Фізичний розвиток як один з найважливіших критеріїв оцінки стану здоровя. Методи оцінки фізичного розвитку

Повноцінний розвиток дітей і підлітків забезпечує лікар, який повинен знати їхнього здоровя і давати оцінку всім санітарним умовам шкільних приміщень і їхньому впливу на здоровя і розвиток учнів. Лікар повинен знати закономірності фізичного розвитку, АФО дитячого організму у взаємодії з умовами навчання та виховання в родині і школі. Рівень фізичного розвитку оцінюють за: ростом, визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень. Існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький. Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиці.

Оцінка фізичного розвитку методом сигмальних відхилень

Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котра досліджується, від середніх показників, властивих даному віково—статевому періодові.

Відхилення у межах від -1 до +1 вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від -1 до -2 — розвитком нижче середнього, від -2 та нижче — низьким, від +1 до +2 — вище середнього, від +2 та вище — високим.Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму — розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються — непропорційним.

Оцінка фізичного розвитку за шкалами регресії

Оціночні таблиці ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.Проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток — маса тіла у межах від М —1Rдо М + 2R; дефіцит маси тіла — маса тіла менш, ніж М —1R; надлишок маси тіла — маса тіла більш, ніж М +2R; низькій ріст — довжина тіла менш, ніж М — 2R.

Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його значення та ділять на сигму регресії (R)для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім.

Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові. Спочатку за даними довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати або відставати від нього.Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників.

Фізичний розвиток вважається:

• гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відрізняються від нормативних значень у межах від -1Rдо +1R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від -1R і вище;

• дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень стандартні значення на ±1R — ±2R та функціональні показники знаходяться у межах від -1 до -2;

• різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень нормативні показники більш, ніж на ±2R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від -2 і нижче.

Гігієнічна оцінка іонізуючого випромінювання (фізичні властивості, біологічна дія, види доз, прилади та одиниці вимірювання, патологія). Гігієнінічні принципи радіаційного контролю. Норми радіаційного безпеки

Іонізуюче випромінювання — це потік часток або квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину призводить до її іонізації (перетворення нейтральних атомів в іони) з утворенням електричних зарядів різних знаків.Основна системна одиниця вимірювання радіоактивності — Беккерель (Бк, Вq). 1 беккерель = одному спонтанному розпаду квантів електромагнітного випромінювання за 1 сек.Позасистемна одиниця радіоактивності — Кюрі (Кu, Сu). 1 Кu = 3,7•1010 Бк.В медичній практиці широко використовується ще одна одиниця активності — мг-екв. радію, що ураховує так звану —постійну, яка характеризує радіонуклід. види доз:. Експозиційна доза характеризує іонізаційний ефект рентгенівського та гама- випромінювання у повітрі і, отже, являє собою відношення сумарного заряду всіх іонів одного знаку, утворених в повітрі до маси повітря в зазначеному об’ємі (рентген (Р) або кулон на кг (Кл/кг)). Поглинута доза — це енергія іонізуючого випромінювання, яка поглинута тканинами організму, що опромінюється у перерахунку на одиницю маси.(Грей (Гр,Gу)). 1 Гр = 100 рад. Еквівалентна доза (H.) являє собою величину поглиненої дози, яка помножена на коефіцієнт якості випромінювання (k.), що враховує здатність певного виду випромінювання пошкоджувати тканини організму. H = D  k. Коефіцієнт якості випромінювання є найбільшим для  — випромінювання і дорівнює 20. (Зіверт (Зв)). 1 Зіверт= 100 бер (біологічний еквівалент рада). Ефективна доза (Hеф) – являє собою величину еквівалентної дози, яка помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до впливу іонізуючого випромінювання. Hеф = H  Wr, деH – еквівалентна доза

Wr – коефіцієнт, який враховує ступінь чутливості органів і тканин до іонізуючого випромінювання (Зіверт (Зв.)). Позасистемна одиниця – Бер, тобто біологічний еквівалент рада.

При патології – враження органів: класифікація їх за чутливістю до опромінення виділяє 4 групи критичних органів:I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи; III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи. IV гр. – шкіра рук та стоп

Відповідно до класифікації основних видів радіаційного контролю, апаратуру, що використовують для його проведення, поділяють на наступні групи:1. Дозиметричні прилади, що визначають потужність дози (рівень радіації).2. Радіометричні прилади, які визначають рівень забруднення поверхонь різних предметів.3. Індивідуальні та мініатюрні портативні прилади, що призначені для проведення індивідуального контролю дози опромінення за певний проміжок часу.4. Спектрометричні установки, які — встановлюють спектр (склад) радіонуклідів у будь-якому забрудненому сер.

Уаріант11

Поиск по сайту: