Ознаки олігополістичного ринку

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення висо­кого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників, се­ред яких такі:

— частка кількох найбільших виробників (як правило, чоти­рьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встанов­люється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що для нормального роз­витку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31 % усіх галузевих продаж, двох фірм — не більше ніж 44, трьох — небільше ніж 54, чотирьох — не більше ніж 64 %;

— індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продажу. Він розраховується за формулою

ІХХ =Σd²,(10.1)

де d – частка кожної окремої фірми на галузевому ринку прода­жу, %.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (100² = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000.

Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реаль­но кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг чи окремих продуктів харчування.

Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації ви­робництва є також невизначеність поняття "галузь". Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропет­ровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)? Що треба брати у знаменнику для розрахунку її частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переко­натися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результа­ти розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль, економічна наука поки що не дала задовільного обгрунтування, як правильно визначити знаменник.

Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор — іноземні виробники. Тому, визначаючи модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов'язково враховувати доступність на нього виробників аналогіч­ної продукції з інших країн.

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стан­дартним, так і диференційованим. Типовими олігополістични-ми ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить дифе­ренційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційо­ваний) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим ви­робником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результа­ти цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої моно­полії, але ті бар'єри для вступу в галузь, які ми розглядали у темі 8, можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.

Олігополістична модель ринку − майже така поширена модель, як і ринок монополістичної конкуренції. Це спричинено, зокрема, такими обставинами:

− при відносно незначній кількості виробників у більшості га­лузей є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм обов'язково супроводжуватиметься поглинанням конкурентів і переходом до олігополії;

− в економіці існує об'єктивне прагнення фірм до злиття, оскільки об'єднання кількох фірм може суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів, у тому числі за рахунок ефекту масштабу. Злиття може дати більшу еко­номічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також ви­граш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значно­го покупця.

Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конку­ренції, слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а саме: незначна кількість виробників дає мож­ливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

Поиск по сайту: