Спливуть часи, мов паводки Дніпрові,

Одвічну мрію здійснить Україна,

Й під Крутами, на плитах мармурових,

Про Вас лунатиме пісня соколина.

Вогнем і полум’ям афганської війни опалені, охрещені навіки

26 років минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська. За кожним воїном-афганцем своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила події, плани, понівечила тіла і долі.

Із нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 26-її річниці виведення військ колишнього СРСР із Афганістану в бібліотеці була організована книжкова виставка-вшанування: «Гіркої пам’яті ковток».

Тепер ця дата сприймається по-іншому, адже якщо три десятиліття тому лише одиниці знали, що таке війна, то нинішнє лихоліття торкнулося мільйонів сімей наших співвітчизників. Немає сумнівів, що цю неоголошену, нав’язану нам війну потрібно закінчувати, щоб люди не втрачали рідних.

Повертатися до чорних сторінок важко, та вирвати їх або забути просто не можливо. Тож, аби не забути – треба зберігати, а щоб зберігати – треба знати. В бібліотеці була проведена година мужності: «Вогнем і полум’ям афганської війни опалені, охрещені навіки»

Мені хотілося, щоб юне покоління знало більше про воїнів-афганців, які проживають у нашому селі. Тому інформація про них зібрана в бібліотеці.

Хай у кожного з нас живих, защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелетить через Афганські гори до свого дому.

Дитяче обличчя війни

Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Другої світової війни. Їх так і називають - діти війни. До цього покоління відноситься і активний користувач нашої бібліотеки, вчитель-пенсіонер Світлана Андріївна Дубина. 8 травня в День пам’яті та примирення в бібліотеці відбулася година-сповідь «Дитяче обличчя війни», де Світлана Андріївна розповіла, що дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було... Залишилася без батька і вона. Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали як зіницю ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Від таких «іграшок» часто траплялося лихо. Уважно юні користувачі слухали розповідь Світлани Андріївни.

Світлана Андріївна прочитала вірш:

Діти війни

Ми - діти війни!

Це гатили по нас розривними!

Поиск по сайту: