Організаційні форми післядипломної педагогічної освіти в Греції

У процесі навчання у вищому навчальному закладі знання, здобуті педагогом з психології, педагогіки й інших навчальних дисциплін з часом застарівають, вимагають оновлення, не включають всього того, що може знадобитися вчителю на практиці. Узв’язку з цим педагогу необхідно підвищувати свою кваліфікацію, удосконалювати знання щодо актуальних проблем виховання й навчання учнів. Для задоволення професійних потреб педагогічних працівників Міністерство національної освіти та релігії Греції пропонує низку заходів (курси, семінари, програми підвищення кваліфікації). Зміст програм, методи, прийоми та засоби навчання на курсах підвищення кваліфікації зафіксовані в освітньому законодавсті країни. Їх реалізація здійснюється в різних закладах освіти.

Стаття 29 Закону № 1566/85 визначає основними навчальними закладами, де проводиться підвищення кваліфікації та перепідготовка педагогічних кадрів, Педагогічний інститут та обласні центри підвищення кваліфікації (ОЦПК) для вчителів початкової та середньої освіти [196].

Як зазначає C.Бузакіс, реформування діяльності ОЦПК представляє собою довгий, заплутаний процес [207, c. 103]. Реформа була запропонована урядом в 1981 році, прийнята у 1985 році та введена в дію вперше в 1992 році. За словами Г. Мавройоргоса, протягом усього цього періоду три рази спостерігалися зміни в освітньому законодавстві стосовно функціонування ОЦПК, оприлюднено три проекти президентських наказів та підписано два з них. Розглянемо зміни в діяльності ОЦПК за період сучасного становлення Греції, що вплинули на загальний розвиток системи післядипломної педагогічної освіти в країні.

ОЦПК розміщуються у великих містах країни, але можуть відкриватися філіали центрів у невеликих населених пунктах. Це дозволяє педагогічним кадрам заощаджувати кошти та не залишати свої родини на тривалий час підвищення кваліфікації.

Відповідальність за роботу ОЦПК несе комісія, що складається з членів шкільних рад області та викладачів ОЦПК. Директором ОЦПК виступає шкільний консультант, якого призначає на посаду міністр національної освіти та релігії. Протягом двох років він керує центром, іноді термін його перебування на посаді може поновлюватися. В ОЦПК заняття з підвищення кваліфікації учителів ведуть науковці, члени професорсько-викладацького складу ВНЗ, інші педагогічні кадри та державні службовці, які володіють необхідними науковими та викладацькими вміннями. Їх призначає адміністративна комісія ОЦПК.

Тривалість курсів підвищення кваліфікації, навчальні програми, склад адміністративних комісій ОЦПК та їх обов’язки встановлюються президентським наказом після внесення пропозиції міністром національної освіти та релігії. Одначасно рішенням міністра визначається кількість та спосіб відбору педагогічних кадрів, яким пропонується оновити свої знаня в ОЦПК. Отже, згідно з Законом 1566/86 міністру національної освіти та релігії відводиться головна роль у регулюванні роботи ОЦПК [171, с. 320].

Закон № 1824/88 вніс корективи в організацію та функціонування ОЦПК, який представляв собою юридичну особу з адміністративною та економічною незалежністю. Управління центром здійснювала адміністративна рада (раніше адміністративна комісія) і мала такий склад: 1) директор, який обіймав посаду професора на педагогічному відділенні ВНЗ і призначався рішенням міністра національної освіти та релігії. Порівняно із положеннями закону № 1566/85, що дозволяли директору ОЦПК бути шкільним консультантом, нова реформа ставила перед керівником вимогу не тільки працювати у ВНЗ, але й обов’язково викладати дисципліни педагогічного циклу, що дозволяло директору виділяти актуальні педагогічні проблеми, орієнтуватися у вимогах сучасного суспільства до вчителів та викладачів початкової та середньої освіти; 2) два шкільні консультанти, які мали відношення відповідно до початкової та середньої освіти; 3) два викладачі, які визначалися районними організаціями викладачів середньої освіти.

Згідно з Законом № 1824/88 виникають нові форми підвищення кваліфікації вчителів. Так, щорічне підвищення кваліфікації вчителів зі стажем роботи 5 років було замінено на періодичне підвищення кваліфікації, яке проводилося кожні 4 – 6 років. Замість періодичного підвищення кваліфікації, яке встановив Закон №1566/85, пропонувалися спеціальні довготривалі програми.

Важливо додати, що суттєві зміни позначилися й на установах післядипломної освіти. З цього моменту Педагогічний інститут припиняє виконувати таку функцію, а його місце займають: школи, вищі навчальні заклади, технологічні заклади освіти, семінари педагогічних кадрів професійно-технічної освіти.

У 1992 році було прийнято новий Закон № 2009/92 «Про національну систему професійної підготовки», в якому знову зміни стосуютсья ОЦПК та його адміністративної ради, що отримала нову назву – координаційна рада. Членів ради (голову, двох заступників голови і двох проедставників викладацького складу), як і раніше, призначав міністр освіти. У свою чергу викладачів ОЦПК обирала координаційна рада й узгоджувала це з Міністерством освіти. Хоча згідно з законом 1988 року викладацький склад ОЦПК залежав тільки від адмінстративної комісії [123, с. 485].

Зважаючи на викладене вище, можна стверджувати, що Міністерство національної освіти та релігії намагалося повністю підпорядкувати собі роботу ОЦПК. Таке прагнення з боку урядовців не було випадковим. Воно відображало їх політичний інтерес та спробу тотального контролю над інститутом післядипломної освіти, тому що базова педагогічна освіта повністю контролювалася вищими навчальними закладами.

Закон № 2009/92 виділяє дві основні форми підвищення кваліфікації: обов’язкову та добровільну. Добровільне підвищення кваліфікації поділяється на:

- підвищення кваліфікації педагогічних та адміністративних кадрів після вступних іспитів на спеціальні курси;

- короткочасне підвищення кваліфікації у ВНЗ;

- перепідготовка вчителів з отриманням наукового ступеня;

- спеціальне підвищення кваліфікації для вчителів, що мешкають у віддалених районах Греції [191, c. 707].

На сьогодні особлива увага приділяється організації обов’язкового підвищення кваліфікації в ОЦПК, а саме:

- пропедевтичному підвищенню кваліфікації претендентів на посаду вчителів початкової та середньої освіти;

- періодичному підвищенню кваліфікації для штатних педагогічних кадрів початкової та середньої освіти;

- спеціальним програмам підвищення кваліфікації [165, с. 54].

Міністерством національної освіти та релігії Греції встановлено спеціальну процедуру зарахування педагогічних кадрів на семінари пропедевтичного (підготовчого) підвищення кваліфікації. Рішенням міністра освіти визначається кількість вчителів початкової та середньої освіти залежно від їх спеціальності, які будуть брати участь у семінарах. Щорічно до кінця червня вчителів сповіщають через засоби масової інформації про кількість вільних місць, виділених ОЦПК. Для проходження підвищення кваліфікації кандидати повинні впродовж 15 днів після оголошення подати офіційну заяву до районного управління кадрами початкової або середньої ланки освіти при Міністерстві національної освіти та релігії Греції для того, щоб там склали списки претендентів на навчання. У заяві важливо вказати ОЦПК, якому вчитель віддає перевагу. Готові списки кандидатів розглядаються міністром освіти та оголошуються в кожному ОЦПК. Вчителі, прізвища яких наявні в цих списках, повинні з’явитися у призначений для них центр підвищення кваліфікації не пізніше 1 вересня поточного року без попереднього повідомлення. У разі виникнення поважних обставин, через які вчитель не може відвідувати заняття, він стає першим у списках кандидатів на навчання наступного разу [172, с. 93 - 94 ].

Навчальна програма підготовчого підвищення кваліфікації вчителів початкової та середньої загальної або професійно-технічної освіти складається з основних трьох розділів, які у свою чергу мають декілька підрозділів з переліком психолого-педагогічних та методичних тем і годин, відведених на їх викладання залежно від ступеню освіти (початкова або середня). Доречно зазначити, що кількісний та якісний склад програм, встановлений Президентським наказом №250/1992 «Організація обов’язкового підвищення кваліфікації педагогічних працівників та функціонування обласних центрів підвищення кваліфікації» з часом змінювався, пропонувалися нові тематичні цикли відповідно до соціальних та політичних перетворень у суспільстві. Зважаючи на цей факт, визначимо основні тематичні цикли та кількість годин для підвищення кваліфікації вчителів згідно з встановленими законодавством параметрами [191, с. 717].

Перший розділ програми, який має назву «Дисципліни загального циклу», включає в себе 4 підрозділи: педагогічна теорія та практика; структура та функціонування освітньої системи; сучасне суспільство та освіта; психолого-педагогічні засади викладання.

Підрозділ «Педагогічна теорія та практика» дозволяє педагогам ознайомитися з основами педагогічної теорії, роллю школи у суспільстві та її функціонуванням як освітнього інституту, тобто розкривається зміст таких понять, як педагогічні працівники, освітні цілі та завдання, педагогічний процес, педагогічний клімат, покликання сучасного педагога. Крім того, надається увага вивченню факторів, які впливають на роботу школи.

У підрозділі «Структура та функціонування освітньої системи» акцент робиться на вивченні:

- рівнів освітньої системи (нормативне підгрунтя);

- цілей та завдань шкіл різних рівнів та типів;

- функціонуванні та управлінні школою (законодавчі акти, накази щодо роботи директора, заступника директора, колективу викладачів, учнівських товариств, товариства батьків);

- освітніх установ, які контролюють діяльність школи: освітні комісії (окружні, районні, державні), шкільні ради та шкільні комісії;

- забезпеченні науково-педагогічної підготовки вчителів (Педагогічний інститут, шкільні консультанти, курси підвищення кваліфікації);

- організації роботи шкіл з невеликою кількістю учнів.

Загальна кількість годин, яка відводиться на опрацювання даних двох циклів, становить 24 години для вчителів початкової освіти та 22 години для викладачів середньої освіти.

Згідно з вимогами сучасності до освітнього процесу та вчителя зокрема, до підрозділу «Сучасне суспільство та освіта» (16 годин – для вчителів початкової освіти та 18 годин – для викладачів середньої освіти) входять дисципліни, вивчення яких зумовлено потребами суспільства: екологічна освіта, інтеграція освіти у європейське співтовариство, гігієна, профорієнтаційна робота (для вчителів середнього ступеня навчання) [191, с. 721 - 723].

У підрозділі «Психолого-педагогічні засади викладання» (70 годин – для вчителів початкової освіти, 60 годин – для вчителів середньої освіти) розглядаються такі питання:

- психологічні проблеми дітей молодшого шкільного віку (юнаків відповідно для вчителів середньої школи). Причини виникнення труднощів у спілкуванні з дітьми, їх негативний вплив на атмосферу в класі, способи боротьби з ними;

- підлітки: фізіологічні зміни та психологічні реакції;

- організація навчальної діяльності: характеристика шкільного класу, міжособистісні відносини, індивідуальні особливості учнів, шкільне життя;

- методологія навчання (включена до навчального плану тільки вчителів початкової школи):

а) завдання, зміст навчання, дидактичний матеріал, оцінювання викладання. Планування навчального процесу згідно з аналітичною частиною навчальної програми. Структура програм, підручники. Складання плану уроку. Умови, що впливають на процес навчання: психологічні, педагогічні, соціальні та нормативні;

б)оцінювання учнів: психологічні, педагогічні та соціальні основи оцінювання, форми, способи оцінювання в початковій школі;

в)спостереження за дітьми дошкільного віку та контроль за діяльністю дитячих садків;

- основи виховання дітей з обмеженими функціональними можливостями.

ІІ. Методика навчання спеціальних дисциплін (100 годин).

Визначена категорія дисциплін розрахована на вчителів початкової школи та вихователів. Отже, основними темами занять з підвищення кваліфікації вчителів є такі:

- методи навчання, сучасні технологічні засоби навчання та навчальний процес;

- мова (новогрецька), іноземна мова;

- математика, фізика, історія, релігія, естетичне та фізичне виховання, географія, дослідження навколишнього середовища, соціальне та політичне виховання, види позакласної роботи в школі.

Вихователі поповнюють свої знання протягом 100 годин за такими темами:

- методика виховання дітей дошкільного віку;

- виховання та психічний розвиток дошкільників;

- соціальне, естетичне, моральне та релігійне виховання дошкільників;

- виховання і інтелектуальний розвиток дитини;

- виготовлення та використання дидактичного матеріалу.

Другий розділ програми вчителів середньої освіти має назву “Дисципліни за спеціалізацією” (114 годин). Складається з трьох підрозділів:

1. Дидактика.

На заняттях, присвячених цій темі розглядаються основні дидактичні принципи уроку, методи та моделі навчання; планування, умови проведення та оцінювання уроку; оцінювання досягнень учнів в процесі навчання.

2. Аналітична частина навчальної програми. Підручники.

Майбутні вчителі ознайомлюються з:

- метою навчання дисципліни;

- визначенням місця конкретного предмета в системі освіти;

- аналітичною частиною програми дисципліни в кожному класі гімназії та ліцею;

- підручниками, які застосовуються для навчання певної дисципліни у всіх класах гімназії та ліцею.

3. Наочні засоби навчання.

Мету занять цього підрозділу можна визначити як інформування вчителів щодо значення, видів та використання засобів наочності на уроках; організації лабораторних занять із застосуванням різних видів наочності; використання комп’ютера в навчальному процесі [165].

ІІІ. Практика, на яку відводиться 90 годин для вчителів початкової освіти та 96 годин для вчителів середньої школи.

Метою педагогічної практики є ознайомлення майбутніх вчителів із життям у школі та навчальним процесом, ознайомлення з організацією роботи школи, методами спостереження за викладацькою діяльністю та її оцінювання, тренування у складанні плану уроку, його організації, тренування у використанні сучасних методів навчання на уроці. Крім цього, педагогічна практика повинна сприяти розвитку всіх компонентів професійної структури особистості педагога. Як відомо, педагогічна практика характеризується своєю комплексністю. Під час практичної діяльності у вчителів інтегруються та синтезуються всі знання про вчителя та учня, навчально-виховний процес, об’єднуються спеціальні, методичні та психолого-педагогічні знання та вміння.

Педагогічна практика вчителів різних рівнів навчання має декілька етапів.

1. Спостереження за роботою вчителя у класі та тренування у використанні різних методів спостереження й оцінювання результативності його діяльності.

2. Перегляд на відеокасеті зразкового уроку та проведення його аналізу після перегляду.

3. Складання вчителем плану уроків.

4. Проведення уроку педагогом, який проходить підвищення кваліфікації.

5. Робота в навчальній лабораторії, тобто підготовка та презентація уроків вчителями, аналіз їх досягнень, обмін думками тощо.

Слід зазначити, що для викладачів гімназій та ліцеїв у програму з практики додаються ще декілька пунктів:

- складання планів уроків для всіх класів гімназій та ліцеїв;

- тренування у використанні наочних засобів навчання: презентація уроку за допомогою відеоматеріалу або комп’ютерних технологій;

- тренування у виборі тем для іспитів;

- тренування в оцінюванні письмових робіт учнів [191, с. 730 - 731].

Кожний з шістнадцяти діючих ОЦПК країни планує проведення підвищення кваліфікації на основі визначених циклів дисциплін. Характерно, що в умовах постійного розвитку суспільства змінюється зміст навчальних програм курсів підвищення кваліфікації вчителів. Так, наприклад, другий Обласний центр підвищення кваліфікації (м.Афіни) у 2008 – 2009 навчальному році пропонує педагогічним кадрам низку предметів, спрямованих на усвідомлення необхідності врахування у навчанні принципів полікультурності, міжкультурної освіти, демократичності. У навчальних програмах червоною лінією проходить концепція неперервного навчання та визначення компонентів професіоналізму вчителів. Значне місце відводиться використанню новітніх інформаційних технологій, інших технічних засобів навчання під час роботи в класі, інноваційним формам організації навчального процесу. Особлива увага надається вивченню способів оцінювання учнів, професійної діяльності вчителя та навчального матеріалу [115].

Слід зауважити, що навчальна програма підготовчого підвищення кваліфікації реалізується у три етапи:

1. Відвідування теоретичних курсів та педагогічної лабораторії, де наводяться приклади ходу навчального процесу на рівні віртуального спілкування або в аудиторії (60).

2. Планування та здійснення навчальної діяльності (35 годин).

3. Обговорення проблем, які виникли у вчителів під час практичного застосування їх знань в школі (5 годин) [254].

У порівнянні з навчальною програмою 1992 року можна зазначити, що кількість годин в програмі 2008 року зменшилася. В той же час суттєві зміни спостерігаються в змісті самої програми, що відображається у введенні нових тем для обговорення в процесі підвищення кваліфікації новопризначених вчителів.

Таким чином, підготовче підвищення кваліфікації, по-перше, спрямоване на поповнення знань вчителів початкової школи та вихователів дитячих садків, набутих протягом навчання на педагогічних відділеннях вищих навчальних закладів та практичну підготовку педагогів до викладання, ближче знайомство з проблемами школи та колективу учнів й вчителів. По-друге, дана форма підвищення кваліфікації забезпечує середні заклади освіти (гімназії, ліцеї, професійно-технічні коледжі та інші навчальні заклади) викладачами, підготовленими до професійної діяльності. Особливо слід наголосити на тому, що вони не набули знань з психолого-педагогічних дисциплін впродовж чотирьох років навчання в університеті, а здобули їх на семінарах підвищення кваліфікації разом з навичками практичного викладання навчальних дисциплін згідно з вимогами школи.

Обов’язковим для відвідування педагогічними працівниками є періодичне підвищення кваліфікації, що також проводиться в ОЦПК. Воно рекомендовано для вчителів початкової та середньої освіти, робочий стаж яких складає від 5 до 25 років. На основі рішення міністра освіти до кінця квітня поточного року стає відомим кількість педагогічних працівників, які будуть оновлювати знання в рамках цієї програми. Вони розподіляються за групами залежно від ступеня навчання та їх спеціалізації [177, с. 23].

Відбір претендентів на навчання здійснюється на основі списків, складених обласними управліннями початкової та середньої освіти. При цьому враховуються такі суб’єктивні та об’єктивні фактори, як: наявна необхідність вчителя підвищити кваліфікацію, його вік та стаж роботи, потреби школи тощо. Готові списки, підписані начальником управління, відправляються в ОЦПК.

Заняття з підвищення кваліфікації базуються на навчальній програмі для вчителів початкової та середньої освіти. Зміст програми фактично збігається з програмою семінарів підготовчого підвищення кваліфікації, але на опрацювання тих самих тем відводиться інша кількість годин. Максимальна кількість годин для вчителів початкової та середньої ланок освіти гаведена в таблиці, поданій нижче [191, с. 729 - 731]

Таблиця 2.3.1

Поиск по сайту: