Правила виконання електричних схем

Залежно від основного призначення розрізняють схеми струк­турні, функціональні, принципіальні, з'єднань, підключень, зага­льні, розміщення та об'єднані. В електроприводах найчастіше ви­користовують схеми структурні, функціональні, принципіальні та з’єднань.

Структурні схеми визначають основні функціональні частини електропривода, їх зв'язок між собою та призначення. Ці схеми пе­редують розробці інших схем і використовуються для загального ознайомлення з електроприводом. Функціональні частини електро­привода зображують у вигляді прямокутників, з'єднаних лініями зв'язку із стрілками, які показують напрям ходу процесу. Назву еле­ментів вказують всередині прямокутників. В регульованих електро­приводах для їх аналізу і синтезу всередині прямокутників запису­ють передаточні функції елементів.

Функціональні схеми пояснюють процеси, які протікають в окремих функціональних елементах електропривода або установки в цілому. Використовуються ці схеми для вивчення принципу роботи, а також при налагоджені, контролі та ремонті. Функціональні еле­менти електропривода на цих схемах зображують у вигляді умовних графічних позначень або прямокутників. Вони повинні мати на­йменування, позначення або тип. Зв'язки між елементами та напрям передавання дії вказують стрілками.

При проектуванні електроприводів використовують також фун­кціональні схеми робочих машин та агрегатів, на яких зображають технологічні зв'язки між окремими робочими органами або маши­нами, що необхідно для розробки електричної схеми керування еле­ктроприводом.

Принципіальними називають схеми керування, які визначають повний склад елементів електроустановок і зв'язки між ними і да­ють уявлення про принцип роботи установки. Використовуються ці схеми для вивчення принципу дії установки, а також при ремонті, налагодженні та контролі.

Принципіальні схеми креслять без дотримання масштабу, як правило, рознесеним способом, коли елементи одного пристрою можуть бути розміщені в різних колах схеми відповідно до їх елект­ричних з'єднань. Фактичне розміщення окремих частин електро­установки не враховують або враховують наближено. Всі елементи схеми зображують у вигляді умовних графічних позначень згідно з вимогами Єдиної системи конструкторської документації. Складні пристрої, які мають свою внутрішню схему (регулятори, перетворю­вачі напруги, частоти струму, програмні пристрої тощо), дозволя­ється зображувати у вигляді прямокутника з зовнішніми колами. Елементи зображують у вимкненому стані.

При рознесеному способі зображення умовні позначення елеме­нтів або їх складових частин, які входять до одного кола, зображу­ють послідовно один за одним на одній прямій, а окремі кола - од­не під одним. Лінії зв’язку між ними повинні бути найкоротшими і мати мінімальну кількість перетинів.

Кожний елемент принципіальної електричної схеми повинен ма­ти буквено-цифрове умовне позначення, яке складається з латинсь­ких букв і цифр однакової висоти (наприклад, автоматичний вими­кач QF1;електромагнітний пускач КМ1, КМ2, КМЗ; теплові реле КК1, КК2, ККЗ тощо). Позиційні позначення на схемі проставляють поряд з умовним графічним позначенням з правого боку або над ним.

На принципіальних електричних схемах допускається зображу­вати механічні зв'язки між елементами пунктирними або подвійни­ми лініями.

Принципіальні схеми керування електроприводами складаються з силових (головних) кіл (ліва частина) та кіл керування (права час­тина). До силових кіл відносять кола якоря, статора і ротора елект­родвигунів та силові кола перетворювачів електричної енергії. В колах керування знаходяться котушки контакторів і реле, допомі­жні контакти контакторів і апаратів захисту, кнопки керування, при­строї сигналізації.

Для зручності читання схеми та розробки за нею схеми з'єднань ділянки кіл принципіальної електричної схеми маркують. Марку­вання здійснюють від вводу джерела живлення, де вказують напругу мережі постійного струму або напругу і частоту струму мережі змінного струму. Вхідні ділянки силового кола трифазного змінного струму маркують L1, L2, LЗ, N; однофазного змінного струму - L1, N; L2, N; LЗ, N; постійного струму - L+, L -.

Ділянки електричного кола, розділені контактами апаратів, ко­тушками реле, контакторів, обмотками машин, резисторами та ін­шими елементами повинні мати різне маркування (L1.1, L2.1, LЗ.1; L1.2, L2.1, LЗ.1 і т.д.), а ділянки кола, що проходять через рознімні, розбірні або нерозбірні контактні з'єднання - однакове мар­кування.

Рис. 1.1. Принципіальна електрична схема керування гноєприбиральним транспортером ТСН-ЗБ

Дані про елементи схеми повинні бути записані в таблиці пере­ліку елементів, яка розміщується над основним надписом графічної частини або на окремому аркуші. Елементи схеми записують у ал­фавітному порядку їхніх умовних позначень.

Приклад виконання принципіальної електричної схеми керуван­ня електроприводом показаний на рис. 1.1.

Схемою з’єднань називають схему, на якій показані з’єднання всіх складових частин електроустановки, а також проводи та кабелі, якими здійснюються ці з’єднання, місця їх приєд­нання і вводу.

Схема з’єднань складається на основі принципіальної електрич­ної схеми і повинна бути узгоджена з нею.

Апарати і прилади на схемі з’єднань зображують у вигляді пря­мокутників або фігур, що зовнішніми обрисами нагадують відповід­ний апарат, а їх елементи - у вигляді умовних графічних позначень чи прямокутників. Розміщення пристроїв повинно відповідати дійс­ному розміщенню їх у шафі керування. Біля графічних позначень треба вказувати позиційні позначення елементів відповідно до принципіальної схеми.

Проводи, що ідуть в одному напрямку, допускається зливати в одну лінію, а при підході до апарата кожний провід треба зображати окремою лінією. Місце приєднання до апарата позначають кружеч­ком з номером.

Номери проводів проставляють біля обох кінців їх зображень. Допускається біля обох кінців ліній вказувати адресу з’єднань.

Приклад виконання схеми з’єднань показаний на рис. 1.2.

Поиск по сайту: