Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння люд ми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкувань допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реа­лізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяль­ності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, досліджу­ють вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншо­го і цінність звернення до нього як до рівноправного та відпо­відального суб'єкта. Дослідження проблем спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, меди­цині, педагогіці.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання ме­ханізмів спілкування виник менеджмент як функція керів­ництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на спілкування до 80 % робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілку­вання для них процес, який пов'язує всі основні види управ­ління. 75 % американських, 63 % англійських та 85 % япон­ських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Відо­мо, що американський мільйонер Дж. Д. Рокфеллер ствер­джував: спілкування з людьми — це товар, за який він гото­вий заплатити більше, ніж за щось інше.

Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, особисто зустріча­тися з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетингу: "Спо­живачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися".

Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна ско­ристатися підходами, в основі яких лежить роль, котру відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб'єктний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб'єкт-суб'єктний. Згідно з моносуб'єктним підходом людина в цьому світі майже самотня. Спілкування для неї — епізод з її життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхід до спілкування ґрунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди — "вожаки", "герої", "керівники". Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. На визнанні цього будується, скажімо, прикладна дисциплі­на "іміджелогія". В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто однакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, присто­совуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відпо­відає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об'єктом, а не суб'єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування мати­ме суб'єкт-суб'єктний характер. Цей підхід можна визначи­ти як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є "пози­тивним" або "негативним". Усі вони допомагають пізнати механізми спілкування, розширюють спектр наукових даних. Автори, використовуючи все цінне, що притаманне різним підходам, розглядаючи те, що становить найвищий рівень спілкування, спираються насамперед на суб'єкт-суб'єктний підхід. Саме він є найближчим до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже, і у спілкуванні.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальнен­нями, думками, почуттями. Тому спілкування можна оха­рактеризувати так:

— комунікація, сприймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

— взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

— сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямо­вана на узгодження і об'єднання зусиль з метою налаго­дження взаємин та досягнення загального результату. Заува­жимо, що в англійській мові немає слова "спілкування", є лише слово "communication", яке розуміється набагато ширше, ніж "комунікація" в нашій літературі.

Без спілкування неможливе існування людського су­спільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Так, наприклад, дослідник Р.Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У са­мітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знай­шов лише розчарування та безвихідь. Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

Звичайно, іноді людині необхідно побути наодинці. Таке перебування сам на сам із своїми думками М.Монтень, напри­клад, відносить до одного із видів спілкування. Цей погляд поділяють далеко не всі вчені, але і він має право на існування.

Поиск по сайту: