Філософія Відродження. Філосо́фія епо́хи Відро́дження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть

Філосо́фія епо́хи Відро́дження — напрям європейської філософської думки XV—XVI століть. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу), започаткований в Італії в XIV ст., що в XVII ст. стає загальноєвропейським явищем. Головна відмінність філософії Відродження — антропоцентризм та гуманізм. Термін «відродження» свідчить про бажання людини повернуте щось втрачене, віднайти в минулому відповіді на суттєві світоглядні питання. Передумовами філософії Ренесансу була криза феодалізму, криза офіційної ідеології Середньовіччя — католицької релігії, а водночас і схоластичної філософії, які зумовили певні соціально-культурні трансформації, пов'язані з капіталізацією суспільства. Головними рисами, які відрізняли філософію Відродження, були антропоцентризм і гуманізм. Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування.

Основні характерні риси Антропоцентризм — домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою всесвіту. Гуманізм — домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.

Філософія Відродження характеризується також появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом, формуванням ідеї соціальної рівності та опозиційністю до церкви. Головні напрями:гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський. Головны представники Данте Аліг'єрі, Микола Кузанський, Леонардо да Вінчі, Мартін

Гуманістичний напрям(XIV — XV століття) У філософії Відродження гуманістичний напрям зливався з літературою й набував художньо-образної форми. У центрі гуманістичних сентенцій стояла людина й пов'язані з нею проблеми природи, історії та мови. Саме поняття «гуманізм» походить від назви духовної течії «studia gumanitatis» («вивчення людської природи»), що була орієнтована на античне розуміння людини. При цьому гуманістичний контекст вивчення людини мав прагматичну мету — виховати нову людину з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.

Неоплатонівський напрям (середина XV — кінець XVI століття) Засновником неоплатонівського напряму епохи Відродження вважають Ніколу Кузанського, одного з найвідоміших оригінальних тогочасних мислителів. Нікола Кузанський вважав, що можливість пізнання світу дарована людині Богом, а сутність самого Бога є непізнанною. Наше знання є кінечним, а Бог — безкінечним, кінечний світ природи людина може пізнати, а безкінечного Бога пізнати неможливо. Пізнання без Божих істин веде, зрештою, до «вченого незнання». Бог є найвищою істотою, максимумом Всесвіту. Бог є у всьому, а отже, водночас він є й мінімумом всесвіту. Оскільки людина є творінням Бога, то вона об'єднує в собі як максимум, так і мінімум задля єднання з Богом. Споглядальний спосіб життя не сприяє руху людини до Бога. І навпаки, активний спосіб життя наближає до Бога через прагнення пізнати його в повсякденному житті й індивідуальній творчості.

Натурфілософський напрям (XVI-XVII століття) Натурфілософський напрям репрезентований насамперед геніальним представником епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Одним з головних своїх завдань Леонардо да Вінчі вважав створення нового методу пізнання, в основі якого лежали досвід і практика. Він критично ставився до релігійного фанатизму, магії та містики, які заперечували закони природи. Але попри все Бог для Леонардо да Вінчі був «великим художником», творцем прекрасного барвистого світу. Створена Богом людина має душу, яка прагне через красу й гармонію 18:34:07 відноситься або до громадянської історії, або до історії літератури. Нас може цікавити тут лише один з його творів, яке вийшло в 1516 р.. під назвою "Золота книга, настільки ж корисна, як кумедна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопії", оскільки вся естетика Ренесансу заснована на стихійному самоствердженні людської особистості в тій державі, яку сам Мор вважав ідеальним. Насправді зображення утопічного людини у Мора представляє собою химерну суміш всякого роду старих і нових поглядів, часто ліберальних, часто цілком реакційних, але, мабуть, з одним основною відмінністю: від яскравого возрожденческого артистизму в утопічному державі Мора, можна сказати, рівно нічого не залишилося. Вимальовується людина досить сірого типу, мабуть, керований державою все-таки досить абсолютистські. Всі повинні займатися фізичною працею по державному розподілу, хоча науки і мистецтва зовсім не заперечуються, але навіть звеличуються у Мора, особливо музика. Суспільство розділене на сім'ї, але сім і ці розуміються швидше виробничо, в силу чого приналежність до тієї чи іншої сім'ї визначається не тільки природним походженням членів сім'ї, але в першу чергу також і державними декретами, в силу яких члени родини можуть бути перекладаються з однієї сім'ї в іншу заради виробничих або інших державних цілей. У шлюбні справи держава у Мора теж втручається найістотнішим чином, і багато чого в них визначається просто державним декретом. Релігія, взагалі кажучи, допускається будь-яка, включаючи язичницьке поклоніння небесним світилам. Потрібна повна віротерпимість. Священики повинні обиратися народом. Діяльність атеїстів досить обмежена, оскільки відсутність релігійної віри заважає моральному стану суспільства. У всякому разі, відкриті виступи атеїстів забороняються. Крім того, вищою релігією все-таки визнається християнство чи взагалі монотеїзм. Сім'ям рекомендується харчуватися не окремо, але у загальних їдальнях. Крім деяких окремих випадків, і одяг повинна бути у всіх однакова. У цьому ідеальному державі раби теж грають не останню роль. Не тільки стверджується самий інститут рабства, але показується навіть і вельми вигідним як для держави, що одержує в особі рабів дешеву робочу силу, так і для всього населення країни, для якого раби опиняються прикладом того, чого не потрібно робити. Матеріальні задоволення зізнаються. Однак у Мора ми читаємо: "Утопісти особливо цінують духовні задоволення, їх вони вважають першими і пріоритетними, переважна частина їх виходить, на їхню думку, з вправи в чесноті і свідомості бездоганну життя". Іншими словами, яскрава і блискуча артистична естетика Ренесансу зведена тут тільки на моралістіку, яка і оголошена вищим "духовним задоволенням". Впадає в очі звеличення виробництва в порівнянні зі споживанням. Разом з тим у Мора випирає на перший план зрівнялівка у працях і обов'язки, а також примат держави над будь-якими громадськими організаціями й над родиною. Ясно, що всі такого роду риси утопізму Мора були пов'язані з дитячим станом тодішнього буржуазно-капіталістичного суспільства. Але для нас важливіше те, що це є модифікованим Ренесансом і що модифікація ця спрямована у Мора в бік ліквідації стихійно-особистого й артистично-суб'єктивного індивідуалізму класичного Ренесансу.

Поиск по сайту: