Особливості сенсорно-перцептивного розвитку дитини раннього віку

Сенсорний розвиток - це цілеспрямований розвиток відчуттів і сприймань. Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів і сприймань. Розглянемо пізнавальні психічні процеси лежать в основі сенсорного розвитку [5].

Відчуття - відображення властивостей реальності, що виникає в результаті впливу їх на органи чуття і збудження нервових центрів головного мозку. Види відчуттів різноманітні: дотикові, зорові, вібраційні, нюхові і т. д. Якісна особливість тих чи інших відчуттів називається їх модальністю.

Відчуття - найпростіше з усіх психічних явищ, яке являє собою усвідомлюваний або неусвідомлюваний, але діючий на поведінку людини, продукт переробки його центральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у зовнішній або внутрішньому середовищі.

Відчуття є найпростішими з усіх психічних явищ. Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, що володіють нервовою системою. Здатністю ж сприймати світ у вигляді образів, наділені тільки людина і вищі тварини [17].

Відчуття у своїй якості і різноманітті відображають різноманітність значущих для людини властивостей навколишнього середовища. Життєва роль відчуттів полягає в тому, щоб вчасно і швидко доводити до центральної нервової системи відомості про стан зовнішнього і внутрішнього навколишнього середовища наявність у ній значущих біологічних факторів.

Життєва роль відчуттів полягає в тому, щоб вчасно і швидко доводити до центральної нервової системи як головного органу управління діяльністю відомості про стан зовнішнього і внутрішнього середовища, наявності в ній біологічно значущих чинників.

Цей процес здійснюється за допомогою органів чуття, або аналізаторів людини, які з народження пристосовані для сприйняття і переробки різних видів енергії у формі стимулів-подразників. Між початком дії подразника і появою відчуття проходить деякий час або латентний період, під час якого відбувається перетворення енергії стимулів в нервові імпульси, їх проходження по структурам нервової системи та її перемикання. Підсумком виникнення відчуття є почуття [18].

Залежно від видів стимулів-подразників:

• пропреоцептивні (дають інформацію про м'язовій системі)

• інтероцептивні (дають інформацію про стан внутрішніх органів)

• специфічні види відчуттів, які несуть інформацію про час, прискорення, вібрації і т.д.

В залежності від енергії, яка сприймається стимулами-подразниками:

• зорові

• слухові

• смакові

• нюхові

• дотикові і т.д.

Відчуття піддаються тренуванню. Рухові відчуття розвиваються за допомогою фізкультури і спорту. Різниця близьких звуків може поліпшити слухові відчуття.

Важливо володіти прийомами тимчасової активізації роботи органів почуттів (розминка, глибоке дихання, обтирання при високій температурі, масаж біологічно активних точок).

Сприйняття - складний процес прийому і перетворення інформації, що забезпечує відображення об'єктивної реальності і орієнтування в навколишньому світі. Як форма чуттєвого відображення предмета включає виявлення об'єкта як цілого, розрізнення окремих ознак в об'єкті, виділення в ньому інформативного змісту, адекватного мети дії, формування чуттєвого образу.

Сприйняття - осмислений (що включає прийняття рішень) і самий (пов'язані з промовою) синтез різноманітних відчуттів, отримуваний від цілісних предметів і явищ, який виступає у вигляді образу даного предмета або явища і складається в ході активного їх відображення [18, 138].

Образ, що складається в результаті процесу сприйняття, передбачає взаємодію та скоординовану роботу відразу декількох аналізаторів. Аналізатор - сукупність нервових структур, що беруть участь в сприйнятті і реагуванні на подразники.

Властивості сприйняття [18]:

Предметність - здатність людини сприймати світ не у вигляді набору не пов'язаних один з одним відчуттів, а у формі відокремлених один від одного предметів, що володіють властивостями, що викликають дані відчуття.

Цілісність - сприйняття виражається в тому, що образ сприймаються предметів не дано у повному готовому вигляді з усіма необхідними елементами.

Константність - визначається, як здатність сприймати предмети щодо постійними за формою, кольором і величиною ряду інших параметрів незалежно від застосовуються фізичних умов сприйняття.

Категоріальність - кожен сприймається предмет ми позначаємо словом - поняттям, відносимо до певного класу.

Розвиток сприйняття обумовлюється вдосконаленням роботи органів почуттів, розширенням досвіду, знань, посиленням його зв'язків з пам'яттю, уявою, мисленням, увагою, почуттями і волею.

Сприйняття, складна система процесів прийому і перетворення інформації, що забезпечує організму відображення об'єктивної реальності і орієнтування в навколишньому світі. Сприйняття разом з відчуттям виступає як відправний пункт процесу пізнання, який доставляє йому вихідний чуттєвий матеріал. Будучи необхідною умовою процесу пізнання, сприйняття в цьому процесі завжди так чи інакше опосередковується діяльністю мислення і перевіряється практикою. Поза такого опосередкування та перевірки сприйняття може виступати джерелом як істинного знання, так і помилки.

Великий внесок у розвиток науки про сприйняття внесли філософи, астрономи, фізики, художники - Арістотель, Демокріт, І. Кеплер, Леонардо да Вінчі, М. В. Ломоносов, Г. Гельмгольц і багато інших. Увага психологів і фізіологів довгий час була зосереджена на вивченні сенсорних (чуттєвих) ефектів, що виникають під впливом тих чи інших об'єктивних впливів, у той час як самий процес сприйняття залишався за межами дослідження. Методологія такого підходу спиралася на сенсуалізм в теорії пізнання, особливо розвинений Дж. Локком і французькими матеріалістами (П. Кабаніс і Е Кондільяк). У психології цей підхід отримав найбільш ясне вираження в концепції сприйняття, згідно з якою сенсорний образ виникає в результаті впливу зовнішніх агентів на сприймаючі органи чуття пасивно споглядає суб'єкта.

Вирішальний крок у подоланні пасивної «рецепторної» концепції був зроблений радянськими психологами, які, виходячи з методології діалектичного матеріалізму і сеченовське розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, розглядають сприйняття як своєрідне дію, спрямовану на обстеження сприйманого об'єкта і на створення його копії, його подібності.

Сенсорно-перцептивний розвиток у ранньому віці пов’язаний із вдосконаленням здатності дитини вирізняти якомога більшу кількість ознак у предметах. Спеціальною пізнавальною дією при цьому виступає обстеження, яке у малюка ще дуже недосконале (непослідовне, фрагментарне). Накопичення чуттєвого досвіду дитини призводить до розвитку впізнавання, в якому інтегровані пам’ять та сприймання. При цьому дитина орієнтується на якусь найбільш помітну зовнішню ознаку, а не на їх систему. Тому, наприклад, вона перестає впізнавати когось із знайомих дорослих, коли він змінив забарвлення волосся, або прийшов у капелюсі тощо. Досвід дитини ще дуже обмежений, тому сприймання часто втрачає свою предметність: малюк досить тривало й зосереджено розглядає зображення догори ногами, не звертаючи уваги на розташування предметів[34].

Активність дитини виявляється переважно у вигляді предметно- маніпулятивних ігор, у формі ситуативно-ділового спілкування з дорослим, тому найкраще вона розрізняє саме ті ознаки предметів, які виступають умовою практичних дій із ними: форму й величину. Малюк впізнає свої черевики серед дорослого взуття, бо вони маленькі. Набагато відстає розрізнення кольорів.

Ускладнення предметних дій, їх включення у свої ігри та побутові процеси, зростання прагнення дитини до самостійності у своїх діях сприяють розвиткові здатності порівнювати ознаки предметів між собою, що стає фактором їх розрізнення. Прагнучи самостійно застібнути гудзики на своїй сорочці, дитина повинна знайти до кожного гудзика свій отвір, інакше застібка вийде косою. Щоб зав’язати шарф при виході на прогулянку, малюк має знайти його центр, і цим місцем закласти собі на шию. Складаючи розбірні іграшки, дитина співвідносить окремі їх частини за розміром, формою, кольором. Головна ознака, на яку орієнтується дитина при складанні мотрійки, пірамідки, – розмір частин; при складанні картинок із кубиків – зображення, колір.

Дитині не вдається одразу досягти результату, вона виконує багато невдалих спроб. Засвоєння способу дій відбувається у співпраці із дорослим, який допомагає дитині вибрати правильну деталь. При цьому використовується практичне примірювання однієї деталі до іншої. Відбувається їх інтеріоризація: спочатку в ході практичних дій на основі мірки, потім у плані сприймання, нарешті – у плані уявлення (при відсутності порівнюваного предмету).

Так, у грі з дошкою Сегена порожня коробка з отворами певної форми на поверхні) дитина по черзі прикладає фігури різної форми до отворів, не проштовхуючи їх у коробку, а відшуковуючи деталь відповідної до отвору форми. Для складання пірамідки використовується наступний спосіб: дитина знаходить найбільше кільце, нанизує його, потім таким же способом знову найбільше, знову нанизує, тепер шукає найбільше кільце серед решти кілець і так до останнього. Спочатку пошук найбільшого кільця полягає у тому, що кожне із наявних кілець прикладається до інших. Поступово примірювальні дії починають відбуватися на основі зору без практичних дій з предметами. При цьому дитині необхідно бачити порівнювані предмети. На 3-у році життя деякі добре знайомі малюку предмети стають постійними зразками, з образами яких дитина порівнює властивості будь-яких об’єктів, наприклад, трикутні об’єкти з уявленням про дах, червоні – з уявленням про помідор.

Інтеріоризація орієнтувальних дій дозволяє дитині виконувати завдання на вибір за зразком, який слугує при цьому міркою. Таке завдання є складнішим для дитини, ніж просте впізнавання, особливо, якщо запропонувати малюку багато різнорідних, складних за формою, забарвленням, конструкцією предметів. Тобто нові дії сприйняття краще засвоюються відносно добре знайомих і більш важливих з погляду практичної діяльності ознак. Послідовність у формуванні здатності дитини підбирати предмети за зразком певної ознаки повинна бути наступною: за формою – за величиною – за кольором.

Засвоєння орієнтувальних дій наприкінці раннього віку призводить до того, що дитина може одночасно розрізнити у предметі кілька його ознак. Розрізнення ознак полегшується за умови їх називання, проте слова на позначення ознак предметів (прикметники) діти раннього віку засвоюють слабо і майже не користуються ними.

Найкраще діти розрізняють функцію предмета, що зумовлює характер та спектр дій із цим предметом. Функція предмета відображається у його назві. Не випадково діти перекручують назви предметів, відповідно до дій із ними: колоток (замість молоток); мазелін (замість вазелін); копатка (замість лопатка). Дитині важко відволіктись від найголовнішого для неї у предметі – його функції. Розвиткові дитини сприяють завдання підібрати предмети за словом дорослого, що позначає певну ознаку (Л. А. Венгер, Е. І. Пілюгина). Це створює основу для засвоєння сенсорних еталонів.

Отже, особливості сенсорно-перцептивного розвитку в ранньому віці:

1) розрізнення ознак предметів проявляється як впізнавання, в якому інтегровані процеси пам’яті та сприймання;

2) найкраще дитина розрізняє форму й величину предметів, які є умовою її предметних дій;

3) розвиток орієнтувальних дій відбувається при переході від практичного примірювання до зорового співвідношення предметів за їх ознаками і до порівняння з використанням уявних мірок-образів;

4) засвоєнню слів на позначення ознак (прикметників) сприяють вправи на вибір предмета за названою дорослим ознакою;

5) створюється основа для подальшого засвоєння сенсорних еталонів.

Сенсорно-перцептивні процеси інтенсивно розвиваються у дитини віком від 3 до 7 років, набуваючи якісно нових властивостей. Сприйняття набуває цілеспрямованого, організованого, довільного характеру, тобто в дитини формується перцептивна діяльність. Головним її елементом виступають обстежувальні дії, що зароджуються ще у ранньому віці, а у дошкільника набувають послідовного та опосередкованого характеру, здійснюються за допомогою спеціальних засобів – сенсорних еталонів. Це поняття запропонував відомий дослідник психології дошкільника О.В.Запорожець на початку 60-х рр. ХХ століття.

Основне місце в сенсорному розвитку дитини починаючи з 3 років займає оволодіння сенсорними еталонами кольору, форми, величини. Сенсорні еталони – це психічні образи, що містять уявлення про чуттєво сприймані властивості об’єктів. Властивості сенсорних еталонів:

узагальненість (у них закріплені найістотніші, головні якості);

усвідомлюваність (за образом-еталоном закріплено назву – слово);

системність (фонеми рідної мови, спектр кольорів, шкала музичних звуків, система геометричних форм і ін.) (О. В. Запорожець).

Етапи засвоєння сенсорних еталонів (за Л. А. Венгером).

1. До 1 року виникають «сенсомоторні передеталони», що являють собою неусвідомлювані способи виділення просторових властивостей предметів за допомогою рухів тіла, руки, спочатку з реальним предметом, а потім з уявним;

2. Протягом 2–3 р. виникають «предметні передеталони», якими виступають конкретні предмети-мірки, використовувані у ході практичного співвіднесення предметів за певними ознаками (передовсім, за формою й величиною). Уявлення про окремі знайомі предмети стають своєрідними мірками при визначенні властивостей інших предметів.

3. Після 3 років у ході продуктивних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, ліплення) з’являються власне сенсорні еталони. Згадані види діяльності дитини спираються, на відміну від предметної діяльності, на систему образів, передбачають задум, а тому сприяють розвиткові еталонів як психічних образів певних властивостей предметів [25].

Як встановив відомий дослідник сенсорно-перцептивного розвитку дошкільника Л. А. Венгер, протягом дошкільного віку практична дія з матеріальним об’єктом «розщеплюється» на орієнтувальну і виконавську частини. Орієнтувальна частина спочатку здійснюється у формі фізичних рухів, які при цьому отримують нову функцію – виділення властивостей предметів і передбачення подальших виконавських дій. Поступово орієнтувальна дія стає самостійною і переходить у розумовий план. Завдяки цьому змінюється характер орієнтувально-дослідницької діяльності дитини: вона переходить від фізичних дій з предметами до ознайомлення і ним за допомогою зору й дотику. Співвідношення між зором та дотиком спочатку майже рівнозначне, згодом зростає роль зору, який управляє дотиковими обстежувальними діями. Зір дозволяє одночасно втримувати у полі сприймання різні частини предмету, бачити їх взаємозв’язки та співвідношення. Завдяки цьому обстеження пред- метів стає послідовним, всеохоплюючим. На основі орієнтувальної складової ігрового маніпулювання предметами виникають власне обстежувальні дії, спеціально спрямовані на з’ясування призначення частин предмету, їх рухливості та зв’язку між собою (З. М. Богуславська). До старшого дошкільного віку обстеження набуває характеру експериментування, дослідницьких дій, порядок яких визначається уявленнями дитини про предмет та його властивості. Експериментування дошкільників тісно пов’язане із вирішенням тісно пов’язаних ігрових та пізнавальних задач.

Наприклад, ігрова мета полягає в прокладенні дорогі, яка по схилах пісочної гори веде до міста на вершині. Під час будівництва утворюються обвали — діти перекидають через них містки за допомогою дерев’яних паличок. Щоб скоротити шлях, гравці прокладають тунель. Виявляючи при цьому осипання піску, експериментують з різними матеріалами, щоб усунути осипання: змочують пісок, викладають тунель кубика, нарешті приймають рішення використати порожнисту трубку від зіпсованого калейдоскопа.

Провідним різновидом обстежувальної дії дошкільника на основі зорового аналізатора є акт роздивляння, який набуває самостійного значення, бо не пов’язаний із предметними діями. У старшого дошкільника з’являється систематичне роздивляння, рухи погляду відзначаються послідовністю, всебічністю. Тривалість роздивляння простої за змістом картинки зростає: у 3–4 роки становить 6 хв. 8 сек., у 5 років – 7 хв. 6 сек., а у 6 років – 10 хв. 3 сек. (Н. Г. Агеносова). Дошкільник в ході роздивляння вирішує різноманітні задачі: пошуку предметів, виділення, визначення їх ознак, частин – спільних і відмінних з іншими, ознайомлення з новим предметом. Дитина по-різному обстежує предмет – відповідно до задачі. У цьому виявляється зростання цілеспрямованості й керованості таких дій. Так, при ознайомленні з новими предметами виникає тривала, складна орієнтувально-дослідницька діяльність. Діти беруть предмет в руки, уважно розглядають його, обмацують, куштують на смак, згинають, розтягують, стукають ним, підносять до вуха тощо.

Дотикові обстежувальні дії виступають допоміжними. Їх значення зростає, якщо зір не забезпечує виявлення властивостей предмету (у темряві, для обстеження сторін, недосяжних для зору тощо).

Поиск по сайту: