Сутність, функції та принципи страхування

Перш ніж визначити сутність страхування як способу забезпечення зобов’язань вважаємо за потрібне розглянути категорію “страхування”, встановити його сутність, принципи та види.

Потреба у відшкодуванні збитків виникла у людства ще з давніх часів. Ризики при суспільному виробництві – це головна причина турботи кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. Визначальний сенс страхування пов’язаний зі словом “страх”. Власники майна, які вступали між собою у виробничі відносини, мали страх за його збереження, за можливість знищення чи втрати у зв’язку із стихійними явищами, пожежами, пограбуваннями та іншими непередбачуваними загрозами економічному життю [164, с. 3]. Також люди боялися за своє здоров’я і життя. Відтак, страхування виникло спочатку як спосіб компенсації у випадках, коли питання про відповідальність (цивільно-правового характеру) взагалі не виникало (наприклад, при руйнівній дії сил природи) і діючі правові приписи істотно обмежували чи взагалі виключали відповідальність заподіювача шкоди.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про страхування” страхування – вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавст­вом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадя­нами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. В той же час, страхування – це спосіб відшкодування збитків, яких зазнала фізична або юридична особа, через розподіл цих збитків між багатьма людьми (так звана, страхова сукупність). Відшкодування збитків здійснюється із коштів страхового фонду, який знаходиться у веденні страхової організації – страховика.

Основні призначення страхування – захисне, накопичувальне, інвестиційно-зберігальне, розподільче, стабілізуюче, міжнародне фінансове.

Захисне призначенняпроявляється шляхом виконання таких функцій, як забезпечення фінансового захисту страхувальника (застрахованої чи потерпілої особи) від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків; скорочення можливих збит­ків і втрат страхувальника шляхом гарантованого виконання умов щодо тер­міну та обсягу страхової виплати від страховика; представлення та захисту інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування.

Накопичувальне призначення.Захисна функція страхування здійснюється через його накопичувальне призначення (накопичення капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнта­ми. Накопичувальне призначення може бути реалізовано у вигляді нако­пичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи, про страхування якої укладено певне страхове зобов’язання (наприклад, при дов­гостроковому накопичувальному страхуванні життя) та накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє че­рез єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми стра­ховими внесками (платежами).

Розподільче призначення.Страхування на правовій основі виконує функцію розподілу шкод, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами, вигодонабувачів), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди, коли відсутній страховий захист, то ця пробле­ма вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позовних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес.

Інвестиційно-зберігальне призначення. За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки. Окрім того, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком (пряма інвестиція) або через фондовий ринок (цінні напери), чи за допомогою фінансових посередників (банківський депозит та ін.) з метою отримання страховиком додаткового прибутку.

Під час реалізації інвестиційної функції страхування також забезпечує зберігальну функцію, компенсуючи можливі збитки, що можуть бути заподіяні страховому фонду в результаті дії інфляції та інших проявів нестабільно­сті фінансової системи країни. Зберігальна функція автоматично виконується під час реалізації інвестиційної функції, тому що ці функції невід’ємні одна від іншої.

Стабілізуюче призначення. Страхування – це захист від загрози можливих збитків (шкод) та надає економічної та со­ціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додатко­вої фінансової гарантії.

Міжнародне фінансове призначення. Міжнародне страхування ство­рює умови для розвитку міжнародного експорту та імпорту капіталу завдяки системі виконання міжнародних страхових послуг (через страхування зовні­шньоекономічних угод); розміщення накопичених фінансових коштів стра­ховиком у міжнародній фінансовій і кредитно-банківській мережі (для диверсифікації ризиків інвестування страхових фондів, сформованих страхо­виками різних країн); використання міжнародної перестрахувальної системи для формування оптимального страхового портфеля шляхом диверсифікації і подрібнення великих чи однотипних ризиків, які складають страховий порт­фель.

По формі (способам здійснення) страхування виступає як державне, акціонерне, взаємне, кооперативне та самострахування. Державне страхування є організаційною формою, при якій в якості страховика виступає держава в особі спеціально уповноважених на це організацій. До кола інтересів держави входить його монополія на проведення будь-яких або окремих видів страхування. Акціонерне страхування – недержавна організаційна форма, при якій в якості страховика виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутної фонд якого формується з акцій та інших цінних паперів, що належать юридичним і фізичним особам.

Взаємне страхування передбачає покриття ризиків суб’єктів підприємницької діяльності і населення за свій власний рахунок. В якості страховика виступає товариство взаємного страхування, яке створюється з метою забезпечення страхового захисту всіх його учасників.

Кооперативне страхування – недержавна організаційна форма, яка є однією з форм взаємного страхування кооперованого населення або майна кооперативних організацій. Страхові операції проводяться кооперативами, що об’єднали з цією метою різні ланки промислової, сільськогосподарської, споживацької або кредитної кооперації.

Самострахування – найдавніший спосіб страхового захисту. При цьому страховий фонд формується з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити свої майнові інтереси. Страхувальник, який є одночасно і страховиком (тому що, створюючи фонд самострахування, фактично страхує сам себе) здійснює внесок до особливого фонду з власного доходу (прибутку). Система самострахування є цілком надійною, високоліквідною, має найбільшу платоспроможність, але економічно невигідна, тому що, потребує від страхувальника заморожування коштів, які виключаються з об’єму власних оборотних коштів (з процесу самофінансування, тобто вкладання власних коштів у власну справу), що істотно зменшує ефективність рівня власної діяльності, котра істотно залежить від обсягу оборотних коштів суб’єкта.

Страхування втілює в собі ідею попередження, захисту та безпеки. Зміст страхування розкривається в його функціях: ризикова, створення й використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивна, інвестиційна.

Ризикова функція полягає в передачі страховикові за певну плату мате­ріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальни­ком.

Функція створення й використання страхових резервів полягає у нако­пиченні страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення по­криття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихій­ним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів – основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи, таким чином, між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

Функція заощадження коштів передбачає накопичення коштів страхувальника його внесками, частками певного значення, обумовленими у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, повернення заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) чи чогось іншого згідно з умовами страхування (як правило, майнові види). При цьому страховик покриває ризик у повному обсязі стра­хової суми протягом всього терміну дії договору страхування, починаючи з моменту одержання страховиком першого внеску страхової премії. При правильному розрахунку тарифів страхування, достатньому зборі коштів страхових премій заощаджуються значні об’єми коштів, які спрямовуються на інвестиційні програми, вирішення соціальних програм суспільства [150 с. 26-28].

Превентивна функція полягає у фінансуванні заходів для запобігання страховій події, обумовленій договором страхування (обладнання протипо­жежним устаткуванням об’єктів страхування, придбання медикаментів, фі­нансування заходів із запобігання дорожньо-транспортної пригоди та ін.).

Інвестиційна функція сприяє покращенню стану грошового обігу, підвищенню купівельної спроможності національної валюти, збільшенню інвестиційних можливостей країни.

Сутність страхування розкривається при розгляді змісту принципів страхування. Одним з найменш досліджених і найбільш суперечливих є питання про принципи страхування. Вперше на них звернув увагу В.К. Райхер, виділивши три принципи- універсальності, повноти і реальності страхового захисту [161 с. 236-279]. Виходячи з особливостей українських договірних цивільно-правових відносин, що виникають в процесі страхування, розглянуті такі базисні принципи його здійснення, як: конкурентність, страховий ризик, страхового (майнового) інтересу, максимальної сумлінності (найвищої довіри), відшкодування в межах реально завданих збитків, франшиза, суброгації, контрибуції, співстрахування і перестрахування, диверсифікація.

Принцип конкуренції – усім страховикам і страхувальникам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Принцип страхового ризику виходить з положення, що страховий ри­зик – це подія, на випадок якої здійснюється страхування, і яка має характе­ристики можливості і випадковості виникнення. Загальновизнаним є фун­даментальне положення: страхова угода не може буди укладена, якщо її сторони не несуть ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятли­вого перебігу подій, а в страхуванні життя – при настанні визначених в страховому договорі подій.

Принцип страхового (майнового) інтересувстановлює необхідність наявності у страхувальника законного майнового (фінансового) інтересу до конкретного об’єкта, що підлягає страхуванню, на підставі якого він може одержати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров’я, працездатності або зберігання обсягу своїх матеріальних коштів, чи звільнення його від виниклого боргу або від матеріальної відповідальності за шкоду іншим особам у вигляді наслідків його діяльності (бездіяльності).

Принцип максимальної сумлінності – надійне страхування можливе за умов високих довірливих стосунків між сторонами: ні страховик, ні страхувальник не мають прав приховувати один від одного ту інформацію, що стосується об’єкта страхування. Принцип діє однаково як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні сторонами. Замов­чування рівноважне перекручуванню фактів (на відміну від принципу доста­тньої необхідності, що діє у звичайній комерційній діяльності). Суперечки, що викликані неточністю угоди страхування, зазвичай, трактуються на ко­ристь страхувальника.

Згідно з принципом відшкодування в межах реально завданих збитківстрахувальник не повинен отримувати прибуток внаслідок страхування своїх ризиків. Страхове відшкоду­вання повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Страхове відшкоду­вання повинно компенсувати лише реально заподіяну страхувальнику мате­ріальну шкоду, причому на тих умовах, за якими страхувальник був застра­хований (ст. 9 закону України “Про страхування”). Принцип у прямій його формі поширюється лише на страхування майна і відповідальності за шкоду, заподіяну майну або майновим правам третіх осіб.

Франшиза – визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми.

Прийнято розрізняти два види франшизи: умовну і безумовну. Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов’язку відшкодувати збитки, які не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення в договорі безумовної (ексцедентної) франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи [117, с. 49].

Зустрічається також поділ франшизи на добровільну і примусову. При цьому добровільною є франшиза, яка обирається страхувальником для зниження розміру страхової премії, а примусова вводиться самим страховиком і ніяк не впливає на розмір страхової премії [215, с. 100-101].

Принцип суброгаціїозначає, що страховик, виплачуючи страхове відшкодування страхувальнику або одержувачу, після фактичного здійснення виплати суми відшкодування отримує у страху­вальника право на позов до третьої особи, з вини якої відбулося заподіяння шкоди об’єкту страхування, для компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування за договором майнового страхування за рахунок винної сторони.

Принцип контрибуції застосовується тоді, якщо страхувальник застрахував той самий об’єкт за договорами майнового страхування у декількох страховиків одночасно, причому загальна страхова сума за всіма договорами страхування перевищує реальну вартість майна, і всі страховики застрахували однакові ризики цього об’єкта. Якщо страховий випадок станеться у період одночасної дії цих договорів, сумарно виплачене всіма страховиками страхове відшкодування страхувальнику не може перевищувати реальну і дійсну вартість збитку.

Принцип співстрахування означає страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

Принцип перестрахування означає страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика.

Принцип диверсифікації в страхуванні означає можливості займатися іншою діяльністю, ніж страхова, що переважно законодавством не дозволяється [150 с. 28-34].

Таким чином, страхування – економічне і правове явище, що спрямоване на подолання наслідків страхового випадку. Одним із проявів невиконання останнього є невиконання боржником зобов’язань. Тому логічно припустити, що в цьому аспекті страхування допустиме для забезпечення інтересів кредитора.

Поиск по сайту: