Завдання та організація екстреної медичної допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях

Основні задачі ЕМД у зоні НС:

- організація та своєчасне надання всіх видів медичної допомоги постраждалому населенню;

- організація та надання медичної допомоги складу формувань, що бере участь в аварійно-рятувальних роботах;

- проведення лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зменшення негативної дії нервово-психічних стресів;

- запобігання, виникнення та поширення масових інфекційних захворювань серед населення.

Як вже було зазначено вище, у системі ЛЕЗ є такі види медичної допомоги:

- перша медична допомога;

- долікарська допомога;

- перша лікарська допомога;

- кваліфікована медична допомога;

- спеціалізована медична допомога.

Як вид медичної допомоги – перша медична допомога має на меті запобігти подальшому впливу на постраждалого вражаючого фактора, попередити розвиток тяжких ускладнень і тим самим зберегти йому життя. Вона є ефективною тоді, коли надається негайно або якомога раніше з моменту травмування. За даними ВООЗ, кожні 20 зі 100 загиблих у результаті нещасного випадку в мирний час могли бути врятованими, якби медичну допомогу їм надали своєчасно на місці події. Зі збільшенням терміну надання першої медичної допомоги швидко зростає й частота ускладнень у постраждалих.

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці отримання пошкодження переважно в порядку само- та взаємодопомоги, а також учасниками пошуково-рятувальних робіт, з використанням табельних і підручних засобів з метою усунення триваючого впливу вражаючого фактора, порятунку життя постраждалого, зниження й попередження розвитку тяжких ускладнень. Оптимальний термін її надання – до 30 хвилин після отримання травми. Перша медична допомога постраждалим надається посиндромно, виходячи з характеру, тяжкості та локалізації пошкоджень.

Організація надання ЕМД постраждалим тісно пов’язана з фазністю розвитку процесів у зоні НС. Так, у період фази ізоляції, що триває від декількох хвилин до декількох годин, перша медична допомога може надаватися тільки самими постраждалими в порядку само- та взаємодопомоги. Саме тут велике значення має навченість населення, уміння використати для надання допомоги підручні засоби, тому що тільки аварійно-рятувальні формування, що прибувають до зони НС, починають використовувати табельне майно для надання першої медичної допомоги.

Залежно від домінування вражаючих факторів під час виникнення НС обсяг першої медичної допомоги набуває певних особливостей.

Так, під час катастроф з перевагою механічних (динамічних) вражаючих факторів, обсяг першої медичної допомоги передбачає:

- визволення постраждалих з-під завалів, виведення осліплених з вогню, гасіння палаючого одягу або палаючих сумішей, що потрапили на тіло;

- надання постраждалому фізіологічно вигідного положення;

- боротьбу з асфіксією шляхом звільнення дихальних шляхів від слизу, крові та можливих сторонніх тіл. При западанні язика, блюванні, сильній носовій кровотечі постраждалого кладуть на бік; при западанні язика його проколюють шпилькою, що фіксують з боку зовнішньої дужки бинтом до шиї або підборіддя. Проводять ШВЛ методом «рот-у-рот» або «рот-у-ніс», а також за допомогою S-подібної трубки;

- закритий масаж серця постраждалому;

- тимчасову зупинку кровотечі всіма доступними засобами (пов’язка, що давить, пальцеве притиснення, джгут);

- іммобілізацію пошкодженої кінцівки за допомогою найпростіших засобів;

- накладення постраждалому асептичної пов’язки на рану (опікову поверхню);

- введення постраждалому знеболювального засобу або антидоту, що є в наявності;

- давання водно-сольового розчину (1/2 чайної ложки соди й солі на 1л. рідини) або тонізуючих гарячих напоїв (чай, кава, алкоголь) за відсутності у постраждалого блювання й даних щодо травми органів черевної порожнини;

- попередження переохолодження або перегрівання постраждалого;

- раннє винесення (вивезення) постраждалих із зони НС та зосередження їх у позначених укриттях;

- підготовка й контроль за евакуацією постраждалих у найближчий медичний пункт або в місця завантаження постраждалих на транспорт.

У зонах НС з переважанням термічної травми, на додаток до перелічених заходів, проводять:

- гасіння палаючого одягу;

- укутування постраждалого чистим простирадлом.

Під час катастроф з викидом у навколишнє середовище СДОР додатково проводяться:

- захист органів дихання, очей та шкірних покривів від безпосереднього впливу на них сильнодіючих отруйних речовин;

- часткова санітарна обробка відкритих частин тіла (використовується проточна вода або 2,0% содовий розчин) та за можливості дегазація прилеглого до них одягу;

- давання сорбентів при пероральних отруєннях, молока, великої кількісті напоїв, промивання шлунка;

- якнайшвидше винесення постраждалого із зони отруєння.

При аваріях з викидом радіоактивних речовин додатково проводяться:

- йодна профілактика (за можливості використання населенням радіопротекторів);

- часткова дезактивація одягу та взуття;

- надання першої медичної допомоги населенню в переліченому обсязі під час його евакуації із зон радіоактивного зараження.

При масових інфекційних захворюваннях в осередках бактеріологічного (біологічного) зараження додатково проводяться:

- використання підручних та/або табельних засобів індивідуального захисту;

- активне виявлення та ізоляція хворих із підвищеною температурою, підозрілих на інфекційне захворювання;

- застосування засобів екстреної профілактики;

- проведення часткової або повної санітарної обробки.

Долікарська допомога – це комплекс медичних маніпуляцій, здійснюваних медичним персоналом (медсестра, фельдшер) з використанням табельних медичних засобів. Вона спрямована на порятунок життя постраждалих та попередження розвитку ймовірних ускладнень. Оптимальний строк надання долікарської допомоги –

1 година після отримання травми.

У доповнення до заходів першої медичної допомоги обсяг долікарської допомоги передбачає:

- введення повітроводу, ШВЛ за допомогою мішка «Ambu»;

- надягання протигазу (ватно-марлевої пов’язки, респіратора) на постраждалого під час знаходження його на зараженій місцевості;

- контроль серцево-судинної діяльності (вимір АТ, характеру Ps) та функції органів дихання (ЧДР і глибина дихання) у постраждалого;

- призначення та введення інфузійних засобів;

- призначення та введення знеболювальних та серцево-судинних препаратів;

- призначення та введення антибіотиків, протизапальних препаратів;

- призначення та введення седативних, протисудомних та протиблювотних препаратів;

- призначення та введення сорбентів та антидотів;

- контроль правильності накладення джгутів, пов’язок, шин, при необхідності – їх правильне накладання або доповнення табельними медичними засобами;

- накладення асептичних та оклюзійних пов’язок.

Перша лікарська допомога – це комплекс лікувально-профілактичних заходів, що виконуються лікарями на першому (догоспітальному) етапі медичної евакуації з метою усунення наслідків травмування (ураження), що безпосередньо загрожує життю постраждалого, попередження розвитку інфекційних ускладнень та підготовку постраждалих до евакуації. Повинна надаватися в перші 4-6 годин з моменту отримання травми (ураження).

Перша лікарська допомога за невідкладними життєвими показниками потрібна в середньому 25,0% від усіх санітарних втрат. Провідними причинами летальності в перші дві доби є тяжка механічна травма, шок, кровотеча та порушення функції органів дихання, причому 30,0% із цих постраждалих гине протягом 1 години, 60,0% – через 3 години; якщо допомога затримується на 6 годин, то гине вже 90,0% тяжкотравмованих (уражених). Серед померлих, близько 10,0% з травмами, що несумісні з життям та їх смерть була неминучою незалежно від того, як швидко їм було б надано медичну допомогу.

З огляду на характер патології та ступінь тяжкості травми за умов НС, перша лікарська допомога повинна бути надана якомога раніше. Встановлено, що шок через 1 годину після травми може бути незворотним. Під час проведення протишокових заходів у перші 6 годин на 25,0-30,0% знижується летальність.

Обсяг першої лікарської допомоги:

- остаточна зупинка зовнішньої кровотечі;

- боротьба із шоком (введення знеболювальних та серцево-судинних засобів, новокаїнові блокади, транспортна іммобілізація, переливання протишокових розчинів та кровозамінників;

- відновлення прохідності дихальних шляхів (трахеотомія, інтубація трахеї, фіксація язика);

- накладення оклюзійної пов’язки при відкритому пневмотораксі;

- ШВЛ (ручним або апаратним способами);

- закритий масаж серця;

- заміна пов’язок, виправлення помилок іммобілізації, проведення транспортної ампутації (відсічення кінцівки, що звисає на клапті шкіри);

- катетеризація або пункція сечового міхура при затримці сечі;

- введення антибіотиків, правцевого анатоксину, протиправцевої та протигангренозної сироваток та інших засобів, що затримують та попереджають розвиток інфекції в рані;

- акушерсько-гінекологічна допомога (гемостаз, туалет рани, прийом передчасних пологів, проведення заходів щодо збереження вагітності);

- невідкладна терапевтична допомога (усунення первинної реакції на зовнішнє опромінення, введення антидотів);

- підготовка постраждалих до медичної евакуації.

Обсяг першої лікарської допомоги може змінюватися (розширюватися або звужуватися) залежно від умов обстановки, кількості постраждалих, строку їхньої доставки, відстані до найближчих ЛПЗ, забезпеченості транспортом для евакуації постраждалих.

Надання першої лікарської допомоги є завданням бригад ШМД, лікарсько-сестринських бригад, ЛПЗ, що не припинили свою роботу та опинилися в місцях зосередження постраждалих. Крім того, планується розгортання медичних пунктів у місцях зосередження постраждалих, а також пунктів медичної евакуації. Варто пам’ятати, що транспортування тяжкоуражених на відстань більш ніж 45-60 км. (1,5-2 години) можлива тільки після стабілізації вітальних функцій та у супроводі медичних працівників із проведенням при цьому необхідних заходів інтенсивної терапії.

Необхідно пам’ятати, що за інших однакових умов пріоритет у черговості надання ЕМД на догоспітальному етапі та евакуації належить вагітним жінкам і дітям.

Під час катастроф близько 20,0% постраждалих надходить на другий етап медичної евакуації в стані шоку. Для 65,0-70,0% постраждалих з механічною травмою і опіками та до 80,0% постраждалих терапевтичного профілю, кваліфікована медична допомога є завершальним видом. У кваліфікованій та спеціалізованій медичній допомозі на другому етапі евакуації майже 25,0-30,0% постраждалих матиме потребу в проведенні невідкладних за життєвими показниками лікувально-профілактичних заходів. Потреба в госпіталізації постраждалих з механічною травмою становить до 35,0%, а з опіковою – до 97,0%.

Після надання постраждалим першої медичної та першої лікарської допомоги на догоспітальному етапі вони направляються в ЛПЗ, що знаходяться поза зоною НС, де їм має надаватися кваліфікована та спеціалізована медична допомога й де вони перебуватимуть на лікуванні до остаточного результату. Ці види медичної допомоги передбачають найбільш повне використання останніх досягнень медицини і носять вичерпний характер.

Кваліфікована медична допомога – це комплекс хірургічних та терапевтичних заходів, які виконуються лікарями відповідного профілю і рівня підготовки в ЛПЗ і спрямованих на усунення наслідків травмування (ураження), що у першу чергу загрожують життю, попередження можливих ускладнень та боротьбу з ускладненнями, що вже розвинулись, а також для забезпечення планового лікування постраждалих до остаточного результату й створення умов для відновлення порушених функцій органів та систем. Вона повинна бути надана якомога раніше, але не пізніше другої доби.

За терміновістю надання кваліфікована хірургічна допомога поділяється на три групи:

- перша група: невідкладні заходи за життєвими показниками, відмова від виконання яких загрожує загибеллю постраждалого в найближчі години;

- друга група: втручання, несвоєчасне виконання яких може призвести до виникнення тяжких ускладнень;

- третя група: операції, затримка проведення яких, за умови застосування антибіотиків, не обов’язково призведе до небезпечних ускладнень.

За сприятливих обставин, кваліфікована хірургічна допомога повинна надаватися в повному обсязі (виконуються операції всіх трьох груп). Скорочення обсягу кваліфікованої хірургічної допомоги здійснюється за рахунок відмови від виконання заходів третьої групи, а при вкрай несприятливих умовах і за рахунок заходів другої групи.

Кваліфікована терапевтична допомога має своєю метою усунення тяжких, що загрожують життю наслідків травмування (ураження): асфіксія, судоми, колапс, набряк легенів, гостра ниркова недостатність та профілактику ймовірних ускладнень і боротьбу з ними для забезпечення подальшої евакуації постраждалих.

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги за терміновістю її надання розподіляються на дві групи:

- невідкладні заходи при станах, що загрожують життю постраждалого або супроводжуються значними психомоторними порушеннями;

- заходи, виконання яких може бути відстрочено.

За несприятливих умов обсяг кваліфікованої терапевтичної допомоги може бути скорочений до проведення заходів першої групи.

Спеціалізована медична допомога – це комплекс лікувально-профілактичних заходів, що виконується лікарями-фахівцями в спеціалізованих ЛПЗ (відділеннях) із використанням спеціальної апаратури та обладнання з метою максимального відновлення втрачених функцій органів та систем, лікування постраждалих до остаточного результату, включаючи їх реабілітацію. Спеціалізована медична допомога повинна бути надана по можливості в ранній термін, але не пізніше 3 діб.

Для організації спеціалізованої допомоги необхідні:

- наявність фахівців;

- наявність оснащення;

- наявність відповідних умов (лікарні заміської зони).

Потрібно враховувати, що майже 70,0% усіх постраждалих матимуть потребу в спеціалізованій медичній допомозі.

До них належать:

- постраждалі з травмуванням (ураженням) голови, шиї, хребта, великих судин;

- торако-абдомінальна група постраждалих;

- постраждалі з опіковими ураженнями;

- інфекційні хворі;

- постраждалі з відхиленнями психіки;

- постраждалі із загостренням хронічних соматичних хвороб.

Поиск по сайту: