Інтерпретація символу води

Для письменників Молодої Польщі величезне значення відігравав символ, адже вони розуміли, що якщо ми хочемо проникнути вглиб нашого справжнього стану, то повинні забути звичайну мову і почати думати на забутій мові символів[171].

Хоча саме Станіслава Виспянського вважають майстром символу, Стефан Жеромський не поступався майстерністю вкладати прихований зміст у символи.

У творах «Вірна ріка», «Провесна», «Історія гріха» та «Бездомні» особливого значення набуває символ води.

У словнику символів за редакцією Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. вода – це «символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі; Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві–символ очищення від гріхів /у обряді хрещення/; смерті і поховання; життя і воскресіння із мертвих; чистоти і здоров'я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини та жінки»[172].

У вищезазначених творах Стефана Жеромського вода виступає символом матері. Сама лише «Вірна ріка» переповнена порівняннями матері і води.

Насамперед це слова про пораненого повстанця, що увійшов до ріки та відчув як «… вода своїм хлюпанням, працьовитим миттям очистила кожну рану, як мати вустами, вицілувала з ран гіркоту терпіння. Поглинула в себе ріка …кров повстанця, полічивши всі краплі крові, ввібрала їх в себе, поглинула і понесла-понесла…» [173].

Вже в іншому місці твору знаходимо порівняння води і лона матері: «Тоді таємнича, бурхлива вода відкрила свій чорний потік, як мати лоно» [174].

Річка виконує роль матері і в кінці твору, коли Саломея викидає у воду, гроші, які отримала княгині: «Вода хлюпнула – це знак. Вона одна розуміла муки серця. Вона одна відповіла йому звуками зрозумілими для них обох…» [175].

Головний герой твору «Провесна» Цезар, опинившись над ставом відчуває знайомість цього місця, а «в серці несамовитий жаль»: «Як це могло бути? – питав він себе. – Може то було уві сні, який я бачив так давно, що вже зовсім забув його?» і далі: «Ах, пригадую, то ж за таким- от ставом… моя мати проплакала все життя» [176].

Психоаналітики говорять, що вода найчастіше є символом матері, а в окремих випадках символізує амніотичну рідину, в якій знаходиться дитина під час вагітності[177].

Єва, головна героїня роману Стефана Жеромського «Історія гріха» нагадує Лукашові Неполомському річку в його рідному селі: «в душі вникла ніби чудова неповторна копія оригіналу, нічим на неї не схожа. Але такої самої сили й ґатунку. Колись ту воду, що мчала крутими звоїстими клубами, просвічувало ранкове сонце. Над її стрижнями гойдалися блакитні бабки. Видно було її таємниче, недоступне для ноги дно…була колись в його житті така хвилина. Коли він стояв над тією водою щасливий і безмежно любив її всією силою молодої істоти…» [178] в цьому почутті одразу видно, що символом води виступає тут почуття зацікавлення, бажання новизни і свіжості, які Лукаш колись відчував до колишньої дружини.

Вода в іншій постаті, тепер дощу, з’являється у «Бездомних». І знову вона очищає, відділяє все зайве і залишає лише головне: «Краплі дощу падали на блискучу шкіру, ніби легкими дотиками пальців збивали пил, всякали у м’який шовк панчохи... Він (Юдим – І.Ш.) глянув на пані Наталю і відчув холодок насолоди…» [179].

Отже, використовуючи символічну техніку тлумачення як один з методів психоаналізу, можна стверджувати, що образ води є у даних творах уособленням туги за матір’ю, а точніше туги за опікою матері.

Можна припустити, що саме вода була обрана символом матері, тому, що вона може проникнути у будь-які закутки, є всесильною. Вода змиває і повністю огортає, тому дозволяє забувати про окремість, яка виступає як небезпека і стати єдиним з природою(тобто захищеним).

ВИСНОВКИ

У першому розділі даної роботи було простежено становлення фрейдизму від методу лікування неврозів до одного з найпопулярніших напрямів літературознавства ХХ століття.

Окрім поглядів засновника психоаналізу, було описано теорію учня Зиґмунда Фрейда Карла Густава про психологічний та візіонерський типи творчості, проаналізовановплив психоаналітичної теорії на подальший розвиток літературознавства, адже фрейдизм стає основою для нетрадиційної герменевтики, постструктуралізму, феміністичної літературної критики, ґендерного підходу загалом.

Більше того, саме психоаналіз дав поштовх постмодерному повороту в культурі, виробленню сучасної культурної та літературної “політики”.

Також було виявлено такі шляхи психоаналітичного тлумачення літератури як психоаналітичне вивчення життя письменника, а також психоаналітичне вивчення творчості письменника і детально розглянуто психобіографічний метод як однин з найбільш поширених способів аналізу текстів художньої літератури;

В практичному розділі за допомогою техніки психологічного тлумачення тексту було здійснено психологічний аналіз головних персонажів творів «Провесна», «Вірна ріка», «Історія гріха» та «Бездомні» Стефана Жеромського.

В ході дослідження було виявлено, що жіночі образи (Саломея, Ядвіга, княгиня) є втіленням турботи і справжньої любові, яку як зазначає німецький психоаналітик та філософ Еріх Фромм характеризує тенденція «бути» [180], оскільки даним персонажам властиво жертвувати собою. Було зауважено те, що проаналізовані жіночі образи є подібні один до одного, всіх їх об’єднує комплекс матері.

Натомість чоловічі образи Юзефа, Цезаря-Гжегожа, Лукаша Неполомського та Томаша Юдима було охарактеризовано як динамічні, складні, контраверсійні.

Поведінка і кожного з цих персонажів повність відповідають словам Зигмунда Фрейда, про те, що діями чоловіків керують егоїзм та марнославство, тенденція «мати» у всіх ситуаціях переважає тенденцію «бути», що виявляється у прагненні змінити становище людей, проголосити справедливість.

Однак, незважаючи на те, що героїчні вчинки спрямовані на благо суспільства, жоден з чоловічих персонажів не знаходить підтримки у того ж суспільства.

Таким чином виникає парадокс, адже, кожен з чоловічих образів є осторонь від натовпу. Чітко видно протиставлення персонаж – суспільство.

У процесі роботи було виявлено, що персонажам Саломеї та Цезаря притаманний комплекс Едипа (Електри).

Однак, проаналізувавши теорію засновника психоаналізу та пізнішого, але не менш видатного психоаналітика Еріха Фромма, було визначено, що почуття Цезаря-Гжегоша до своєї матері є доброякісною формою, вище згаданого комплексу, яка виявляється в тому, що чоловіки відчувають потребу в жінці, яка їх втішить, любитиме і захоплюватиметься ними. Вони хочуть бути нагодованими і відчувати турботу про себе. Якщо чоловіки не знаходять любов такого роду, то відразу відчувають себе наляканими і пригніченими[181].

Було зроблено спробу витлумачити з психоаналітичного боку релігійний термін гріх на основі поведінки головної героїні твору Стефана Жеромського «Історія гріха» Єви і ця спроба дала такі результати:

· людина не є злою за своєю суттю, тож всі її вчинки залежать лише від її вибору, а свобода вибору не є формальна абстрактна здатність, яку людина або "має", або "не має". Набагато більшою мірою тут мова йде про функції структури характеру;

· у дівчині йде суперництво між схильністю до добра і схильністю до зла, які збалансовані таким чином, що Єва не може вибирати. З одного боку, Єва усвідомлює свої бажання і розуміє, що вони є злими, але з іншого, дівчина не спроможна їм протистояти.

· Причиною частих гріхів Єви є її злоякісний нарцисизм.

У даній праці один із підпунктів мав назву «Тлумачення сновидінь». Його необхідність є закономірною, оскільки Стефан Жеромський неодноразово використовує прийом сну, притому, окрім класичного сновидіння, яке виникає під час сну, у творі з’являються інші явища, такі як сни – серед білого дня, марення чи п’яні марення.

Можна припустити, що автор звертається до вище зазначеного прийому, щоб виразити психічні переживання своїх персонажів. Окрім того саме сни якнайкраще ілюструють психічну нестабільність людини.

Наприклад, внаслідок психічної нестабільності Єви Побратимської її сни набувають риси розщепленості, як наслідок виникають такі різновиди сновидіння як марення та сни - серед білого дня.

В сновидіннях персонажів творів Стефана Жеромського переважають мотиви переходу, а також сни, в яких персонажі літають, тобто можна говорити про динаміку.

У творах Стефана Жеромського не зустрічаються абсолютно одинакові сни, однак їх значення часто збігаються, вони взаємопов’язані. Очевидним фактом, є те, що сон такого роду є спробою компенсувати якийсь окремий дефект відносно сновидця в житті; або ж він може здійснюватися внаслідок травматичного моменту, який залишив по собі певну упередженість, який завдав шкоду.

Іноді такий сон може попереджати про якомусь важливу подію в майбутньому, тобто виконувати прогностичну функцію, що й роблять сни Єви Побратимської.

За допомогою використання символічної техніки тлумачення як одного з методів психоаналізу, доведено, що образ води у даних творах є уособленням туги за матір’ю, а точніше туги за опікою матері.

Було припущено, що саме вода була обрана символом матері, тому, що вона може проникнути у будь-які закутки, є всесильною. Вода змиває і повністю огортає, тому дозволяє забувати про окремість, яка виступає як небезпека і стати єдиним з природою(тобто захищеним).

Поиск по сайту: