Аудит грошових коштів та дебіторської заборгованості

Аудит дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість є важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства, оскільки дебіторська заборгованість – це фактично, засоби суб’єкта господарювання, які на певний строк вилучені із обігу. Якщо дебіторська заборгованість складатиме значну частку активів підприємства, її невчасне погашення може спричинити значні фінансові труднощі, навіть банкрутство підприємства.

Джерелами аудиторських доказів при перевірці дебіторської заборгованості є реєстри синтетичного та аналітичного обліку, звітність, примітки до фінансової звітності, первинні документи з обліку розрахунків із постачальниками (накладна, рахунок-фактура тощо).

Із дебіторською заборгованістю пов’язані наступні ризики:

- неправильний розрахунок суми резерву безнадійних боргів (як правило, пов'язаний з тим, що підприємство здійснює неправильне групування дебіторів за періодами погашення заборгованості);

- навмисного завищення суми резерву сумнівних боргів, або списання безнадійної заборгованості з метою збільшення витрат і, як наслідок, зменшення суму прибутку до оподаткування;

- невідповідність даних синтетичного та аналітичного обліку дебіторської заборгованості;

- неправильне визначення сум дебіторської заборгованості, пов’язане із коливанням валютних курсів на дату складання звітності для розрахунків з іноземними контрагентами;

- неправильна класифікація короткострокової та довгострокової дебіторської заборгованості (впливає на аналіз фінансового стану підприємства і може завадити користувачу прийняти правильне економічне рішення) тощо.

Отже, перевірка дебіторської заборгованості починається із зіставлення даних активу балансу із даними журналів та відомостей обліку розрахунків з дебіторами. По-друге, аудитор перевіряє правильність поділу дебіторської заборгованості на довго- та короткострокову і її занесення до відповідних рядків звітності.

Перед початком перевірки аудитор відправляє запити дебіторам на підтвердження сум дебіторської заборгованості. При виборі дебіторів застосовується вибірковий метод. Як правило, обираються всі дебітори із суттєвими сумами заборгованості.

Важливою процедурою є проведення бесіди із компетентним працівником щодо політики підприємства по роботі з покупцями. Необхідно з’ясувати як працює система розрахунків, чи вигідна вона для підприємства, якщо ні, то які заходи вживаються для того, щоб її поліпшити, як проводиться робота з дебіторами з метою погашення дебіторської заборгованості.

Серед потенційних зон ризику ми називали розрахунок резерву сумнівних боргів. Наприкінці звітного періоду, підприємство повинно підрахувати відсоток безнадійних дебіторів та створити резерв сумнівних боргів. Тобто, за рахунок витрат звітного періоду створюється резерв для погашення безнадійної заборгованості. Оскільки для обчислення резерву сумнівних боргів підприємство обирає один із двох способів, аудитор повинен перевірити правильність та доцільність його використання.

Сума резерву сумнівних боргів впливає і на оцінку дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість на дату балансу оцінюється за чистою реалізаційною вартістю (різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів).

Наступним кроком аудитора є перевірка приміток до фінансової звітності, де має бути розкрита інформація про метод визначення резерву сумнівних боргів; перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості; сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками її непогашення; залишок резерву сумнівних боргів, його утворення та використання. Використовуючи аналітичні прийоми, аудитор порівнює структуру дебіторської заборгованості у звітному періоді із структурою попереднього звітного періоду, визначає оборотність дебіторської заборгованості.

Можлива ситуація, коли підприємство приховує певні суми дебіторської заборгованості, тому аудитор завжди вимагає розгорнутого кінцевого сальдо в розрізі окремих дебіторів.

Для того, щоб визначити кількість аудиторських процедур, їх види, розробити програму аудиту, аудитору обов’язково необхідно оцінити надійність системи внутрішнього контролю.

Аудит грошових коштів. Аудит грошових коштів включає перевірку касових операцій, операцій на поточному рахунку в національній та в іноземній валюті. Аудит касових операцій проводиться при перевірці тих суб’єктів господарювання, де значна частина операцій проводиться в готівковій формі. Оскільки грошові кошти є найбільш ліквідними активами і постійно рухаються, аудитор повинен приділити значну увагу вивченню питання касової дисципліни та оцінки засобів контролю за збереженням та рухом грошових коштів.

Облік касових операцій, як ви знаєте, здійснюється на рах. 30 «Каса», який може мати субрахунки для обліку операцій в іноземній та національній валюті. Інформація по руху готівкових коштів та їх наявності відображається у Балансі, Звіті про рух грошових коштів та у примітках до фінансової звітності. Джерелами інформації для перевірки касових операцій є:

- прибуткові і видаткові касові ордери;

- журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів;

- касова книга;

- звіти касира;

- акти інвентаризації готівки в касі;

- Головна книга, інші облікові регістри.

Аудитор розпочинає перевірку із оцінки засобів контролю за здійсненням касових операцій. Для цього необхідно провести опитування, в ході якого аудитор отримує відповіді на запитання чи здійснюються касові операції у відповідності з чинним законодавством, чи забезпечене належним чином збереження грошових коштів, як контролюються касові операції, чи оформлені договори про повну матеріальну відповідальність із касиром тощо. Важливим питанням, яке підлягає вивченню аудитором є проведення раптових перевірок каси з повним перерахунком наявних в ній грошових коштів та інших матеріальних цінностей. Такі перевірки повинні проводитися за наказом керівника, для проведення перевірки створюються спеціальна перевірочна комісія (як правило, склад комісії повинен постійно змінюватися), результати перевірки оформлюються актом інвентаризації, до якого повинні додаватися і робочі записи членів перевірочної комісії. Порушення у проведенні цієї процедури свідчить про її формальність і недостатню ефективність засобів контролю, що значно підвищує обсяги подальшого тестування.

Після оцінки системи контролю та визначення обсягів і суті аудиторських процедур, аудитор переходить до їх безпосереднього виконання. По-перше, необхідно звірити залишки по рах. 30 «Каса» і звірити їх з даними синтетичних та аналітичних регістрів обліку. Якщо суб’єкт господарювання проводить свої розрахунки в іноземній валюті, необхідно перевірити застосування вимог ПСБО 21 «Вплив змін валютних курсів», що всі монетарні статті на дату балансу повинні бути переоцінені за курсом на цю дату. Завдання аудитора – перевірити відповідність використаних курсів валют даним НБУ на цю дату та правильність відображення курсової різниці (у складі інших операційних витрат).

По-друге, аудитор з’ясовує чи наявні факти розкрадання грошових коштів (приховане первинними документами, або ні), не оприбуткування грошових коштів, надлишкове списання грошових коштів (наприклад подвійне списання сум), перевищення ліміту готівки каси, несвоєчасність подання звітів підзвітних осіб за використані грошові кошти.

Аудит операцій на поточному рахунку (в національній та іноземній валюті). Здійснення операцій на поточному рахунку в обліку відображається на рах 31 «Рахунки в банку», який за наявності валютних розрахунків має субрахунки, відкриті по кожній валюті. Проведення перевірки, як завжди починаємо із оцінки засобів контролю. У ході перевірки, як і для касових операцій, необхідно переконатися, що розрахунки здійснюються згідно із вимогами чинного законодавства, усі розрахункові операції (як надходження коштів, так і видатки) є санкціонованими і відображаються у повному обсязі.

Джерелами аудиторських доказів є:

- платіжні доручення (їх реєстрація, авторизація, нумерація);

- банківські виписки (їх наявність, авторизація);

- договори на банківське обслуговування;

- Головна книга, інші облікові регістри.

Від ефективності системи контролю залежить, як ви вже знаєте, обсяг аудиторських процедур. У ході перевірки аудитор проводить наступні процедури.

По-перше, отримавши від суб’єкта господарювання перелік всіх відкритих рахунків, аудитор повинен переконатися у достовірності залишків на кожному з цих рахунків. Для цього всім банківським установам відсилається запит про підтвердження залишків на поточних рахунках. Якщо залишки, вказані установою банку не збігаються із залишками, відображеними в обліку, необхідно провести додаткове тестування. Для цього аудитор визначає з якого періоду відбуваються розбіжності у даних, і вивчає всі операції з цієї дати до завершення звітного періоду.

По-друге, аудитор, використовуючи метод вибіркового дослідження, обирає певну кількість виписок і порівнює чи збігаються суми, зазначені у виписках із даними, відображеними в обліку. Така процедура проводиться з метою визначення повноти та правильності відображення розрахункових операцій в бухгалтерському та податковому обліку.

По-третє, так само як і для касових операцій, для операцій на поточному рахунку застосовуються вимоги ПСБО 21 «Вплив змін валютних курсів». Всі залишки на валютних рахунках повинні бути відображені по курсу, встановленому НБУ на дату складання балансу. Курсова різниця, як і для касових операцій, повинна бути відображена у складі інших операційних доходів або витрат. До речі, саме відображення монетарних статей є найбільш частою помилкою, що зустрічається при аудиті грошових розрахунків.

Поиск по сайту: