АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Класифікація інфляції за джерелами її виникнення

Читайте также:
  1. Б) індексація доходів – форма повернення населенню грошей,втрачених внаслідок інфляції
  2. Вибір способів формування ООД у тих, кого навчають з теми «Класифікація способів захисту інформації», та способи реалізації
  3. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
  4. Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину
  5. Види банкетів,їх класифікація та характеристика.
  6. Визначення власного капіталу, його класифікація.
  7. Визначення і класифікація методів стерилізації різальних, оптичних і загальхірургічних інструментів
  8. Виникнення i розпад загальноiндiйської держави / друга пол. I тис. до н.е./.
  9. Виникнення асептики
  10. Виникнення держави і розвиток економіки
  11. Виникнення держави та рання історя Китаю.
  12. Виникнення етики в системі філософського знання

Таблиця 14.1

Види інфляції Причини інфляції Механізм та особливості протікання
Інфляція попиту Надмірне зростання грошової маси Під зростанням грошової маси розуміють зростання обсягу грошей і/або швидкості їх обігу
    Надмірні державні видатки ввввидатки Державні видатки зростають, збільшуючи дефіцит бюджету
    Зростання чистого експорту Збільшення попиту на продукцію національних виробників з боку іноземців підвищує сукупний попит
    Структурні зрушення Зростання попиту в одному з продуктивних секторів економіки може не супроводжуватися зниженням цін у депресивному секторі
    Вибір між інфляцією та безробіттям і пов 'язана з цим стимулювальна політика політика уряду Уряд намагається за допомогою стимулювальної політики знизити рівень безробіття в країні
    Інфляційні очікування Сподівання щодо зростання цін у майбутньому спонукають споживачів купувати товари про запас, а фірми нагромаджувати фактори виробництва, провокуючи додаткові інфляційні імпульси
Інфляція пропозиції Спіраль "зарплатаціни ", яка виникає за значного зростання номінальної зарплати Підвищення зарплатні здорожчує виробництво та переміщує криву А5 вліво
    Зростання про- центних ставок ставок хставок ставок Підвищення плати за кредит збільшує витрати виробництва
    Зростання цін на матеріальні ресурси, зокрема на енергоносії Зростання цін на енергоносії внаслідок політики країн-нафтоекспортерів збільшує витрати виробництва і переміщує криву А8 вліво
    Структурні особливості національної економіки (скандинавська модель) Керуючись принципами рівності й справедливості, наймані працівники у менш продуктивних секторах економіки вимагають таку ж зарплату, яку отримують працівники високопродуктивних галузей. Уразі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції в економіці зростають
    Мілітаризація економіки Військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції
    Монополізація окремих галузей У монополізованих секторах економіки виробники у відповідь на зростання попиту підвищують ціни замість нарощування виробництва
    Інфляційні очікування Для зниження ризику втрати загальних доходів унаслідок інфляції виробники заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію

 



Існує рання крива Філіпса і сучасна.крива Філіпса – новозеландський економіст у 1958р. опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною заробітної плати та рівнем безробіття.

У 1960 р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. їм удалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між: інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв'язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від виявленої Філіпсом залежності такими трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філіпса темпи приросту номінальної зарплати замінено на темпи інфляції. Це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, сучасна крива Філіпса враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно із уявленнями економістів основного потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення короткострокової кривої Філіпса залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо очікуваний темп інфляції зростає, ця крива переміщується вгору, і вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливим. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищим .

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія, крива Філіпса є вертикальною, і зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Прихильники теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже, можливість вибору між інфляцією та безробіттям. їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економіка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту і зміцнення своїх інтересів. Зокрема, учасники ринкового процесу враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень, і вони розуміють, як ці заходи впливатимуть на національну економіку та їхнє становище.

Якщо, наприклад, уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу поставлять вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу національного виробництва і рівня зайнятості у національній економіці не відбудеться. Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е . Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а й у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники неправильно оцінюють економічні події, наприклад, вважають, що їхні реальні заробітки зростатимуть унаслідок макроекономічної політики уряду то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економіка переміститься з точки А у точку В. Цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, а економіка переміститься у точку В. Якщо поєднати точки В і В, то вони утворять криву з від'ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теорії раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філіпса.

Згідно з теорією раціональних сподівань, між безробіттям та інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні — обсяг виробництва і рівень зайнятості. Намагання державних мужів стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.

МЕТОДИ БОРОТЬБИ З ІНФЛЯЦІЄЮ

Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Коли інфляція сягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулеві, неминучою стає нуліфікація грошей. Прикладом може бути Німеччина 1923 р. або Угорщина 1946 р. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими. Нуліфікація як метод боротьби з інфляцією — надзвичайний захід, до якого можна вдатися тільки за суспільних потрясінь (війни, революції, виникнення нових держав тощо).

У 80-ті роки ряд країн обрали механізм індексації, щоб пристосуватися до негативних наслідків інфляції. Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно змінам,тобто індексація є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищені від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.

„Економісти основного потоку макроекономіки виходять із того, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий аспект знарядь, який умовно можна поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, застосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швидко, упродовж короткого відтинку часу. Друга група заходів, які нерідко називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулась, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримувальну макроекономічну політику, яку нерідко називають дезінфляцією. Політика дезінфляції грунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді.

У зв'язку з цим постає запитання: яким обсягом річного реального ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень інфляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий проміжок.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Антиінфляційні заходи:

1.Індексація доходів.

2.Контроль за заробітною платою і цінами.

3.Регулювання (зниження ) сучасного попиту, збільшення податків, зниження державних витрат.

20. Витрати виробництва, їх сутність і види

Як було розглянуто в попередніх розділах, вартість товару містить усю уречевлену суспільно необхідну працю, витрачену на його виготовлення. Це означає, що для суспільства витрати на виробництво товару будуть дорівнювати вартості. Це суспільні витрати, і якщо вартість товару визначити літерою W, то суспільні витрати за своєю структурою будуть включати ті самі складові елементи, що й вартість (W = С + V + m). Але капіталіст (підприємець) витрачає на виробництво товару не працю, а свій капітал. Його витрати будуть меншими за суспільні витрати.

Так, для процесу виробництва підприємцю необхідно залучити певні ресурси. Ці ресурси, а саме засоби виробництва й робоча сила, знаходяться на ринку, мають товарну форму, а відтак, і певну вартість. Власник капіталу на свої гроші купує ці фактори в пропорції, необхідній для здійснення виробництва і щодо цього несе витрати. Ці витрати капіталу, які зроблені для придбання засобів виробництва (постійний капітал - С) і для придбання робочої сили (змінний капітал - V) і є витратами капіталу. Якщо ці витрати капіталу позначити літерою К, то тоді отримаємо формулу капіталу, що відображає складові його витрат:

К = С + V.

Отже, для капіталіста вартість товару, який буде вироблено, вимірюється не витратами праці, а витратами капіталу. Те, скільки коштує йому товар, визначається витратами його капіталу.

У процесі виробництва, під час поєднання засобів виробництва і робочої сили, створюється новий товар, нова споживча вартість. При цьому робітник своєю конкретною працею переносить вартість постійного капіталу (С) на вартість нового товару. Згадаємо, що вартість товару - це уречевлені в ньому суспільно необхідні витрати праці. Витрати праці вимірюються робочим часом, а вже його для визначення ціни ми переводимо в грошовий еквівалент. Припустимо, що фабрикант виготовляє кухонні меблі. Для виробництва одного комплекту, на що робітник витрачає, наприклад, увесь робочий день у 8 год., необхідні дошки. Для виготовлення цієї кількості дошок уже раніше і на іншому виробництві витрачено 4 год. Суспільно необхідної праці. Припустимо, що 1год. цієї праці дорівнює 2 грн. Це означає, що на дошки, необхідні для виготовлення цього комплекту меблів, уже витрачено 4год. праці або в грошовому еквіваленті 8грн. Ці 4год. витрат праці вже ввійдуть у вартість нового товару - у комплект кухонних меблів. У грошовому еквіваленті, тобто в ціні меблів, частина вартості буде представлена як 8грн. Якщо змінюються витрати праці на виробництво дошок, наприклад, удвічі, то і вартість, і ціна цієї частини вартості меблів зросте вдвічі. Отже, зміна вартості спожитих засобів виробництва (постійного капіталу) веде до відповідної зміни (зменшення або збільшення) вартості нового товару, а відтак (за умови дії в чистому виді закону вартості), і до такої ж зміни ціни.

Дещо інша справа з тими витратами, які подані витратами на товар робоча сила (змінний капітал). На створений новий продукт (у нашому випадку - на комплект кухонних меблів) робітник вартість свого товару не переносить. Він у процесі споживання своєї робочої сили, іншими словами у процесі праці, створює нову вартість. Ця нова вартість не залежить від вартості робочої сили, бо вона визначається витратами абстрактної праці найманого працівника і залежить тільки від тривалості робочого дня та зміни в продуктивності й інтенсивності праці.

Припустимо, що робітник, який виготовляє комплект кухонних меблів, витрачає на це 8год. праці, яка до того ж за своїми основними параметрами (продуктивність, інтенсивність і т.ін.) тотожна витратам суспільно необхідної праці. При цьому грошовий еквівалент 1год. Суспільно необхідної праці, як це ми припустили раніше, дорівнює 2грн.. Це означає, що робітник у процесі споживання свого товару робоча сила створить нову вартість у 16грн. (8год.х2грн.). Ця новостворена вартість, як уже доведено раніше, включає як необхідний продукт (тобто вартість змінного капіталу) - V, так і додаткову вартість - т, тобто ці 16грн. включають V+m у певній їх пропорції. Нехай денна вартість робочої сили найманого працівника в грошовому еквіваленті дорівнює 8грн., тобто половину новоствореної вартості складає необхідний продукт, іншими словами, зарплату працівника. Якщо ж у цей період вартість робочої сили зміниться (наприклад, зросте до 10грн.), то це ніяк не змінить величини новоствореної вартості V+m). Зміниться тільки співвідношення між V та т. Якщо до зростання вартості робочої сили воно було (8V+8m), то після її збільшення до 10грн. воно буде (10V+6m). Відтак, оскільки вартість товару (в нашому випадку меблів) включає усі ці складові, а саме C+V+m, то від зміни вартості робочої сили (її зменшення або збільшення) вона не зміниться. З цього випливає дуже важливий висновок. Вартість товару, а отже, і його ціна, не залежать від зміни вартості товару робоча сила. Цей теоретичний і науково обгрунтований висновок дуже не подобається всім власникам засобів виробництва, бо зростання вартості робочої сили, а отже, і заробітної плати, веде до зростання витрат капіталу і в разі незмінної вартості виробленого товару (у нашому випадку меблів) зменшує додаткову вартість, яку отримує капіталіст. Це пояснює той факт, що власники засобів виробництва, а разом з ними і частина оплачених ними науковців стверджують, що зростання заробітної плати веде до зростання ціни товарів.

Витрати на виробництво товарів включають усі витрати капіталу, пов'язані як із самим процесом виробництва товару, так і з його транспортуванням та реалізацією. У цій сукупності вирішальними з погляду загальних витрат є витрати на виробництво товару. їх визначають як собівартість. У будь-якій формі організації виробництва ця економічна категорія має величезне значення, бо зниження собівартості є найбільш важливим чинником зменшення вартості товару. А для підприємця зниження собівартості дає можливість за тією самою вартістю товару отримати більшу додаткову вартість.

Зменшення собівартості стосується обох частин у витратах капіталу, тобто і постійного, і змінного капіталу. Зменшення витрат постійного капіталу найчастіше пов'язане з пошуком шляхів раціонального економного використання предметів і засобів праці, із застосуванням на виробництві досягнень науки і техніки тощо. Це сприяє прогресу й розвитку суспільного виробництва. Але не слід забувати, що запаморочений гонитвою за прибутком капіталіст часто економить на тому обладнанні і матеріалах, які забезпечують безпеку виробництва, охорону праці і т.ін. Що стосується змінного капіталу, то скорочення цих витрат може здійснюватись як у прогресивному напрямі, скажімо, шляхом більш високого рівня організації праці, навчання працівників тощо, так і шляхом, спрямованим проти робітника. Це можуть бути різні необгрунтовані або завищені штрафні санкції, підвищення інтенсивності праці найманих робітників і т.ін.

Слід зазначити, що в економічній теорії останнім часом поряд з бухгалтерськими витратами дуже поширеним є визначення внутрішніх економічних витрат. Вони визначаються як неявні (негроїдові) витрати, які підприємець міг би отримати на альтернативній основі. Так, це може бути відсоток від тих грошей, які б він спрямував не на виготовлення товару, а в банк на депозит. Сюди відносять і ту винагороду підприємцю, яку він би отримав, не займаючись підприємництвом, а продаючи свою робочу силу.

Зрозуміло, що стосовно капіталіста, власника засобів виробництва це надуманий варіант, бо дійсний власник не піде продавати свою робочу силу. Щоправда, часто цей власник бере на себе організаційні або управлінські функції. Цим він економить на власних витратах, з одного боку, а з іншого - реалізує свою людську сутність, яка спрямована на працю, на створення благ. Проте і для великого власника стоїть проблема вибору або альтернативність у використанні свого багатства. Скажімо, він може вибирати, наприклад, між можливістю спрямувати свій капітал у цінні папери і банківські внески та перетворитись на капіталіста - рантьє або зайнятись виробництвом якихось товарів. Але в будь-якому випадку він не стане продавати свою робочу силу навіть за великі гроші. Ця красива казка досить поширена в суспільстві, де всі виробничі відносини - це відносини товарного виробництва.

Відкидати повністю теорію внутрішніх (неявних) витрат не варто. Якщо вона не працює стосовно великих власників засобів виробництва, то вона дійсно має місце на рівні дій дрібного підприємця, чиє економічне становище є дуже близьким до становища найманого працівника. Важливим фактором тут є і те, що в розвинутих країнах основна маса населення має певні заощадження, які здебільшого дають їх власнику можливість розпочати дрібний бізнес. Тут дійсно слід підраховувати внутрішні економічні витрати на альтернативній основі. І якщо ті заощадження і ресурси (наприклад, власне приміщення, підприємницький хист, який можна запропонувати іншому підприємцю, чи просто заробітна плата за робочу силу) у разі їх використання у формі відсотка, орендної плати, заробітної плати тощо будуть приносити вищий дохід, ніж той, що очікується у випадку використання цих ресурсів власником для здійснення підприємницької діяльності, то власник останнім займатись не буде. І зробить навпаки, коли очікувані результати від підприємницької діяльності будуть вищими.

Підсумовуючи, слід зазначити, що хоча дрібний підприємець і може застосовувати найману робочу силу епізодично або в обмеженій кількості, більшість їх, по суті, ближче до найманих працівників, ніж до капіталістів. Непрямим підтвердженням цього виступає не тільки здатність без проблем перейти в стан найманого працівника й отримувати заробітну плату, а й той факт, що з великої кількості тих, хто починає власний бізнес, у ньому залишаються тільки одиниці.

Широке застосування понять бухгалтерських і економічних виробничих витрат зумовлено ще й тим, що у витратах стертою, прихованою стає структура капіталу, його поділ на постійний і змінний. У витратах зникає цей поділ і, якщо капіталіст і поділяє ці витрати, то, як правило, як витрати оборотного і витрати основного капіталу. Витрати оборотного капіталу - це витрати на сировину, електроенергію й на інші предмети праці, які використовуються тільки в одному виробничому циклі, втрачають повністю свою натурально-речову форму, а їх вартість робітник переносить на новостворений товар. До оборотного капіталу належать і змінний капітал (робоча сила), хоча в нього і є певні особливості стосовно руху його вартості (цей капітал не переносить свою вартість, а створює нову вартість, одна частина якої представлена вартістю робочої сили, а друга частина - додатковою вартістю). Що ж стосується основного капіталу, то він представлений засобами праці, які беруть участь у кількох виробничих циклах і протягом усього періоду свого існування не втрачають натурально-речової форми. Наприклад, будівля або верстат, або аналогічний з ним елемент основного капіталу залишаються такими самим протягом усього періоду їх існування. Вартість основного капіталу переноситься на новостворений товар поступово, певними порціями, які називають амортизацією. Величина цієї порції залежить від вартості конкретного елемента основного капіталу і терміну його експлуатації. Наприклад, якщо верстат коштує 10000грн. і за умови технічно правильної експлуатації слугує 10 років, то це означає, що амортизація кожного року буде дорівнювати 1000грн. Але в практиці використовують не суму амортизації, а її відносний показник у вигляді норми амортизації (N3). Способи його розрахунку залежно від того, визначається лінійна амортизація чи, скажімо, прискорена, дещо відрізняються, але скоріше в деталях, а не по суті. У випадку лінійної амортизації її норма буде визначатись за формулою:

У нашому прикладі річна норма амортизації по верстату складе:

У витратах капіталу норма амортизації відіграє дуже важливу роль, бо якщо вона досить висока, то це означає, що термін дії конкретного

елементу основного капіталу є відносно невеликим, а відтак, зменшується ризик втрат від його морального старіння. З позиції суспільства амортизація теж має велике значення, бо вона повертається в процес суспільного виробництва, а це означає, що відновлюється база для простого відтворення (а за певних умов - частково і для розширеного) і зберігаються робочі місця. З огляду на це держава часто вдається на певних напрямах суспільного виробництва до так званої прискореної амортизації. Вона є вигідною для власника засобів виробництва і часто виступає потужним стимулом до розширення виробництва. Суть цієї вигоди полягає в такому: за прискореної амортизації відрахування збільшуються і при цьому перевищують міру річного розміру амортизації. Це перевищення береться з прибутку капіталіста, але йому це вигідно, бо ця частка не обкладається податком і він здійснює капіталізацію прибутку, обходячи фіскальну систему.

21 .Витрати виробництва. Валовий продукт, дохід і прибуток

Витрати виробництва, їх суть та види

Виробнича діяльність підприємства завжди пов'язана з витратами. Насамперед це затрати на оплату праці найманих працівників, купівлю засобів виробництва, тобто устаткування, машин, обладнання, сировини, матеріалів, на оплату електроенергії та інше. І перш ніж розпочати виробництво тих чи інших товарів, підприємці вивчають попит і ціни на товари, потім розраховують витрати на виробництво товарів та очікувані доходи і на цій основі приймають остаточне рішення про організацію виробництва. Далі розраховують, яку кількість товарів вони зможуть запропонувати на ринку.

Кількість товару, яку фірма планує запропонувати на ринку, залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, та ефективності їх використання, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, — з іншого.

Що ж таке економічні витрати виробництва? Розгляньмо їх із позиції фірми. Економічні витрати виробництва — це сукупні затрати на виробництво товару. Іншими словами, економічні витрати — це ті видатки, які фірма повинна зробити для того, щоб придбати ресурси для організації виробництва товарів.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні (рис. 2.13). Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та трудові послуги, енергію тощо. Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал — з відсотком на нього в банку, використання площі — з доходом від здавання її в оренду, особисту працю — за найманням на іншу фірму. Одним з елементів внутрішніх витрат є нормальний прибуток підприємця як винагорода за підприємницькі функції, які він виконує. Нормальний прибуток — це плата за виконання підприємницьких функцій, це плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант на даному підприємстві.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції.

Рис. 2.13. Основні види витрат виробництва

Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів.

Постійні й змінні витрати в сумі становлять загальні або валові витрати. Якщо постійні витрати не змінюються, а величина змінних зростає в міру збільшення обсягів виробництва, то загальні витрати також будуть зростати. Величина постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, а сума змінних витрат змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства. Змінні витрати — це затрати, якими підприємство може керувати. А постійні в основному є поза впливом адміністрації, вони є обов'язковими і мають бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.

Для виробників продукції важливе значення мають і середні витрати виробництва, тобто витрати в розрахунку на одиницю продукції. Порівнюючи середні витрати виробництва з ціною продукції, можна створити уявлення про прибутковість роботи підприємства. Середні витрати виробництва поділяються на середні постійні, середні змінні та середні загальні.

Наведена вище характеристика витрат виробництва є загальноприйнятою в західній економічній літературі. У нашій літературі і на практиці поряд з терміном "витрати виробництва" продовжує вживатись термін "собівартість продукції". Собівартість — це виражені в грошовій формі сумарні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Це частина вартості продукту праці. Структура собівартості продукції визначається постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 р. Вона включає:

— матеріальні затрати,

— затрати на оплату праці,

— відрахування на соціальне страхування,

— амортизацію основних фондів,

— інші витрати (затрати на науково-дослідні роботи, рекламу, управління тощо).

Витрати виробництва або собівартість продукції є основою калькуляції цін. Але треба відзначити, що в ринкових умовах економічні витрати виробництва й обігу безпосередньо цін не визначають. На ціни суттєвий вплив робить співвідношення попиту і пропозиції. Однак витрати виробництва повинні бути об'єктом постійної уваги з боку підприємств, тому що економічні витрати у порівнянні з цінами товарів показують, який прибуток може одержати фірма, реалізуючи товари за наявними цінами. Вони показують, коли діяльність підприємства є прибутковою і коли стає збитковою.

Для підприємства витрати виробництва або собівартість — це мірило витрат і доходів. При стабільному рівні цін зменшення витрат забезпечує збільшення доходів. Собівартість відображає реальні прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи.

22.Прибуток: сутність і види

Прибуток — це грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво
В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.
Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний (рис. 72).
Обліковий (бухгалтерський) прибуток — це різниця між ціною реалізованої продукції і витратами на її виробництво
Нормальний прибуток — це винагорода за підприємницьку діяльність, складова витрат виробництва.
Економічний прибуток — це різниця між обліковим і нормальним прибутком.
Головним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:
ЕП = ОП - НП,
де ЕП, ОП, НП — відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.
Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати. До складу останніх входить нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка. Прагнення отримати якомога більший прибуток стимулює підприємців ефективніше використовувати економічні ресурси, знижувати витрати, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, освоювати нові виробництва.
Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток (рис. 73).
Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності
Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.
Прибуток від допоміжної діяльності — це частина прибутку, утворена внаслідок виконання для інших підприємств непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання платних послуг населенню.
Прибуток від позареалізаційної діяльності — це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операцій з тарою, орендна плата від падання в оренду приміщень тощо.
Засновницький прибуток
Засновницький прибуток — це доход, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці на акції
Засновники підприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуванням дивідендів і позичкового відсотка:
Інакше кажучи, власник акції продає її за певною ціною, отримані гроші кладе у банк і одержує доход, який дорівнює сумі дивіденду.
Величину засновницького прибутку (Вз.и) розраховують за формулою
ВЗІІ = СДа-СДа.н,
де СДа — сума доходів, отриманих від реалізації акцій за курсом; СДа „ — сума доходів, що дорівнює сумі вартості акцій за номіналом (реалізаційний капітал).
Розподіл прибутку
В умовах ринкової економіки, що є багатоукладною, не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Так, розподіл прибутку на приватному підприємстві відрізняється від такого в корпоративних і державних підприємствах. Однак є загальні засади щодо здійснення цієї процедури всіма учасниками виробництва.
Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Частина прибутку вилучається як орендна плата (за користування землею, будівлями). За рахунок прибутку підприємства сплачують відсотки банківським установам за позичені кошти (рис. 74).
Певна частина прибутку витрачається на створення благодійних та інших фондів. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, як правило, користуються податковими та іншими пільгами.
Чистий прибуток — це кошти, що залишаються у розпорядженні підприємства після сплати податків і відрахувань
Його витрачають на розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення, здійснення заходів з охорони навколишнього середовища, підготовку кадрів, створення соціальних фондів.

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Проте абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб'єкта підприємництва. Тому для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності підприємства, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку. Вона обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансового капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку - це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

де Нп - норма прибутку, %;

П - маса прибутку, г. о.;

АК- сума авансового капіталу, г. о.

Показник норми прибутку дає можливість визначити ефективність використання всього авансового капіталу, ступінь його прибутковості. Чим вища норма прибутку підприємства, тим ефективніше використовується авансований капітал. Тому підприємницькі структури у своїй господарській діяльності прагнуть одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників, а саме:

1) величини маси прибутку. Збільшення маси прибутку при тій самій величині авансованого капіталу показує ступінь вигідності підприємництва;

2) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. При незмінному рівні цін економія витрат на засоби виробництва один із найважливіших чинників зростання маси і норми прибутку в нинішніх умовах;

3) рівня ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому рахунку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

4) швидкості обігу авансованого капіталу на виробництво капіталу. Збільшення швидкості обігу авансованого капіталу дає можливість отримати більшу масу прибутку без відповідного збільшення авансованого у виробництво капіталу, а отже, і зростання річної норми прибутку.

Норма прибутку залежить також від структури авансованого у виробництво капіталу, а саме: від питомої ваги витрат на оплату праці робітників підприємства. За рівних умов прибутку буде створено більше на тому підприємстві, де відносно більше грошових коштів буде витрачено (авансовано) на найм робочої сили, а, отже, вищою буде норма прибутку.

На норму прибутку впливає економічна політика держави. Через свою фіскальну політику держава може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері національної економіки.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному. Так, наприклад, норма прибутку може визначатися як відношення маси прибутку до обсягу реалізованої продукції та відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто:

Ці показники норми прибутку дають змогу визначити ефективність поточних витрат та використання власного капіталу підприємницькими структурами.

У процесі аналізу підприємницької діяльності при внутрішньогосподарських розрахунках прибутковості (збитковості) окремої партії товарів широко використовується показник норми прибутку, обчислюваний як відношення маси прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції, тобто

Цей показник норми прибутку дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва.

Отже, норма прибутку розкриває взаємозв'язок між розміром капіталу, собівартістю продукції, ціною і масою прибутку. З цього взаємозв'язку можна зробити такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу.

В умовах ринкової економіки не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть забезпечити собі постійну і достатню прибутковість, частина із них банкрутує, тобто стає неплатоспроможними. Водночас банкрутство підприємств означає не тільки збитки для суб'єктів підприємництва, а і зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття.

23.Ринкове господарство як невід'ємна складова товарного виробництва

Ринок - система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Є два сектори економіки: ринковий і неринковий (бюджетний).

Співвідношення між ринковим і бюджетним секторами зумовлюється сукупністю факторів, притаманних лише тій чи іншій країні. Воно змінюється на різних етапах еволюції економічної системи.

Зміна домінанти одного із секторів спричинює якісні зрушення суспільного устрою, зачіпає долю системи і впливає на переважну більшість суб'єктів економіки.

РИНКОВИЙ СЕКТОР

Ринок - економічна система, що працює заради прибутку. Хто виробляє, що виробляється, скільки виробляється, вирішує зиск.

Це самовідтворювальний сектор економіки.

Працює на задоволення економічного інтересу. Ринковий сектор сам заробляє і сам на свій ризик витрачає.

БЮДЖЕТНИЙ СЕКТОР

Виробляє необхідні для суспільства товари і послуги, але головна мета для нього - не прибуток, а задоволення потреб через виробництво суспільних благ.

Не запрограмований на самоокупність та самофінансування і тому потребує існування ринкового сектору. Працює на гроші, виділені з бюджету.

Витрачає кошти суворо за цільовим призначенням.

Ринок - невід'ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (Г-Г - Т та Г - Т-Г), Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів. Це специфічна 4юрма економічних взаємовідносин, що пов'язує між собою різних господарюючих суб'єктів.

Риси, структура та функції ринку

Для сучасного ринку характерними є: економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб'єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Форми прояву економічної свободи:

- свобода вибору сфери застосування своїх здібностей;

- свобода вибору сфери застосування свого капіталу;

- свобода вибору партнерів;

- свобода ціноутворення;

-свобода обирати міру ризиковості господарської діяльності;

- повна відповідальність за свої рішення, дії та їх наслідки.

Конкуренція в найзагальнішому розумінні означає, що тим, чим займається один із господарюючих суб'єктів, можуть вільно займатися й інші. Вона (конкуренція) є найдавнішим стимулом економічного розвитку і водночас в процесі еволюції породжує монополізм, який обмежує та деформує конкуренцію.

Рис. 7.1. Умови виникнення ринкового господарства

Рис. 7.2. Основні риси сучасної ринкової економіки

Форми конкуренції за різними критеріями:

а) за суб'єктами:

- між виробниками і споживачами;

-- між виробниками однорідної продукції;

- між виробниками різнорідної продукції;

- між власниками капіталу і робочої сили;

- між власниками капіталу;

- між власниками робочої сили;

- між приватними власниками капіталу та державою;

- між монополізованими та немонополізованими секторами;

- між монополіями;

- усередині монополій;

б) за об'єктами:

- за ресурси;

- за ринки збуту;

- за право першочергового володіння інформацією тощо;

в) залежно від ринкових формі

- досконала;

- недосконала;

г) залежно від законності:

- добросовісна;

- недобросовісна;

д) залежно від наслідків:

- вільна;

- олігополістична;

- монополія;

- монополістична конкуренція.

- Мобільність ресурсів означає:

- здатність працівників впродовж трудової діяльності кілька разів змінювати сферу застосування їхніх здібностей (територіальні переміщення, виконання нових функцій, зумовлених зміною структури виробництва);

- альтернативність використання таких ресурсів, як земля та капітал, пов'язана зі зміною структури виробництва, потреб та обмеженістю ресурсів;

- розширення сфери вільного руху значної кількості ресурсів, пов'язане з новими транспортними та інформаційними можливостями тощо.

Вичерпна поінформованість учасників ринку забезпечується, насамперед, за рахунок використання най прогресивніших новітніх технологій, зокрема Інтернету, де швидко можна отримати достовірну інформацію з будь-якої точки планети.

Ціна та цінність інформації з розвитком ринку зростають. Продавці, які надають недостовірну інформацію, мають нести повну економічну відповідальність за можливі негативні наслідки її використання.

Головними проблемами у цій галузі на сучасному етапі є:

- захист приватного життя;

- захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації;

- захист державної таємниці.

Автономність дій учасників ринку передбачає вільний вибір ними економічної поведінки і повну відповідальність за наслідки цієї поведінки. Разом із тим, розвинена ринкова система передбачає, що, наприклад, обрання банківської діяльності як сфери застосування капіталу може завершитись як процвітанням, так і банкрутством для банкіра, але вкладники при цьому не повинні постраждати.

Рис. 7.3. Принципи функціонування ринкової економіки

Структура ринку за різними критеріями:

а) за об'єктами обміну:

=> ринок ресурсів, який набуває форм:

- ринку праці;

- ринку капіталу;

- ринку землі та нерухомості;

=^ товарний ринок, який набуває форм:

- ринку споживчих товарів;

- ринку послуг;

- ринку науково-технічних розробок та інформації; => фінансовий ринок, що набуває форм;

- грошового ринку;

- ринку цінних паперів;

- валютного ринку;

б) залежно від умов, в яких діють суб'єкти господарювання:

- вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільний, інформація доступна);

- монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

- монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід);

-регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище);

в) за територіальною ознакою:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- світовий;

г) стосовно відповідності чинному законодавству:

- легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування);

- тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків);

д) стосовно способу формування:

- стихійний;

- організований.

Найважливіші функції ринку такі.

Функція регулювання* Ринок регулює всі економічні процеси - виробництво, обмін, розподіл і споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання* Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція* Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інцЬормує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що - ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції* Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Етапи формування ринку:

- класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, виступаючи "нічним вартовим", який стежив за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

- регульований ринок (середина XIX - 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

- соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізми регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

24.Ринковий попит, ринкова пропозиція і фактори, що на них впливають

Досвід країн, у яких функціонує ринкова економіка, свідчить, що вона являє собою механізм, який працює ефективно. Важливими елементами ринкової економіки є попит і пропозиція. Взаємодія попиту і пропозиції формує ціни на товари та послуги. Що ж таке попит?

Попит — це потреба в певному товарі, яка забезпечується грошима. Потреба в товарі, яка не забезпечується платоспроможністю, не є попитом і не впливає на ринкову ситуацію. Розрізняють попит на окремі товари і сукупний попит. З іншого боку, попит не слід змішувати з обсягом закупок. Обсяг попиту часто буває більшим, ніж обсяг закупок. Бо якщо на ринку нема відповідної кількості та відповідного асортименту товарів, то попит задовольнятиметься не повністю.

Виділяють ціну попиту і ціну пропозиції. Ціна попиту — це максимальна ціна, яку споживачі готові запропонувати за певний товар. Зниження ціни веде до відповідного збільшення попиту (за інших незмінних умов). Отже, між ціною товару та обсягом попиту на нього існує обернений зв'язок. Його називають законом попиту. Він полягає в тому, що чим нижча ціна товару, тим більший обсяг його може бути реалізований на ринку, і навпаки, чим вищою буде ціна, тим меншу кількість його можна буде продати.

Розглядаючи закон попиту, необхідно відзначити, що в окремих випадках він не діє. По-перше, він не діє при ажіотажному попиті на товари, коли відбувається масове скуповування товарів, викликане очікуванням підвищення цін, інфляції, конфіскаційної грошової реформи. По-друге, зміна цін, як правило, не діє на ринку дорогих і рідкісних товарів.

На попит впливає ряд факторів (рис. 3.2). Основними факторами, що впливають на попит, є:

1) ціни на товари та послуги;

2) доходи споживачів;

3) ціни на товари-субститути (замінники).

Поряд із цим на попит роблять вплив деякі нецінові фактори. До них належать:

1) зміни смаків споживачів;

2) кількість споживачів;

3) очікування споживачів,

4) зміна потреб і моди;

5) реклама.

Рис. 3.2. Чинники, що впливають на попит

Пропозиція — це сукупність товарів, які представлені на ринку. Розрізняють пропозицію окремих товарів, певної групи товарів і сукупну пропозицію. Зауважимо, що не можна ототожнювати обсяг пропозиції та обсяг продажу. Продано може бути менше товарів, ніж представлено на ринку. Причинами цього можуть бути недостатній попит, невідповідність асортименту та інші.

Між ціною товару та обсягом його пропозиції існує пряма залежність. Чим вищою є ціна на товар, тим більшу кількість його готові запропонувати постачальники. Від цього залежить їхній прибуток. Цю взаємозалежність ціни і пропозиції називають законом пропозиції. Суть його в тому, що зростання цін зумовлює збільшення пропозиції товарів і, навпаки, зниження цін на товари веде до зменшення їх пропозиції.

На пропозицію також впливає ряд факторів, які значною мірою визначають обсяг пропозиції (рис. 3.3). До них належать:

1) ціни на ресурси;

2) технології виробництва;

3) податки і дотації;

4) ціни на товари-субститути;

5) кількість покупців;

6) очікування зміни цін.

Рис. 3.3. Чинники, що впливають на пропозицію

На обсяг пропозиції можуть впливати і деякі інші фактори, наприклад, зміни погоди, кліматичних умов, стихійні лиха.

Взаємозв'язок попиту, пропозиції і ціни. Ринковий механізм регулювання економічних відносин

Ринковий механізм є основним регулятором ринкової економіки. Він поєднує попит, пропозицію, ціну і конкуренцію.

Розрізняють ринкову ціну і ціну рівноваги. Ринкова ціна — це ціна, яка встановлюється на ринку. Ціна рівноваги — це ціна, що встановлюється при урівноваженні попиту і пропозиції. Попит, пропозиція, ціни і конкуренція у взаємодії становлять ринковий механізм. Покажемо коротко його дію.

Чим нижча ціна, тим менше товарів надходить для продажу. Це зумовлено тим, що в багатьох виробників витрати на виробництво товарів будуть більшими, ніж ринкова ціна, а це робить збитковим їх виробництво. І навпаки, з підвищенням ціни пропозиція товарів збільшується. За допомогою ціни врівноважуються попит і пропозиція товарів. Унаслідок зміни (коливання) попиту і пропозиції в певний момент вони збігаються. Це можна зобразити графічно (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Крива попиту і пропозиції

У певному місці криві попиту і пропозиції перетнуться. Точка перетину є ціною рівноваги. Стан рівноваги задовольняє продавців і покупців. Але ринкову рівновагу не можна зафіксувати на тривалий час, бо чинники, які на неї впливають, досить рухомі. Вони весь час змінюються.

Унаслідок динамічності ціни в кожний момент на ринку досягається рівновага. Вона нестійка. Якщо попит зросте, то це призведе до підвищення ціни і до встановлення нової вищої ціни попиту. Нова вища ціна стимулюватиме зростання виробництва і збільшення пропозиції товарів.

У результаті збільшення виробництва зростає пропозиція. Вона поступово зрівнюється з попитом і встановлюється нова ринкова рівновага. Таким чином ринковий механізм, реагуючи на попит, через зміну цін забезпечує відповідну реакцію виробництва, зумовлює відновлення рівноваги.

Отже, попит і пропозиція — це дві протилежні сили, які викликають зростання і спад цін. А зміна цін у кожен момент урівноважує попит і пропозицію. Таким чином ринковий механізм регулює попит, виробництво і пропозицію товарів. Рийок координує дії економічних суб'єктів

25.Еластичність попиту і пропозиції. Коефіцієнт еластичності

Аналізуючи особливості взаємодії попиту і пропозиції, необхідно знати конкретну величину зростання або зниження попиту і пропозиції. Для цього визначають таке поняття, як еластичність.

Еластичність попиту і пропозиції означає ступінь відносної змінюваності попиту і пропозиції під впливом відносної зміни ринкової ціни. Якщо обсяги збільшення попиту і пропозиції перевищують обсяги зростання ринкової ціни, виражені у відсотках, то вони є еластичними. Якщо ж приріст обсягів попиту та пропозиції (у відсотках) менший за приріст ринкової ціни (у

відсотках), то вони є нееластичними. Інакше кажучи, якщо ж за істотної зміни рівня ринкової ціни обсяги попиту і пропозиції залишилися без змін, то їх називають нееластичними. Наприклад, попит на продовольчі товари (хліб, молоко, м'ясо, сіль, цукор тощо) вважається нееластичним, бо це товари першої необхідності й повсякденного вжитку. Споживачі будуть купувати ці товари, якою б високою ринкова ціна на них не була. А попит на предмети розкошу, наприклад, вироби з коштовних металів тощо буде еластичним.

Еластичність попиту і пропозиції показує ступінь відсоткової зміни обсягу попиту та пропозиції у відповідь на відсоткову зміну рівня ринкової ціни певного товару.

Кількісне визначення еластичності попиту здійснюється за допомогою коефіцієнта еластичності, що являє собою відношення відсоткової зміни обсягу попиту (кількості продукції, потрібної покупцям) до відсоткової зміни ринкової ціни на певну продукцію. Величина еластичності попиту залежно від зростання ціни, як правило, виражається від'ємним числом. Це означає, що зі збільшенням ринкової ціни попит на певний товар зменшується.

Коефіцієнт еластичності попиту розраховується за формулою:

де

- коефіцієнт еластичності попиту;

П- кількість одиниць товару, потрібного покупцям;

- приріст кількості одиниць потрібного товару, викликаний зміною ринкової ціни;

 

Ц - ринкова ціна за одиницю певного товару;

- величина відсоткової зміни ринкової ціни одиниці певного товару.

Наприклад: ціна на вироби з коштовних металів збільшилась на ЗО відсотків, а продаж їх знизився на 6 відсотків. Коефіцієнт еластичності попиту визначається так:

Еластичність пропозицій товарів характеризує ступінь відсоткової зміни обсягу пропозиції певного товару під впливом

відсоткової зміни ринкової ціни одиниці товару. Тобто, еластичність пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість одиниць товару, що пропонується до продажу, при зміні ринкової ціни певного товару на один відсоток. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується згідно з формулою:

де

- коефіцієнт еластичності пропозиції;

Т- обсяг товару, що пропонується до продажу;

- приріст обсягу товару, що пропонується до продажу;

Ц - ринкова ціна товару;

- приріст ринкової ціни певного товару.

Коефіцієнт еластичності попиту і пропозиції може бути еластичним, нееластичним, або так званої одиничної еластичності. Кожне з цих значень відповідає певній ситуації на товарному ринку. Якщо коефіцієнт еластичності більший за одиницю (Е>1), то попит (пропозиція) є еластичним.

За такої ситуації відсоткове зниження ринкової ціни спричиняє таке відсоткове збільшення кількості проданого товару, що загальний виторг зростає. Тобто, попит є еластичним, коли певна відсоткова зміна ринкової ціни призводить до більшої відсоткової кількості проданого товару. Якщо коефіцієнт еластичності дорівнює одиниці (ІГЯ/), то наявна так звана одинична еластичність. Попит є одиничною еластичністю, коли ринкова ціна товару зросла на один відсоток, а кількість продажу товару зменшилась на один відсоток. У цій ринковій ситуації загальний виторг від реалізації товару залишається незмінним.

Пропозиція є одиничною еластичністю, коли один відсоток збільшення ринкової ціни зумовлює збільшення на один відсоток пропозиції певного товару на ринку.

Якщо коефіцієнт еластичності менший за одиницю (£</), то ринковий попит (пропозиція) нееластичний (нееластична). Тобто, попит є нееластичним, коли певна зміна ринкової ціни (у відсотках) призводить до відносно меншої зміни кількості продажу товару (у відсотках). У цій ситуації загальний виторг від проданого товару зменшується.

За нееластичної пропозиції збільшення ринкової ціни не має будь-якого впливу на збільшення обсягу товарів, що пропонується до продажу.

У пізнанні суті еластичності попиту і пропозиції, тобто наскільки при зміні рівня ринкової ціни змінюються обсяги попиту і пропозиції, слід мати на увазі, що ці зміни відбуваються у часі. Інакше кажучи, важливим чинником, що визначає еластичність попиту і пропозиції, є часовий період. Розрізняють три часові ринкові періоди: миттєвий, короткостроковий та довгостроковий.

Ринковий попиту короткостроковому періоді має тенденцію до зменшення еластичності, а в довгостроковому - до збільшення еластичності.

Особливо велике значення чинник часу (часовий період) має для характеристики еластичності пропозиції, адже вона повільніше адаптується до зміни ринкової ціни, ніж попит.

У миттєвому ринковому періоді виробник не в змозі швидко здійснити збільшення обсягу вироблюваного товару, якщо ринкова ціна на нього зростає внаслідок збільшення обсягу попиту. Пропозиція у цьому разі на деякий найкоротший час залишається незмінною і, отже, неелас-тичною. В короткостроковому періоді виробники можуть здійснити збільшення випуску певного товару у відповідь на зростання обсягу попиту на нього. У довгостроковому періоді виробники мають достатньо часу для розширення своїх потужностей і збільшення випуску продукції у разі зростання попиту. У цьому разі пропозиція суттєво реагує на зміни ринкової ціни і є еластичнішою, ніж у короткостроковому ринковому періоді. Отже, у довгостроковому періоді ринкові ціни змінюються більш плавно і в менших масштабах, але обсяги вироблюваного товару змінюються більш істотно.

Зміни показника еластичності попиту і пропозиції можна зобразити за допомогою графіка (рис. 9.5 і 9.6). На цих рисунках зображені криві попиту (АД) і пропозиції (А'Д1), на яких є відрізки (точки) з еластичним і нееластичним попитом і пропозицією.

Розглянемо зміни показника еластичності вздовж кривої попиту (рис. 9.5) і кривої пропозиції (рис. 9.6), де можна визначити такі основні ринкові ситуації:

1) чим ближче розташування кривих до осі ординат (вертикальної), тим еластичність попиту і пропозиції менша (відрізки АВ і СД'), коефіцієнти еластичності менші за одиницю (Е<1);

2) чим ближче розташування кривих до осі абсцис (горизонтальної), тим попит і пропозиція еластичніші (відрізки СД і A'B')t а коефіцієнти еластичності більші від одиниці (Е>1);

3) ринкова ситуація одиничної еластичності (відрізки ВС і В'О), коефіцієнти еластичності дорівнюють одиниці (Е=1). У цій ситуації відсоткова зміна рівня ринкової ціни дорівнюватиме відсотковій зміні обсягу попиту;

4) ринкова ситуація, коли попит і пропозиція абсолютно нееластичні, коефіцієнти еластичності дорівнюють нулеві (Е=0). У цій ситуації зміна ринкової ціни зовсім не призводить до змін обсягу реалізованого товару. Таким, зокрема, є попит на сіль, цукор;

5) ринкова ситуація, коли попит і пропозиція абсолютно еластичні (Е=°°). У цій ситуації ринкова ціна залишається незмінною, але кількість реалізованого товару зростає. Наприклад, хвора людина обмежує купівлю товарів повсякденного вжитку, аби вивільняти у своєму бюджеті певні кошти для придбання необхідних ліків.

Показники еластичності пропозиції і попиту можуть бути використані для аналізу витрат чинників виробництва та витрат споживачів на купівлю товару і, отже, виторгу виробників (продавців).

26.Конкуренція, її суть та основні функції у ринковій економіці. Види конкуренції

Характеристика ринкового економічного середовища буде неповною, якщо не розглянути таку істотну економічну закономірність, як конкуренція. Вся атмосфера ринку пройнята конкуренцією. Це така організуюча сила, яка подібно до сили гравітаційного поля забезпечує порядок в економічному організмі.

Конкуренція (від лат. concurrentia — змагання, суперництво) у ринковій економіці — це суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Таке визначення конкуренції панувало у


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.096 сек.)