АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Виготовлення гіпсу, вапна, цементу

Читайте также:
  1. Виготовлення виливків у разових формах
  2. Виготовлення заготівок пресуванням
  3. Виготовлення молярних розчинів із концентрованих кислот
  4. Виготовлення цегли, каменю, бетонних та залізобетонних виробів
  5. Мета та способи цементування свердловин
  6. Технологічні процеси виготовлення заготівок
  7. Цементування – як метод тампонування водозабірних свердловин

Мінеральними в'яжучими речовинами називають тонкоподрібнені порошки, що утворюють при змішуванні з водою пластичне тісто, яке під впливом фізико-хімічних процесів переходить у каменеподібний стан. Цю властивість в'яжучих речовин використовують для приготування на їхній основі розчинів, бетонів.

Розрізняють мінеральні в'яжучі речовини: повітряного і гідравлічного тверднення.

Повітряні в'яжучі речовини твердіють і довго зберігають і підвищують свою міцність тільки в сухих умовах. До повітряних в'яжучих речовин відносяться гіпсові і магнезіальні в'яжучі, повітряне вапно і силікатне рідке скло.

До групи гідравлічних в'яжучих входять портландцемент* і його різновиди, пуцоланові і шлакові в'яжучі, глиноземистий цемент і гідравлічне вапно. Їх використовують як в надземних, так ів підземних та підводних конструкція х.

* Примітка: Портландцемент (від англ.. Portland – назва на півострова в Англії + цемент (складається із силікатів кальцію).

Гіпсові в'яжучі речовини поділяють на дві групи: низьковйпалювальні і високовипалювальні.

Низьковипалювальні гіпсові в'яжучі речовини отримують при нагріванні двоводного гіпсу СаSO4 х 2Н20 до температури 150 – 160 °С з частковою дегідратацією двоводного гіпсу і розкладом його у напівводяний гіпс СаSО4 х 0,5Н2О.

Високовипалювальні (ангідритові) в'яжучі речовини одержують випалом дво­водного гіпсу при більш високій температурі до 700 – 1000 °С з повною втратою хімічно зв'язаної води і утворенням безводного сульфату кальцію – ангідриту СаSO4.

Сировиною для виробництва гіпсових в'яжучих є природний гіпсо­вий камінь і природний ангідрид СаSO4, а також відходи хімічної про­мисловості, що містять двоводний або безводний сірчанокислий кальцій, наприклад, фосфогіпс.

Виробництво гіпсу складається з подрібнення, помолу і термальної обробки (дегідратації) гіпсового каменя.

Застосовується гіпсове в'яжуче для виробництва гіпсових і гіпсобетонних будівельних виробів для внутрішніх частин будинків (перего­родок, панелей, сухої штукатурки, приготування гіпсових і змішаних розчинів, виробництва декоративних і оздоблювальних матеріалів, наприклад, штучного мармуру), а також для виробництва гіпсоцементно-пуцоланових в'яжучих.

Високоміцний гіпс є різновидністю напівводного гіпсу. Цей напівводяний гіпс дозволяє одержувати гіпсовий камінь з більшою щільністю і міцністю. Одержують його шляхом нагрівання природного гіпсу паром під тиском 0,2 – 0,3 МПа з наступ­ною сушкою при температурі 160 – 180 °С. Міцність його за 7 діб дося­гає 15 – 40 МПа. Високоміцний гіпс випускають у невеликій кількості і застосовують в основному в металургійній промисловості для виготов­лення литтєвих форм. Однак він успішно може замінити звичайне гіпсове в'яжуче, забезпечивши виробам високу міцність.

Формувальний гіпс має підвищену водопотребу, а затвердівши, має високу пористість. Цю властивість формувального гіпсу успішно використовують у керамічній і фарфоро-фаянсовій про­мисловості для виготовлення форм.

Будівельне вапно одержують шляхом випалу (до вилучення вуглекислоти) з кальцієво-магнієвих гірських порід — крейди, вапняку, доломіту.

Для виробництва тонкодисперсного будівельного вапна негашене вапно обробляють водою або розмелюють, вводячи при цьому міне­ральні добавки у вигляді гранульованих доменних шлаків, активні мінеральні добавки або кварцові піски. Будівельне вапно застосовують для приготування будівельних розчинів і бетонів, в'яжучих матеріалів і у виробництві штучних каменів, блоків і будівельних виробів.

Залежно від умов твердіння розрізняють будівельне вапно повітря­не, що забезпечує твердіння будівельних розчинів і бетонів і збережен­ня ними міцності в повітряно-сухих умовах, і гідравлічне, що забезпе­чує тверднення розчинів і бетонів і збереження ними міцності як на повітрі, так і в воді.

Повітряне вапно за хімічним складом основного оксиду буває кальцієве, магнезіальне і доломітове: Повітряне вапно поділяють на негашене і гідратне (гашене), що отримали гасінням кальцієвого, маг­незіального і доломітового вапна.

Будівельне негашене вапно за часом гасіння поділяють на такі ви­ди: швидкого – не більше 8 хв, середнього – не більше 25 хв, повіль­ного – більше 25 хв.

Будівельне повітряне вапно одержують з кальцієво-магнієвих карбонатних порід.

Технологічний процес отримання вапна складається з видобутку вап­няку в кар'єрах, його підготовки (подрібнення і сортування) і обпалю­вання. Після випалу відбувається помол комового вапна, при цьому одержують молоте негашене вапно, або після гасіння комового вапна водою, одержують гашене вапно.

Основним процесом при виробництві вапна є обпалювання, при якому вапняк декарбонізується і перетворюється на вапно за реакцією:

СаСО3 = СаО + СО2.

Повітряне вапно широко застосовують для приготування будівель­них розчинів, для виго­товлення штучних кам'яних матеріалів – силікатної цегли, силікат­них і піносилікатних виробів, шлакобетонних блоків.

Транспортують комове вапно навалом, захищаючи від зволоження і забруднення, а молоте — в спеціальних паперових мішках або метале­вих закритих контейнерах. Вапняне тісто перевозять у спеціально для цього пристосованих кузовах самоскидів. Вапно негашене повинне зберігатися в закритих складах, захищених від попадання вологи. Гідратне вапно можна зберігати нетривалий час у мішках і сухих скла­дах. Молоте вапно не слід зберігати більше 30 діб, бо воно поступово гаситься вологою повітря і втрачає активність.

Портландцемент є найважливішою в'яжучою речовиною. З вироб­ництва і застосування він займає перше місце серед інших в'яжучих речовин.

Винахід портландцементу (1824 р.) пов’язаний з іменами Єгора Герасимовича Челієва – начальника майстерень військово-робітничої бригади і Джозефа Аспдіна – муляра з англійського міста Лідса.

Портландцемент – гідравлічна в'яжуча речовина, що твердне у воді і на повітрі. Його одержують тонким помолом опаленої до спікання си­ровинної суміші вапняку і глини, що забезпечує домінування силікатів кальцію. Сировинна суміш,що спеклася у вигляді зерен розміром до 40 мм, називається клінкером, від якості його залежать найважливіші властивості цементу: міцність і швидкість її зростання, довговічність, стійкість у різноманітних експлуатаційних умовах.

Сировина для виробництва портландцементу повинна містити 75 – 78 % СаС03 і 22 – 25 % глини. Гірські породи, що задовольняють означені вимоги, в природі зустрічаються рідко. Тому для виробництва портла­ндцементу поряд з вапняком і глиною слід застосовувати так звані на­повнювачі, що коригують склад і містять значну кількість одного з ок­сидів, якого не вистачає в сировинній суміші.

Цементна промисловість дедалі ширше починає вико­ристовувати побічні продукти, наприклад, відходи різних галузей про­мисловості – доменні шлаки, нефелиновий шлам (відходи виробни­цтва глинозему) та ін. Використання в цементній промисловості побічних продуктів і відходів інших галузей – великий крок у роз­робці маловідхідної технології, що сприяє охороні навколишнього се­редовища.

Як паливо застосовують природний газ, скорочується використання кам'яного вугілля і мазуту Сьогодні вітчизняна цементна промис­ловість значною мірою працює на газоподібному паливі як найбільш ефективному.

Технологічний процес виробництва портландцементу складається з та­ких основних операцій: видобутку вапняку і глини, підготовки сировин­них матеріалів і добавок, що коригують склад та властивості, приготу­вання з них однорідної суміші заданого складу, випалу суміші і помолу клінкеру в тонкий порошок разом з гіпсом, а інколи з добавками.

Залежно від приготування сировинної суміші розрізняють два основ­них способи виробництва портландцементу: мокрий і сухий.

При мокрому способі сировинні матеріали подрібнюють і змішують у присутності води і суміш у вигляді шихти випалюють у печах, що обертаються.

При сухому способі матеріали подрібнюються, змішуються і випа­люються в сухому вигляді.

Останнім часом дедалі ширше починає застосовуватися спосіб, що комбінує приготування сировинної суміші, при якому сировинну суміш підготовлюють за мокрим способом, після цього шихту висушують і з неї виробляють гранули, які випалюють за сухим способом.

* Примітка: За міцністю цемент поділяється на марки, які визначаються граничною міцністю при стиску половинок зразків-призм розміром 40 х 40 х 160 мм, виготовлених з цементного розчину складу 1 до 3 з кварцевим піском. Марки визначаються в числах 100 – 600 (як правило з відстанню 100), які показують міцність при стиску 10 – 60 МПа.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)