Ліричний герой і автор у творі

Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу.

Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.

Послання містить також діалог між ліричним героєм і таким собі освіченим паном. Темою цієї розмови стає проблема самобутності історії, традицій, культури українців, зорієнтованість на захід в області культури й освіти. Тому і не має Україна своїх істориків, своїх учених, своїх політиків, бо історію й політику нашу пишуть іноземці («німець»). А іншим панам, слов’янофілам, автор іронічно вказує на їх зрадництво національної самобутності. Бо такі «просвітителі» здатні підкорятись російському цареві, знехтувати своїм народом і його мовою. Причиною такого занепаду історії та культури на Україні автор вважає у відсутності відповідей на питання «…що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?». Т. Шевченко у посланні дає пораду повернутися до свого коріння, завдяки освіті написати свою історію України, її героїчне козацьке минуле. З великим розпачем згадано у посланні гетьманів українських до початку ХVII — XVIII століть: І. Брюховецького, П. Тетерю, Ю. Хмельниченка. Ці недалекоглядні й слабкі політики звели нанівець силу й незалежність України, сварячись між собою, козацька старшина продала батьківщину туркам, польським панам, російським царям. Так і повелося серед нащадків отаких от гетьманів, вони гірше за іноземних загарбників катують свій народ, «розпинають» свою Україну.

І у посланні автор пропонує вихід з такого ганебного й неприйнятого для справжнього патріота становища. Слід здобувати прогресивні, корисні знання у іноземців «навчатись і свого не цуратись». І використовувати це знання на благо своєї країни, бо найкраща воля то вдома, найкраща правда також добра вдома. Послання до прогресивних інтелігентів завершується з патетикою і оптимізмом: поверніться до України і вона зрадіє і оживе.