Концепції та головні завдання перехідної економіки

В економічній теорії та практиці відповідно до специфіки ринкових трансформацій визначилися дві основні концепції.

Основні концепції переходу до ринку: сутність, проблеми реалізації

Одна з них — це економічна концепція, яка передбачає поступове проведення послідовних реформ за умови головної ролі держави у формуванні ринкових відносин. Друга — це шлях так званої шокової терапії, що полягає у застосуванні методів короткострокового соціально-економічного струсу суспільства.

Прихильники першої концепції вважають, що для формування дієздатного ринку держава повинна поступово замінювати елементи адміністративно-командної економіки ринковими відносинами. Це, на їх думку, дозволить раціоналізувати, пом’якшити процеси соціально-економічних перетворень і уникнути різкого зниження виробництва та життєвого рівня населення. Найхарактернішим тут є приклад Китаю, де процес переходу був добре теоретично осмислений і визначений як тривалий і поетапний. Формування ринкових відносин провадиться через саму адміністративно-командну систему, яка не руйнується, а реформується відповідно до завдань. Керівництво країни підтримує ринкові відносини там, де це можливо, і зберігає державний контроль там, де вважає за необхідне.

Цінність китайського досвіду вбачається перш за все в тому, що у процесі реформування вдається поєднувати реформування економіки з високими темпами її зростання. Так, з початку 80-х років у Китаї щорічні темпи приросту ВВП становлять близько 10 %. Досягти такого поєднання реформ та економічного зростання завжди важко, оскільки на цьому етапі йде «переналагодження» економічних механізмів, що звичайно призводить до «збоїв» у роботі підприємств. Успіх ринкових перетворень у Китаї значною мірою пов’язаний з наявністю значного прошарку дрібних підприємців і в місті, і на селі. У країні були зняті обмеження на індивідуальну трудову діяльність ще на початку 80-х років. Це дозволило за короткі строки оживити сільське господарство, дрібне виробництво та торгівлю. Слід зазначити і той факт, що китайські реформи здійснюються за сприятливих умов політичної стабільності, що дозволяє державі добиватися виконання своїх рішень.

Зрозуміло, що такий стан справ істотно відрізняється від ситуації, наприклад, в Україні. Саме цей досвід у нашій країн і в цілому не може бути відтворений, але окремі його елементи могли б знайти використання.

Щодо концепції «шокової терапії», то вона виходить з тієї посилки, що головними інструментами формування ринку є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного держбюджету. Базується дана концепція на сучасному варіанті ліберальної ринкової теорії, тобто на ідеях монетаризму.

Згідно з монетаристською теорією ринок — це найефективніша форма економічних відносин. При цьому він здатний до самоорганізації. Тому, як стверджують монетаристи, ринкові трансформації повинні відбуватись за мінімальної участі держави. Лібералізація ж економіки автоматично забезпечить самоорганізацію ринку. Господарюючі суб’єкти (підприємства, бізнесмени) у процесі ринкового обміну створюють відповідні норми та інститути без втручання держави. Проте все це не таке вже й одно-значне явище.

Головне завдання держави у перехідний період — підтримка стійкості фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці повноцінний ринок існувати не може. Тут монетаризм на перше місце ставить боротьбу з інфляцією.

Щодо тих великих соціально-економічних негараздів для населення від різкого подорожчання життя, то прихильники монетаризму вважають, що період високих цін, інфляції краще пройти швидше, ніж розтягувати фінансову стабілізацію на довгі роки.

Однак, як свідчить історичний досвід, такий автоматизм формування ринкових інститутів занадто тривалий і зовсім не виключає можливостей появи згубних для економіки наслідків: неефективних форм виробництва і торгівлі, злочинних угруповань, тіньового капіталу тощо. Тому лібералізація економіки повинна доповнюватися дійовими заходами щодо підтримки і розвитку ринкових інститутів з боку держави.

Найбільш послідовно концепція «шокової терапії» була реалізована на початку 90-х років у Польщі, де за 2—3 роки вдалося призупинити інфляцію, а з другої половини 90-х років увійти в стадію економічного зростання. Цьому сприяли: інтенсивний розвиток приватного сектора, зміцнення національної грошової одиниці, приплив іноземних інвестицій. Слід враховувати, що в Польщі існували й певні передумови для такого «шокового лікування» економіки і суспільства. Зокрема, наявною була значна приватна власність на землю (близько 80 % орної землі належало одноосібникам), поширеною — ринкова психологія, а державні владні структури очолювали сили, які підтримувала та яким довіряла більшість населення країни («Солідарність»).

Коротка історія перехідної економіки свідчить, що майже у всіх постсоціалістичних країнах використовувались елементи концепції «шокової терапії», в тому числі й в Україні. Але в цілому в нашій країні вона не застосовувалась, оскільки дана концепція передбачає бездефіцитний бюджет, а він був в Україні дефіцитним усі 90-ті роки. Не увінчалися успіхом і спроби ввести лібералізацію цін. Без відповідного ринкового середовища та за наявності виробників-монополістів це призвело до глибокої платіж-ної кризи, перманентної інфляції, розбалансованості фінансово-кредитних відносин, масового зубожіння населення та інших негараздів.

Узагальнюючи досвід постсоціалістичних країн, економічна теорія дозволяє дійти висновку: вибір концепції ринкових реформ багато в чому залежить від вихідного соціально-економічного, політичного стану в країні. Але за будь-якого варіанта здійснення реформ істотне значення має здатність (сила) держави після демонтажу старих органів управління і формування нових добиватися реалізації обраної економічної політики. Це справедливо не лише щодо концепції поступових перетворень, а й для реалізації ліберальної теорії. Можна стверджувати, що слабкий рівень державного управління в Україні став однією з головних причин незадовільного ходу ринкових перетворень, які спочатку спирались на ліберальні принципи.

43. Необхідність і сутність державного регулювання економіки

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку.

Історичний досвід показує, що спочатку таке втручання було зумовлене самим існуванням держави та необхідністю вилучення значної частини суспільного продукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апарату чиновників державної влади, армії, поліції тощо. Таке вилучення та перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке охороняло б державні інтереси і визначало б обов'язки всіх членів суспільства стосовно держави. Втручання держави в економіку виключно з "утриманських" інтересів обмежувало її економічні функції, перетворювало в пасивного наглядача за економічним розвитком країни. І це є не історичною випадковістю, а навпаки, закономірністю. Вона відображає найсуттєвішу рису товарного виробництва, в якому не держава, а ринковий механізм є головним регулятором економіки.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. По-перше, він обєднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. По-третє, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.

Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має. Циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризувати таким чином.

1. Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

Ринкова система може регулювати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загольнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманям апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належать поляризація людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму.

Вперше, найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного впливу на економіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Однією з функцій управління є регулювання економіки. Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Найбільш агрегованим об'єктом ДРЕ є економічна система держави, тобто об'єкти державного регулювання економіки. У зв'язку з цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність втілення названих об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

Первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

На сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки. В цій якості вона мусить виконувати багато економічних функцій. До головних її функцій можна віднести такі:

визначення головний цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни виходячи із сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку країни, визначає ресурси, необхідні для її реалізації, пріоритетні напрями, очікувані економічні, соціальні та міжнародні наслідки макроекономічного розвитку країни. Визначені державними органами голвоні цілі та пріоритети макроекономічного розвитку країни становлять основу індикативного планів і економічних програм;

розробка та затвердження правових основ функціонування ринкової економіки, які раціоналізують ринкове середовище та надають йому цивілізований характер. Економічне законодавство визначає передусім права приватної власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, розробляє закони, які регламентують діяльність окремих підприємств і організацій в умовах ринку. Держава приймає закони, які регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами й державою, тобто встановлює "правила гри" на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських

відносин виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи щодо порушників;

цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. Для цього використовуються такі важелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо;

захист конкуренції як головного "мотора" ринкового механізму. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здійснює постійний контроль за його дотриманням у господарській практиці;

регулювання зовнішньоекономічних відносин. З цією метою держава розробляє закон про митницю, встановлює експортне та імпортне мито, визначає режим експорту та імпорту товарів і капіталів;

здійснення контролю за додержанням у країні відповідних соціальних параметрів. Ця функція об'єктивно зумовлена внутрішньою природою ринку, який жорстко пов'язує доходи окремих господарських суб'єктів та громадян з результатами їхньої трудової діяльності, що неминуче породжує надмірну розбіжність в особистих доходах або, взагалі, відсутність їх у непрацездатнихчленів супсільства. З метою виконання даної функції держава встановлює мінімальний рівень заробітної плати, розробляє закони, які гарантують право на працю та соціальне забезпечення. Вона застосовує також різноманітні пільги при оподаткуванні особистих доходів, їх індексацію з урахуванням рівня інфляції, розробляє фінансові програми допомоги малозабезпеченим членам суспільства, виплачує пенсії, регулює ціни на товари першої необхідності тощо.

фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподільними, - благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, закладів культури, утримання армії, розвиток науки, освіти та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Державне регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. В кінцевону підсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу державного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки - це суб'єктивна форма її регулювання. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закони ринкового механізму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм - це сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди, які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втручатися в ринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнув необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Знайти межу такого втручання - актуальна проблема державних органів.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначених цілей та пріоритетів. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не втручається в закон ціноутворення, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через це співвідношення використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.

В другому випадку держава, враховуючи обмежені можливості ринкового механізму його здатність породжувати негативні побічні наслідки, може нейтралізувати іх за допомогою неринкового механізму. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства забезпечують їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування а регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому поділі праці, демографічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагає від кожної держави пошуку особливих підходів до межі та змісту свого втручання в економіку.

44. Економічні функції держави

Поняття економічних функцій держави. Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.
Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.
Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.
Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.
Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.
До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:
- розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;
- структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;
- цілеспрямоване формування державного сектору економіки;
- розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);
- національне регулювання економічних і соціальних процесів;
- проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;
- створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової економіки.
Економічні функції держави у розвинутих країнах.
1. Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяютьефективному функціонуванню ринкової системи. Ще А. Сміт стверджував, що держава є гарантом і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до “передекономічних”, бо без їх реалізації стабільний і ефективний ринок неможливий. Необхідна правова база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює “правила гри”, що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. Економіко-правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки економічних суб’єктів. Вони складаються з: приватного права розпорядження власністю і правил його передачі; прав, що регулюють відносини всередині економічних одиниць, — підприємницьке, сімейне та юнацьке право; прав, що регламентують грошове забезпечення економіки і фінансове господарство державного підпорядкування, — право емісійного банку, податкове та фінансове право; прав, що закріплюють санкції для дій, які виключають конкуренцію або загрожують їй, — конкурентне право, право економічних штрафів та ін. Основні послуги, що забезпечуються урядом, включають: застосування поліцейських сил для підтримання суспільного порядку; введення стандартів вимірювання ваги і якості продуктів; створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Така діяльність уряду поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом обігу, гарантована якість продуктів, визначення прав власності й відповідальність щодо дотримання умов контрактів — усі названі заходи обумовлюють збільшення обсягів торгівлі.
2. Захист конкуренції. Конкуренція є основним регулюючим механізмом у капіталістичній економіці, силою, яка підкорює виробника і постачальника ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо попиту і пропозиції визначають ринкові ціни. За умов конкуренції: покупці — хазяїн, ринок — його агент, а підприємства — слуга. Зростання кількості монополій різко змінює ситуацію. Монополія — це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну продукту, що продається. Коли монополія замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд створює державні комісії для регулювання цін, встановлює стандарти на послуги, що пропонуються, приймає антимонопольні та антитрестівські закони.
3. Перерозподіл доходу та національного багатства. Ринкова система веде до нерівності у суспільстві: ті, що володіють значними капіталами, земельними площами, мають великі доходи, інші — досить незначні, крім того люди похилого віку, з фізичними чи розумовими вадами, безробітні взагалі не мають доходів в умовах ринкової системи. Ринкова система породжує значну нерівність у розподілі грошового доходу й, відповідно, у розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Держава виконує завдання щодо зменшення нерівності доходів у суспільстві. Трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто її гостро потребує, здійснення різних програм соціального захисту. Уряд упорядковує структуру розподілу доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом індикації цін. Законодавство щодо мінімальних ставок заробітної плати є прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.
4. Коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку. Різке порушення функціонування ринку пов’язується з такими негативними явищами: ринкова система виробляє не ту кількість певних товарів і послуг, неспроможна взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких є економічно виправданим. Застосовуються два типи коригуючих заходів: законодавство та спеціальні податки, за допомогою яких уряд покладає на фірму-порушника побічні ефекти чи витрати.
Держава здійснює перерозподіл ресурсів на суспільні блага.
В економіці, де існує певна зайнятість, перед державою постає завдання вивільнення ресурсів, що застосовуються у виробництві товарів індивідуального споживання, для спрямування їх у виробництво суспільних благ. Підприємства, домогосподарства обкладаються податками, тим самим виключається частина їх потенційної купівельної спроможності. Податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, що, в свою чергу, викликає зниження приватного попиту на ресурси. Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів виробництву, податки вивільняють ресурси із приватної сфери їх застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може спрямувати ці ресурси у виробництво суспільних благ і послуг. Держава свідомо перерозподіляє ресурси для здійснення значних змін у структурі національного продукту країни.
5. Стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної кон’юнктури. Історично склалося так, що найновішою та в певному розумінні найважливішою функцією уряду є стабілізація ринкової економіки, тобто допомога приватній економіці у забезпеченні і повної зайнятості ресурсів, і стабільного рівня цін. Рівень виробництва залежить від загального обсягу витрат. Можливим є виникнення двох несприятливих ситуацій:
а) безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов’язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат — приватних і державних — був достатнім для створення повної зайнятості. Уряд повинен підвищити власні витрати на суспільні блага й послуги, а з іншого боку — скоротити податки для стимулювання доходів приватного сектору;
б) інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні витрати перебільшують величину продукту за повної зайнятості, надмірні витрати викликають підвищення цін. Уряд зобов’язаний ліквідувати надмірні витрати, скоротити власні витрати, а також підвищити податки з метою скорочення витрат приватного сектору.
Деякі економісти звертають увагу ще на одну функцію уряду.
6. Виправлення вад ринкової системи. Однією з таких вад є проблема екстерналій. Підприємство викидає в атмосферу отруйні гази, виникає ризик для здоров’я населення. Оскільки повітря нікому не належить, підприємству ніщо не заважатиме продовжувати забруднення атмосфери доти, доки не буде запроваджений спеціальний закон, що встановлює допустимі екологічні норми шкідливих викидів.
Учений, здійснивши відкриття, послужить на користь усьому суспільству. Що ж до самого вченого, то його власний добробут, як правило, не зросте пропорційно до економічної вартості відкриття, з чого випливає, що вільний ринок не стимулює фундаментальних наукових досліджень. Саме тому американський уряд фінансує Національний науковий фонд, уряд України — Національну Академію наук. Урядова політика захищає патентне право. Економічні функції держави перебувають у постійній динаміці, спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом

45. Концепції державного регулювання ринкової економіки та їх еволюція

Теоретичні засади державного регулювання ринкового господарства були закладенні відомим англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Центральне місце в теорії кейнсіанства займає ідея щодо того, що ринкова система саморегулювання неспроможна забезпечити стабільність економічного зростання та вирішення цілого ряду соціальних проблем. Для встановлення стійкої рівноваги між сукупним попитом та сукупною товарною пропозицією необхідне державне регулювання на макроекономічному рівні. За допомогою бюджетних та фошово-кредитних важелів держава повинна впливати на сукупний попит (споживання, інвестиції, державні витрати). Суть впливу на сукупний попит полягає в тому, щоб обмежувати зростання попиту у разі піднесення економіки і в такий спосіб стримувати зростання цін і, навпаки, сприяти його зростанню на стадії економічного спаду.

Після Другої світової війни концепція управління ефективним попитом стала основою політики антицикл і чного регулювання ринкової економіки в усіх економічно розвинених країнах світу. За своїм змістом антицик-лічне регулювання мас переважно короткотерміновий характер. Воно спрямоване на зменшення глибини циклічних спадів у розвитку економіки та пом'якшення їх негативних соціальних наслідків, стабілізацію ринкової кон'юнктури і темпів економічного зростання. Довгострокове регулювання господарства ставить за мету забезпечити його соціально-економічний розвиток у більш віддаленій перспективі, тобто орієнтується на досягнення стратегічних цілей стабільного економічного зростання. Центральне місце у системі довгострокового регулювання займає вплив держави на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень та інше.

Послідовники доктрини Дж. М. Кейнса (С. Вайнтрауб, Е. Домар, Е. Хансен, Р. Харрод, Д. Хікс та інші) обгрунтували необхідність розробки довгострокової стратегії регулювання ринкової' економіки на основі державного планування. Вони грунтувалися на тому, що значні структурні зрушення в економіці розвинутих країн світу та розв'язання цілого ряду глобальних проблем людства можливе, на їхню думку, не на основі ринкового механізму регулювання, а тільки за допомогою методів державного програмування. Окрім цього, у практиці державного регулювання економіки широко використовується довго-, середньо- і короткотермінове планування, складання цільових комплексних програм та прогнозування на національному рівні.

З 30-х років XX ст. і до середини 70-х років державне регулювання економіки в країнах з розвиненими ринковими відносинами базувалось на теоретичних постулатах кейнсіанства. Однак у соціально-економічному розвитку цих країн у 70-х роках минулого століття відбулися кардинальні зміни. Це призвело до того, що на основі кейнсіанської концепції державного регулювання розвитку економіки вже не вдавалося розв'язати основні питання економічного зростання, і процес суспільного відтворення в усіх країнах світу набув стагфляційної форми. Все це потребувало суттєвої переорієнтації економічної політики, переоцінки ролі сучасної держави в регулюванні ринкової економіки. Тому в практиці здійснення останнього крен було взято в бік неоконсервативных засад державного регулювання економіки.

Економічний неоконсерватизм являє собою комплекс економічних теорій, орієнтованих на обмеження регулювального впливу держави на функціонування і розвиток економіки та розширення сфери дії ринкових мотивацій, стимулів і регуляторів. Теоретичну основу неоконсерватизму складають неокласичні та неоліберальні економічні концепції. До їх складу входять монетаризм (М. Фрідмен, К. Бруннер, Д. Лейдлер), теорія пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Крістол), теорія регулювання, (Дж. Стіглер, С. Пельцман, Г. Демзац), теорія державного вибору (Дж. Бю-кенен) та ін.

Неоконсерватори помітили нові глобальні тенденції у розвитку великомасштабного виробництва на сучасному етапі розгортання НТР, інтернаціоналізації господарського життя, які потребують забезпечення максимально можливої ініціативи, що зумовлено особливостями інноваційних процесів. Пошуки та впровадження інновацій у виробництво і споживання завжди пов'язані з невизначеністю, ризиком, відсутністю абсолютної гарантії успіху, непродуктивними витратами. За таких умов необхідна децентралізація творчої ініціативи, приведення в дію ринкового механізму її оцінки. За інших однакових обставин це підвищує ймовірну надійність інноваційного процесу. Тому необхідне оптимальне співвідношення централізованих і децентралізованих рішень, яке має забезпечити максимально можливу швидкість оновлення економічної системи.

У 80-х роках минулого століття в багатьох країнах регулювання економіки почало здійснюватися з неоконсервативних позицій. Найбільшого поширення регулювання економіки із зазначених позицій набуло в США, Великобританії та Німеччині. Виникнення та перехід до неоконсервативно!' моделі регулювання ринкової економіки не означає повної відмови від застосування кейнсіанських методів у практиці господарювання розвинених країн світу. Мова йде про те, що у той час мала місце зміна стратегії регулювання розвитку економіки на неоконсервативних засадах при збереженні в певних межах традицій кейнсіанських методів та інструментів. На цій основі сформувалась нова модель регулювання економіки, яка інтегрувала принципи кейнсіанства та неоконсерватизму.

На цих теоретичних засадах практики господарювання в розвинутих країнах світу та з урахуванням специфіки кожної з них склалося декілька моделей державного регулювання економіки.

Серед них привертає увагу американська модель. Вона передбачає, що державне регулювання базується на використанні правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва.

Основою японської моделі державного регулювання ринкової економіки є система взаємодії державних органів та корпорацій, яка спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці.

У шведській моделі передбачається активне втручання держави у процес розподілу та перерозподілу доходів з метою створення потужної системи соціального захисту населення.

Система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів та створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян - характерні риси німецької ц | моделі регулювання розвитку економіки.

Отже, державне регулювання ринкової економіки базується на значному теоретичному доробку світової економічної думки і реалізується на практиці в ряді моделей.

46. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства.

Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана на рисунку 18.1.

Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації.

Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються "правила гри" суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення.

Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередковата засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для | цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.

Специфічним інструментом державного регулювання ринкової економіки є державний сектор. Держава використовує для опосередкованого впливу на приватний сектор та для вирішення тих економічних, соціальних і й інших проблем, які виникають на певному етапі розвитку суспільства.

Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.

Поиск по сайту: