Цілі особистості і рівень домагань

Всяка свідома діяльність людини – цілеспрямована. Цілі – це уявлюваний кінцевий результат діяльності. якщо мотиви спонукають до діяльності, то цілі визначають зміст і спосіб діяльності. Вони породжуються суспільним життям. Виділяють суспільні та індивідуальні цілі, близькі (короткотривалі)та далекі (довготривалі) цілі. Все життя людини – це переслідування нею цілей. Одні цілі задовольняються, а на зміну ним приходять нові цілі.

Усвідомлення не лише цілі, як ідеального передбачення результату діяльності, але й реальності (можливість) її досягнення називається п е р с п е к т и в о ю.

Якщо цілі не задовольняються, поступово згасають, до втрачається стимул до життя, людина не живе, а животіє.

Стан особистості, прямо протилежний до стану перспективності, називається ф р у с т р а ц і є ю (у перекладі цей термін означає “обман”, “невдача”).

Фрустрація виникає тоді, коли людина зустрічає бар’єри, які заважають досягти певної цілі. Ці перешкоди можуть бути реальними і ілюзійними. Фрустраційні стани можуть проявлятись у формі агресії та депресії. Агресія – це гостре афективне (назовні виражене) переживання свого фрустраційного стану. Агресфя людини може бути спрямована на саму себе, а також на інших людей, на все суспільство. Л.М.Тостой у автобіографічній повісті “Отрочество” описує агресію: “ … только я почувствовал прикосновение его руки, мне сделалось так дурно, что я не помня себя от злобы, вырвал руку изо всех моих детских сил и ударил его. – Что с тобой делается? – сказал, подходя ко мне Володя, с ужасом и удивлением видевший мой поступок.

Оставь меня! – закричал я на него сквозь слезы. – Никто вы не любите меня, не понимаете, как я несчастлив! Все вы гадки, отвратительны, - прибавил я с каким-то иступлением, обращаясь ко всему обществу”.Це яскраво виражений приклад агресії, спрямованої проти інших людей, проти суспільства.

“Несмотря на то, что я ощущал сильнейшую боль в ухе, я не плакал, я испытывал приятное моральное чувство. Только что папа выпустил мое ухо, я схватил его руку и со слезами принялся покрывать поцелуями. – Бей меня еще, - говорил я сквозь слезы, - крепче, больнее, я негодный, я гадкий, я несчастный

Человек”. У даному випадку описана агресія, спрямована проти самої себе.

Депресія – це стан без надії, суму, невпевненості в собі, стан пасивний, астенічний.. наприклад, людина переживає власне горе, замкнувшись у собі, не спілкуючись з іншими.

Фрустрація може змінювати поведінку людини. Наприклад, часті фрустраційнй стани ведуть до формування негативних рис характеру, таких як агресивність, озлобленість - в одних, безініціативність, в’ялість, байдужість – в інших.

Було б помилковим стверджувати, що фрустрація зовсім не корисна. Вона буже бути джерелом прогресу у розвитку людини. Люди, намагаючиь подолати перешкоди, які стоять на шляху до досягнення цілі, проявляють винахідливість, загострюють рішучість та формують інші вольові якості. Не можна, звичайно, щоб фрустрація була не подоланою. У противному випадку можуть формуватись не лише негативні риси характеру, а й виникати хвороби.

Розумне переключення психіки людини з одного виду діяльності, яка блокована певними причинами, на інші види діяльності, подолання бар’єрів, якщзо це можливо, наприклад шляхом роз’яснення їх ілюзійності, і саме головне створення перспективи (впевненості у можливостях досягти ціль)- все це необхідні аспекти педагогічної діяльності вчителя.

З цілями особистості зв’язаний рівень домагань. Р і в е н ь д о м а г а г а н ь - це прагнення до досягнення цілей того рівня складності, на який людина вважає себе здатною. Це той рівень досягнень, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить така оцінка своїх можливостей, збереження якої стало для людини потребою. Рівень домагань може бути частковим, тобто відноситись до оремих галузей діяльності. Наприклад, студент має високий рівень домагань у спорті, музиці і низький рівень домагань у математиці чи фізиці. Рівень домагань може бути різним у людських стосунках (прагення зайняти певне місце у колективі, в дружніх, сімейних чи виробничих стосунках і т.д.). в основі такого рівня домагань лежить самооцінка у відповідній галузі діяльності.

Рівень домагань може носити більш загальний характер, тобто відноситись до багатьох галузей життя і діяльності людини і перш за все до тих, в яких проявляються її розумові та моральні якості. В основі такого рівня домагань лежить оцінка людиною себе як особистості.

Поняття рівня домагань було введене у психологію К.Левіном та його учнями. Рівень домагань формується на основі попереднього досвіду дюдини, під впливом її успіху чи невдач в діяльності, але вирішальним фактором в його становлення є не сам по собі об’єктивний успіх чи не успіх, а переживання суб’єктом своїх досягнень як успішних чи не успішних. Рівень домагань особистості визначається тим, які цілі за складністю (важкі чи легкі) вибирає особистісь для досягнення.

У психології розрізняють такі види рівнів домагань. Завищений рівень домагань – особистість претендує на досягнення складніших цілей, хоч насправді досягти їх не може. Вона претендує на більше, ніж насправді може. Занижений рівень домагань – особистість досягти нескладну ціль, хоч наспавді може досяти значно складнішу ціль. Вона претендує на менше, ніж насправді може. Адекватний рівень досягень – прагнення особистості до досягнення цілей того рівня складностей, який для неї доступний. Вона претендує на те, на що дійсно здатна.

Неадекватність рівня домагань є джерелом різних конфліктів особистості як з іншими людьми так і з самою собою. Неадекватність рівня домагань може привести до відхилень у розвитку особистості. Так, наприклад, учні з завищеним рівнем домагань часто конфліктують з колективом, з іншими людьми. В.О.Сухомлинський описує такий приклад. Один учень після оголошення вчителькою оцінок за контрольну роботу розплакався. Вчителька не зрозуміла чому так трапилось, адже учень отримав п’ятірку. Як потім з’ясувалось, учень плакав тому, що за контрольну роботу отримали п’ятірки ще й інші учні і ні в кого не було двійки. Інколи вчителі, батьки самі формують завищений рівень домагань у окремих учнів, яких дуже часто чи постійно хвалять.

Занижений рівень домагань веде до невпевненості у своїх силах, не стимулює до пізнання. Якщо невдачі часто повторюються, це може привести до зривів у психічній діяльності, до емоційних конфліктів. Наприклад, вчитель, який систематично ставить двійки учневі, здавалось би об’єктивно оцінюючи знання, допускає серйозну помилку, залишаючи без уваги психологічні особливості особистості школяра. У такого учня пропадає бажання виконувати навчальні завдання, всеодно буде двійка. Сам вчитель формує занижений рівень домагань. У сімейній практиці спостерігається подібне явище, коли батьки постійно сварять дитину за будь-що (за неохайне виконання домашнього завдання, за невчасне виконання доручень, за бездарність до певного навчального предмету і т.п.).Таке ставлення до дитини сприяє закріпленню у неї заниженого рівня домагань.

В основі рівнів домагань лежить самооцінка особистості. Рівні домагань встановлюються в результаті самооцінки особистості і оцінки її з боку інших людей. Самооцінка більшістю вчених розглядається як складова самосвідомості. Але це надто загальне уявлення. Самооцінка – це оцінка людиною себе за певною властивістю, або оцінка власного потенціалу в ціломуНасправді самооцінка особистості, як вважає Л.В.Бороздіна, - це спеціальна функція самосвідомості, яка не зводиться до вище названих понять.

С а м о о ц і н к а – це критичне ставлення людини по відношенню до того, чим вона володіє, але це не констатація наявного потенціалу, а саме його оцінка з точки зору певної системи цінностей. Дослідження соціально-психологічної природи самооцінки описані у працях Б.Г.Ананьєва, А.Г.Спіркіна, І.І.Чеснокової, О.В.Шорохової. Проблемам структури самооцінки присвячені дослідження Т.Ю.Андрющенко, В.А.Горбачової, Н.М.Трунової. Досліджуються також питання змісту самооцінки, обумовленого спрямованістю на той чи інший бік самооцінювання (праця, зовнішній вигляд, моральні, розумові якості, стан здоров’я тощо); міра об’єктивності думки про себе, висловленої у поняттях “адекватності - неадекватності”, рівнів самооцінци, які відбивають рівень запитів (високий, середній, низький); ступінь стійкості як показник реакції особистості на успіх або невдачу. Рідше зустрічаються дослідження рефлексивності самооцінки (Т.Ю.Андрущенко), її дифузність та диференційованість. (Н.Є.Енкудінова); рівнів самооцінки, що пояснюються віковими етапами самооцінювання (Л.І.Рувинський, А.Є.Соловйова); конфліктності будови самооцінки, що проявляється у наявності ефекту неадекватності. (Т.І.Юферова). Соціально-педагогічні умови формування адекватної самооцінки виділяє О.Гринько. Це - організація колективно-групових форм навчальної і позанавчальної діяльності з обговоренням її результатів; поетапне формування самооцінки, яке передбачає поступовий перехід від оцінки учителем окремих актів поведінки і вчинків учнів до оцінки їх мотивів; усунення негативних впливів зовнішніх оцінок тощо Розрізняють такі види самооцінок: завищена, занижена, адекватна та прогностична, ретроспективна.. далі їх характеристику подати.

Близькими за змістом до самооцінки є поняття «образ Я», «ставлення до себе», «довіра до себе», «задоволеність собою», «усвідомлення», «погляд на себе», «образ себе», «оцінка себе». Все це різні відтінки одного поняття. У зарубіжній психологічній літературі часто використовується термін «концепція Я», який означає сукупність всіх уявлень людини про себе, систему установок відносно власної особистості. «Я – концепція» - це теорія самої себе. «Я – концепція» є не статичним, а динамічним психологічним утворенням. У найбільш загальному вигляді у психології виділяють дві форми «Я- концепції» – реальну і ідеальну. Можливі також більш часткові її види, наприклад професійна «Я – концепція» особистості чи Я – професіональне. Реальна «Я –концепція» (реальне Я) - це уявлення людини про те, якою вона є. Ідеальна «Я – концепція» (ідеальне Я) – це уявлення особистості про себе у відповідності з бажаннями («якою я хотіла бути»). Ідеальна і реальна «Я- концепції» можуть співпадати, а можуть і відрізнятись. Ходіння між реальним і ідеальним Я може приволдити до різних, як негативних, так і позитивних наслідків. Так, неузгодженість між ними може стати джерелом серйозних внутріособистісних конфліктів, з іншого боку – джерелом удосконалення особистості і прагнення її до розвитку. У будь-якому випадку чекання повного співпадання Я –реального і Я- ідеального, особливо у підлітковому і юнацькому віці, є необгрунтованою ілюзією.на уявленні про те, що Я-реальне і Я-ідеальне не співпадають побудовані і деякі методики вимірювання адекватності самооцінки.

Не дивлячись на схожість психологічних понять самооцінка і «Я – концепція», вони мають відмінності У «концепції Я» виділяється описова складова – «образ Я», як деяка когнітивна підструктура, і емоційно цінністне ставлення людини до себе, тобто самоставлення. Поведінкові реакції, що породжуються «образом Я» і самоставленням, конструють поведінкову складову «Я -концепції». «Я – концепція» є набороб швидше описових характеристик, ніж оцінних уявлень про себе. Поняття самооцінки, навпаки, швидше зв’язане з тим, як людина оцінює себе, свої власні якості. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком, чи того, що вона високого зросту і має карі очі, є складовою “Я – концепції”, при цьому дані властивості не розглядаються в оцінному плані. На випадок самооцінки ці ж якості розглядаються як хороші чи погані, людина оцінює себе за цими якостями у порівнянні з іншими, як кращу чи гіршу. Важливо також, що одні і тіж якості у структурі самооцінки різних людей можуть інтерпретуватись однією людиною у позитивному плані (і тоді вони підвищують самооцінку), а іншою – у негативному (і тоді вони занижують самооцінку).

Самооцінку найчастіше ототожнюють з емоційно-ціннісним ставленням суб’єкта до себе, рідше з “образом Я” чи “ Я -концепцією ”. “Образ Я” (знання суб’єкта про себе) відповідає на питання: “Що я маю”, самооцінка – “Чого це варте”, “Що це значить чи означає”. На основі самооцінки формується те чи інше ставлення людини до себе (позитивне чи негативне). Зрозуміло, що знання про себе необхідні для становлення самооцінки. В свою чергу, самооцінка служить джерелом поповнення знань людини про себе, а також детермінує особистісний комфорт чи дискомфорт.

Дошкільник має певні знання про себе (“Образ Я”), має певне ставлення до себе. Але в нього не сформована самооцінка, в крайному випадку опирається на оцінну позицію оточуючих відносно себе. Сам оцінної позиції себе зробити ще не в змозі. Людина ж у віці 75-90 років говорить про гіршу пам’ять, мислення (збіднюється “образ Я”), але ставлення до себе залишається таким же, а той підвищується (жаліє себе і т.л.).

Особистість формує власну самооцінку, пізнаючи якості іншої людини, співставляючи з своїми якостями. Особистість постійно перевіряє себе з певним еталоном і в результаті перевірки залишається задоволеною чи незадоволеною собою. Самооцінка є важливим регулятором поведінки. Якщо самооцінка не стійка, то це виявляється і в поведінці людини. Її вчинки часто суперечливі вона поступає невпевнено. (дописати про підлітків), далі с244 із Крилова

Поиск по сайту: