метабібліографії внесли Ф. Максименко, В. Симоновський та Ю. Гопштейн та ін. Автори плідно працювали над бібліографіями Басарабії, Дону та Криму зокрема.

Перші спроби обліку бібліографічної продукції на всеукраїнському рівні здійснив І. Калинович у праці «Бібліографії українознавства» та підготовки «Всеукраїнської бібліографії».

Відображення цілісної ретроспективи розвитку метабібліографії в Україні неможливе без комплексного відображення діяльності вчених, науковців та переосмислення їх наукових доробків.

Поиск по сайту: