АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціологічна концепція Е. Дюркгейма

Читайте также:
  1. NETSUKUKU — концепція публічних мереж
  2. Доба лицарства. Хрестові походи та їхня роль у формуванні лицарської культури. Кодекс лицарської моралі та куртуазних естетичних норм. Нова концепція кохання.
  3. Зміна етичних домінант в концепціях стоїків, епікурейців і скептиків
  4. Концепція вартості капіталу.
  5. Концепція загальної економічної рівноваги
  6. Концепція мультиплікатора
  7. Концепція партисипативного управління
  8. Концепція поведінки лідера
  9. Концепція проекту
  10. Концепція процесного підходу до управління
  11. Концепція ситуаційного лідерства
  12. Концепція характеристик мережі (NP)

Еміль Дюркгейм соціолог, який обґрунтував теоретичні, методичні й методологічні при­нципи структурно-функціоналістської теорії, вніс особливий вклад в інституалізацію со­ціології як науки, її перетворення у навчаль­ну дисципліну. Однак аж до кінця XIX ст. соціологія не була інституалізована — не було соціологічних кафедр і факультетів, не велося її викладання як дисципліни. Щоб інституалізувати соціологію, необхідно було виділити для неї свою, особливу предметну й методичну «нішу». Е. Дюркгейм обґрунтував необхідність і можливість соціології як самостійної науки. Він показав, «що є предме­том соціології» і «як він повинен досліджуватися». Предмет соціології, згідно з Е. Дюркгеймом, — це соціальні факти, які характеризуються двома основними ознаками — вони існують поза індивідом і вони активно впливають на людину. На дум­ку вченого, соціологія повинна спиратися на емпіричний збір і систематизацію даних. Завдання соціолога зводиться до того, щоб досліджувати й знаходити причинно-наслідкові зв'язки між соціальними фактами в контексті взаємовідносин між су­спільством, його структурою і індивідами, що дозволяє обґрун­товувати суспільні закони й на цій основі формувати загальні уявлення («норму») про соціальні й політичні реалії, а також аналізувати відхилення від норми, виявляти соціальну пато­логію як у розвитку суспільства, його соціальних структурах, так і поведінці індивідів. На відміну від О. Конта та Г. Спенсера, Дюркгейм не просто декларував емпіризм, але провів кон­кретне емпіричне дослідження, присвячене дослідженню само­губств, і на цій основі зробив певні теоретичні висновки.Вчений вважав, що суспільство — це надіндивідуальне буття, існування й закономірності якого не залежать від дій окремих індивідів. Людина — це подвійна реальність, у якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному дві сутності — соціаль­на та індивідуальна. Особистість і суспільство, вважав учений, перебувають у відносинах взаємозв'язку, коли кожна сторона зацікавлена в розвитку та процвітанні іншої. Суспільство існує завдяки тому, що люди певним чином солідарні — вони мають спільні уявлення, розмовляють зрозумілою мовою, дотриму­ються певних норм. Солідарність — це основа гармонії, поряд­ку, організованості. Відсутність солідарності — це конфлікти, революції, війни. Е. Дюркгейм розрізняв два види солідарності — механічну та органічну. У примітивних суспільствах, засно­ваних на механічній солідарності, особистість не належить собі й поглинається колективом: в усьому панує колективна свідо­мість як сукупність загальних вірувань і почуттів, які розділя­ють всі члени суспільства. Чим примітивніше суспільство, тим більше люди схожі один на одного, тим вище рівень примусу й насильства, нижче ступінь поділу праці. Розвинене суспільс­тво засноване на органічній солідарності, в основі якої лежить поділ праці. Чим глибше поділ праці, тим більше люди залежать один від одного, тим більше в суспільстві розмаїтості, тим вище взаємна терпимість людей між собою, ширше базис демократії. Солідарність, заснована на подібності переконань, слабше солі­дарності, заснованої на розмаїтості поглядів і занять, оскільки однобічний зв'язок завжди слабкіше від багатобічного.Як вважав Е. Дюркгейм, будь-яке суспільство, залежно від стану функціонування своїх структур, може перебувати в нормальному або патологічному стані. Основна причина па­тології — анормальний поділ праці, що, у свою чергу, веде до аномії. Аномія — неузгодженість ціннісного світу,розхитуван­ня базових цінностей, моральних норм та ідеалів, змішання за­конного й незаконного. Аномія проявляє себе у функціональній неузгодженості елементів соціальної структури, у конфліктах між поколіннями та соціальними групами, у девіантній по­ведінці, втраті волі до життя, прагненні втекти від реальності.Введений Е. Дюркгеймом у науковий обіг термін «аномія» дозволяє пояснити причини ненормативної поведінки, дефек­тів соціальних норм і докладно класифікувати типи такої по­ведінки.Вчення про суспільство Е. Дюркгейма було покладене в ос­нову багатьох сучасних соціологічних теорій і, насамперед, структурного функціоналізму. З його ініціативи Е. Дюркгейма в Сорбонні було створено кафедру соціології, яку він очолив, а соціологію як навчальну дисципліну стали викладати в уні­верситетах Франції. Завдяки зусиллям вченого соціологія пе­ретворилася в науку, що має свій предмет, свою теорію й мож­ливості для емпіричних доказів різних аспектів цієї теорії.

2.7. Німецька класична соціологія Теоретичні джерела мислителів німецької класичної соціо­логії беруть початок з марксизму. Основними проблемами, розглянутими представниками цієї школи, є: еволюція капі­талізму і розвиток індустріального суспільства, а також со­ціальні інститути та спільноти, мотивація економічної поведін­ки. Основні представники цієї школи — видатні німецькі вчені Георг Зіммель, Фердинанд Тьонніс і Макс Вебер.

Георг Зіммель (1858-1918) запропонував глобальну схему розвитку культури. Динаміка культурних форм існує завдяки нескінченій появі нових форм культури, які через якийсь час костеніють, стають гальмом для подаль­шого руху, а тому заміняються новими фор­мами, приреченими на таку ж саму долю. Роз­виток культури проходить через протиборс­тво і конфлікт двох начал — змісту і фор­ми, «суб'єктивної» і «об'єктивної» культур. Саме життя як неоформлений початок протистоїть кул ьтурі, яка втілила принцип форми взагалі. Звідси бере початок поняття «формальна соціо­логія», основними поняттями якої є «зміст» (історично обумов­лені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій) і «форма» (універсальний спосіб втілення та реалізації історично мінливих змістів). Суспільство — це суміш і взаємодія форми та змісту.Г. Зіммель здійснив глибокий аналіз впливу грошових від­носин і поділу праці на соціальну реальність, людську культу­ру і відчуження праці. За допомогою категорії грошей вченому вдалося розглянути приховані механізми соціального життя, суспільної праці. Виникнення грошей руйнує особистісний характер відносин між людьми. їх місце займають анонімні, безособові відносини. Гроші — символічна міра рівності людей перед небуттям. У чистому вигляді гроші спочатку відобража­ють ціннісне відношення речей (порівняння двох речей як двох товарів), а потім проникають у світ людських відносин і стають мірою ціннісного відношення людей. Гроші зрівнюють людей як виробників або споживачів речей, створених людською пра­цею. ГІо мірі того як річ із мети перетворюється на засіб досяг­нення чого-небудь, працівник усе більше відчужується від про­дукту і засобів праці.Г. Зіммель зробив суттєвийвнесок у розвиток соціологічно­го аналізу міста, релігії, сучасного індустріального світу, міг­рації та підготовки робочої сили, відмінностей між розумовою і фізичною працею, відносин лідерства, панування й підкорен­ня, проблеми соціальної та групової диференціації.

Фердинанд Тьонніс (1855-1936) стояв у витоків, німецької соціології. Основна до­слідницька ідея його наукової творчості — соціальні форми в їх виникненні та розвитку. Всі соціальні явища він розглядав як вольові відносини, а саму волю ділив на два типи — органічну (інстинктивну) і розумову, що припус­кає можливість вибору та свідомо поставлену мету поведінки. Залежно від характеру волі Тьонніс розмежовував два типи су­спільних відносин — інтимні, міжіособистісні стосунки від­повідають спільноті, а всі зовнішні, соціальні характерні для суспільства, де діє принцип «кожний за себе» і між людьми іс­нує напруженість. У спільноті панують інстинкт, почуття, ор­ганічні відносини, у суспільстві — розважливий розум, абс­тракція. Поняття спільноти (Gemeinschaft) Ф.Тьонніс застосо­вує до селянської сільської громади, а поняття суспільства (Gesellschaft) — до індустріального міського суспільства. Основні відмінності між ними полягають тому, що:

* спільнота припускає, що люди живуть відповідно до спільнотного принципу й мирських цінностей, суспільство за­сноване на прагненні до особистої користі;

* спільнота надає основне значення звичаям, у той час як суспільство засноване на формальних законах;

* спільнота припускає обмежену й нерозвинену спеціаліза­цію, а в суспільстві проявляються спеціалізовані професійні ролі;

* спільнота спирається на релігійні цінності, а суспіль­ство — на світські;

* в основі спільноти лежить сім'я та громада, в основі су­спільства — великі корпоративні й асоціативні форми об'єднання людей.

Спільнота і суспільство, з одного боку, використовують­ся вченим як моделі соціальної організації, а з іншого — як історичні форми буття, наповнені конкретним змістом. їх пе­рехід з однієї форми в іншу становить сутність історичного процесу.Ф. Тьонніс увійшов в історію соціологічної думки як люди­на, що поставила мету поєднати переваги раціонального науко­вого методу з історичним поглядом на соціальний світ.

Макс Вебер (1864-1920) — один із найбільш відомих теоретиків соціології. Він розробив власну соціологічну теорію, центральним пунктом якої з'явилося виділення елемен­тарної частки поведінки індивіда у суспіль­стві — соціальної дії, що є причиною і слід­ством системи складних взаємин між людь­ми. Суспільство, на думку М. Вебера, являє собою сукупність діючих індивідів, кожний з яких прагне до досягнення своїх власних цілей. Дії окремих індивідів кооперуються, і на основі цієї кооперації утворюються асо­ціації (групи). Незважаючи на свої егоїстичні прагнення, люди діють спільно, оскільки їх вчинки осмислені, раціональні і вони розуміють, що індивідуальні цілі найкраще досягаються за допо­могою спільних дій. Це розуміння приходить до них у зв'язку з тим, що в ході суспільної практики завжди відкидаються не­потрібні зразки поведінки і залишаються лише ті, які можна представити, розрахувати і які приносять користь із найменшим ризиком. Таким чином, осмислена поведінка, у результаті якої досягаються індивідуальні цілі, приводить до того, що людина діє як соціальна істота, у групах з іншими, забезпечуючи тим са­мим значний прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем.

М. Вебер є засновником «розуміючої» соціології. Він виді­ляв два основних методи пізнання — пояснення й розуміння. Пояснення характерне в основному для природознавства і ли­ше частково — для соціальної сфери. Відмінною рисою цього методу є об'єктивність. Розуміння як метод використовується в соціології. Цей метод дозволяє привносити в досліджувані явища своє суб'єктивне відношення. За переконанням вченого, головне в пізнанні соціальних явищ і поведінки людей — зро­зуміти мотиви їх вчинків. Щоб зрозуміти ці мотиви, дослідник повинен подумки поставити себе на місце іншого і спробувати зрозуміти, чому він вчинив так, а не інакше. Зрозуміти мотиви інших людей можна тому, що в однакових ситуаціях люди по­водяться однаково. Соціологія є розуміючою наукою, оскільки вивчає поведінку людини, яка вміє мислити, міркувати, вкла­дати у свої дії певний зміст і значення. Соціологія не тільки по­яснює свій предмет, як це роблять натуралісти, але й розуміє його, тобто розкриває внутрішній зміст людських вчинків.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)