Головна мета народної дидактики

Головною метою народної дидактики є розумова освіта. — основний важіль піднесення загальної культури народу, провід­ний засіб формування світогляду й забезпечення загального ро­звитку молоді, її підготовки до життя і праці.

Під змістом розумової освіти народна дидактика розуміє об­сяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в

процесі навчання.

Зміст розумового виховання визначається провідною метою народної дидактики та суттю самого слова "навчати".

Провідна мета народної дидактики — сформувати справж­ню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. А це означає, що треба подбати про формування в дітей правиль­них уявлень про явища навколишнього життя, розвиток пізна­вальних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, уяв­лення, мислення, мовлення), розвиток допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати. Саме сло­во "навчити" означає передавати кому-небудь знання, вміння, до­свід, збагачувати когось досвідом, знаннями, розумінням чого-небудь. Це передовсім стосується знань про живу й неживу при­роду, суспільство, виробництво і про саму людину.

Зміст розумової освіти в різні історичні епохи був неоднако­вим, зазнаючи поступових змін. У всі історичні епохи визначаль­ний вплив на зміст освіти мають динаміка життя, розвиток ви­робництва і пов'язані з ним досягнення у пізнанні навколишнього світу, здобутки в галузі матеріальної і духовної культури.

Народ пізнає навколишній світ протягом свого історичного розвитку. Охопити у повному обсязі знання, нагромаджені ним, одній людині неможливо, але передати всьому поколінню -— ціл­ком можливо й потрібно. Щоб скарбниця народних знань збага­чувалася, народ передає їх кожному новому поколінню. І в цьому немала заслуга народної дидактики.

Життя складне й багатогранне. Для активної життєдіяльності кожна людина має бути озброєна певною сумою знань, умінь 1 навичок. І серед них у поле зору народної дидактики потрапляє насамперед засвоєння рідшої мови. Через мову дитина входить у сферу живого людського спілкування, усвідомлює пізнання нав­колишнього світу й духовний розвиток особистості. Тому й уміння дітей починається з вивчення мови. Ставлячи в змісті розумового виховання на перше місце рідну мову, народна дидактика заохо­чує також і до вивчення інших мов ("Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина"). Одночасно із засвоєнням материнської мови приходить ознайомлення з усною словесною творчістю на­роду. Фольклор у народній дидактиці— це не тільки засіб ро­звитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії наро­ду.

Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов'язаний з працею. У сільській місцевості молодь переважно орієнтується на працю, як ми вже зазначали, у сільському господарстві, а в місті — на ремісничу. Народна дидактика активно пропагує пра­цю народних майстрів-умільців; передбачає вона і деяку статеву диференціацію. Дівчата набувають певних трудових навичок від матері, а хлопці — від батька. Кожна дівчина (як майбутня дру­жина і мати) вчиться створювати хатній затишок, готувати їжу, доглядати й виховувати дитину. Хлопець готується стати вихо­вателем своїх майбутніх дітей, а також господарем. І в усьому цьому аж ніяк не можна обійтися без знань народної кулінарії, домоведення, ветеринарії, агрономії, астрономії, медицини й гігієни, зоології, ботаніки, зоотехніки, метеорології, рукоділля, будівельної справи.

Народна дидактика свято береже й передає з покоління у покоління відомості, пов'язані з найвизначнішими подіями. в історії народу, дбає, щоб молодь пам'ятала народних героїв, зна­ла імена борців за народну справу, за світлу долю людей. У поле зору потрапляють і окремі моменти суспільствознавства — орієнтування у державному устрої, законодавстві, суспільних процесах, структурі суспільства, національній самобутності наро­ду. Вона забезпечує також і певне знання географії. Це вира­жається у привчанні дітей орієнтуватися у сторонах і частинах світу, запам'ятовуванні назв місцевого та навколишніх населених пунктах, річок, гір, морів, океанів, частин світу, великих міст, адміністративних одиниць і культурних центрів, у представленні деяких відомостей з народної топоніміки, передовсім тих, що сто­суються походження назви рідного села чи міста.

Молоді батьки змушені були заглиблюватись у світ, дитячої психології і народної педагогічної мудрості. Потреби госпо­дарської діяльності й розумового розвитку людини передбачали елементарну фізико-математичну підготовку її. Тому в зміст народної дидактики входила передача здобутих емпіричним шляхом відомостей про властивості тіл і взаємодію між ними, опір матеріалів, механічні дії, про народні способи лічби, матема­тичні дії, своєрідні міри довжини, площ, об'ємів, ємкостей.

Уже на початку своєї історії людство прагнуло збагнути:

Ой як то було з початку світа,

Ой як не було святої землі,

Ой но на лорі павутипоньки...¹

Одвічне прагнення пізнати навколишній світ, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення дали поштовх роздумам про сенс життя, роль і місце в ньому людини, що знайшло відображення у народній філософії. Завдяки цьому в кожної дитини вже змалку вироблявся певний погляд на світ і місце людини в ньому, відношення мислення до буття, практич­не, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до нав­колишніх подій, явищ, учинків людей.

Непорушною часткою змісту народної дидактики стало прилучення дітей до фізичної культури та народного мистецтва — народних музики і співу, танцю, малювання, вишивання, ліплен­ня, аплікації, а також народних свят, обрядів, уведення у світ народних традицій.

Як бачимо, народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивідуумові повну суму знань, виробити найпотрібніші в житті практичні та інтелектуальні вміння і на­вички, які охоплювали б основні види діяльності людини — нав­чальну, виробничо-трудову, сімейно-побугову, суспільно-громад ську. Зміст розумової освіти в народній дидактиці диктується насушними життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів і розвиток природних здібностей особистості. "Людей питай, а свій розум май", — цими словами народна дидактика спонукає кожного до творчих пошукових дій розуму А справді демократична ідея про трудову діяльність за нахилами й здібностями — "сродну працю", яка була геніально підмічена І педагогічній мудрості трудящих Г. Сковородою, вийшла в народній дидактиці на одне з чільних місць.

Характеристика змісту народної дидактики була б неповною, якби ми не виділили ще один надзвичайно важливий аспект — виховуваність навчання. "Освічений дикун у сто разів страш­ніший від неосвіченого", — застерігає народ-педагог і закликає, щоб той, хто вчиться, одночасно ще й виховувався. Навчання у народній дидактиці має виховний характер.

Зміст народної дидактики загалом охоплює елементарні знання, для засвоєння яких практично не вимагається спеціаль­ного навчання, а досить звичайного спілкування дорослих з діть­ми, ігор, спостережень. Водночас поза увагою не залишались і складніші знання, що можуть бути засвоєні тільки в процесі нав­чання. Тому особливо актуальним у зв'язку з цим стало питання про принципи й методи навчання.

Поиск по сайту: