Особливості технологій виробництва азотних добрив

Азотні добрива – це речовини, що містять азот. Найбільше розповсюджені добрива:

§ безводний аміак;

§ карбамід (сечовина);

§ аміачна селітра;

§ сульфат амонію.

Ці добрива отримують синтетичним шляхом, виходячи з аміаку і нітратноїкислоти.

Фосфорні добрива – мінеральні добрива, що містять фосфор. Фосфор засвоюється рослинами у вигляді Р₂О₅, стимулюючи в них синтез хлорофілу, жирів і вітамінів.

Сировиною для виробництва фосфорних добрив служать природні апатити і фосфорити. Промисловість випускає простий і подвійний суперфосфат у вигляді гранул або порошку сірувато-білого кольору.

Калійні добрива – калій необхідний для фотосинтезу і росту рослин, формування стебла, забезпечення цукристості м'якоті й аромату плодів.

Як калійні добрива застосовуються хлориди, сульфати, карбонати й інші солі калію. У загальному обсязі їхнього виробництва біля 90 % складає хлорид калію КСl, що одержують із сильвініту (КСl + NаСl).

Полімери – це речовини природного або штучного походження, макромолекули яких складаються з однакових, багаторазово повторюваних груп атомів, що називаються мономерними або елементарними ланками. Число елементарних ланок, що входять до складу макромолекули, може складати від 100 до 1000 і більше.

Властивості полімерів залежать від хімічного складу елементарних ланок і від структури полімерів.

Для проведення процесів синтезу полімерів необхідні різні мономе­ри, що одержують на основі продуктів переробки деревини і паливних копалин: кам'яного вугілля, нафти, природних і нафтових супутніх газів.

Різноманіття продукції промисловості органічного синтезу обумов­лює необхідність у досить різноманітних сировинних матеріалах. Так, наприклад, асортимент тільки основних видів пластмас налічує багато десятків найменувань. Сировина для виробництва включає більш як 300 різних хімічних продуктів і напівпродуктів.

Сировину для виробництва полімерів можна умовно розділити на такі групи: коксохімічна – бензол, фенол, ксилоли, крезоли, резор­цин, фенантрен, ацетанафтен, етилен, нафталін; нафтохімічна, що одержується при переробці нафти. нафтопродуктів і побічних газів /нафтовидобутку, – етилен, пропілен, бутилен, ацетилен, бензол, фенол, ацетон; сировина, одержувана при переробці природного газу, – ацетилен, метанол; аміак, карбамід; мінеральна сировина – хлор, сірчана кислота, оксид кальцію; рослинна сировина – целюлоза, фурфурол.

Нафтохімічна сировина і продукти переробки природних газів складають 90 – 95 %/ від загального обсягу сировини усіх видів.

З полімеризаційних полімерів широко використовуються поліетилен, полістирол, поліхлорвініл і його сополімери, фторпохідні поліети­лену, поліакрилати, поліпропілен, поліізобутилен, полівінілацетат, поліформальдегід.

Серед усіх полімеризаційних полімерів поліетилен є полімером універсального призначення. Він має високу хімічну стійкість, діелектричні властивості, водонепроникність, здатність подовжуватися при витягуванні, в 3 – 5 разів, міцність на удар та при вигинанні. Поліетилен легко переробляється у вироби і напівфабрикати: тонкі плівки, стрічки, аркуші, щітки, прутки, бруски, труби.

Застосовується поліетилен у хімічній промисловості як са­мостійний конструкційний матеріал (труби, шланги, деталі арматури), так і у вигляді різних захисний антикорозійних плівок футерувальних пластин, хімічного лабораторного посуду, а також як гідроізоляційний і пакувальний матеріал. Типова структура споживання поліетилену: понад 50 % – як електроізоляцію проводів і кабелів, близько 20 % – у виробництві труб, 15% – на одержання плівки і листових матеріалів і близько 75 % – на інші потреби.

Пластмаси – матеріали, що одержують на основі природних або синтетичних полімерів, здатні при нагріванні переходити до пластич­ного стану і під тиском здобувати форму, що стійко зберігається після охолодження або тужавіння і при подальшій експлуатації.

Найважливіші фізико-механічні властивості пластмас – низька щільність, досить високі міцність та електроізоляційна властивість, хімічна стійкість, низька теплопровідність. Крім того, пластмаси мо­жуть бути оптично- і радіопрозорими, пружними або еластичними. З них легко формуються вироби.

Щільність різних пластмас складає 900 – 2500 кг/м³, тобто вони в се­редньому в 2 рази легші за алюміній, у 5 – 8 разів легші від сталі, міді, свинцю, бронзи.

Механічні властивості пластмас значною мірою залежать від наяв­ності в їхньому складі наповнювачів. Найбільш високу міцність мають пластмаси з волокнистими або шаруватими наповнювачами (азбест, скловолокно, скляна або бавовняна тканина, папір, деревна шпона).

Пластмаси не проводять електричний струм, окремі види їх є найкращими діелектриками в сучасній техніці.

На відміну від металів, більшість пластмас не взаємодіють не тіль­ки з водою, а й з різними кислотами, лугами і без антикорозійного покриття використовуються в хімічному машинобудуванні.

Вироби з пластмас найчастіше одержують методами: гарячого пресування, лиття під тиском, екструзії (видавлювання), видування, об­робки різанням.

Пресуванням гарячим способом одержують та­кож шаруваті матеріали, що являють собою тканину, папір або деревну шпону, просочені розчином смоли і спресовані в аркуші, трубки або профілі.

Лиття під тиском найбільш раціональне при використанні термопластичних пластмас як формувального матеріалу. При цьому способі розм'якшена при нагріванні пластмаса видавлюється через ливникові канали в порожнини закритої форми.

Екструзія (видавлювання) є окремим випадком лиття під тиском. Цим способом із пластмас виготовляють труби, прутки, різні профілі, а також наносять ізолюючу оболонку на електропроводи.

Видування застосовується для формування порожніх і відкритих ви­робів з термопластичних матеріалів.

Каучуки і гума

Каучук і отримана з нього гума – продукти хімічної промисловості, що знаходять різноманітне застосування.

Каучуками прийнято називати полімерні матеріали, що відрізня­ються високою еластичністю, тобто здатністю до значних деформацій при порівняно невеликих навантаженнях. Еластичність каучуку пояс­нюється тим, що утворюючі його макромолекули мають лінійну струк­туру й у звичайних умовах вигнуті або згорнуті в спіралі. При розтя­ганні каучуку кінці молекули розсовуються і молекули орієнтуються по напрямку сили, що розтягує. При знятті навантаження кінці мо­лекул знову зближуються.

За призначенням каучуки поділяються на дві групи: універсальні загального призначення для виробництва виробів широкого вжитку і спеціального призначення, що використовуються для виробництва виробів з особливими властивостями: хімічно-, тепло-, морозо-, мас­тильно- і бензостійких.

Перетворення каучуків на гуму здійснюється внаслідок процесу вулканізації. Вулканізація – процес утворення містків між молекулами каучуку і перетворення його в тривимірну просторову молекулярну структуру. Такий каучук характеризується підвищеною термічною стійкістю і міц­ністю, зниженою розчинністю і хімічною стійкістю.

За призначенням гуми поділяють на такі групи: загального призна­чення, призначені для експлуатації при температурах від - 50 °С до + 150 °С; теплостійкі, використовувані для виробів, що довгостроково працюють при температурах вище 150 °С; морозостійкі, стійкі при тем­пературах нижче - 50 °С; маслостійкі, що йдуть для виготовлення дета­лей, які працюють у тривалому контакті з бензином, мастилом, наф­тою; стійкі в агресивних середовищах і такі, що використовують для виготовлення виробів, що контактують з кислотами, лугами; елект­роізоляційні, призначені для ізоляції струмопровідних жил проводів, кабелів; стійкі до дії радіації і такі, що застосовуються для виготов­лення деталей рентгенівських апаратів, спеціального захисного одя­гу; пористі, що застосовують для виготовлення теплоізоляційних прокладок, що амортизують, взуттєвих підошов, сидінь автомобілів і літаків.

Поиск по сайту: