Класифікація опіків та їх характеристика

Існують кілька класифікацій опіків за їх глибиною. Найбільш відомими є класифікація Воуег, згідно з якою опіки ділять на 3 ступені, та класифікація Kreibich, згідно з якою виділяють 5 ступенів. У нашій країні використовують чотириступінчасту шкалу оцінки глибини опіків, що була прийнята на XXVII з’їзді хірургів СРСР у 1960р.

Згідно з даною класифікацією, розрізняють:

І ступінь опіку (combustis eritematosa) – це ураження поверхневих шарів епідермісу (рогового, блискучого). Клінічно проявляється пекучим болем, почервонінням та помірним набряком шкіри;

II ступінь (combustis bullosa) – це більш глибоке ураження епідермісу (до базального шару) з утворенням на поверхні шкіри пухирів, наповнених прозорою рідиною жовтого кольору. Пухирі виникають унаслідок відшарування поверхневих шарів епідермісу та накопичення плазми внаслідок різкого підвищення проникності судин. Поверхня пухирів нечутлива до подразнення, а дно їх (глибокий базальний шар епідермісу) – червоне, блискуче та дуже болюче;

III ступінь опіку (combustis eschaeretica) – це некротична форма, яку ділять на IIIA та ІІІБ.

При ІІІА ступені – уражається вся товща епідермісу та поверхневий сосочковий шар дерми (переважно часткове ураження).

ІІІБ ступінь характеризується некрозом усієї дерми разом із придатками епідермісу – сальними, потовими залозами та волосяними фолікулами;

При IV ступені опіку некроз поширюється не тільки на всю товщу шкіри, а й прилеглі тканини, внутрішні органи, кістки.

На ХХ з’їзді хірургів України, що відбувся у вересні 2000р. у Тернополі, були запропоновані зміни до класифікації опіків, які наближають її до міжнародної:

І ступені – епідермальні опіки (відповідно І та ІІ ступінь);

ІІ ступінь – дермальні поверхневі опіки (відповідно ІІІ А ступінь);

ІІІ ступінь – дермальні глибокі опіки (відповідно ІІІБ ступінь);

ІV ступінь – субфасціальні опіки (відповідно ІV ступінь).

За видом травмуючого агента розрізняють такі опіки: термічні, хімічні, електричні, променеві, комбіновані, термохімічні та електротермічні.

Термічні ушкодження (деструкція клітин внаслідок денатурації та коагуляції білків і порушення кровообігу) зумовлюють підвищення проникності капілярів уже через

15 хв, яка наростає особливо швидко у перші 12 годин, поступово знижуючись до 48 годин. Це призводить до переміщення ексудату (вода, солі та білки) із судин у периваскулярний простір. Ексудат при поверхневих обмежених опіках дренується через опікову поверхню назовні та в тканини опікової зони, а у разі тяжких опіків переміщається також у органи (головним чином у скелетні м’язи), які анатомічно не ушкоджені опіком, та спричиняє їх набряк. Втрати рідини через рану можуть досягати 200мл/м² за 1 годину (у нормі – 15мл/м² за 1 годину). Ушкодження шкіри, яка є протимікробним бар’єром, може ускладнитись розвитком ранової та загальної інфекції – сепсису.

Втрата рідини через ранову поверхню та депонування її в тканинах унаслідок порушення дренування, лімфатичного відтоку (набряк тканини) призводить до різкого зменшення об’єму циркулюючої крові, гіповолемії. Остання у разі поширеного опіку часто призводить до розвитку шоку, якщо втрачена рідина (плазма) не відновлюється. Хоча еритроцити у зоні опіку гинуть, втрата їх порівняно із плазмою невелика, – тому спостерігається гемоконцентрація. У хворих з опіком різко підвищуються також метаболічні процеси, що передусім (первинне) пов’язане з гіперпродукцією гормонів катаболізму (катехоламіни, кортизол, соматотропін, глюкагон), а також (вторинно) із втратою тепла внаслідок втрати шкіри та води. Велика витрата енергії (до 7000 ккал щоденно) у разі поширених опіків, особливо за рахунок втрати білків, супроводжується прогресуючим зменшенням маси тіла.

Поиск по сайту: