Характеристика ринкового середовища підприємства

Ринок споживчих товарів і послуг – один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого рин­ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами [27, с. 28]. Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль­ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про­позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Позитивні наслідки реформування відносин власності на селі, створення різнотипних приватних сільськогосподарських структур вимагають прискореного формування повноцінного аграрного ринку, здатного забезпечити збалансування попиту та пропозиції і підвищення дохідності галузі. Процес формування аграрного ринку поки що триває, а тому цей ринок ще далеко не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій і завдань [1]. Серед найгостріших проблем аграрного ринку на нинішньому етапі розвитку можна виділити:

1. Трансформація товаропотоків сільськогосподарської продукції відбувається переважно у напрямі комерціалізації збуту продукції. Комерційні канали стають основними і водночас найменш організованими, упорядкованими і прозорими. Це призводить до суттєвих фінансових втрат товаровиробників [1].

2. Повільно відбувається наповнення новоствореної інфраструктури аграрного ринку, особливо біржової та оптової торгівлі, товаропотоками сільськогосподарської продукції. Недостатньо використовуються регуляторні можливості держави для стабілізації аграрного та продовольчого ринків, зокрема резервні, інтервенційні, заставні та регіональні закупівлі.

3. Існуючий рівень споживання порівняно з науково рекомендованими нормами споживання основних продуктів свідчить про великі можливості нарощування потенціалу аграрного ринку. Частина споживчого попиту продовжує орієнтуватися на імпортну продукцію, яка може в достатній кількості вироблятися і в Україні, але неконкурентоспроможна. Причиною цього є недостатня підтримка пропозиції продукції на ринок, рівень якої значно поступається досягнутому у провідних країнах світу, а також низький рівень якості продукції, її сортування, фасування і пакування [46].

4. Внаслідок неефективної цінової політики, неповного використання дієвих інструментів регулювання цін на ринку складається стрибкоподібна кон’юнктура цін, продовжується нарощування диспаритету цін у сільському господарстві порівняно з іншими галузями економіки.

5. На аграрному ринку недостатньо використовуються можливості балансового методу його регулювання та моніторингу; не забезпечується ефективне балансування кількісних і якісних параметрів попиту і пропозиції, що періодично дестабілізує ринок.

Споживчий ринок – це окремі особи та домашні господарства, які купують товари та користуються послугами для особистого або сімейного споживання чи використання. Споживчий ринок України регулюється Законом України «Про захист прав споживачів», що регулює відносини між виробником та споживачем, встановлює права споживачів, визначає механізм захисту споживачів. Вирішення проблеми стійкого забезпечення споживчого попиту населення України характеризується підвищеним рівнем складності, тому що вона охоплює агропромислове виробництво, його ефективність, державну політику в цій сфері, демографічні умови, соціально-економічні умови формування ринків продовольчої продукції, динаміку грошових доходів та витрат населення, тенденції експортно-імпортної діяльності тощо.

Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Залежно від споживацьких уподобань і доходів, їх бажання та можливості придбати товар при однакових цінах будуть відрізня­тися. Ринковий попит– це сума індивідуальних попитів, що відповідають певному рівню цін. Ринковий попит, з одного боку, залежить від тих факторів, що впливають на індивідуальний попит (дохід, цінові очікування, споживацькі переваги, ціни), а з іншого – від самої кількості носіїв цього попиту, тобто від кількості споживачів [61, с. 8-11].

Як відомо, завершальною фазою суспільного відтворення є споживання вироблених продуктів. Споживання – це процес задоволення потреб. Поняття «споживання» та «потреби» не ідентичні. На величину частки задоволення потреб, з одного боку, впливає рівень розвитку матеріального виробництва, з іншого – грошові доходи населення. За умов, що склалися, актуальним є дослідження процесів і факторів, що формують споживчий попит населення України з метою задоволення основних життєвих потреб громадян в продуктах харчування. Діюча на сучасному етапі система формування споживчого кошика потребує суттєвих змін, назріла також необхідність в державній розробці і фактичному застосуванні територіальних варіантів споживчого кошика з врахуванням соціальних факторів [61, с. 11].

На державному рівні доцільно орієнтуватися або на досягнення середніх показників продовольчого споживання на рівні розвинутих країн або, що є більш прийнятним, на рівні рекомендованих норм, які розроблені національними, а також і міжнародними науковими інститутами харчування і медицини [44]. В сфері продовольчого забезпечення пріоритетними вважаються норми, що розробляються фахівцями з гігієни харчування, з врахуванням географічних, соціальних умов, статево-вікових та професійних параметрів тощо – табл. 2.9. Фактичне становище у споживанні продовольчих продуктів вказує про недостатній рівень продовольчого споживання на даний час в Україні.

В умовах кризових періодів розвитку держави, підтримання особистих доходів і, відповідно, купівельної спроможності населення повинно бути ключовим елементом соціальної та антикризової політики, оскільки скорочення виробництва неминуче знижує доходи як за рахунок падіння винагороди за працю, так і через зростання безробіття та неповної зайнятості.

Рисунок 2.2 наочно засвідчує ситуацію із фактичним забезпеченням виробництвом Подільського регіону основних видів продовольства потреби в них. Так, за 2011 рік відзначаємо від'ємну різницю між фактичним виробництвом та потребою на Поділлі лише по м'ясу та м’ясопродуктах (147,5 проти 336,3 тис. т), по решті досліджуваних видів продовольства у регіоні – позитивне сальдо.

Одним із факторів забезпечення продовольчої безпеки є виробництво зерна, загальний обсяг виробництва якого з позицій формування продовольчої безпеки є недостатнім (згідно з прийнятими стандартами 1т зерна на людину він повинен становити 45 млн. т), адже у 2002 і 2004 роках його виробництво не перевершило відповідно 38 і 42 млн. т. Разом з тим, використання отриманого зерна у 2001-2004 роках вказує на те, що навіть при такому обсязі виробництва і раціональному використанні, їх обсягів достатньо для організації нормального функціонування українського суспільства.

Рис. 2.2. Порівняння фактичного виробництва основних продовольчих товарів Подільського регіону з потребою в них за 2011 рік, тис. т[розраховано автором]

Інша проблема полягає у тому, що не всі регіони можуть, у силу певних обставин, довести виробництво зерна до необхідних обсягів (Кримський, Карпатський, Поліський). Тому основний підхід управлінських структур державного рівня у сфері виробництва і перерозподілу зерна полягає у тому, щоб на оптимальному рівні як з правової, так і економічної точок зору, здійснювати перерозподіл зерна всередині держави з метою забезпечення продовольчої безпеки регіонів і лише після цього вирішувати проблеми експорту його за межі України.

Стосовно Подільського регіону визначено, що вагомим чинником його функціонування є той факт, що даний регіон є основним виробником такого стратегічно важливого продукту з позицій продовольчої безпеки, як цукор. Дані розрахунків свідчать, що протягом 1990-2011 років питома вага Подільського регіону в загальному обсязі виробництва цукру стосовно України становила третину, що у середньому склало біля 550 тис. т. Якщо зважити на такий фактор, що необхідний обсяг виробництва згідно раціональної норми харчування для регіону становить 154 тис. т, то стане зрозумілим, що в регіоні є достатньо потужний незв’язаний продовольчий ресурс, що може бути використаний для вирішення інших питань, пов’язаних з проблемами продовольчої безпеки.

Україна після проголошення незалежності одержала у спадщину централізовану систему управління як територіями, так і економікою, тому наразі відбувається процес трансформаційних процесів реорганізації територіального устрою [31]. Реальним варіантом вирішення даної проблеми є підхід експертів Міжнародного інституту порівняльного аналізу, які вважають, що в Україні найбільш раціональний територіальний поділ пов’язаний із формуванням десяти регіонів, які територіально можуть відображати Територіально-Виробничі Комплекси (ТВК) [26]. Питання розвитку регіонів в Україні пов’язано з врахування кількісних і якісних параметрів, до яких відносяться розмір території, наявність населення, а також природні умови і природні ресурси, тобто, природно-ресурсний потенціал території.

В якості оцінки стану регіонального розвитку вибрано критерій забезпечення населення продуктами харчування згідно раціональних норм харчування. З даних позицій в таблиці 2.10 подано інформацію, яка окреслює фактичні і необхідні обсяги виробництва таких компонентів продовольчої безпеки як зерно і продукція його переробки – борошно, по Подільському регіону України.

*розраховано автором

Проведений аналіз свідчить про наявність різних тенденцій у сфері продовольчої безпеки регіонального рівня. В якості підтвердження отриманих результатів вибрано Подільський регіон і виробництво зерна в ньому, оскільки виробництво зерна в регіоні стабілізувалось і знаходиться на рівні 6,1 млн. т. Якщо виходити із позицій виробництва зерна, як базового елемента виробництва продуктів харчування, то слід відмітити, що даний регіон відноситься до одного з тих, у якому вирішено проблему сталого забезпечення зерном, і наступним кроком є вирішення інших завдань продовольчого забезпечення життєдіяльності регіону в цілому.

Проведені прогнозні розрахунки показали, що можливе виробництво зерна приблизно знаходиться в межах 7,2 - 7,5 млн. т. Співставлення результатів розрахунків на перспективу згідно інших функцій дають можливість досить обґрунтовано визначити необхідні тенденції по виробництву зерна. Розглядаючи динаміку виробництва м’яса Подільського регіону за період 1995-2011 років, можна відмітити явну тенденцію до зниження його виробництва. В цілому по даному регіону реально можливий обсяг виробництва в умовах, які відповідають тенденціям періоду 90-х років, складе 80 тис. т, а мінімально можливий рівень виробництва може наблизитись до 38 тис. т. Якщо порівнювати дані обсяги з необхідним обсягом згідно запропонованого підходу у відповідності з нормами харчування, то обсяг виробництва, який необхідний для забезпечення раціональної норми харчування був реалізований тільки в 1990 році, а протягом наступного періоду Подільський регіон не забезпечував навіть необхідний обсяг виробництва м’яса і м’ясопродуктів, який знаходиться в межах 340 тис. т.

Важливим фактором стабільної ситуації на продовольчому ринку є збільшення виробництва продукції харчової промисловості, яке за 2011 рік склало 12353,6 млн. грн., що у порівнянні з попереднім роком більше на 3,9 %. Питома вага Подільського регіону у виробництві харчових продуктів по Україні в цілому за 2010-2011 роки складала 7,5 %, що є досить низьким показником з погляду наявності вихідних ресурсів в межах 11-13 % загальних даних. Протягом 2005-2011 років обсяги реалізації вироблених харчових продуктів найбільше зросли у Хмельницькій області – у 2,5 рази, у Вінницькій та Тернопільській областях – у 2,1 рази, причому в останній області цей показник є найнижчим в регіоні.

Більш об’єктивну оцінку можна отримати за допомогою відносних показників, зокрема, в розрахунку на 1 особу наявного населення. Так, за 2008 рік у Вінницькій області було вироблено продуктів харчування на суму 4058 грн., у Хмельницькій – 1760 грн., у Тернопільській області – 1600 грн., за 2011 рік показники склали 4317, 2212 та 2153 грн. відповідно, що свідчить про найкращу ситуацію із продовольчим забезпеченням у Вінницькій області (в цілому по Україні за 2011 рік виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів у розрахунку на одну особу склало3596 грн).

За період 2008-2011 років виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів скоротилось як по країні в цілому, так і по всіх областях досліджуваного регіону. На Вінниччині та Хмельниччині зниження обсягів виробництва відзначаємо у 2009 та 2010 роках, на Тернопільщині – у 2008-2010 роках. Індекси відповідної промислової продукції за 2008-2011 роки склали: по Вінницькій області – 93,1, Тернопільській – 97,4 та Хмельницькій – лише 87,6 %.

Рис. 2.3. Індекси промислової продукції підприємств із виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, % до попереднього року [42, с.154]

Досить цікавим є показник питомої ваги виробництва харчових продуктів у структурі обсягу реалізованої промислової продукції, який по областях Подільського регіону значно відрізняється. Так, у Хмельницькій області виробництво харчових продуктів складає близько 27 % загального обсягу реалізованої промислової продукції, у Тернопільській – 50 %, у Вінницькій – в середньому 58 % протягом аналізованого періоду. Тобто, найкращі передумови нормального продовольчого забезпечення є у Вінницькій та Тернопільській областях.

Більш детальну інформацію стосовно виробництва основних видів харчових продуктів у Подільському регіоні розглянемо за допомогою додатку АП. Так, обсяги виробництва ковбасних виробів як в розрізі областей, так і в цілому по регіону були однаковими у 2006 та 2011 роках (з найвищими рівнями показника у 2007-2008 роках). Так, за 2011 рік регіональне виробництво даного виду продукції склало 12,91 тисяч тон, або 4,3 % обсягу виробництва по Україні. Виробництво молока у досліджуваному регіоні характеризується аналогічними тенденціями – зменшенням обсягів виробництва з 2007 року (причому найбільше у Хмельницькій області). Досить цікавим є факт найбільшого обсягу виробництва молока за останніх шість років у 2011 році в Тернопільській області – 49,9 тис. т, що втричі перевищило обсяги виробництва 2005 року. Питома вага Поділля у виробництві молока по Україні за 2010 рік склала 39,9 %, що є досить вагомим показником і засвідчує достатній потенціал регіону в розвитку молочного скотарства.

Обсяги виробництва цукру до 2006 року збільшувалися у Вінницькій та Хмельницькій областях. Протягом 2008-2011 років в цілому по регіону виробництво цукру зменшилось на 787 тис. т, або на 30 %, аналогічні тенденції характерні і для України в цілому. Частка регіону у загальному виробництві даного виду продукції по країні в 2008-2011 роках склала в середньому біля третини (33,7 % за 2010 рік). Виробництво олії протягом 2004-2010 років збільшилось як у досліджуваному регіоні, так і по Україні в цілому. Завдяки спільним діям центру, регіонів та підприємств ринок олії зараз стабільно насичений, триває подальше зростання обсягів продукту на експорт. На жаль, зменшення цін мають епізодичний і тимчасовий характер. Таким чином, обсяги виробництва основних харчових продуктів у Подільському регіоні, крім олії, мають тенденцію до спаду, але при цьому слід відзначити той факт, що внутрішній продовольчий ринок практично повністю забезпечується за рахунок власного виробництва.

Надалі з’ясуємо, чи забезпечує потреби внутрішнього продовольчого ринку вітчизняний аграрний сектор, знову ж таки на регіональному рівні. Як свідчать дані рисунку 2.4, виробництво м’яса всіх видів з 2005 до 2008 рр. в цілому по регіону зростало, проте протягом 2009-2010 років суттєво зменшилося – на 31,7 %. Такі зміни спричинило зменшення виробництва даного виду продукції у всіх областях регіону: у Вінницькій області з 66,6 до 60,2 тис. т у 2005 та 2010 роках відповідно, у Хмельницькій – з 69,2 до 42 тис. т, у Тернопільській – з 45,4 до 34,9 тис. т відповідно. Позитивним фактом є зростання показника до 147,5 тис. т за 2011 рік.

Рис. 2.4. Динаміка виробництва основних видів сільськогосподарської продукції підприємствами Подільського регіону за 2005-2011 роки [12-14]

Виробництво молока в цілому по регіону зменшилось із 2021,5 до 1860,9 тис. т за 2005-2011 роки, проте по областях тенденції змін неоднакові, а саме: у Тернопільській та Хмельницькій областях – зменшення обсягів виробництва, у Вінницькій – виробництво молока збільшилося (з 771,5 до 835,9 тис. т), що позитивно впливає на рівень продовольчого забезпечення населення регіону, оскільки саме в цій області найбільше виробляється даного виду продукції.

Щодо виробництва яєць від птиці всіх видів, то найбільше цієї продукції виробляється також у Вінницькій області, причому обсяг виробництва збільшився з 425,8 до 797,6 млн. шт. у 2005-2011 рр. відповідно.

Виробництво зернових та зернобобових у Подільському регіоні досягло максимальних обсягів у 2009 році – 6791 тис. т, що у порівнянні з 2005 роком більше на 49 %, з 2010 роком – на 6,6 %. Так, найбільше виробляється зернових і зернобобових у Вінницькій області (за 2011 рік показник у 3111,3 тис. т вивів Вінниччину на перше місце по Україні), на другому місці по обсягах виробництва Хмельницька і на третьому – Тернопільська області. За 2012 рік зерна вироблено цілком достатньо, як на харчові потреби, так і на насіння, на корм для тварин, на потреби переробних галузей.

По виробництву цукрових буряків у регіоні на першому місці знову ж таки Вінницька область (виробництво зменшилось із 2488 до 2456,5 тис. т у 2005 та 2011 роках відповідно), на другому і третьому – відповідно Хмельницька та Тернопільська області, для яких характерним є збільшення виробництва цієї продукції (на Хмельниччині – з 979 до 1605,8 тис. т за 2005-2011 роки, на Тернопільщині – з 1280 до 1554,6 тис. т відповідно). В цілому по регіону виробництво цукрових буряків за період 2005-2011 років зросло на 870,3 тис. т, або на 18,3 %. Звичайно, що у цукровій галузі нині достатньо складна ситуація, яка потребує протягом ряду років посилення державної підтримки, пов’язаної, перш за все, з кардинальною модернізацією та диверсифікацією галузі [2, с. 85].

Результати досліджень дають змогу констатувати: за 2010 рік регіональний аграрний сектор, незважаючи на певне зниження обсягів виробництва у цілому, забезпечує потреби внутрішнього продовольчого ринку, як на первинному рівні, так і його переробної складової. Баланси попиту та пропозиції основних видів продовольства, розроблені Міністерством разом з регіонами, підтверджують цю забезпеченість внутрішнього ринку [17, 18].

Внутрішній продовольчий ринок практично повністю забезпечується за рахунок власного виробництва; для регіону найбільш актуальними є проблеми у галузі тваринництва, особливо в м’ясному та молочному скотарстві. Ми вбачаємо збільшення виробництва продукції тваринництва, в першу чергу, у створенні сприятливих умов для розвитку галузі через пріоритетний розвиток великотоварного виробництва на засадах розвитку спеціалізованого молочного та м’ясного скотарства, розширення механізмів державної підтримки, широкого впровадження сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій [2, с. 90].

Проте, ситуація на ринку продовольства Подільського регіону в цілому є задовільною, і одним з тих факторів, що сприятимуть її покращенню, є диверсифікація виробництва. Диверсифікація, як власне і спеціалізація, є інструментами зниження існуючих ризиків, та, відповідно, сталого розвитку підприємства [16]. Як правило, природно-кліматичні та ринкові ризики мають різнонаправлений вплив на виробництво різних видів сільськогосподарської продукції і, відповідно, їх негативний вплив на одних напрямках компенсується позитивним на інших.

Для мінімізації ризиків та отримання стабільних фінансових результатів сільськогосподарське підприємство може вибрати поглиблену спеціалізацію, зберегти існуючі способи та обсяги виробництва або піти шляхом диверсифікації своєї діяльності [31, с. 34]. Зазначимо, що стратегія диверсифікації – це освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми галузі. Або ж стратегія диверсифікації – це система заходів, що використовується для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного стратегічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи. Диверсифікація передбачає виявлення саме того виду діяльності, в якому можна найбільш ефективно реалізувати конкурентні переваги підприємства [31, с. 57-59]. Розрізняють різні види диверсифікації, але нас цікавлять два:

а) стратегія концентрованої диверсифікації, яка базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів в існуючому бізнесі; тобто існуюче виробництво залишається в центрі бізнесу, а нове виникає виходячи з тих можливостей, що є в освоєному ринку, використаній технології або ж інших сильних сторонах функціонування фірми;

б) стратегія горизонтальної диверсифікації передбачає пошук можливостей росту на існуючому ринку за рахунок нової продукції, що вимагає нової технології, відмінної від використаної; за даної стратегії фірма повинна орієнтуватися на виробництво таких технологічно не пов'язаних продуктів, які б використовували вже наявні можливості фірми [16].

Продовольчий ринок сегментується за видами продукції, кожний з яких має специфічні особливості формування та відповідну інфраструктуру. Ринок виникає там, де існує суспільний розподіл праці і товарне виробництво [23]. Він виступає регулятором виробництва (тобто обсягів і структури продукції) та інформує товаровиробників про попит на ту чи іншу продукцію та її пропозицію у просторі і часі, відповідно до чого товаровиробники визначають обсяги, асортимент та ринок збуту продукції. Таким чином, через ринок відбувається просування обсягів і структури виробництва товарів до обсягів і структури суспільних споживачів цих товарів. Сигнали ринкового попиту на обсяг і структуру продукції поступають від споживачів (покупців) сільськогосподарської продукції через роздрібну торгівлю, харчову промисловість до сільськогосподарських товаровиробників, а від них – до виробників засобів виробництва і далі – до виробників їх сировини. Останні, реагуючи на попит, пропонують обсяг і структуру відповідної продукції виробникам засобів виробництва і так далі зворотним ланцюгом до споживачів (покупців) сільськогосподарської продукції [23]. Але на цей ланцюг відносин (в тому числі міжгалузевих в межах АПК) на сучасному етапі розвитку ринку продовольчої продукції в нашій державі мають вплив ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників.

По-перше, стартові умови переходу до ринку промисловості і сільського господарства були неоднаковими; підрив матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств та ряд інших факторів спричинили значне зниження виробництва сільськогосподарських продуктів і їх появу на ринку. Зокрема, у Подільському регіоні в 2011 році в розрахунку на одну особу збільшилося (у порівнянні з 1990 роком) виробництво зернових культур, цукрових буряків, овочів, але основною причиною зростання цього показника є зменшення кількості постійного населення, по решті видів сільськогосподарської продукції – зменшення, причому по тваринницькій продукції – досить суттєве.

Попит на продукцію тваринництва формується під визначальним впливом рівня грошових доходів і витрат населення, що в кінцевому підсумку складає платоспроможний попит, який і визначає місткість внутрішнього ринку [59, с. 163]. Аналіз даних, наведених в додатку АР та дані вибіркових обстежень домогосподарств регіону свідчать про те, що як виробництво, так і споживання молока, м’яса і продуктів їх переробки в регіоні, як, до речі, в цілому по країні, за 1990-2011 роки суттєво зменшилися, а їх споживання досягло критичної межі. Так, в розрахунку на одну особу регіону за останніх 15 років виробництво м’яса всіх видів (у забійній масі) зменшилося на 51,4 %, а його споживання – на 43,9 %, що засвідчує факт імпорту даного виду продовольчої продукції на територію Поділля. Поряд з цим виробництво молока зменшилося на 23,7 %, а його споживання – майже на 40 %, що, на думку автора, зумовлено в основному низькою купівельною спроможністю населення регіону. Загальний рівень споживання продовольчих продуктів залишається на 10-15 % нижчим від мінімально необхідного, а споживання найцінніших продуктів, що містять білки тваринного походження, - на 20 %, плодів, ягід і винограду – на 40 %.

Операційна діяльність сільськогосподарських підприємств лише на протязі останніх років набула нормальної рентабельності (причому рівень даного показника значно коливається по аграрних підприємствах у регіональному розрізі Подільського регіону), підприємств харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів – на протязі 2000-2009 років теж зазнала позитивних змін (в середньому із 0,1 % збитковості до 2,7 % рентабельності відповідно).

По-друге, сільське господарство програє в ціновому змаганні: сезонність виробництва, неможливість перервати технологічний процес спонукають виробника купувати матеріальні ресурси і послуги за запропонованими цінами. Відносно низький платоспроможний попит населення, в свою чергу, служить природною перепоною для росту закупівельних цін.

По-третє, сільськогосподарські підприємства змушені діяти на дезорганізованому ринку, з якого пішли державні замовники. У пошуках виходу з цієї ситуації аграрні підприємства, значна частина з яких в останні роки працює зі збитками (хоча в цілому їх кількість у Подільському регіоні протягом 2008-2011 років зменшилась на 12 %) змушені скорочувати виробництво продукції, розширювати канали реалізації готової продукції, отримуючи тим самим додаткові кошти, які раніше сплачували посередникам, збільшувати переробку своєї продукції на давальницьких засадах. Аналіз структури реалізації сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах (рисунки 2.5 та 2.6) засвідчує, що дві третіх обсягів реалізованої у 2011 році продукції сільськогосподарських підприємств було реалізовано саме за іншими каналами (в основному через різного роду посередників). Зокрема, якщо основні види рослинницької продукції у 1995 році в основному реалізовувались на переробні підприємства і населенню, то у 2011 році близько 65 % було продано за іншими каналами, 1 % - населенню і лише 19 % - переробним підприємствам.

Рис. 2.5. Структура напрямів реалізації продукції рослинництва сільськогосподарськими підприємствами Подільського регіону за 2011 рік, % [43]

Аналогічна ситуація і з продукцією тваринницької галузі. Різко скоротилась реалізація яєць на ринку, перестали аграрні підприємства реалізовувати їх переробним підприємствам і населенню. У структурі реалізації м’ясної та молочної продукції суттєвих змін на протязі останнього десятиріччя не відбулося, що зумовлено, в основному, специфікою даних видів продукції. У цілому, найбільш прибутковими каналами використання сільськогосподарської продукції є продаж на ринку, через власні магазини, ларки тощо. Окрім високої реалізаційної ціни, вигідність такого збуту полягає у можливості одержання готівкових коштів – найбільш ліквідних активів.

Рис. 2.6. Структура напрямів реалізації продукції тваринництва сільськогосподарськими підприємствами Подільського регіону за 2011 рік, % [43]

Таким чином, парадокси внутрішнього продовольчого ринку, про які попереджували вітчизняні економісти, саме зараз і проявляються в регіоні та державі в цілому. З одного боку, загострюється дефіцитність ринку внаслідок зменшення виробництва продукції і збільшення (по деяких видах) її вивезення за кордон, а з другого – це призводить до значного росту цін, до ситуації, коли широкі верстви населення, які мають обмежені доходи, не мають змоги споживати повноцінні продукти харчування.

Поиск по сайту: