Поняття про політичну комунікацію,її види та способи здійснення

Політична комунікація являє собою процеси вироблення, передачі та обміну політичною інформацією, що структурує політичну діяльність і надає їй нового значення. Політична комунікація виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. Її значення в політичному житті суспільства, його культури, можна порівняти зі значенням нервової системи для людини.

Політична комунікація, будучи способом, засобом існування та передачі політичної культури, в свою чергу, опосередковується цінностями і нормами останньої. Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку багато в чому визначаються станом загальної та політичної культури. Це взаімообусловлівающіе один одного процеси. Ціннісні якості політичної комунікації залежать від культури даного суспільства, світового розвитку; разом з тим вони ранжуються і політично переосмислюються правлячими елітами, бюрократією в своїх інтересах і цілях.

Важливими властивостями політичної комунікації в ідеалі повинні бути вільні потоки точною, повною, завершеною і перевіряється інформації про політичні явища і процесах, що сполучається з основними цивілізаційно-культурними цінностями даного суспільства, демократичними принципами розвитку і фундаментальними цивільними і політичними правами людини. [c.316]

Особливе значення серед цих прав мають свобода політичних, релігійних та інших переконань, свобода совісті, свобода слова і друку, мітингів і зборів, свобода об'єднань, а також право безперешкодно дотримуватися і вільно висловлювати свою думку, вільно шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї незалежно від державних кордонів, якщо вони не суперечать гуманістичним принципам.

Основні функції політичної комунікації:

• поширення ідейно-політичних цінностей, знань про політику, політичний інформування;

• інтеграція та регулювання політичних відносин;

• формування суспільного (політичного) думки;

• поширення політичної культури, її розвиток у індивідуумів;

• політико-культурний обмін;

• підготовка громадськості до участі в політиці.

Інтелектуальна свобода, наявність освіченого громадської думки, демократична політична культура, свобода засобів масової інформації від владних структур - Важливі передумови оптимального розвитку політичної комунікації, сталого соціального процесу. У цьому сенсі теорія політичної комунікації повинна все більшою мірою виступати як наука і мистецтво досягнення гармонії, координації інтересів суспільства, його груп і індивідів за допомогою взаєморозуміння, заснованого на правді і повній інформованості, повазі корінних інтересів людини.

Першочергово можна вирізнити три способи комунікації.

1. Комунікація через засоби масової інформації. Йдеться про друковані (преса, книги, плакати тощо) або електронні (радіо, телебачення і т. ін.) засоби масової інформації.

2. Комунікація через організації. Політичні партії або групи тиску служать як ланки передачі між правителями і керованими. Тому Лестер Мілбрейт розглядає уряд як комунікаційну мережу, яка скеровує свої дії відповідно до інформації, що їй передається; він підкреслює тут-таки значення лобістів: «Усі урядовці формують рішення на підставі того, що дійшло до їхньої уваги, а не того, що об'єктивно правильне чи реальне. Відтак єдиний спосіб вплинути на рішення — це застосувати вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиний засіб змінити сприйняття або вплинути-на нього: процес лобізму є цілком комунікативний процес»1.

3. Комунікація через неформальні контакти. Цей спосіб комунікації через особисті, «обличчям до обличчя» зв'язки важливий у примітивних або традиціоналістських суспільствах. Але він має значення і в розвинених суспільствах, навіть за умов розквіту засобів масової інформації.

Поиск по сайту: