РОЗДІЛ 7. ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ

Травма – дія зовнішніх агентів (механічних, фізичних, психічних), які викликають анатомічні, структурні, функціональні порушення у органах та тканинах і супроводжуються місцевою або загальною реакцією організму.

Ізольована травма – травматичне ушкодження в будь-якій анатомо-функціональній ділянці.

Множинна травма – декілька ушкоджень в межах однієї анатомо-функціональної ділянки.

Поєднана травма – декілька ушкоджень в межах різних анатомо-функціональних ділянок.

Комбінована травма – ушкодження, що виникають в результаті одночасного або послідовного впливу на організм декількох агентів, що травмують.

Політравма – тяжкі множинні та поєднані ушкодження, при яких виникає травматична хвороба і які потребують надання медичної допомоги за життєвими показаннями.

Обов’язковою умовою для застосування терміна «політравма» є наявність травматичного шоку, а одне з ушкоджень чи їх поєднання становлять загрозу для життя та здоров’я постраждалого.

Для політравми характерно: синдром взаємного обтяження, атипова симптоматика ушкоджень, складність діагностики, необхідність постійної оцінки тяжкості стану постраждалого, термінова потреба в адекватних лікувальних заходах, розвиток травматичної хвороби, велика кількість ускладнень та висока летальність.

Травматична хвороба – фазовий патологічний процес, що поступово розвивається при тяжких ушкодженнях, в основі яких лежать порушення гомеостазу, загальних та місцевих адаптаційних процесів, а клінічні прояви залежать від характеру, кількості та локалізації ушкоджень.

Дерябін І.І. та Насонкін О.С. (1988р.) виділяють такі стадії травматичної хвороби:

- шокова стадія – до 24 годин;

- стадія нестійкої адаптації – до 7-8 діб;

- стадія стійкої адаптації – від 8 діб до декількох тижнів;

- стадія реабілітації, або відновлення функції організму, що може тривати досить довго.

Травматичний шок – синдром, що виникає при тяжких травмах, який характеризується критичним зниженням кровотока в тканинах (гіпоперфузією) та супроводжується клінічно вираженими порушеннями кровообігу та дихання. Травматичний шок являє собою ускладнення травми, вага якої перевищує захисні можливості організму.

Незважаючи на виняткову важливість у патогенезі травматичного шоку крововтрати, все ж таки не слід ототожнювати травматичний та геморагічний шок. Травматичний шок завжди більш тяжкий порівняно з «чистою» крововтратою в еквівалентному обсязі.

Головними етіопатогенетичними чинниками, що відрізняють травматичний шок від суто геморагічного, є:

- сильний біль та інші види аферентної імпульсації з місця травми;

- токсемія, інтоксикація за рахунок усмоктування продуктів розпаду ішемізованих та розтрощених тканин;

- жирова емболія;

- травматичне ушкодження життєво важливих органів із розладом їхніх функцій.

Травматичний шок може бути викликаний множиною чинників: переломами, пораненнями, відмороженням, розтрощенням кінцівки, ушкодженням внутрішніх органів, хірургічною операцією тощо.

Вірогідність розвитку травматичного шоку залежить від:

- тяжкості травми, сили та тривалості больового подразнення;

- впливу другорядних чинників (охолодження, стомлення, виснаження, індивідуальні особливості хворого, вік, супутня соматична патологія);

- ділянки поранення (шокогенні зони);

- повторної травматизації при транспортуванні;

- наявності комбінованих ушкоджень з обтяженням.

Поиск по сайту: