Організація метабібліографії в сучасній Україні

Організація метабібліографії в Україні відбувається координовано. Провідні інформаційні центри розподіляють між собою певні ділянки роботи із створення нових бібліографічних посібників, що дає змогу краще інформувати суспільство про бібліографічні ресурси.

Ще за часів Радянського Союзу сформувалась система організації метабібліографії, яка на сучасному етапі є видозміненою.

Характеризуючи сучасність українських інформаційних центрів варто розглянути ретроспективу, прослідкувати основні завдання установ в області метабібліографії на певному історичному етапі.

В Україні діяльністю в галузі метабібліографії займалися: Книжкова палата України (нині – Книжкова палата України імені І. Федорова), Державна республіканська бібліотека України (зараз – Національна парламентська бібліотека України), Центральна наукова бібліотека АН України (зараз Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), Державна історична бібліотека України (нині – Національна історична бібліотека) та інші галузеві республіканські наукові бібліотеки, наукові універсальні бібліотеки: Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника АН УРСР (нині – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника), Одеська державна наукова бібліотека імені О. М. Горького (сучасна назва – Одеська національна наукова бібліотека імені О. М. Горького), Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, бібліотеки університетів, центри науково-технічної інформації.

Національна історична бібліотека України була і залишається центром історичної і краєзнавчої метабібліографії. Вона видала низку ретроспективних покажчиків, зокрема, «Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України», які готуються провідними бібліотеками України, ОУНБ, найбільшими центральними районними бібліотеками щоп’ять років. Перші випуски видані спільно з Державною республіканською бібліотекою імені КПРС (нині - Національна парламентська бібліотека України). Матеріал у покажчиках, як правило, розміщено у таких розділах: «Універсальні та комплексні покажчики», «Галузеві та тематичні посібники», «Бібліографія краєзнавчої бібліографії (покажчики другого і вищих ступенів)», «Покажчики місцевого друку» [Краєзнавчі бібліографічні посібники бібліотек України 2006-2010, 2012, 124 с. ]. Ще одним досягненням Національної історичної бібліотеки України є «Бібліографічні посібники з історії України та архівні довідники 1991–2010» [Бібліографічні посібники з історії України та архівні довідники, 2011, 104 с. ]. Окрім значних здобутків у практичній діяльності з обліку краєзнавчих БП, Національна історична бібліотека підготувала «Методичні рекомендації по складанню покажчиків краєзнавчих бібліографічних посібників». У виданні детально висвітлювались особливості підготовки плану-проспекту майбутнього краєзнавчого метабібліографічного покажчика, основні принципи виявлення і відбору джерел, методика анотування і розміщення матеріалу у подібних покажчиках тощо. Впровадження рекомендацій сприяло покращенню якісного рівня видавничої продукції бібліотек України. У 2002 р. Національна історична бібліотека України підготувала нові методичні рекомендації щодо складання покажчиків БП для обласних бібліотек [Краєзнавча діяльність бібліотек, 2002, 209 с. ].

Книжкова палата України імені І. Федорова з 1924 р. почала видавати «Літопис українського друку». У покажчику подавалась інформація про окремі та прикнижкові бібліографічні посібники. З 1936 р. починає виходити «Літопис журнальних статей», який реєстрував внутрішньожурнальні бібліографічні посібники. На сучасному етапі Книжкова палата видає державний бібліографічний покажчик «Літопис книг», однак бібліографічні посібники не виділяють в окремий розділ.

З часу свого створення, розвитку метабібліографії, всіляко сприяла Всенародна бібліотека України (сьогодні – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Бібліотека готувала «Інформаційний покажчик бібліографічних праць, виконаних бібліотеками АН УРСР» (1971–1990) та «Довідкові та бібліографічні книжкові видання у фондах бібліотек наукових установ АН України» (1973–1993).

«У 90–х рр. ХХ ст. Національна бібліотека України імені В. Вернадського у співробітництві з Національною парламентською бібліотекою України та Археографічною комісією НАН України підготували 2 випуски «Джерел українознавства» – «Вітчизняні бібліографічні джерела», що мав на меті інформувати про покажчики неперіодичних видань, які вийшли на території України та на території колишнього СРСР, однак не брались до уваги посібники, видані українською діаспорою в інших країнах» [Джерела українознавства, Вип. 1, 1990, 237 с. ]. Другий випуск покажчика «Джерела українознавства» вийшов під назвою «Бібліографія бібліографічних посібників українських періодичних видань». У ньому подано відомості як про вітчизняні, так і про зарубіжні покажчики періодичних видань, які виходили на території України, незалежно від мови, або за кордоном українською мовою. Серед них – універсальні і галузеві покажчики періодичних видань (журналів, газет, бюлетеней, періодичних збірників), а також покажчики змісту окремих періодичних видань [Джерела українознавства, Вип. 2. 1998, 131 с.].

Національна парламентська бібліотека України є неофіційним центром української метабібліографії. Бібліотека видала покажчик бібліографічних посібників «Українські письменники», що «містить відомості про письменників, публіцистів, літературознавців, критиків, перекладачів, а також про розвиток української літератури в цілому. У покажчику подано відомості про 803 окремо видані бібліографічні посібники, внутрішньокнижкові та внутрішньожурнальні й довідкові видання. Матеріал згруповано у 9–ти розділах (у т. ч. розділ «Біблографія бібліографії») за алфавітом, за винятком розділу «Персональні бібліографічні посібники», де БП розміщені за алфавітом персоналій» [Українські письменники, 1995, 73 с. ].

Національна парламентська бібліотека України з 1971 р. видає поточний покажчик бібліографічного посібника «Бібліотекознавство і бібліографія Української РСР: покажчик видань за... півріччя... року» (сучасна назва – «Бібліотекознавство і бібліографія України» за півріччя... року). Покажчик спочатку виходив без визначеної періодичності, а з 1974 р. – двічі на рік. Цей бібліографічний покажчик обліковує книги та брошури, видані типографським способом або на ротапринті чи ротаторі, а також статті та рецензії з журналів і газет, за змістом присвячені розвитку бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства в Україні. Поряд з літературою з так званою «первинною інформацією» (про розвиток бібліотечної та бібліографічної справи в Україні) обліковуються бібліографічні посібники, видані бібліотеками або науково-інформаційними центрами України, в тому числі неперіодичні, періодичні й продовжувані видання, а також прикнижкові бібліографічні списки чи покажчики, що містять понад 100 назв. Бібліографічні посібники відображені в таких розділах: «Бібліотечна справа. Бібліотекознавство», «Бібліографія та бібліографознавство». Покажчик не є суто метабібліографічним, він виконує цю функцію поряд з іншою – поточним бібліографічним інформуванням про літературу з питань бібліотекознавства і бібліографії» [Б-ф. ресурси Укр. Шв.-Водка, с. 119]. З 2008 р. у покажчику не облікуються БП.

Облік метабібліографії продовжується у щорічнику «Метабібліографія України» – це довідкове видання універсального типу про бібліографічні ресурси України. На цей час вийшло 5 номерів, які охоплюють матеріал з 2007–2012 рр.

Відбір матеріалів до покажчика здійснюється на основі обов’язкового примірника, що надходить до фондів Національної парламентської бібліотеки України. «Покажчик подає відомості про: державні (національні) посібники, окремо видані бібліографічні покажчики: ретроспективні й поточні, науково-допоміжні, професійно-виробничі та рекомендаційні, бібліотечно-каталожні, видавничо-книготоргівельні, універсальні і галузеві (за винятком бібліографії «малих» форм, листівок), покажчики змісту періодичних видань, бібліографічні огляди, методико-бібліографічні матеріали, які містять розгорнуті списки літератури, посібники, що реєструють праці організацій, наукових установ, біобібліографічні покажчики, найзначніші прикнижкові та пристатейні бібліографії й бібліографії в підрядкових примітках» [Кононенко, 2010, с. 15–16].

Найвагомішим виданням Національної парламентської бібліотеки України є перший в історії української бібліографії покажчик метабібліографічних посібників (покажчик третього ступеня) – «Українські метабібліографічні посібники (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.)», який вийшов друком на початку 2012 р. У виданні описано метабібліографічні посібники, які видані на історичній території України у період з кінця ХІХ ст. до 2010 р. Покажчик вміщує 506 бібліографічних записи. Виокремлено 4 основні розділи: «Універсальні метабібліографічні посібники загальноукраїнського охоплення», «Покажчики бібліографічних видань бібліотек та інших установ», «Галузеві метабібліографічні посібники», «Краєзнавчі бібліографічні посібники». Більша частина джерел у покажчику містить анотації та рецензії. Науково-допоміжний покажчик третього ступеня дає можливість виявити досягнення української метабібліографії та виявити наявні лакуни в метабібліографічному забезпеченні окремих галузей [Українські метабібліографічні посібники, 2012, 119 с. ].

Національній парламентській бібліотеці України належать перші розробки в галузі електронної метабібліографіярафії, зокрема, створення електронних БД та електронних покажчиків БП.

Отже, основними центрами метабібліографії в Україні є: Книжкова палата України, яка веде поточний облік покажчиків бібліографічних посібників; Національна парламентська бібліотека України – основний метабібліографічний центр; Національна бібліотека України імені В.Вернадського готує універсальні ретроспективні покажчики другого ступеня на основі власних фондів; Національна історична бібліотека України є центром краєзнавчої метабібліографії, її діяльність пов’язана із розробленням методичних рекомендацій.

З часу, коли всесоюзні бібліографічні центри припинили свою діяльність, галузь української метабібліографії починає розвиватися у власному напрямі. Однак, як і раніше, відсутній координаційний центр метабібліографічної діяльності в Україні.

Чималими в галузі метабібліографії є досягнення Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, Національної дитячої бібліотеки України, Одеської національної наукової бібліотеки імені О.Горького, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка.

Відтак, метабібліографія в Україні пройшла етапи: зародження, становлення, розвитку та продовжує еволюціонувати на сучасному етапі. Триває етап переосмислення наукового надбання минулого, використання сучасних технологій для якнайкращого інформування користувачів про метабібліографічні ресурси. Переосмисленим є сам термін «бібліографія бібліографії». І. Моргенштерн довів доцільність заміни терміна на лаконічніший та позбавлений тавтології. Його ініціативу підтримали й інші сучасні дослідники, зокрема, Г. Швецова-Водка, Н. Рибчинська, О. Промська та ін. Триває процес закріплення поняття «метабібліографія» в терміносистемі української бібліографії.

Метабібліографія розвивається як теоретично, так і практично. Перша практична робота з метабібліографії в Україні укладена в кінці ХІХ ст. І. Левицьким. Над підготовкою покажчиків бібліографічних посібників різного призначення, змісту та форми плідно працювали С. Єфремов, І. Калинович, М. Ясинський, Ф. Максименко, Є.-Ю. Пеленський, В. Дорошенко, Є. Гопштейн, В. Симоновський.

Сучасні інформаційні установи активно працюють над створенням та поширенням метабібліографічної інформації як в паперовій, так і електронній формах. Ефективно розподіляють методичну, науково-дослідну та практичну роботу.

РОЗДІЛ 2

Поиск по сайту: