Методика визначення аудиторського ризику

Після того, як ми детально ознайомились із поняттям аудиторського ризику та його видами, необхідно детально розглянути методи, що використовуються для визначення аудиторського ризику.

В аудиторській практиці використовуються 2 основних методи визначення ризику:

1) оціночний або інтуїтивний;

2) кількісний або математичний.

Суть оціночного методу полягає в тому, що аудитори, виходячи з власного досвіду та виходячи з розуміння особливостей діяльності клієнта, визначають аудиторський ризик на основі фінансової звітності,або окремих груп операцій. Ризик оцінюється як Високий, ймовірний і малоймовірний. Така оцінка використовується аудитором при плануванні аудиту. Такий спосіб оцінки є досить суб’єктивним і може виявитися неефективним при оцінці ризику для клієнтів, які вперше проводять аудит.

Суть кількісного методу полягає в тому, що за допомогою численних моделей аудиторського ризику, можна підрахувати його значення. Найпростіша та найбільш поширена модель аудиторського ризику може бути представлена у наступному вигляді:

ПАР = ВР * РК * РН, де

ПАР – прийнятний аудиторський ризик

ВР – внутрішньогосподарський ризик;

РК – ризик контролю;

РН – ризик невиявлення.

Вищенаведена модель аудиторського ризику використовується як основа для планування аудиту, оскільки дає можливість зрозуміти якісний взаємозв’язок окремих складових аудиторського ризику, і на основі цього оцінити обсяг майбутньої перевірки. Величина ПАР встановлюється в наступних межах 0<=ПАP<=1. При цьому нульовий ризик означає повну впевненість аудитора в тому, що фінансова звітність не містить суттєвих помилок та неточностей. Аудитор може використати дану модель наступним чином:

Перший спосіб – якщо виходячи з власного досвіду аудитор визначив, що внутрішньогосподарський рівень становить 75%, ризик контролю – 20%, а ризик невиявлення – 30%, то можемо з легкістю підрахувати, що величина ПАР становитиме 4,5%. (0,75*0,2*0,3). Якщо аудитор прийшов до висновку, що допустимий рівень аудиторського ризику не повинен перевищувати 5%, то показник 4,5% можна вважати прийнятним. Даний спосіб вважається спеціалістами недостатньо ефективним. Для розробки більш ефективного плану перевірки доцільно використати другий спосіб обчислення ризику. При цьому аудитор оцінює не ПАР, а ризик невиявлення, і разом з цим необхідний обсяг тестування, яке треба провести. Приклад розрахунку ризику невиявлення ми розглядали при вивченні попереднього питання. Третій найпоширеніший спосіб використання даної моделі направлений на те, щоб продемонструвати наявність взаємозв’язку між різними видами ризику: аудиторський ризик перебуває в прямо пропорційній залежності від ризику невиявлення і в обернено пропорційній залежності від необхідної кількості аудиторських доказів і свідчень.

Після того як аудитор будь-яким прийнятним для нього способом оцінив ризики, їх оцінка не може змінюватись незалежно від результату проведених процедур та отриманих аудиторських доказів. Якщо аудиторські докази виявлять помилки, сума яких перевищує встановлений рівень матеріальності, тоді необхідно відмовитись від визначеної моделі ризику і провести необхідну для визначення всіх помилок кількість процедур.

Поиск по сайту: