Заходи адаптації країн-імпортерів до змін світового ринку нафти

Події на Близькому Сході безпосередньо не стосуються Україна з точки зору енергетичної безпеки, оскільки Україна не імпортує нафту з Близького Сходу. Але населення і промисловість платить за нафтопродукти ту ціну, яка складається на світовому ринку і на яку впливають різні фактори, в тому числі спекулятивні та ірраціональні чинники страху від можливого переривання постачань нафти на світовий ринок. А тут слід пригадати, що питання створення стратегічних нафтових резервів у країні, мусований з 2005 року, так і не вирішено. Він потонув у чиновницькому суєті охочих нажитися на цьому посадових осіб Міненергоуглепрома.

Очевидно, що максимальну увагу потрібно приділити розвитку національного видобутку вуглеводнів - на суші і на Азово-Чорноморському шельфі. Необхідно приділяти більше уваги розвідці і розробці сланцевого газу, метану вугільних пластів і газогідратів Чорного моря в кооперації з провідними компаніями США і ЄС.

Для повноцінного функціонування економіка України потребує 36-40 млн т нафти на рік. Середньорічний видобуток нафти за останні десять років із власних родовищ становить близько 7 млн т. Наведені дані свідчать, що власної нафти для повного покриття своїх потреб Україна не має і впродовж найближчого часу не матиме. Покриття потреб України власною нафтою складає 6-10% залежно від коливання виробничого і невиробничого попиту на продукти її переробки.

Основним постачальником нафти і газу в Україну є Російська Федерація, на частку якої припадає понад 80 відсотків необхідних Україні обсягів нафти, решта дефіциту покривається поставками з Казахстану, Киргизії, Туркменістану, Білорусі і частково з прибалтійських країн.

Характер відносин між Росією і Україною призводить до того, що знаходження і реалізація альтернативних російському джерел постачання нафти стає надзвичайно важливим не тільки економічним, а й політичним завданням.

Одним з таких альтернативних джерел нафтогазового забезпечення країни є поставка каспійської нафти. Економічною основою реалізації цього варіанта вирішення проблеми є прагнення продуцентів каспійської нафти, перш за все Азербайджану й Казахстану, експортувати її до країн Західної Європи. За цих обставин Україна отримує реальний шанс на поставку певних її обсягів у рахунок оплати за транспортування нафти через свою територію.

Суть економічних труднощів полягає в тому, що існують певні протиріччя між інтересами України і продуцентів каспійської нафти щодо маршрутів її транспортування. Вони посилюються постійними намаганнями Росії умовити каспійських виробників нафти транспортувати її через російську територію, від чого вона мала б подвійну вигоду: економічну – зиск від транспортування і політичну – оскільки нафта пішла б не через територію України, а це зберегло б нафтову залежність України від Росії і, отже, дало б їй змогу не зменшувати політичного тиску при вирішенні тих чи інших спірних питань.

Активні зусилля української сторони щодо максимального зближення її інтересів з інтересами продуцентів нафти дещо знівелювали ці труднощі, однак їх ще не усунено повністю. Якщо до недавнього часу точилися суперечки, яким шляхом потече каспійська нафта, то нині питання про створення “основного експортного трубопроводу” вже не стоїть. За попередніми даними, буде створено декілька маршрутів до Європи, і, можливо, Україна стане головним транспортером нафти, що перекачуватиметься із Баку до грузинського порту Супса, а далі танкерами по Чорному морю до Одеського терміналу і по трубопроводу Одеса-Броди – до Польщі та інших країн Європи. Якщо ж говорити в цілому, то в інтересах України слід не тільки лобіювати всі проекти по спорудженню нафтопроводів, які забезпечують вихід каспійської нафти у порти Чорного моря, а й брати активну участь у всіх заходах, що сприяють видобутку та реалізації каспійської нафти, і виступати їх ініціатором.[8]

Події на Близькому Сході однозначно стали поштовхом до перерозподілу балансу витрат ЄС між середземноморським і східноєвропейським векторами. Цей баланс і так був не на користь Східної Європи. Зараз же, очевидно, він може ще більше порушитися, тим більше, що новий бюджетний цикл ЄС не за горами - в 2013 році. І нинішні події внесуть відповідні корективи. Політика європейської інтеграції нинішньої влади в Україні є декларативно-декоративної, а не реально здійснюваної. Це відкидає нашу країну в її значущості та пріоритетності для ЄС з точки зору забезпечення енергетичної безпеки. Події на Близькому Сході на додаток до двох газовим кризам у Східній Європі (у 2006-му і 2009 році) змусять Європейський Союз ще раз переглянути енергетичну стратегію з точки зору мінімізації ризиків.

Незалежно від подальшого перебігу подій на Близькому Сході, отримає стимул до розвитку атлантичне енергетичне партнерство між ЄС, з одного боку, і США та Канадою - з іншого. Останні здатні протягом поточного десятиліття перейти до постачань ЗПГ в Європу і частково компенсувати його дефіцит у країнах Євросоюзу. Бразилія також все голосніше заявляє про себе, як про зростаючий експортері нафти. Отримають форсоване розвиток роботи з пошуку і розвідки вуглеводнів в Арктиці і розробка оптимальних схем їх видобутку та Трансарктичні перевезень.

Події в арабському світі також стимулюють розвиток невуглеродної енергетики. Проте в першій половині ХХІ століття альтернативна енергетика навряд чи буде переважати над карбон-гідрокарбонною, особливо на тлі подій з японськими АЕС після землетрусу і цунамі. Це означає, що більше уваги буде приділятися геоекономічним аспектам енергетики, енергетичної безпеки і захисту існуючої інфраструктури видобутку, транспортування та переробки нафти і газу, що має критично важливе значення для функціонування економіки. Без тісного співробітництва з ЄС в цьому напрямку Україні буде остаточно відкинута на маргінес вже після 2012 року.

Виробники нафти сподіваються, що ціна буде опускатися далі: якщо нафта стане занадто дорогою, клієнти почнуть шукати інші джерела енергії.

У Сполучених Штатів є серйозні мотиви для зниження цін на нафту. Високі ціни на нафту серйозно підривають сімейний бюджет і ведуть до зростання роздрібних цін, ставлячи під загрозу слабо відновлюється економіку. Низькі ціни на нафту послаблюють можливості деяких нафтовидобувних країн, таких як Іран і Венесуела, творити зло на світовій арені. За даними Credit Suisse Ірану необхідно зберігати ціни на позначці вище 100 доларів, щоб збалансувати бюджет, який використовує доходи від нафти для субсидування зростаючих витрат на соціальні потреби у себе вдома. У Венесуелі момент рівноваги ще вище - при 110 доларах за барель. Занепокоєння Саудівської Аравії з приводу прагнення Ірану до контролю у зоні Перської затоки підсилює її мотиви щодо зниження можливостей Ірану мати зиск від продажу нафти.

Але в цінах на нафту також важлива і стабільність, тому що різке падіння цін може негативно вплинути на фінансовий стан і в Росії, і в Саудівській Аравії. Щоб запобігти безладам в своїй країні і припинити вплив Арабської весни, Саудівська Аравія стала більше фінансувати витрати на соціальні потреби. Вона також збільшує витрати на підтримку урядів сусідніх країн в спробі стабілізувати становище в Бахрейні, Ємені, Омані та Єгипті, що також відповідає інтересам США в регіоні. У Росії витрати теж зростають, особливо в сфері оновлення інфраструктури країни і забезпечення соціальних гарантій населенню, що є частиною путінського «соціального контракту», заснованого на поступки населенню в обмін на курс Кремля до процвітання. І кожні десять доларів зниження ціни нафти обертаються податковими втратами російського уряду в розмірі 2,2 мільярда доларів. Але навіть у США є довгостроковий інтерес у тому, щоб ціни не обвалилися різко. Більш високі ціни на енергоносії підстьобують зусилля з розвитку нових технологій в справі використання власних джерел вуглеводнів та пошуку альтернативних джерел енергії - обидва ці напрямки важливі для забезпечення США більшої енергетичної безпеки.

Ціна в 85 доларів за барель, обрана в якості мети, може бути непоганим компромісом, що задовольняє інтересам споживачів і виробників. За оцінками Центру глобальних енергетичних досліджень, для задоволення бюджетних запитів Саудівської Аравії необхідна ціна в 83 долари за барель. Нафта за такою ціною теж забезпечує прагнення Росії до продовження диверсифікації економіки без особливих труднощів. Стабільна ціна в 85 доларів за барель без спекулятивних коливань знизить ціни на паливо і послабить навантаження на бюджети американських сімей, а також допоможе стабілізувати ціни на природний газ в Європі. Ця ціна, до того ж, буде «досить високою» для довгострокових зусиль з пошуку і розробки технологій більш ефективної видобутку вуглеводнів, пошуку та впровадження нових нетрадиційних джерел для забезпечення неминуче збільшується потреби в джерелах енергії економік, що розвиваються Півдня і Сходу, а також з розвитку та сприяння впровадженню альтернативних технологій, які допоможуть подолати залежність від вуглеводнів.

Ряд факторів можуть вплинути на рух цін у тому чи іншому напрямку. Затягування нестабільності в Лівії і зростання заворушень в Іраку можуть спонукати ціни до зростання, а уповільнення економічного розвитку в Китаї на декілька пунктів може обвалити ціни. Такого роду зовнішні чинники створюють високий ступінь невизначеності на ринку, сприяючи зростанню спекулятивних тенденцій. Саудівська Аравія і Росія обмежують видобуток зі страху, що перенасичення ринку нафти приведе до падіння цін. Одночасно американські компанії з побоювань низькою окупності аналогічним чином обмежують плани довгострокового інвестування та капіталомісткі проекти як у сфері нетрадиційних технологій видобутку нафти, так і в області альтернативних джерел енергії.

У XXI ст. серйозні побоювання викликає знижується рівень забезпеченості глобальної економіки запасами нафти. Разом з тим відчуваються як тимчасовий недолік нафтопереробних і транспортних потужностей, так і обмеженість додаткових потужностей з видобутку нафти.

У цих умовах позначився інтерес промислово розвинених споживачів до проблем розвитку альтернативної енергетики; зростає значущість проектів по виробництву і поставкам зрідженого природного газу (ЗПГ), у ряді країн спостерігається відновлення інтересу до атомної енергетики. Однак навряд чи можна сподіватися, що різке зростання споживання вуглеводнів в доступному для огляду майбутньому буде компенсовано альтернативними джерелами.

Близький Схід – це світовий центр торгівлі нафтою. У цьому регіоні знаходяться найбільші світові запаси сирої нафти. Але цих запасів вистачить лише на декілька десятків років, та в майбутньому ціна на нафту та нафтопродукти буде зростати.

Щоб попередити бум на виснаження нафти, треба розмислюватись над альтернативними джерелами палива, які повністю замінять нафту. Це може бути перехід на газ, вугілля, атомну енергію, гідроенергію. Нафту можна замінити на:

- сінтетичне паливо;

- біодизельне паливо;

- електрика;

- водень.

Поиск по сайту: