Передмова. Костіков І.Ю., Джаган В.В., Демченко Е.М., Бойко О.А., Бойко В.Р., Романенко П.О

Костіков І.Ю., Джаган В.В., Демченко Е.М., Бойко О.А., Бойко В.Р., Романенко П.О.

Ботаніка

Водорості та гриби

Навчальний посібник

(під редакцією І.Ю.Костікова та В.В.Джаган)

Київ - 2004

Зміст

Передмова

Вступ

Місце водоростей та грибів у системі органічного світу

Розділ 1. Водорості

Основні систематичні ознаки водоростей різних відділів

Біохімічні ознаки

Цитологічні ознаки

Морфологічна різноманітність

Розмноження

Життєві цикли

Прокаріотичні водорості

Відділ Синьозелені водорості – Cyanophyta

Водорості дискокристати

Відділ Евгленофітові водорості – Euglenophyta

Водорості тубулокристати

Амебо-флагеляти

Відділ Хлорарахніофітові водорості – Chlorarachniophyta

Страменопіли. Група відділів хромофітових водоростей

Відділ Рафідофітові водорості – Raphidophyta

Відділ Золотисті водорості – Chrysophyta

Відділ Евстигматофітові водорості – Eustigmatophyta

Відділ Жовтозелені водорості – Xanthophyta

Відділ Бурі водорості – Phaeophyta

Відділ Діатомові водорості – Bacillariophyta

Відділ Диктіохофітові водорості – Dictyochophyta

Альвеоляти

Відділ Динофітові водорості – Dinophyta

Водорості платикристати

Відділ Гаптофітові водорості – Haptophyta

Відділ Криптофітові водорості – Cryptophyta

Відділ Глаукоцистофітові водорості – Glaucocystophyta

Відділ Червоні водорості – Rhodophyta

Відділ Зелені водорості – Chlorophyta

Розділ 2. Гриби

Основні систематичні ознаки грибів різних відділів

Біохімічні ознаки

Фізіологічні ознаки, пов'язані з живленням

Цитологічні ознаки

Морфологія вегетативного тіла

Розмноження

Життєві цикли

Еколого-трофічні групи грибів

Гриби дискокристати

Відділ Акразіомікотові слизовики – Acrasiomycota

Гриби тубулокристати

Амебо-флагеляти

Відділ Міксомікотові слизовики – Myxomycota

Страменопіли. Група відділів псевдогрибів

Відділ Оомікотові гриби – Oomycota

Відділ Лабіринтуломікотові гриби – Labyrinthulomycota

Відділ Гіфохітриомікотові гриби – Hyphochytriomycota

Гриби платикристати

Відділ Плазмодіофоромікотові слизовики – Plasmodiophoromycota

Справжні гриби

Відділ Хітридіомікотові гриби – Chytridiomycota

Відділ Зигомікотові гриби – Zygomycota

Відділ Аскомікотові гриби – Ascomycota

Відділ Базидіомікотові – Basidiomycota

Анаморфні гриби, або "Deuteromycetes"

Ліхенізовані гриби, або лишайники

Покажчик латинських назв

Передмова

Підручники та навчальні посібники з систематики водоростей та грибів для студентів університетів за напрямом підготовки "біологія" в Україні та країнах СНД не видавались майже чверть сторіччя. За цей час альгологія та мікологія пережили дві революції, пов'язані з широким впровадженням у 70-80-х роках у практику систематичних досліджень методів порівняльної цитології, та у 90-х роках – методів молекулярної таксономії. Це докорінно змінило уявлення про систему прокаріот та нижчих евкаріот, та про місце у цій системі водоростей, грибоподібних організмів та грибів. У методичному забезпеченні нормативного курсу ботаніка за розділами, що стосуються цих груп організмів, утворився інформайційний вакуум.

Даний посібник спрямований на часткове розв'язання цієї проблеми, але не претендує на повноту викладу нормативних частин альгології та мікології. Він має забезпечити лише необхідну інформаційну підтримку процедурним формам навчальної роботи – лабораторному практикуму та учбовій практиці, і лише у тій частині, що стосується об'єктної підготовки студента з основ альгології та мікології. Крім того, посібник містить програмний матеріал, який на біологічному факультеті Київського національного університету студенти мають опрацьовувати самостійно.

Автори щіро вдячні всім викладачам, науковцям та студентам, які надали консультативну допомогу, висловили критичні зауваження та побажання. Особлива подяка О.В.Рибчинському, А.А.Кривенді та О.*.Івасенко за технічну допомогу при оформленні тексту рукопису та ілюстрацій.

Вступ

З античних часів, згідно з поглядами давньогрецького філософа та натураліста Арістотеля (384-322 р. до н.е.), світ живих істот стали розділяти на тваринний та рослинний. "Батьком" науки про рослинний світ – ботаніки – прийнято вважати учня Арістотеля – Теофраста (370-285 р. до н.е.), який написав дві перші фундаментальні ботанічні праці – "Причини рослин" у шести книгах та дев'ятитомну працю "Дослідження рослин". Теофраст також ввів у наукову літературу термін "mycos" – гриб, від якого далі пішла назва одного з розділів ботаніки – мікології (від грецьк. mycos – гриб та logos – наука), тобто науки про гриби.

Перші наукові описи макроскопічних водоростей були виконані давньоримським натуралістом Плінієм Старшим (23-70 р.р.) у фундаментальній 37-и томній праці "Природня історія". З цією роботою пов'язують появу у науковій літературі латинського терміну "algae" – водорість, від якого пізніше виникла назва розділу ботаніки, що вивчає водорості – альгології.

У середині ХІХ ст. водорості та гриби об'єднують під назвою "нижчі рослини". Всі інші рослини, починаючи від мохоподібних і закінчуючи покритонасінними, відносять до "вищих рослин". Ознаками нижчих рослин, на відміну від вищих, є відсутність провідної системи та диференціації тіла на листо-стеблові органи, а також одноклітинний план будови жіночих статевих органів. Відповідно, до вищих включають ті рослини, у яких є провідна система, тіло диференційоване на листо-стеблові органи, а жіночі статеві органи багатоклітинні.

Слід відзначити, що поділ рослин на нижчі та вищі відображує уявлення середини ХІХ ст. на місце водоростей та грибів у системі органічного світу. У ХХ та ХХІ ст. надзвичайний прогрес у філогенії органічного світу позбавив поділ рослин на "нижчі" та "вищі" наукового змісту, і перетворив терміни "нижчі рослини" та "вищі рослини" лише на історичні назви певних груп об'єктів.

За самими обережними оцінками сьогодні на нашій планеті зареєстровано біля 1.8 млн. видів живих організмів. З них біля 450 тис. видів – це рослини (з них біля 60 тис. видів представлені водоростями), біля 100 тис. – гриби, біля 1.2 млн. – тварини (з них біля 1 млн. – комахи).

Це різноманіття виникло внаслідок тривалого процесу еволюції, в результаті якого одні види давали початок іншим, деякі зникали. Види, що утворилися від спільного предка, зберігають чимало рис схожості. Чим віддаленішим є історичний зв'язок між видами, тим суттєвішими є відміни між ними. Таким чином, всі види, що населяють нашу планету, пов'язані між собою родинними зв'язками, тобто утворюють природну систему. Дослідженням цієї системи і спробами відтворити її, відобразити послідовність еволюційних подій на планеті, займається систематика.

Природна система має як наукове, так і прикладне значення. Наукова цінність системи полягає в тому, що при її побудові необхідним є синтез та узагальнення знань з усіх галузей біології – біохімії, біофізики, генетики, молекулярної біології, цитології, екології. Таким чином, у системі в концентрованому вигляді представлені здобутки сучасної біології в цілому. Прикладне значення системи полягає в її прогностичності. Знання ступеня спорідненості об'єктів дозволяє за методом аналогій прогнозувати властивості інших об'єктів.

Систематика (синонім – таксономія) оперує двома основними поняттями: таксонами та таксономічними ознаками. Таксон – це група дискретних об'єктів, пов'язаних між собою ознаками певного ступеня схожості, завдяки чому таксони ієрархічно класифікуються і можуть бути віднесені до певної таксономічної категорії. Таксономічна категорія, на відміну від таксону, є поняттям логічним, і характеризує ранг, до якого може бути віднесений певний таксон на основі комплексу встановлених таксономічних ознак. Основними таксономічними категоріями в ботаніці є надцарство, царство, відділ, клас, порядок, родина, рід та вид. Крім основних таксономічних категорій існують також допоміжні, наприклад, підвідділ, підклас, підпорядок, підродина.

Кожний таксон, у відповідності з тим, до якої таксономічної категорії він належить, має власну унікальну назву. Порядок надання таксонам правильних та законних назв регламентується міжнародними правилами, обов'язковими для будь-якого біолога – Міжнародними кодексами номенклатури. Існує три таких кодекси – Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури (МКБН), Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури (МКЗН) та міжнародний кодекс мікробіологічної номенклатури (МКМН). Назви таксонів водоростей, вищих рослин та грибів регламентуються МКБН.

Згідно з МКБН, правильною науковою назвою таксону є латинська назва. Причому для таксонів рангу від відділу до родини встановлюються спеціальні закінчення, які вказують, до якої таксономічної категорії належить даний таксон. Спеціальні закінчення таксонів рангу відділів та класів у водоростей, вищих рослин та грибів відмінні; закінчення порядків та родин однакові (табл. 1). Родова назва представляє собою іменник без спеціального закінчення, написаний з великої літери. Видова назва є біномінальною, тобто складається з двох слів, з яких перше є назвою роду, а друге – видовим епітетом. Правила написання назв царств та надцарств окремо в МКБН не оговорені.

Таблиця 1

Спеціальні закінчення таксонів, що належать до основних таксономічних категорій

Поиск по сайту: