АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Форми і види підприємств

Читайте также:
  1. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  2. II. Достижения и успехи, учитываемые в формировании информационной базы «Золотой фонд студентов»
  3. II. РОЛЬ РЕЛИГИИ В ФОРМИРОВАНИИ НАЦИОНАЛЬНОГО СОЗНАНИЯ
  4. III. Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения дисциплины
  5. III. Компетенции обучающегося, формируемые в результате освоения дисциплины
  6. III. Порядок формирования информационной базы «Золотой фонд студентов».
  7. III. Формирование тоталитарного режима
  8. Автором опыта выделен алгоритм формирования умения работать с моделями.
  9. Аграрні реформи в Україні
  10. Алгоритм формирования финансовых результатов.
  11. Б) Задайте въпроси към трансформирания текст.
  12. Банковская система: проблемы реформирования

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);

корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними. Такий механізм називають системою участі;

консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами. Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.

36. Капітал підприємства і його кругообіг

Капітал підприємства. Сутність капіталу як економічної категорії розкривається в темі 13. Зауважимо, що засоби виробництва та обігові кошти функціонують як капітал за таких основних умов:
- приватної власності на засоби виробництва,
- відносин найманої праці та ринку праці,
- свободи підприємницької діяльності.
Термін “капітал підприємства” повинен асоціюватися з терміном “капітал капіталістичного підприємства”.
Капітал капіталістичного підприємстваце засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.
Хоч би яка була суспільна форма процесу виробництва на підприємстві, він у всякому разі має бути безперервним протягом досить тривалого періоду, тобто повинен періодично знов і знов пробігати одні й ті самі стадії. Тому всякий процес виробництва на підприємстві, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є водночас процесом відтворення.
Умови виробництва — це умови відтворення. Жодне підприємство не може безперервно виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва або елементи нового виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо засоби виробництва, тобто засоби праці, сировина і допоміжні матеріали, спожиті протягом виробничого циклу, наприклад, року, заміщуються рівною кількістю нових екземплярів того самого роду і т. д. Це буде просте відтворення.
Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну суспільну форму, то і відтворення матиме таку саму форму. Ми розглядаємо капіталістичну форму відтворення, оскільки саме така форма і на початку ХХІ ст. залишається провідною в розвинутих країнах світу, у т. ч. і в Україні.
Розглядаючи процеси кругообігу і обороту капіталу, ми маємо на увазі наявність таких умов:
1) підприємство виробляє предмети споживання, наприклад хліб, тому його продукція реалізується на ринку споживчих товарів;
2) продукція підприємства користується попитом, тому воно має можливість щороку нарощувати обсяги виробництва і реалізації;
3) у галузі відсутні монополії й олігополії, тому діє принцип ринку чистої (досконалої) конкуренції;
4) продукція реалізується господарством за готівку, а не в кредит;
5) на ринку ресурсів завжди пропонується достатня кількість ресурсів, необхідна для здійснення на підприємстві простого і розширеного відтворення;
6) у тривалому періоді підприємство орієнтується на одержання нормального прибутку.
Капітал починає свій рух із грошової форми. Грошовий капітал Г використовується на купівлю засобів виробництва Зв і робочої сили Рс, які поєднуються в процесі виробництва В і створюють новий товар Т, після реалізації якого капіталіст одержує його вартість у грошовій формі Г.
У процесі кругообігу капітал проходить три стадії.
Перша стадія: Г — Т (Рс + Зв) — купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили (стадія обігу). Теоретичні проблеми ринку засобів виробництва і робочої сили розглянуто в темі 9.
Розв’язуючи проблему купівлі ресурсів, підприємець чи менеджер має орієнтуватися на вимоги виробничої функції і підібрати таку комбінацію факторів виробництва, яка забезпечує виробництво певного обсягу з найменшими витратами.
Виробнича функція показує різні шляхи виробництва певного обсягу продукції. Декілька прикладів дозволять студентам зрозуміти, як підприємство визначає комбінацію факторів, щоб співвідношення між виторгом і валовими витратами було найсприятливішим. Наприклад, щоденний попит на хліб дорівнює 30 одиницям. Уважатимемо, що на ринку ціна одиниці кожного з факторів виробництва така: робочої сили — 2 грн., землі — 1 грн., капіталу — 3 грн. і підприємницького хисту — 3 грн. Припустимо, що кожну з 30 одиниць хлібин можна продати за 1 грн. За якої комбінації ресурсів хлібокомбінату вигідно виробляти хліб?
З даних табл. 12.1 видно, що з двох комбінацій ресурсів вигідним є 1-й варіант, за якого валові витрати становитимуть 26 грн. Отже, комбінація 1 — найменш витратний варіант виробництва даної кількості хліба.
Виходячи з цього підприємство купує на ринку ресурсів : робочої сили — 4 одиниці, землі — 6 одиниць, капіталу — 2 одиниці, підприємницького хисту — 2 одиниці.
Друга стадія:...В...Т — стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Літера В означає процес виробництва, а літера Т — обсяг товару з такими витратами, що можна одержати прибуток.
Тут ми припускаємо, що хлібокомбінат діє на конкурентному ринку, максимізує прибуток, який дорівнює валовому доходові (виторгу) мінус валові витрати. Максимізація прибутку передбачає, що підприємство ефективно здійснює виробничі операції і приймає зважені рішення на ринку ресурсів (купує ресурси за найнижчими цінами і виробляє оптимальний обсяг продукції, щоб одержати максимум прибутку). Прибуток — це чисті надходження або фактичний заробіток підприємця. Він репрезентує величину, яку підприємство може реінвестувати в нові машини, верстати, технологічні лінії, будівлі тощо. Усі названі види діяльності, що ґрунтуються на прибутку, збільшують для його власника (чи власників) капітал підприємства.
Ринок чистої конкуренції є ринком великої кількості підприємств, що не впливають на ціни. А оскільки частка окремого хлібокомбінату на ринку хліба нескінченно мала, то крива попиту на його продукцію виглядає цілком горизонтальною або безмежно еластичною (див. тему 8). За таких умов додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.
Правило визначення пропонування підприємства за умов чистої конкуренції таке: підприємство, що орієнтується на максимальний прибуток, вироблятиме обсяг продукції на рівні, за якого граничні витрати дорівнюють ціні:

Граничні витрати = Ціна, або ГВ = Ц.

Інше правило бізнесової діяльності підприємства, орієнтованого на максимізацію прибутку таке: прибутки підприємства максимізуються в процесі виробництва обсягу продукції, за якого загальний виторг перевищує валові витрати на максимальну величину.
Припустимо, що наше підприємство діє саме таким чином. Графічно це можна показати, як на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Обсяги виробництва і максимізація прибутку в короткостроковому періоді

На рис. 12.1 порівняно загальний виторг і валові витрати хлібокомбінату за різних обсягів виробництва. Загальний виторг зображено прямою лінією, бо за досконалої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує загальний виторг на одну й ту саму величину — на свою ціну.
Валові витрати зростають зі збільшенням виробництва. Проте темпи зростання витрат залежать від динаміки ефективності підприємства. Спочатку, коли масштаби виробництва хлібин зростають, діє закон зростання віддачі виробничих ресурсів, у зв’язку з чим валові витрати знижуються. Згодом валові витрати починають зростати прискореними темпами внаслідок дії закону спадної віддачі, яка в короткостроковому періоді зумовлена інтенсифікацією використання виробничих потужностей.
Порівнюючи валові витрати із сумарним виторгом на рис. 12.1 виділяємо дві точки беззбитковості, які відповідають виробництву хлібин K0iK1. За таких обсягів виробництва підприємець одержує лише нормальний (підприємницький) прибуток. У проміжку між виробництвом хлібин K 0 K 1, хлібокомбінат одержує економічний прибуток. Проте максимальний економічний прибуток підприємство отримує за виробництва 30 хлібин. Будь-яке збільшення чи зменшення кількості випуску хлібин відносно 30 одиниць означає втрату певного економічного прибутку. За умови продажу цих 30 хлібин підприємство одержить максимальний економічний прибуток, а виробництво валового доходу буде оптимальним.
На другій стадії капітал підприємства діє як продуктивний капітал. Вироблена продукція Т виступає як товарний капітал — форма, в якій капітал існує на цій стадії, перехідній у третю стадію.
Третя стадія кругообігу: Т — Г — стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку. Нами визначено, що продукція хлібокомбінату має попит, а ціна стала — 1 грн. за хлібину за будь-якого обсягу продажу в короткому періоді.
Т = Т +  Т, а Г = Г +  Г. Оскільки  Г — це економічний прибуток, то ринкова ціна хліба Р, що дорівнює 1 грн. за хлібину, є вищою за економічні витрати.
За визначенням, даним у темі 9, ми знаємо, що предмети споживання і споживчі послуги продаються на ринку споживчих товарів і послуг (роздрібний ринок). Купують ці товари, як правило, домогосподарства. Ми абстрагуємося від оптової торгівлі і вважатимемо, що підприємство реалізує хліб домогосподарствам через фірмові магазини.
Таким чином, стадію руху Т — Г треба пов’язати з ринком хліба та з попитом домогосподарств.
Для кращого розуміння проблеми можна запропонувати таку схему реалізації продукції підприємства:

З цієї схеми випливає, що хлібокомбінат продає продукцію через систему магазинів роздрібної торгівлі домогосподарствам (Т — Г). Домогосподарства, купуючи хліб, здійснюють грошові споживчі видатки (Г — Т). Ці споживчі видатки на рівні підприємства перетворюються у виторг, тобто у валовий дохід. Тим самим хлібокомбінат: 1) реалізує весь випуск продукції, 2) заміщує економічні витрати і 3) одержує економічний прибуток у розмірі 4 грн. за партію у 30 хлібин. Процес можна продовжити, але вже на розширеній основі, бо підприємство має грошові кошти в розмірі 4 грн., які можна інвестувати в нові виробничі потужності. Грошовий капітал Г, який підприємство витратило на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г +  Г.
З’ясувавши зміст трьох стадій руху капіталу, ще раз, але більш детально, розглянемо деякі проблеми першої стадії його руху.
Ми почали вивчати цю стадію з надто абстрактної моделі, тобто поза зв’язком з домогосподарствами як постачальниками ресурсів і одержувачами доходів. Це було спрощення, необхідне для швидкого засвоєння суті. Але першу стадію руху грошового капіталу підприємства, як і третю, слід розглядати у тісному взаємозв’язку з домогосподарствами як суб’єктами приватної ринкової економіки.
Схематично цей зв’язок може мати такий вигляд:

З цієї схеми видно, що підприємство, здійснюючи витрати (Г), придбаває необхідні йому ресурси, орієнтуючись на найкращу комбінацію ресурсів у процесі виробництва (табл. 12.1). Власниками ресурсів, які купує підприємство, є домогосподарства. Вони постачають на ринок ресурсів усе, що потрібно хлібокомбінату: працю, землю, капітал, підприємницький хист. Витрати підприємства на ці ресурси для домогосподарства мають форму доходів, а саме: заробітну плату, земельну ренту, процент на капітал, підприємницький прибуток. Ці доходи домогосподарства витрачають, купуючи товари на ринку споживчих товарів. Таким чином забезпечується органічний зв’язок домогосподарств із кругообігом капіталу підприємства.
Якщо абстрагуватися від домогосподарств, то кругообіг капіталу традиційно визначають такою формулою, розробленою К. Марксом (Маркс К. Капітал: Т. 2 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 24. — Розд. 1. — С. 29—68):

З цієї формули видно, що грошовий капітал перетворюється на продуктивний, продуктивний — на товарний, а товарний — на грошовий. Таким чином, існує три функціональних форми капіталу підприємства — грошовий, продуктивний, задіяний у процесі виробництва, і товарний. Крапки, що стоять обабіч В, зосереджують увагу на тому, що саме виробництво є основою і змістом усього кругообігу капіталу. На першій і третій стадіях кругообіг функціонує у сфері обігу, на другій — у сфері виробництва, яка є вирішальною.
Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.
У широкому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства можна подати таким чином:

Повна реалізація продукції характеризує ринкову рівновагу, за якої існує повна відповідність між пропонування і попитом.
У цю схему, для спрощення аналізу, ми не включили ті підприємства, які спеціалізуються на виробництві засобів виробництва — сировини, матеріалів, машин, устаткування, палива тощо.

Оборот капіталу. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
Час виробництва —
це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо.
З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює.
На відміну від часу виробництва час обігу це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, що визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.
Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.
Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.
Основний капіталчастина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.
Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.
Амортизація основного капіталуце заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.
Оборотний капіталчастина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Грс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою, про що детальніше буде сказано

37. Сутність підприємництва, його функції та умови здійснення

Категорія "підприємництво" у вітчизняній економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словниках це поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цей термін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагає досягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництва трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.

В економічній теорії Заходу поняття "підприємництво" виникло на початку XVIII ст., його ввів у науковий обіг англійський учений Річард Кантільйон (1680-1734). Він розглядав його як особливу економічну діяльність, головною ознакою якої є ризик. Слід мати на увазі, що підприємництво з самого початку сприймалось неоднозначно. Є багато концепцій підприємництва, але їх можна об'єднати у дві основні групи: класичні та сучасні концепції.

Класичні концепції підприємництва (представники А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль, А. Маршалл, И. Шумпетер, П. Друкер та ін.) розглядали підприємця як власника, який для відкриття власного діла іде на ризик і завжди розраховує одержати дохід. Так, А. Сміт зазначав, що підприємець - власник, який іде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї і одержання прибутку. У Ж.-Б. Сея підприємець - економічний агент, який комбінує фактори виробництва, Й. Шумпетер характеризував підприємця як новатора, який розробляє нові технології. П. Друкер розглядав підприємця як людину, що використовує нову можливість з максимальною вигодою.

Сучасні концепції підприємництва визначають підприємця як власника, який іде на економічний ризик заради реалізації новаторських ідей та одержання прибутку, самостійно організовує і планує господарську діяльність, розпоряджається кінцевими результатами. Так, американські економісти К. Макконнелл і С. Брю сутність підприємливості визначають через чотири взаємопов'язані функції підприємця:

1) прояв ініціативи поєднання факторів виробництва якого-небудь товару чи послуги, ЩО обіцяє бути прибутковою справою;

2) прийняття основних неординарних рішень управління підприємством, які визначають успішну його діяльність;

3) впровадження інновацій шляхом виробництва нового виду продукту або вдосконалення і радикальні зміни виробничого процесу;

4) підприємець - це людина, яка ризикує, несе відповідальність за економічний ризик. Йому не гарантований прибуток і загрожує банкрутство.

Названі концепції вказують широкий діапазон визначення підприємництва. Так, в сучасній економічній літературі знаходимо таке визначення: "підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи - підприємства (організації*)"2.

У Господарському кодексі України подане таке визначення підприємництва: "Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку" (стаття 42).

Отже, в сучасній ринковій економічній системі підприємництво розглядається як особливий вид господарської діяльності. Його економічна сутність виявляється в самостійній, ініціативній, новаторській діяльності, пов'язаній із власним ризиком і відповідальністю. Підприємництво виступає насамперед як прояв господарської та організаційної творчості й новаторства, базується на інноваційній комерційній ідеї. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання матеріальних і фінансових ресурсів, нематеріальних активів і робочої сили з метою створення нових товарів чи послуг і становлять зміст підприємницької діяльності. її результати матеріалізуються у вироблених товарах (послугах), а також у відповідному доході. Величина одержаного прибутку або особистого доходу залежить насамперед від того, як підприємець організував господарську діяльність, використав усю сукупність чинників виробництва. Сутність підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна, ресурсна, організаційна, соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конку* рентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами.

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва виявляється у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця.

Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємця є обов'язковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовують працювати на себе та на суспільство.

Підприємництво як особливий новаторський вид господарської діяльності може успішно розвиватися лише у сприятливому конкурентно-ринковому середовищі. В Україні найважливішими передумовами безперервного відтворення підприємництва є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, наукова правова база, сприятливий політичний клімат, виважена економічна політика держави, позитивна суспільна думка щодо підприємництва та ін.

З метою створення сприятливих умов для підприємницької діяльності можуть створюватися добровільні об'єднання підприємців — торгово-промислові палати, які є самоврядними статутними організаціями. Згідно з чинним законодавством, в Україні підприємці-роботодавці мають право на об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх законних інтересів. Організації роботодавців на засадах добровільності можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання.

Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, є такі:

– вільний вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;

– вибір постачальників і споживачів продукту, що виробляється;

– залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

– вільний найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

– комерційний розрахунок та власний ризик;

– вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

– самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)