Види цін акцій

1. НОМІНАЛЬНА ЦІНА – вказується на самій акції. В умовах ринку ця ціна майже не має значення, бо необов’язково при випуску (тобто, “ емісії “) буде продаватися за номінальною ціною. При розміщенні на первісному ринку емісійна ціна є вищою або нижчою за номінальну, це залежить від інформації про АТ або позиції АТ на ринку.

2. РИНКОВА ЦІНА (КУРС АКЦІЇ) – за цією ціною акція котується (тобто, оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів, іншими словами - при кожній наступній купівлі-продажу.

3. БАЛАНСОВА (КНИЖКОВА) ЦІНА – визначається на основі фінансової звітності АТ.

Дивіденд від лат. “ частина від ділення “, тобто частина від отриманого за рік прибутку. Розмір дивідендів впливає на ринкову ціну акції. Нарахування дивідендів може бути щоквартальним, раз на півроку, щорічним. Вигіднішим для АТ є щорічне нарахування. Тенденція до росту дивідендів свідчить про стабільну позицію АТ на ринку.

Сукупний дохід акціонера складається з суми двох частин:

· різниці між ринковою та номінальною (емісійною) ціною акції;

· нарахованих дивідендів.

Тема 2 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

1. Поняття і види класифікацій персоналу підприємства.

2. Оцінка діяльності персоналу. Поняття продуктивності праці.

1. Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

!!!!A Трудові ресурси — це частина працездатного на селення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

!!!!AПерсонал підприємства — це сукупність постійних праців­ників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма­ють досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового тру­дового договору (контракту).

Класифікація персоналу:

1. Усіх працівників підрозділяють на дві групи: а) промислово-виробничий персонал — працівники основних, допоміжних та об­слуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабо­раторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайня­ті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні; б) непромисловий персонал - працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпо­середньо з процесами промислового виробництва: житлово-кому­нальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

2. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спе­ціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрискон­сульти, соціологи тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготов­ку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокре­ма — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

3. Розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.

Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців (економіст, бухгалтер).

4. Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем. Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практич­них навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців - вирізняють спеціалістів най­вищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з інши­ми (5. стать, 6. вік, 7. стаж, 8. освіта) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управлі­ння важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними. Це дає змогу виявити вплив фактора персоналу на кін­цеві результати діяльності підприємства.

Детально аналізуються такі дані: стать, вік, виробничий досвід, досвід роботи на даному підприємстві, кваліфікація, розряд. Зріст кваліфікації залежить від стажу роботи на даному підприємстві. У зв’язку з цим необхідно проводити аналіз постійності кадрового складу з використанням таких коефіцієнтів:

Коефіцієнт обороту з прийому робітників:

Чисельність прийнятого на роботу персоналу

К пр = ---------------------------------------------------------------

Середньооблікова чисельність персоналу

Коефіцієнт обороту з вибуття робітників:

Чисельність звільнених робітників

К в = ------------------------------------------------------------

Середньооблікова чисельність персоналу

Коефіцієнт постійності персоналу:

Чисельність робітників, які працювали увесь рік

К п = -------------------------------------------------------------------

Поиск по сайту: