Напрями модернізації післядипломної педагогічної освіти України на основі врахування позитивного досвіду Греції

Розбудова національної освіти в Україні є одним з основних чинників, що зумовлюють функціонування післядипломної педагогічної освіти та розвитку її в системі неперервної освіти. Неперервність освіти виступає не тільки провідним фактором соціально-економічного розвитку суспільства, а й важливою умовою розвитку особистості, її творчого потенціалу. Концепція неперервної освіти схвалена міжнародними організаціями (ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці, Радою Європи) та покладена в основу Національної доктрини розвитку освіти в Україні, у якій наголошується, що одним із шляхів її реалізація є оптимізація системи перепідготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів [46, с. 5].

Процес неперервної педагогічної освіти спрямований на подолання протиріччя, яке відзначається багатьма фахівцями – філософами, соціологами, педагогами. Воно полягає в тому, що часовий інтервал змін соціокультурних умов став значно коротшим, ніж термін життя окремої людини. Чим вищий темп суспільного прогресу, тим швидше відбувається девальвація раніше здобутої освіти. Таким чином, неперервна освіта є об’єктивно необхідною, оскільки науково-технічний прогрес швидко призводить до браку освіти в усіх сферах життя [85, с. 75].

На думку Н.Г.Протасової, система післядипломної педагогічної освіти є складовою, органічною частиною системи неперервної освіти, і її подальше функціонування та розвиток можливі лише за умови тісного взаємозв’язку з усіма іншими складовими освітньої сфери. Післядипломна освіта – система навчання та розвитку фахівців з вищою освітою, що спрямована на приведення їхнього професійного рівня у відповідність до світових стандартів, вимог часу, індивідуально-особистісних та виробничих потреб; удосконалення наукового та загальнокультурного потенціалу особистості, яка реалізується через діяльність спеціалізованих державних або приватних навчальних закладів та засобами самоосвіти і керується державними стандартами відповідно до фаху певних рівнів кваліфікації згідно з вимогами суспільно-економічного та науково-технічного прогресу [65, с. 10].

Основними складовими післядипломної педагогічної освіти є:

- перепідготовка (отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду);

- спеціалізація (набуття особою здатності виконувати основні завдання та обов’язки в межах спеціальності);

- розширення профілю (підвищення кваліфікації – набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності);

- стажування (набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків з певної спеціальності) [51, с. 26].

Отже, це означає, що післядипломна освіта доповнює базову професійну освіту. Однак її завдання є складнішими, ніж вузівські, оскільки перенавчання і донавчання завжди вимагають зусиль більших за саме навчання. Крім того, післядипломна освіта вирішує проблеми усунення прогалин у базових знаннях, уміннях і навичках фахівців та їх постійне оновлення.

Доцільно зауважити, що В.В. Дивак, Ю.І. Завалевська, Г.М. Литвиненко виділяють у сформованій системі закладів та установ післядипломної педагогічної освіти України такі підсистеми: 1) середні загальноосвітні, дошкільні та позашкільні навчальні заклади; 2) методичні кабінети відділів (управлінь) освіти міських рад та районних державних адміністрацій; 3) регіональні інститути післядипломної педагогічної освіти, відповідні факультети вищих педагогічних навчальних закладів (Кримський Республіканський інститут, 24 обласних, Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти, Донецький інститут післядипломної педагогічної освіти інженерно-педагогічних працівників, 19 факультетів підвищення кваліфікації ВПНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації, понад 100 центрів та курсів) [51, с. 27]; 4) Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України (тепер – Університет менеджменту освіти АПН України), науково-методичні центри середньої, професійно-технічної та вищої освіти Міністерства освіти і науки України. Кожна з цих підсистем має свої завдання і специфіку, відіграє важливу роль у підвищення кваліфікації педагогічних працівників [19, с. 21].

Визначальною тенденцією розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні є її модернізація. Цей процес невідривно пов'язаний з модернізацією всієї загальної системи освіти, що передбачає одночасні зміни в усіх елементах освітньої діяльності – формах організації, способах фінансування, змісті освіти, критеріях освітньої діяльності. Як стверджують В.В.Олійник та Л.І.Даниленко, модернізація освіти запрограмована як цілісний процес і підпорядкована завданням соціально-економічних реформ в країні, що мають на меті створення інноваційної моделі розвитку. Освіта має адаптуватися до основних модернізаційних процесів загальносуспільного значення: формування державності, створення ринкової за принципами організації та інформаційної за технологічним базисом економіки, інтеграції у світовий соціокультурний та освітній простір [59].

Під модернізацією А.Бик розуміє її удосконалення відповідно до сучасних вимог і смаків. Учений розкриває природу визначеного поняття через вивчення двох його аспектів: сучасних вимог до післядипломної педагогічної освіти та смаків учасників освітнього процесу [5, с. 3]. Серед перспективних тенденцій модернізації післядипломної педагогічної освіти в Україні слід виділити такі:

· гуманізація післядипломної освіти педагогів;

· андрагогізація навчання в системі післядипломної освіти. Ця тенденція пов’язана із втіленням андрагогічного підходу у навчання педагогічних кадрів і спрямуванням освіти фахівців на розвиток і збагачення суб’єктивної сфери особистості;

· підвищення інформаційної насиченості післядипломної освіти. Оскільки система післядипломної освіти виробляє, зберігає, накопичує, передає та споживає інформацію, то ця тенденція безпосередньо пов’язана із поліпшенням інформаційного забезпечення системи;

· технологізація післядипломної освіти, що передбачає застосування в процесі навчання новітніх інформаційних технологій та телекомунікаційних мереж.

Процеси модернізації системи післядипломної педагогічної освіти України повинні проходити з урахуванням загально цивілізаційних тенденцій, позитивного впливу глобалізаційних процесів на зміст і структуру всієї системи освіти держави. Це зумовлює інтенсивний розвиток та актуальність порівняльно-педагогічних досліджень, які спрямовані на аналіз та інтерпретацію стану, загальних та відмінних особливостей, тенденцій розвитку педагогічної теорії та прктики різних педагогічних систем у країнах та регіонах світу, вивчення їх взаємодії та взаємозв’язку з метою використання міжнародного досвіду: визначення ступеню можливого переносу зарубіжного досвіду у національну систему освіти, забезпечення педагогічно прогнозування тощо [50, с. 172].

Перед післядипломною педагогічною освітою постають нові завдання щодо заповнення прогалин у педагогічній підготовці вчителів за нових умов розвитку суспільства. Подоланню цієї проблеми сприятиме не лише історичний досвід з розвитку планетарного мислення вчителів, але й передусім науково-педагогічний аналіз досвіду організації післядипломної педагогічної освіти в Греції. Виявлення в цьому досвіді здобутків та особливостей у змісті та формах організації післядипломної педагогічної освіти може стати одним із загальноприйнятих підходів до з’ясування основних напрямів удосконалення освітньої системи [28].

Науковий аналіз розвитку післядипломної педагогічної освіти в Греції дозволяє виокремити такі засадничі ідеї та положення, які можуть стати методологічною основою модернізації системи післядипломної педагогічної освіти України: децентралізація системи післядипломної педагогічної освіти; обгрунтування філософії післядипломної педагогічної освіти ХХІ століття, що адекватна потребам сучасного суспільства, а саме: відповідність післядипломної педагогічної освіти запитам ринку та інтересам полікультурного суспільства (реалізується завдяки введенню у начальний процес курсів підвищення кваліфікації таких дисциплін як, наприклад, «Міжкультурна шкільна психологія», «Полікультурна освіта в європейському освітньому просторі» тощо); розвиток дослідницьких умінь у вчителів школи, педагогічної рефлексії, критичного та творчого мислення взаємодія теоретичного та практичного компонента післядипломної освіти; професійна адаптація новопризначених вчителів [125; 130; 151; 156; 166; 191; 213].

У цьому контексті становить інтерес досвід грецьких педагогів з організації післядипломної педагогічної освіти у національних навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних працівників, що зорієнтовані на поєднання особистісного та діяльнісного підходів. Вважаємо, що досвід з реалізації традиційної та інноваційної моделей системи післядипломної педагогічної освіти заслуговує на вивчення українськими педагогами.

Це сучасні моделі навчання, які ґрунтуються на новій філософії, що сприяє розкриттю сутності людини та вимог глобального суспільства. Вони передбачають: забезпечення цільового підходу до процесу підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів (керівників шкіл) і змісту їх післядипломної освіти; оптимальне співвідношення теорії і практики, наукової і методичної підготовки; забезпечення активності суб’єктів процесу післядипломної освіти, неперервності цього процесу; перехід від одноразового курсового підвищення кваліфікації до моделі постійного супроводу вчителя у підтримці його професійного розвитку [181, с. 20 - 21].

Насамперед заслуговує на увагу допрофесійне підвищення кваліфікації вчителів, яке в Греції отримало назву пропедевтичного (підготовчого). Воно організовується для новопризначених вчителів всіх рівнів освіти, початкової, середньої та професійно-технічної [172, с. 91]. Грецькі педагоги вважають, що людина не народжується компетентним вчителем, а її професіоналізм треба формувати в умовах підвищення кваліфікації. Задля цього організовуються довготривалі та короткочасні заняття з метою:

· поповнення знань вчителів початкової школи з психолого-педагогічних дисциплін, методики викладання гуманітарних та природничих предметів; пояснення зв’язку між теорією і практикою;

· ознайомлення вчителів середньої школи (гімназій та ліцеїв) зі змістом та структурою навчальних програм, психологією, педагогікою та методикою викладання спеціальних предметів;

· надання можливості вчителям середньої школи застосувати на практиці набуті знання з предмета в межах педагогічної практики в експериментальних школах при Педагогічному інституті або обласних центрах підвищення кваліфікації [182, с. 149].

В Україні доцільним може бути використання досвіду грецьких педагогів в цьому напрямі. Адже після одержання диплома вчителя, не всі випускники українських вищих навчальних закладів повною мірою розуміють, яку відповідальність за навчання і виховання дітей вони беруть на себе. Не завжди їх власних знань, заснованих, здебільшого, на теоретичних надбаннях вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки, вистачає для роботи в школі. Тому виникає необхідність попереднього знайомства новопризначених вчителів з особливостями організації та управління навчально-виховним процесом в сучасних школах.

У процесі запровадження в освіту нових прогресивних технологій навчання, удосконалення та підвищення технологічного рівня традиційних методик навчально-виховного процесу через комп’ютеризацію в системі післядипломної педагогічної освіти виникла низка завдань щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. На думку С.Буртового, традиційна система післядипломної педагогічної освіти потребує модернізації, оскільки вона не у змозі підтримувати високий рівень інформативної компетентності, якої від учителя вимагає сучасність. Аналізуючи вище наведені факти, можна визначити такі основні напрями модернізації системи післядипломної педагогічної освіти щодо запровадження нових інформаційних технологій:

· розроблення та запровадження програми підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів з використанням інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності;

· упровадження системи дистанційного навчання й забезпечення за її допомогою ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій на всіх рівнях освітньої галузі;

· створення та подальший розвиток єдиного науково-освітнього, інформаційного простору, який надасть змогу вчителям різних шкіл брати участь у віртуальних дискусіях, розміщувати свої статті, отримувати методичну допомогу;

· створення координаційного центру інформаційних технологій освіти на базі післядипломних педагогічних інститутів [8, с. 37].

М.І.Романенко зазначає, що реалізація проекту інформатизації післядипломної педагогічної освіти повинна здійснюватися у кількох практичних напрямах роботи. Один з них можна сформулювати так: слід розробити дистанційні програми самонавчання для педагогів та освітянських управлінців під контролем фахівців інститутів післядипломної освіти [70, с.5].

З огляду на це заслуговує на увагу ретельне вивчення організації підвищення кваліфікації вчителів Греції, що її пропонує Столична університетська мережа високих технологій «GUNet» (Greek Universities Network). Сама назва засвідчує, що післядипломна освіта реалізується на базі вищих навчальних закладів. Університет як база підвищення кваліфікації вчителів та «храм науки» гарантує наукову обґрунтованість обраних тем занять та форумів, що забезпечує формування вчителя-науковця, вчителя-вченого за останніми вимогами європейських стандартів. Слід підкреслити також, що розробники порталу e-Class об’єднують традиційні та телекомунікативні методи навчання. Очевидним є те, що не комп’ютер, а вчитель був і буде головною складовою навчального процесу. Комп’ютер у його руках – це інструмент, за допомогою якого він повинен давати знання та допомагати учням здобувати знання самостійно. Простота використання програми e-Class навіть для людей, які не володіють на високому рівні навичками використання комп’ютерних технологій, робить її популярною серед педагогічних кадрів. На нашу думку, використання такого досвіду роботи педагогів Греції заслуговує на ретельне вивчення науковцями України [244].

Сучасні тенденції в післядипломній освіті наголошують на інтенсивному зближенні навчальних закладів підвищення кваліфікації та школи. Звернемося до позитивного досвіду роботи в цьому напряму педагогів Греції.

Популярності набули семінари підвищення кваліфікації педагогічних кадрів на базі школи в Греції, які організовуються з урахуванням побажань та за вибором безпосередньо суб’єктів навчання. Основними перевагами цієї програми можна вважати те, що:

· підвищення кваліфікації вчителів проходить у межах школи в позаурочний час і не затримує навчально-виховний процес;

· вчителі безпосередньо берут участь у виборі актуальних тем з психолого-педагогічного циклу занять серед тих, що їм пропонують викладачі-організатори, обирають час та місце проведення занять;

· приділяється увага зв’язку між теорією та практикою у викладацькій діяльності в школі;

· учителі всіх рівнів освіти залучені до процесу організації, проведення та оцінювання занять, що сприяє зміцненню колективних зв’язків;

· оцінювання програми здійснюється вчителями школи після місяця її тривання [137].

Отже, особливого значення ця форма післядипломної освіти набуває під час поліпшення професійного рівня вчителів сільських районів або міст, віддалених від обласних центрів України.

Заслуговує на вивчення українськими дослідниками також організація педагогічної практики вчителів, які поповнюють свої знання в ОЦПК Греції. Так, кожен з центрів має спеціальні школи, на базі яких проходить практика вчителів. Її зміст охоплює не тільки вдосконалення педагогічної майстерності в школі, але й роботу в педагогічних лабораторіях. Там вчителі проводять аналіз зразкових уроків, готуються до запланованих уроків та обговорюють нагальні педагогічні проблеми [123, с. 487]. Різні типи підвищення кваліфікації вчителів, які реалізуються в ОЦПК, спрямовуються на підготовку вчителів-дослідників, рефлексуючих вчителів. Крім загальноосвітніх, психолого-педагогічних дисциплін, вони пропонують вчителям поглибити свої знання щодо організації, проведення та обробки результатів педагогічного дослідження.

Поряд із традиційними методами широко впроваджуються різні методи активного навчання: аналіз конкретних ситуацій, соціально-психологічні, соціально-комунікативні тренінги, моделювання, проблемно-діяльнісні ігри, групові дискусії, дебати [272, с. 128].

Заняття зі слухачами проходять у спеціально обладнаних аудиторіях, за наявністю сучасних технічних засобів навчання. Така робота дає можливість максимально залучити до процесу підвищення кваліфікації педагогів-майстрів, збагатити інтелектуальну, емоційну, когнітивну та комунікативну сфери діяльності освітян.

Важливо зазначити, що в Греції особливе місце в системі післядипломної педагогічної освіти належить вчителям, новопризначеним або тим, хто працює в спеціальних школах, тобто в класах для фізично і розумово неповноцінних дітей. Звичайно, що програма для курсів підвищення кваліфікації таких вчителів містить багато предметів, пов’язаних із фізичними та розумовими вадами дітей, спеціальних методів навчання учнів з функціональними обмеженнями [188, с. 586].

Враховуючи складне екологічне становище в Україні через велику кількість заводів та фабрик зі шкідливим виробництвом, подій на Чорнобильській АЕС та інших факторів, що негативно впливають на розвиток організму дитини, поступово збільшується кількість дітей з вадами зору, слуху тощо. Тому Україна не має залишатися осторонь проблем дітей, які не можуть навчатися за загальними програмами у звичайних школах, а потребують організації класів, груп, що враховуватимуть їх особисті можливості. Саме тому постає необхідність перепідготовки вчителів, організації спеціальних курсів або семінарів для того, щоб вони могли працювати з такими групами учнів.

Узагальнюючи вищесказане, можна дійти висновків про те, що модернізацію післядипломної педагогічної освіти необхідно зосереджувати на:

- децентралізації післядипломної педагогічної освіти;

- відповідності післядипломної педагогічної освіти інтересам полікультурного суспільства;

- уведенні нових дисциплін у процес підвищення кваліфікації або перепідготовки вчителів, що повинно відображати сучасні тенденції до підготовки вчителів у країнах Європейської Спільноти (наприклад, «Полікультурна освіта в європейському освітньому просторі», «Екологічна освіта», «Міжкультурна шкільна психологія»);

- професійній адаптації новопризначених учителів;

- розвитку дослідницьких умінь учителів школи, їх критичного та творчого мислення;

- зближенні закладів післядипломної освіти та школи для підвищення професійної майстерності вчителів без відриву від роботи;

- створенні всеукраїнського віртуального середовища для обміну інформацією та досвідом роботи з метою підвищення кваліфікації педагогів;

- об’єднанні традиційних та телекомунікаційних методів навчання;

- організації перепідготовки вчителів, які викладають у спеціальних школах для дітей з обмеженими функціональними можливостями.

Поиск по сайту: