Народ про виховання

Виховання українська народна педагогіка розглядає як пер­шу суспільну потребу ("Камінь шліфують, а людину виховують"). З давніх-давен в Україні передається народна притча: "Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, якщо на десятиліт­тя — саджай дерево, якщо на віки — виховуй дітей". Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається най­кращим майстром на землі — таку думку стверджує народна мудрість.

У народній казці "Хто найкращий майстер на землі" розпо­відається про те, як в одному селі жінки вирішили продемон­струвати свою майстерність. Домовилися: в неділю всі прийдуть на сільський майдан і принесуть найкраще з того, що зробили своїми руками.

У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски:з вив'язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники...

Але переможницею стала жінка, що не принесла ні вишиванок, ні мережив. Вона прийшла зі своїм п'ятирічним сином І Петрусем, що приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева,; Приклав Петрусь жайворонка до губ — заспівала, защебетала і пташка, як жива. Усі завмерли на майдані, усіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.

"Хто виховав розумну і добру людину, — найкращий май­стер", — таке було рішення найстарших.

Слово "виховувати" спільнокореневе зі словом "ховати". В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у зна­ченні "оберігати" (виховувати). До речі, первинне значення слова "виховувати" в українській мові повністю збереглося до наших днів. У розмовній мові маємо слово "виховувати" -— довго ховати, перевиховувати кого або що-небудь, таїти що-небудь; ні імітуватися" — довго переховуватись, ховаючись, залишатися непоміченим, невикритим, невпійманим; таїти що-небудь, не признаватися в чомусь. Згодом це слово набуло широкого й різноманітного змісту, зокрема педагогічного, й стало головним атрибутом не тільки народної, а й наукової педагогіки.

У народній педагогіці слово "виховувати" означає вирощува­ти, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично вцливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом розвива­ти якесь почуття, рису вдачі, прищеплювати що-небудь. Звідси ти і,їли й інші слова: "вихователь", "вихователька"— людина, цим виховує, навчає дітей і молодь, прищеплює їм навички поведінки, певні погляди; педагог, який стежить за поведінкоюпевні і відповідно коригує її; той, хто спрямовує силу свого впливу на виховання особи в певному напрямі; "вихованець" чи "вихованка" — дитина або юнак чи юнка, що виховується чи ви-ховувалася ким-небудь або де-небудь; дитина, узята ким-небудь організації виховання; людина, яка сприйняла думки, погляди, ідеї певної організації, товариства тощо, людина, яка вчиться або яка здобула освіту в якомусь навчальному закладі; "вихований" — у значенні "чемний", "увічливий" — той, хто набув навичок пристойного поводження; "вихованість" — уміння гарно поводитися у товаристві, володіти своїми почуттями; "виховуватися"— перебувати під чиїм-небудь опікуванням, навчатися правил поведінки, злобувати освіту та ін,; розвиватися духовно, здобувати знання, виробляти світогляд, моральні переконання.

З поняттям "виховувати" в народній педагогіці тісно пов'язане поняття "навчати" — обидва ці слова чисто використову­ються як рівнозначні. Наприклад, в українському фольклорі: "Ой кім в саду, у садочку научила (тут і далі виділення наше. — М. С.) мати дочку..." "Наступила чорна хмара, наступає синя; Научає бідна вдова єдиного сина".

У Т. Г. Шевченка: "А мати хоче научати, так соловейко не дає".

В українській етнопедагогіці широко використовуються си­нонімічні поняття до слова "виховувати": няньчити — доглядати дитину; колихати - - гойдати дитину в колисці, заспокоюючи і присипляючи ("Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив"); годувати — утримувати; леліяти — оточувати ласкою, піклуван­ням, пестити, голубити ("Годувати, леліяла, потіхи ся надіяла"); доглядати — турбуватися, піклуватися про дитину, створювати їй нормальні умови для життя і розвитку ("Будеш ти в мене ха­ту помітати, малих діток доглядати"); бавити — забавляти, няньчити; доглядати (Як бавитимеш дитину, так вона й рости­ме"); пестити — голубити дитину, виявляючи до неї любов і лас­ку ("Добре там дітей пестити, де піч велика і є кому варити"); ніжити — прихильно й тепло ставитися до дитини, виявляючи до неї любов і ласку; викохувати — з любов'ю ростити, дбайливо доглядати ("Викохав дитину в добру годину"); учити — впливати в певному напрямі, формувати, виховувати, прищеплювати що-небудь ("Пригоди учать згоди") та ін.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.

Поиск по сайту: