|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Виготовлення гіпсу, вапна, цементуМінеральними в'яжучими речовинами називають тонкоподрібнені порошки, що утворюють при змішуванні з водою пластичне тісто, яке під впливом фізико-хімічних процесів переходить у каменеподібний стан. Цю властивість в'яжучих речовин використовують для приготування на їхній основі розчинів, бетонів. Розрізняють мінеральні в'яжучі речовини: повітряного і гідравлічного тверднення. Повітряні в'яжучі речовини твердіють і довго зберігають і підвищують свою міцність тільки в сухих умовах. До повітряних в'яжучих речовин відносяться гіпсові і магнезіальні в'яжучі, повітряне вапно і силікатне рідке скло. До групи гідравлічних в'яжучих входять портландцемент* і його різновиди, пуцоланові і шлакові в'яжучі, глиноземистий цемент і гідравлічне вапно. Їх використовують як в надземних, так ів підземних та підводних конструкція х. * Примітка: Портландцемент (від англ.. Portland – назва на півострова в Англії + цемент (складається із силікатів кальцію). Гіпсові в'яжучі речовини поділяють на дві групи: низьковйпалювальні і високовипалювальні. Низьковипалювальні гіпсові в'яжучі речовини отримують при нагріванні двоводного гіпсу СаSO4 х 2Н20 до температури 150 – 160 °С з частковою дегідратацією двоводного гіпсу і розкладом його у напівводяний гіпс СаSО4 х 0,5Н2О. Високовипалювальні (ангідритові) в'яжучі речовини одержують випалом двоводного гіпсу при більш високій температурі до 700 – 1000 °С з повною втратою хімічно зв'язаної води і утворенням безводного сульфату кальцію – ангідриту СаSO4. Сировиною для виробництва гіпсових в'яжучих є природний гіпсовий камінь і природний ангідрид СаSO4, а також відходи хімічної промисловості, що містять двоводний або безводний сірчанокислий кальцій, наприклад, фосфогіпс. Виробництво гіпсу складається з подрібнення, помолу і термальної обробки (дегідратації) гіпсового каменя. Застосовується гіпсове в'яжуче для виробництва гіпсових і гіпсобетонних будівельних виробів для внутрішніх частин будинків (перегородок, панелей, сухої штукатурки, приготування гіпсових і змішаних розчинів, виробництва декоративних і оздоблювальних матеріалів, наприклад, штучного мармуру), а також для виробництва гіпсоцементно-пуцоланових в'яжучих. Високоміцний гіпс є різновидністю напівводного гіпсу. Цей напівводяний гіпс дозволяє одержувати гіпсовий камінь з більшою щільністю і міцністю. Одержують його шляхом нагрівання природного гіпсу паром під тиском 0,2 – 0,3 МПа з наступною сушкою при температурі 160 – 180 °С. Міцність його за 7 діб досягає 15 – 40 МПа. Високоміцний гіпс випускають у невеликій кількості і застосовують в основному в металургійній промисловості для виготовлення литтєвих форм. Однак він успішно може замінити звичайне гіпсове в'яжуче, забезпечивши виробам високу міцність. Формувальний гіпс має підвищену водопотребу, а затвердівши, має високу пористість. Цю властивість формувального гіпсу успішно використовують у керамічній і фарфоро-фаянсовій промисловості для виготовлення форм. Будівельне вапно одержують шляхом випалу (до вилучення вуглекислоти) з кальцієво-магнієвих гірських порід — крейди, вапняку, доломіту. Для виробництва тонкодисперсного будівельного вапна негашене вапно обробляють водою або розмелюють, вводячи при цьому мінеральні добавки у вигляді гранульованих доменних шлаків, активні мінеральні добавки або кварцові піски. Будівельне вапно застосовують для приготування будівельних розчинів і бетонів, в'яжучих матеріалів і у виробництві штучних каменів, блоків і будівельних виробів. Залежно від умов твердіння розрізняють будівельне вапно повітряне, що забезпечує твердіння будівельних розчинів і бетонів і збереження ними міцності в повітряно-сухих умовах, і гідравлічне, що забезпечує тверднення розчинів і бетонів і збереження ними міцності як на повітрі, так і в воді. Повітряне вапно за хімічним складом основного оксиду буває кальцієве, магнезіальне і доломітове: Повітряне вапно поділяють на негашене і гідратне (гашене), що отримали гасінням кальцієвого, магнезіального і доломітового вапна. Будівельне негашене вапно за часом гасіння поділяють на такі види: швидкого – не більше 8 хв, середнього – не більше 25 хв, повільного – більше 25 хв. Будівельне повітряне вапно одержують з кальцієво-магнієвих карбонатних порід. Технологічний процес отримання вапна складається з видобутку вапняку в кар'єрах, його підготовки (подрібнення і сортування) і обпалювання. Після випалу відбувається помол комового вапна, при цьому одержують молоте негашене вапно, або після гасіння комового вапна водою, одержують гашене вапно. Основним процесом при виробництві вапна є обпалювання, при якому вапняк декарбонізується і перетворюється на вапно за реакцією: СаСО3 = СаО + СО2. Повітряне вапно широко застосовують для приготування будівельних розчинів, для виготовлення штучних кам'яних матеріалів – силікатної цегли, силікатних і піносилікатних виробів, шлакобетонних блоків. Транспортують комове вапно навалом, захищаючи від зволоження і забруднення, а молоте — в спеціальних паперових мішках або металевих закритих контейнерах. Вапняне тісто перевозять у спеціально для цього пристосованих кузовах самоскидів. Вапно негашене повинне зберігатися в закритих складах, захищених від попадання вологи. Гідратне вапно можна зберігати нетривалий час у мішках і сухих складах. Молоте вапно не слід зберігати більше 30 діб, бо воно поступово гаситься вологою повітря і втрачає активність. Портландцемент є найважливішою в'яжучою речовиною. З виробництва і застосування він займає перше місце серед інших в'яжучих речовин. Винахід портландцементу (1824 р.) пов’язаний з іменами Єгора Герасимовича Челієва – начальника майстерень військово-робітничої бригади і Джозефа Аспдіна – муляра з англійського міста Лідса. Портландцемент – гідравлічна в'яжуча речовина, що твердне у воді і на повітрі. Його одержують тонким помолом опаленої до спікання сировинної суміші вапняку і глини, що забезпечує домінування силікатів кальцію. Сировинна суміш,що спеклася у вигляді зерен розміром до 40 мм, називається клінкером, від якості його залежать найважливіші властивості цементу: міцність і швидкість її зростання, довговічність, стійкість у різноманітних експлуатаційних умовах. Сировина для виробництва портландцементу повинна містити 75 – 78 % СаС03 і 22 – 25 % глини. Гірські породи, що задовольняють означені вимоги, в природі зустрічаються рідко. Тому для виробництва портландцементу поряд з вапняком і глиною слід застосовувати так звані наповнювачі, що коригують склад і містять значну кількість одного з оксидів, якого не вистачає в сировинній суміші. Цементна промисловість дедалі ширше починає використовувати побічні продукти, наприклад, відходи різних галузей промисловості – доменні шлаки, нефелиновий шлам (відходи виробництва глинозему) та ін. Використання в цементній промисловості побічних продуктів і відходів інших галузей – великий крок у розробці маловідхідної технології, що сприяє охороні навколишнього середовища. Як паливо застосовують природний газ, скорочується використання кам'яного вугілля і мазуту Сьогодні вітчизняна цементна промисловість значною мірою працює на газоподібному паливі як найбільш ефективному. Технологічний процес виробництва портландцементу складається з таких основних операцій: видобутку вапняку і глини, підготовки сировинних матеріалів і добавок, що коригують склад та властивості, приготування з них однорідної суміші заданого складу, випалу суміші і помолу клінкеру в тонкий порошок разом з гіпсом, а інколи з добавками. Залежно від приготування сировинної суміші розрізняють два основних способи виробництва портландцементу: мокрий і сухий. При мокрому способі сировинні матеріали подрібнюють і змішують у присутності води і суміш у вигляді шихти випалюють у печах, що обертаються. При сухому способі матеріали подрібнюються, змішуються і випалюються в сухому вигляді. Останнім часом дедалі ширше починає застосовуватися спосіб, що комбінує приготування сировинної суміші, при якому сировинну суміш підготовлюють за мокрим способом, після цього шихту висушують і з неї виробляють гранули, які випалюють за сухим способом. * Примітка: За міцністю цемент поділяється на марки, які визначаються граничною міцністю при стиску половинок зразків-призм розміром 40 х 40 х 160 мм, виготовлених з цементного розчину складу 1 до 3 з кварцевим піском. Марки визначаються в числах 100 – 600 (як правило з відстанню 100), які показують міцність при стиску 10 – 60 МПа. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |