РОЗДІЛ 1

ПЛАН

ВСТУП..…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИВІЛЕЇВ ТА ІМУНІТЕТІВ ……...…………………………………………..6
1.1. Поняття дипломатичних привілеїв та імунітету……….…………...6
1.2. Теорія екстериторіальності……………….…………………………11
1.3. Теорія дипломатичних функцій…..………………...……………….14

РОЗДІЛ 2. ДИПЛОМАТИЧНІ ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ У СВІТІ ПОЛОЖЕНЬ ВІДЕНСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ 1961 РОКУ..……………………...19

2.1. Привілеї та імунітети дипломатичних представництв

та їх персоналу…………………………………………………………………...19
2.2. Особисті привілеї та імунітети..………………..……………………22

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ІМУНІТЕТІВ ТА ПРИВІЛЕЇВ В УКРАЇНІ……………………………………27

3.1. Привілеї та імунітети дипломатичних представництв

та їх персоналу…………………………………………………………………...27
3.2. Відповідальність за порушення дипломатичних привілеїв

та імунітетів……………………………………………………………………...30

ВИСНОВОК...……………………………………………………………………38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...…………………………..41

ВСТУП

Актуальність теми. В наш час спостерігається інтернаціоналізм економічного життя, розвиток науки, техніки. і соціальних програм, що призводять до набуття зв’язками і відносинами між державами багатостороннього, всезагального характеру, який є водночас суперечливим, оскільки існування в світі постсоціалістичних, капіталістичних країн, країн, що розвиваються призводить до співробітництва і змагання між ними. Тому важливими є засоби здійснення зовнішньої політики, серед яких важливе місце посідає дипломатія.

Важливу функцію виконують дипломатичні представництва. Для того, щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають привілеями й імунітетами.

Перелік дипломатичних привілеїв й імунітетів, визнаних у міжнародному праві, викладений у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., у якій було кодифіковано насамперед звичаєве дипломатичне право. Акредитуюча держава зобов’язана забезпечувати однаковий обсяг наданих привілеїв й імунітетів для дипломатичних представництв усіх держав, оскільки відповідно до Преамбули Віденської конвенції 1961 р. “такі привілеї й імунітети надаються не для вигід окремих осіб, а для ефективного здійснення функцій дипломатичних представництв як органів, що представляють держави”.

В кваліфікаційній роботі зазначається, що історія становлення і розвитку дипломатичного права свідчить про те, що для міжнародно-правового врегулювання статусу дипломатичних представництв завжди була характерна наявність 2-х протилежних тенденцій: 1-ої, направленої на обмеження привілеїв та імунітетів і 2-ої, направленої на їх розширення. На основі їх збалансування формується статус дипломатичних представництв.

Сучасний динамічний розвиток міжнародних відносин переконливо свідчить, що наявності комплексу міжнародно-правових норм у сфері дипломатичних імунітетів та привілеїв нині замало, особливого значення набуває необхідність удосконалення міжнародно-правової бази в напрямі забезпечення її послідовного і неухильного дотримання усіма державами.

Метою дослідження є розкриття сутності дипломатичних привілеїв та імунітетів.

Для досягнення поставленої мети буде розв’язано ряд завдань:

здійснити теоретичне обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітету, розкрити поняття дипломатичних привілеїв та імунітету, розглянути теорію екстериторіальності, розглянути теорію дипломатичних функцій, проаналізувати дипломатичні привілеї та імунітети у світі положень Віденської конвенції 1961 року, розглянути привілеї та імунітети дипломатичних представництв та їх персоналу, розглянути особисті привілеї та імунітети, проаналізувати практику застосування дипломатичних імунітетів та привілеїв в Україні, охарактеризувати привілеї та імунітети дипломатичних представництв та їх персоналу, розглянути відповідальність за порушення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

Дана тема роботи не одноразово досліджувалась багатьма вченими та науковцями, серед них: Гулієв А.Д., Дмитренко Р.М., Колосов Ю.М., Лопарьов Є.Є., Мотруніч Р.І., Музика А.І., Нештенко І., Овчаренко В.В., Поліщук Д.Ю., Репецький В.М., Сагайдак О.П, Сандровчький К.К., Струк О.Г., Фалаєєва Л.Г., Шаповалов Н.І., Шевчук О.І. та ін.

Об’єкт дослідження – дипломатичні привілеї та імунітети в міжнародному та вітчизняному праві.

Предметом дослідження є сутність та принципи надання дипломатичних привілеїв та імунітетів.

У дипломній роботі були використані такі методи дослідження, як загальнонаукові, а саме аналізу та синтезу, індукції та дедукції, системно-структурний метод. Також були використані спеціально юридичні методи – історико-правовий, використаний при аналізі процесу формування дипломатичних привілеїв та імунітетів, формально-юридичний, використовувалися для аналізу правового регулювання привілеїв та імунітету дипломатичних представництв та їх персоналу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у розкритті характерних особливостей стану досліджуваної інституції у різні періоди її становлення.

Практичне значення орієнтоване на удосконалення міжнародної правової бази в сфері привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв та їх персоналу.

Теоретичне значення роботи полягає в отриманні оптимальних комплексних понять, щодо засад здійснення в сфері привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв та їх персоналу.

Структура роботи передбачає наявність вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок 43, кількість використаних джерел 30.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРИВІЛЕЇВ ТА ІМУНІТЕТУ

Поиск по сайту: