Через психоаналітичне вивчення творчості письменника

Традиційна біографічна (позитивістська) школа, що виникла у другій половині ХІХ ст., збирала і документально перевіряла біографічний матеріал, а літературний твір тлумачила через обставини життя автора. Та психологічна школа виявила раціональні обмеження цього методу: творчість письменника часто була не відтворенням реальної біографії, а відштовхуванням від неї – компенсацією того, що не здійснилося в реальному житті.

Психоаналіз проігнорував позитивізм (довіру до реальних, очевидних фактів) біографічного методу та духовну цілеспрямованість герменевтичної школи. Він зосередився не на очевидному в біографії письменника, а на прихованому, випадковому.

Основу психоаналітичного літературознавства становлять:

1. Психоаналітичне тлумачення біографії письменника (психобіографічний метод). Він сформульований у працях З. Фройда «Достоєвський і батьковбивство», «Леонардо да Вінчі і його спогад про дитинство»;

Психоаналіз відділявся від психіатричного підходу, поглиблював розуміння таємниці творчості. Насамперед Зигмунд Фрейд переглянув традиційний біографічний метод, який емоційно «прив’язує» біографів до своїх героїв: вони ідеалізують людину. Геніальну особистість міфологізують, роблять її проекцію інфантильного прочитання. Відповідно до завдань міфологізації біографи стирають зі свого об’єкта всі риси індивідуальності, нівелюють результати його життєвої боротьби з внутрішніми і зовнішніми перешкодами, не визнають у геніальній особистості слабких якостей та недосконалостей і дають нам тоді холодний, чужий ідеальний образ замість живої людини, яку ми б могли відчувати близькою собі [26].

Така методологія віддаляє творчу особистість від читача, унеможливлює її глибинне сприйняття, стоїть на сторожі будь-яких спроб ревізії поглядів.

Діаметрально протилежний підхід до вивчення творчої особистості лежить в основі психобіографічного методу, коли на матеріалі біографії митця розгортається психоаналітичне дослідження, яке спираючись на закони функціонування психічного механізму, намагається розкрити сутність індивіда динамічно, відшукати його душевні порухи та їхнє пізніше перетворення у розвиток.

Тобто, психобіографічний метод, на відміну від «міфолозованого» біографізму пропонує деміфологізацію особистості:

На матеріалі біографії талановитої людини проходить психоаналітичне дослідження, що має на меті показати увиразнення психічної сутності в особистості митця, тобто проаналізувати динаміку розвитку психіки від її первинних імпульсів через перетворення і розвиток. У такий спосіб – через взаємодію натури і долі, внутрішніх сил і зовнішніх факторів – з’ясовується психологічна позиція особистості.

Поклавши в основу психобіографічного методу аналіз розвитку і подолання едіпового комплексу(прикладом тут може бути дослідження особистості Ф. Достоєвського), Зигмунд Фрейд пропонував цілковито відмовитись від різних упереджень і страхів перед нормальністю і невротичністю[27].

2. Психоаналітичне тлумачення тексту, методика якого розроблена в аналізі сновидінь, фантазувань, дотепу, здійсненому засновником психоаналізу у працях «тлумачення сновидінь», «Галюцинації і сни у «Градіві» Єнсена», «Поет і фантазування», «Дотеп і його відношення до неусвідомленого».

Отже, основними психоаналітичними шляхами тлумачення літератури у ХХ ст. були наукова та літературознавча інтерпретація. Основою останньої була герменевтика, а її метою було розкрити прихований зміст твору через психоаналітичне вивчення життя письменника або ж через психоаналітичне вивчення творчості письменника.

Варто зазначити і те, що відносини між герменевтикою та психоаналізом як методологіями інтерпретаційного літературознавства постають як відносини між традиційною та модерністською інтерпретаціями.

РОЗДІЛ 2

Поиск по сайту: