Структура особистості за З.Фрейдом

ТИПИ ТА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

У психології особистості стоїть два важливих завдання: визначити типи та структуру особистості.

Нині існує два підходи до опису особистості – через перерахування її якостей і через характеристику її типів. Якщо вчитель перераховує характеристики учня: ”він неспокійний, інтелігентний, говіркий, відданий своїй справі” – то це йде визначення якостей особистості. Кожна людина має індивідуальний набір таких якостей. Якщо вчитель говорить: ”учень інтелектуального типу, йому властивий авторитарний стиль”, то тут проявляється типологічний підхід до опису особистості. Якість особистості – це довготривала існуюча характеристика, яка проявляється в поведінці людини. Г.Олпорт та інші вчені описали близько 17 953 якостей. Більш продуктивно описувати особистість можна через тип особистості, який включає цілий комплекс окремих якостей особистості.

Під соціонічним типом особистості розуміють сукупність психологічних якостей, які проявляються в однаковому образі мислення та поведінки в різних ситуаціях.

Наука, яка вивчає стійкі типи мислення і поведінки людини (соціотипи), а також взаємодію між людьми різних типів, називається соціонікою.

У зарубіжній психології (К.Юнг) виділено два типи особистості – інтроверти та екстраверти, залежно від того, який спосіб сприйняття світу домінує. У екстравертів психіка спрямована на пізнання зовнішніх об’єктів. Такі люди легко сходяться з іншими людьми, мають оптимістичний настрій, схильні до захоплень. Екстраверт орієнтований на зовнішній світ, на об’єктивний світ речей і явищ з домінуванням інтересів до соціального середовища. Психіка інтровертів спрямована більше на пізнання власного суб’єктивного світу. Серед інтровертів багато мрійників, песимістів, людей схильних до самоаналізу, самопізнання. Інтроверт – людина з суб’єктивною орієнтацією, домінує інтерес до ідей, до продуктів уяви, до внутрішнього життя.

Структуру особистості вивчали різні вчені. Подаємо структуру за К.К.Платоновим, С.Л.Рубінштейном та З.Фрейдом.

Платонов К.К. розглядає особистість як складне синтетичне утворення, яке містить:

1. Спрямованість особистості (потреби, мотиви: інтереси, переконання, ідеали, установки);

2. Рівень знань, умінь і навичок;

3. Індивідуальні особливості психічних процесів;

4. Біологічно обумовлена підструктура (особливості нервової системи, вікові та статеві особливості, стан здоров’я тощо);

5. Характер;

6. Здібності;

Рубінштейн С.Л. писав, що структуру особистості можна визначити, давши відповідь на три питання:

1. Чого хоче людина? (це її інтереси, потреби, переконання)

2. Що може особистість? (здібності)

3. Ким є особистість? (характер, знання, уміння, навички тощо)

Структура особистості за З.Фрейдом

Особистість складається із трьох основних систем: ід (“воно”), его (”я”) і суперего (“над-я”). Хоч кожна з цих складових особистості володіє власними функціями, властивостями, компонентами, принципами дій, динамікою і механізмами, вони дуже взаємодіють, що навіть неможливо розпутати лінії їх впливу і визначити відносний вклад у людську поведінку.

Ід є вихідна система особистості: це матриця, у якій в наступному диференціюється его і супер-его. Ід включає все те психічне, що є природженим і присутнє при народженні, включаючи і інстинкти. Ід – резервуар психічної енергії і забезпечує енергію для двох інших систем. Ід тісно пов’язане з тілесними процесами (наприклад ріст від харчування тощо), звідки черпає свою енергію. Ід відображає внутрішній світ суб’єктивних переживань і не знає про об’єктивну реальність.

В і д н о ш е н н я н е с в і д о м о г о д о ід

Точне відношення між несвідомим і ід ніколи не було чітко сформульоване. Деякі автори використовують ці поняття по черзі, в той час як інші (в тому числі і З.Фрейд) вважають за доцільне поділити їх. Найкращим є уявлення про ід як частини несвідомого. Іншими словами, ід повністю належить до несвідомого, але ним не вичерпується. Ід можна описати такими характеристиками:

1. Ід – джерело інстинктивної енергії для індивіда, формує резерв для енергії життя.

2. Ід служить задоволенню спонукань, керуючись принципом задоволення.

3. Ід – аморальне і алогічне, не відрізняється єдністю намірів.

4. Ід володіє філогенетичною пам’яттю

Коли енергія наростає, ід не може цього витримати, що переживається як дискомфортний стан напруги. В цьому разі ід діє таким чином, щоб швидко зняти напругу і повернути організм у зручний постійний і низький енергетичний рівень. Принцип редукції напруги, на основі якої діє ід, називається принципом з а д о в о л е н н я. Для того, щоб виконати своє завдання, уникнути болю, отримати задоволення, - ід володіє двома процесами. Це рефлекторна дія і первинний процес. Рефлекси знімають відносно прості форми збудження (чихання, мигання). Первинний процес передбачає більш складну реакцію. Він робить спробу звільнити енергію через створення образу об’єкту, у зв’язку з чим енергіє переміститься. Наприклад, первинний процес дасть голодній людині ментальний образ їжі. Галюційні переживання, в яких бажаний об’єкт представлений як образ пам’яті, називаються виконанням бажання. Кращим прикладом первинного процесу у здорової людини є сновидіння, які за З.Фрейдом є виконанням чи спробою виконати бажання. Яскраво офарбоване дією первинного процесу аутистичне мислення. Ці виконуючі бажання, ментальні образи є єдиною реальністю, яка відома ід.

Звичайно, сам по собі первинний процес не може зняти напруги (голодний не може з’їсти образ їжі). Отже розвивається новий вторинний психічний процес. І з його появою починає формуватися друга система особистості – его.

Е г о появляється у зв’язку з тим, що організм потребує відповідної взаємодії з об’єктивною реальністю. Голодна людина повинна шукає їжу, знайти і з’їсти, щоб знизилась напруга голоду. Людина навчається співвідносити існуючий у пам’яті образ їжі з видом чи запахом їжі через органи чуття.

Ід знає лише суб’єктивну реальність, его – розрізняє внутрішнє і зовнішнє. Его підкоряється принципу реальності і діє шляхом вторинного процесу. Мета принципу р е а л ь н о с т і - попередити розрядку напруги до тих пір, поки не буде виявлений об’єкт, який підходить для задоволення (для зняття напруги). Принцип реальності тимчасово призупиняє дію принципу задоволення, хоч в кінцевому результаті, при виявленні потрібного об’єкту і зниженні напруги “обслуговується” саме принцип задоволення.

Вторинний процес – це реалістичне мислення. За допомогою вторинного процесу его формулює план задоволення потреби, а потім піддає його перевірці (діючи певним чином), щоб виявити, чи спрацьовує він.

Его називають виконавчим органом особистості, так як воно відкриває двері дії, відбирає із середовища те, саме чому дія повинна відповідати, і вирішує які інстинкти і яким чином повинні бути задоволені. Его вимушене інтегрувати часто протирічиві команди, які поступають від ід, супер-его і зовнішнього середовища. Це непросте завдання, воно часто тримає его у напрузі. Але слід мати на увазі, що его - це організована частина ід, появляється для того, щоб слідувати цілям ід і не фруструвати їх, і що вся його сила черпається з ід. Его не існує відокремлено від ід і завжди залежить від нього. Головна роль его – бути посередником між інстинктивними запитами організму і умовами середовища. Его – це свідомий розум. воно складається із свідомих перцепцій, спогадів, думок і почуттів. З точки зору індивідуальної людини его є центром свідомості. Це своєрідний орбітр, який узгоджує функції суперего і ід.

С у п е р е г о - це внутрішня репрезентація традиційних цінностей і ідеалів суспільства у тому вигляді, в якому вони інтерпретуються для дитини батьками і насильно прививаються шляхом нагород і покарань дитини. Суперего – моральна сила (свідомість) особистості, це швидше ідеал, ніж реальність, і служить швидше для удосконалення, ніж для задоволення. Його основне завдання - оцінити правильність чи неправильність чогось, виходячи із моральних стандартів, санкціонованих суспільством. Суперего, як супроводжуючий людину моральний орбітр, розвивається у відповідь на нагороди і покарання, які ідуть від батьків. Те, що вважається неправильним і за що наказують дитину, і н к о р п о р у є т ь с я у с о в і с т ь - одну із підсистем суперего. Те, що схвалюється і за що нагороджують дитину, включається в її е г о – і д е а л – іншу підсистему супер-его. Механізм обох процесів називається і н т р о е к ц і е ю.

Дитина приймає (інтроектує) моральні норми батьків. Совість карає людину, заставляючи відчувати вину, его-ідеал нагороджує її, наповнюючи гордістю. З формуванням суперего на місце батьківського контролю стає самоконтроль.

Основні функції самоконтролю 1) блокувати імпульси ід, зокрема імпульси сексуального і агресивного плану, так як прояв їх осуджується суспільством; 2) “вговорити ” его змінити реалістичні цілі на моральні і 3)боротися за удосконалення. Отже, суперего знаходиться у опозиції з его і ід і прагне побудувати світ за власним образом. Але суперего подібне ід у своїй ірраціональності і подібне его у прагненні контролювати інстинкти. На відміну від его суперего непросто відстрочує задоволення інстинктивних потреб: воно їх постійно блокує.

Ід, его і супер его – це не що інше як різні психічні процеси, які за нормальних обставин не перекреслюють один одного, а працюють як єдина команда під керівництвом его. В дуже загальному розумінні ід може розглядатись як біологічна складова особистості, его – як психологічна складова, суперего – як соціальна.

Психологічна енергія (мислення тощо) може трансформуватись у фізіологічну і навпаки, але не зникати. Місцем зустрічі,”містком” між енергією тіла і енергією особистості виступає ід і його інстинкти.

Інстинкт визначається як природжена психологічна репрезентація внутрішнього соматичного джерела збудження. Психологічна репрезентація називається бажанням; тілесне збудження, з якого воно виникає, називається потребою.

Інстинкт – це квант психічної енергії. Фрейд виділяє два види інстинктів – інстинкти життя та інстинкти смерті. Інстинкти життя спрямовані на виживання і розмноження (голод, спрага, секс). Енергія, через яку реалізуються інстинкти життя, називається лібідо.

Інстинкти смерті (деструктивні інстинкти) проявляються у бажанні померти. Всі життєві процеси прагнуть повернутися до стабільності неорганічного світу. Фрейд приводить такий аргумент на користь уявлень про бажання смерті. Жива матерія появилась внаслідок впливу космічних сил на неорганічну матерію. Ці зміни спочатку були дуже нестабільні, і матерія швидко поверталась до звичного неорганічного стану. Але поступово завдяки еволюційним змінам у світі тривалість життя збільшилась; але ці нестабільні живі форми завжди регресували до стабільності неживої матерії. Живі істоти підкорені принципу постійності, але ций принцип управляє ними з моменту народження. Стривожена у своєму стабільному існуванні, органічна матерія прагне до свого статичного стану.

Важливим проявом інстинктів смерті є агресивне спонукання. Агресивність – це саморуйнування, звернене всередину і спрямоване проти об’єктів, які слугували заміщенням. Інстинкти життя і смерті можуть нейтралізувати, заміщати одне одного (любов може нейтралізувати або замінити ненависть).

Розглянемо особливості розподілу і використання психічної енергії. Так як загальна кількість енергії обмежена, три системи змагаються за володіння нею. Спочатку ід володіє всією енергією і використовує її для рефлекторних дій і виконання бажань шляхом первинного процесу. Ці два види активності служать принципу задоволення. Так як его не має власного джерела енергії, йому приходиться позичати її у ід. Відволікання енергії від ід до его здійснюється за допомогою ідентифікації, тобто співставлення того, що є в умі, з чимось, що є в зовнішньому середовищі. Завдяки ідентифікації первинний процес замінюється вторинним.

Суперего також отримує доступ до енергетичного резервуару ід шляхом ідентифікації дитини з батьками (шляхом інтроекції моральних норм, яким навчають батьки). Робота суперего, у більшості випадків, спрямована проти імпульсів ід. Але бувають випадки, коли ід “підкупляє” суперего і воно поступає ірраціонально. Агресія може виступати під маскою справедливої люті.

Коли шляхом ідентифікації енергія від ід поступає в его і суперего, наступає складна гра спонукаючих і стримуючих сил. Ід володіє лише спонукальною силою, тоді як енергія его і суперего слідує як за інстинктивними спонуканнями, так і використовується для їх фрустрації.

Щоб мудро керувати особистістю, его повинно тримати під контролем і ід, і суперего, і при цьому у нього повинно залишатись достатньо енергії для встановлення необхідних взаємозв’язків з зовнішнім середовищем. Якщо ід утримує контроль над значною частиною енергії, поведінка людини за характером стає імпульсивною і примітивною. Якщо багато енергії контролюється суперего, поведінка людини буде регулюватися не реалістичними розмірковуваннями, а моральними.

Совість може зв’язувати его моральними узами і заважати діям будь-якого типу. Его-ідеал може висувати перед его дуже високі стандарти, що людина опиниться в постійній фрустрації і в кінці кінців у неї може розвиватись депресивне відчуття власної неспроможності.

Крім того, часткове і непередбачене переміщення енергії від однієї системи до іншої є нормальним явищем особливо протягом перших двох десятиріч життя пока розподіл енергії більш-менш не стабілізується. Це переміщення енергії утримує особистість у динамічному стані. Динаміка особистості полягає у взаємодії сил спонукання (катексису) та сил стримання (антикатексису). Всі внутріособистісні конфлікти можуть бути зведені до цих двох силових систем. Чи буде це антикатексис его, який протистоїть катексису ід (блокує його енергію), чи антикатексис суперего, який протистоїть катексису его, результат в смислі напруги буде однаковий. Принцип ентропії в тому його викладі, яким користується К. Юнг для опису динаміки особистості, говорить про те, що розподіл енергії у психіці прагне до рівноваги, балансу. Наприклад, якщо дві цінності неоднакової сили, то виникає тенденція переходу енергії від більш сильної до більш слабкої, пока не виникне баланс. Висока енергія несвідомого буде прагнути прорватися у свідомість (за законом ентропії) і якщо це вдасться, то людина починає діяти імпульсивно і ірраціонально.

Динаміка особистості багато в чому визначається необхідністю задовольняти потреби через взаємодію з об’єктами зовнішнього світу. Він є джерелом і небезпеки і спокою. Небезпека спонукає до виникнення тривоги. Фрейд розрізняв три види тривоги: реальну, невротичну і моральну. Реальна тривога - це страх реальних небезпек зовнішнього середовища. Невротична тривога - це страх того, що інстинкт вийде з-під контролю, і заставить людину зробити таке, за що вона буде покарана. Невротична тривога – це страх покарання, яке наступить після задоволення інстинкту. Невротична тривога має основу у реальності, оскільки в особі батьків чи інших авторитарних людей йде наказання дитини за імпульсивні дії. Моральна тривога – це страх совісті. Люди з добре розвиненим суперего схильні відчувати вину, здійснюючи щось протиправне моральному кодексу чи навіть думаючи про це. Про тривогу говорить стан напруги. Зростаюча тривога мотивує людину на дії. Вона може піти з небезпечного місця, стримати імпульс чи підкоритися голосу совісті. Якщо его не в стані справитися з тривогою раціоналістично, воно вимушене повернутись до нереалістичних методі, тобто до захисних механізмів.

Теорія реверсивності, запропонована британськими психологами К.Смітом і М.Аптером у середині 70-х років передбачає існування двох альтернативних систем, кожна з яких у певний час домінує. В певний час може наступити переключення (реверсія) до альтернативної системи. У відповідності до теорії реверсивності дві різні системи тісно пов’язані між собою і можуть розглядатись як дві підсистеми більш широкого психологічного плану, що в рамках даної теорії позначаються як цільова та метацільова. Людина, яка знаходиться у цільовому стані, сприймає себе як цілеспрямовану у своїх діях на деяку визначену і важливу ціль. Метацільовий стан відображає орієнтованість індивіда на процес, на виконавчий аспект діяльності. У цьому випадку ціль сприймається людиною, як щось вторинне чи випадкове по відношенню до процесу. Іншими словами, наступає зміщення із значущості цілі на процес виконання діяльності, коли у фокусі уваги залишається або одне, або інше.

У цільовому стані людина більше сконцентрована на майбутньому, ніж на теперішньому і прагне детально планувати свої дії. Метацільовий стан зв’язаний з високою активністю, для нього характерна спрямованість на теперішнє, спонтанність і невимушеність поведінки і мінімум планування. Теорія реверсивності, таким чином, розглядає цільовий і метацільовий стан як амбівалентну пару двох комплементарних феноменологічних станів, кожний з яких нестійкий і може преходити один в інший. Ці стани визначаються головним чином спрямованістю на ціль чи на процес. (ГО Хіба ціль не визначає процес?).

М.Аптер виділяє три групи факторів, які викликають переключення (реверсію) з цільової система на метацільову.

1. Випадкові фактори. наприклад, раптова фізична небезпека може привести у дію цільову систему; при цьому такі комунікативні знаки, як “похмуре обличчя”, можуть викликати переключення на цільову систему, а посмішки чи дружній погляд – швидше на метацільову.

2. Зміну однієї системи на іншу можуть викликати різного роду фрустрації. Якщо людина переконується, що мета, яку вона поставила, недоступна, то вона може переключитись та метацільовий стан, в якому вільно програє ситуацію “ціль досягнута”.

3. Насичення. Зміна процесів сну і бадьорості. В якийсь момент людина бажає події, яка викликає хвилювання і приємне збудження, і вона ж в інший момент прагнутиме уникнути цієї події. В один момент людина сприймає справу як обтяжливий обов’язок, в інший – як творчу гру. Існує внутрішня взаємооборотність процесів, яка визначає мінливість і складність поведінки людини. Все вищесказане не заперечує стабільності і послідовності психічних станів. Одним із стабілізуючих факторів внутрішне “протистояння” до активації однієї із систем. Ця властивість системи називається домінуванням. Людина, у якої домінує цільова система, буде прагнути до перспективних видів діяльності, налаштована серйозно й орієнтована на майбутні часові перспективи, цілі і завдання. Найважливішими для неї є імператив досягнення, успіх, результат, у контексті яких активність має сенс. Але люди не завжди діють цілеспрямовано у напрямку майбутніх перспектив. Вони часто роблять речі безцільно, безмотивно, “просто так”, заради задоволення. У таких людей домінує метацільова система. Вони орієнтовані на “тут” і “тепер” і шукають подій, які викликають хвилювання, які зв’язані з емоційним збудженням і азартом. На передній план виступають позитивні почуття, задоволення, які супроводжують процес діяльності, хід тої чи іншої активності, самоцінне залучення до неї. Домінування цільової системи характерне для людей з високою реактивністю і низькою активністю. Домінування метацільової системи спостерігається у людей з високою активністю і низькою реактивністю.

4. З теорії реверсивності випливає, наприклад, що стрес не у всіх викликає негативні емоції. Навпаки, серед людей, у яких домінує метацільова система, зустрічаються ті, що до певної міри утримують задоволення від стресу (правда, лише до певної міри), адже стрес викликає високу активацію. Психологи, які займаються профвідбором, успішно застосовують тест на цільову домінантність для з’ясування таких характеристик особистості, як любов до ризику, уміння планувати, використовувати рішення в умовах невизначеності, концентруватись на випадок небезпеки, цілеспрямованість.

Цікаві результати дає застосування реверсивної теорії у навчальному процесі. Деякі психологи стверджують, що для процесу навчання важливі два стани – цільовий і метацільовий, в залежності від часу і поставленого завдання. Передбачається, що метацільовий стан сприяє виникненню у дітей творчих і оригінальних ідей. Тому організація психолого-педагогічного процесу (розклад занять, дизайн класного інтер’єру) повинна бути достатньо гнучкою, щоб викликати у міру необхідності активацію тієї чи іншої мотиваційної системи.

На відміну біологічних потреб людини, на думку М.Аптера, психологічні потреби є полярними, тобто для кожної психологічної потреби існує протилежна потреба. Наприклад, потребі у досягненні протиставляється потреба у задоволенні та легковажності, потребі у безпеці протиставляється потреба у ризикові. Такі приклади можна наводити ще: цільовий стан – уникання активації(релаксація – тривожність) – метацільовий стан – пошуки активації (нудьга – активація), негативізм –конформізм (поневолений -вільний, захищений – незахищений), панування – співпереживання (образа- вдячність, шляхетність – вина), приниження – гордість, скромність – сором і ін. Взагалі, здорові люди потребують задоволення кожної з альтернативних потреб, що досягається маневруванням, переключенням між ними, тобто реверсуванням у щоденному житті. Це означає, що люди по своїй суті непослідовні, відрізняються не лише один від одного, але і самі від себе і навіть суперечать самі собі.

Отже, основні положення реверсивної теорії такі: існує ряд альтернативних систем, які визначають взаємодію людини із зовнішнім середовищем; в кожний момент часу діє одна із систем пари. Особистість постійно змінюється, знаходиться у русі. Це твердження чітко відмежовує теорію реверсивності від інших теорій мотивації, що ґрунтуються на теорії гомеостазу (рівноваги), а також теорій особистості, які ґрунтуються на ідеях постійності психологічних характеристик людини. Принцип переключення випливає з принципу єдності протилежностей, коли розглядається природа людини в динаміці змін, які викликаються внутрішніми протиріччями.

Поиск по сайту: