Теорія екстериторіальності

Дипломатичні привілеї та імунітети ґрунтуються на трьох основних теоріях. Це – теорія екстериторіальності, теорія представницького характеру і теорія функціональної необхідності.

Теорія екстериторіальності (позатериторіальності), зводиться до представлення, що посли, якщо і перебували фізично в іншій державі, у юридичному змісті розглядаються як такі, що продовжують знаходитися на території свого суверена і, отже, як би поза територією держави, де вони в дійсності виконували свої функції.

Ця теорія виникла на ґрунті зростання абсолютизму, що об'єднало всю територію держави під егідою єдиної королівської влади, створення та зміцнення початку суверенітету монарха у внутрішньодержавних та міжнародних відносинах. Усередині держави з початку суверенітету існувало необмежене панування територіального принципу – виняткова влада монарха, його судів та участі адміністрації над усіма людьми у межах державної території [23, с. 193].

Одним з наслідків суверенітету було домагання абсолютних монархів на почесне і привілейоване становище своїх послів як представників особи суверена. Дипломатична практика, яка йшла шляхом розширення посольських привілеїв, потребувала надання їм правового обґрунтування, але при цьому вимагалося примирення територіальних і екстериторіальних прав суверенітету.

Згодом поняття екстериторіальності перетворилося з допоміжної юридичної формули в самостійний юридичний принцип, який брали до уваги як безпосередню підставу юридичних привілеїв. А сам термін «екстериторіальність» ввійшов у вживання значно пізніше, – вперше слово exterritorialitas впровадили ужиток в 1749 р. Наприкінці XVIII століття воно вживається Г.Ф. Мартенсом французькою (l’exterritorialite) і німецькою (die Exterritorialitat) мовами. У цьому значенні це поняття часто застосовувалося дипломатичними відомствами в XVIII і навіть у ХІХ столітті.

Розширення початкового значення теорії екстериторіальності було пов'язано з тією ж обставиною, що сприяло її виникненню і швидкому визнанню – з тенденцією до міцного закріплення широких дипломатичних привілеїв. Оскільки фікція перебування у власній країні відносилась як до постаті посла, так і до займаного ним приміщення, ця теорія у своїй абсолютної формі служила правом притулку у дипломатичних закритих приміщеннях і правом посла на юрисдикцію над своїм персоналом.

Навіть після того, як надмірні привілеї відійшли в минуле, теорія екстериторіальності, яка набула величезного авторитету у дипломатичній та судовій практиці, довго продовжувала застосовуватися у вищевказаному широкому значенні, становлячи основу претензій, що виходили далеко за межі дипломатичних привілеїв. Так, спираючись на теорію екстериторіальності, дипломатичні представники неодноразово вимагали вилучення з місцевої юрисдикції будь-яких дій, вчинених у приміщенні посольства, навіть якщо вони відбувалися звичайними особами.

Проте з другої половини ХІХ століття, коли тенденція до зростання дипломатичних привілеїв поступилася місцем протилежній тенденції –скороченню, коли розширилась законодавча регламентація особистих і майнових прав громадян, а науці міжнародного права гору взяв позитивний напрям, теорія екстериторіальності стала втрачати колишній авторитет і все більше виявляла свою неспроможність на практиці. Суди продовжували застосовувати поняття екстериторіальності, але зазвичай вони відхиляли висновки, які логічно випливали з буквального сенсу цього поняття, і сторони знаходилися в непримиренній суперечці з положеннями чинного права [15, с. 19].

В окремих випадках суди прямо засуджували теорію екстериторіальності у її початковому розумінні, як таку, що веде до хибних висновків і приховує небезпеку обману внутрішнього правопорядку держави, приймаючої іноземного посла.

Отже, поняття екстериторіальності не розглядалося судами як презумпція, котра у своєму буквальному сенсі є безпосередньою підставою дипломатичних привілеїв; воно практично звелося до символічного позначення всього привілейованого становища дипломатичних представників або до умовного терміну, що визначає окремі дипломатичні привілеї – найчастіше імунітет дипломатичної резиденції чи імунітет дипломатичних агентів від місцевої юрисдикції.

Більшість юристів-міжнародників відмовилася від теорії екстериторіальності. Численні й різноманітні заперечення проти теорії можна зводити до наступних основних положень:

1. Поняття екстериторіальності є фікцією, а фікція неспроможна бути підставою чинного права.

2. Поняття екстериторіальності - це лише символ відомого юридичного становища, але воно неспроможне бути його підставою, бо саме потребує підстави, якою це юридичне становище надається. Спроба юридично обґрунтувати дипломатичний імунітет за допомогою поняття екстериторіальності становить з погляду логіки petitio principii.

3. Теорія екстериторіальності мала деякі розумні підстави у минулому, але вона віджила своє, а суперечності з принципами сучасного права на практиці ведуть до помилкових висновків і породжує непорозуміння.

4. Теорія екстериторіальності не є потрібною, оскільки для юридичного обґрунтування прав та привілеїв дипломатичного представника немає потреби вдаватися до фікції; на те, що він і надалі перебуває у країні, є більше солідні підстави; при цьому сама фікція не охоплює всіх видів імунітету.

5. Теорія екстериторіальності дає підстави для домагань на непомірно широкі привілеї, які виступають поза межі практично визнаного дипломатичного імунітету [7].

Та деякі автори, визнаючи силу цих аргументів, висунутих критиками теорії екстериторіальності, тим не менш висловлюються за збереження поняття екстериторіальності як терміна, що відповідає звичному слововживанню, а також вдало визначає всю суму дипломатичних привілеїв.

У сучасній доктрині багато авторів виступають проти поняття екстериторіальності як юридичного принципу і навіть як технічного терміну, що умовно означає поголовно усі чи окремі дипломатичні привілеї[24, с, 25].

Теорію екстериторіальності критикують майже всі наукові праці з дипломатичного права, і у наш час вона мало застосовується, хоча посилання на неї зустрічаються в періодичній преси та дипломатичній практиці.

Поиск по сайту: