Використання у сфері господарювання інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності, у відповідно до ст. 418 ЦКУ - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяль­ності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визна­чений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інте­лектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права ін­телектуальної власності визначається законом. Об'єктами прав Інтелектуальної власності у сфері господа­рювання, згідно зі ст. 155 ГКУ визнаються: 1) винаходи та корисні моделі; 2)промислові зразки; 3) сорти рослин та породи тварин;4) торговельні марки; 5)комерційне (фірмове) найменування; 6) географічне зазначення; 7) комерційна таємниця; 8) комп'ютерні програми;

. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», винахід (кори-(•на модель ) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Об'єктом винаходу (корисної моделі): 1) продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, куль­тура клітин рослини і тварини тощо); 2)процес (спосіб), а також нове застосування відомого про­дукту чи процесу.

Визначення поняття «промисловий зразок» наведене у ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки ». Про­мисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зраз­ка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднан­ня, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Торговельна марка - будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Набуття права ІВ на торговельну ма­рку засвідчується свідоцтвом. Комерційне (фірмове) найменування як об 'єкт права інтелектуальної власності. Суб'єкт господарювання – ЮО, громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не «водить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право ІВ на комерційне найменуван­ня є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної ма­рки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменуван­ня, і торговельної марки.

Географічне зазначення як об'єкт права Інтелектуальної власності. Право на використання географіч­ного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які вироб­ляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення. Географічного зазначення застосов. на товарах, на упаковці;в рекламі, проспектах, рахунках, офіційних бланках, вивісках тощо.

19.Державні закупівлі як засіб регулювання економіки.

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для задоволення державних потреб, та, по-друге, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ).

Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять ЗУ«Про поставки продукції для державних потреб», постанови КМУ «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)» та інші. Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель з дійснюється Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівлі товарів (робіт, послуг) для державних потреб при КМУ та Управлінням державних закупівель при Міністерстві економіки, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.
Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається КМУ. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включат и: озброєння; військову техніку; будівництво найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів та пасажирів різними видами транспорту; т. ін.

Основними функціями державних замовників є: 1) конкурсний відбір виконавців; 2) укладання державних контрактів; 3)гарантія оплати виконавцям державного замовлення продукції,

Державні замовники мають право на договірній основі делегувати частину своїх функцій відповідним підприємствам, установам та організаціям на умовах, що визначаються урядом. Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються контрактом. Державний контракт — це укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення договір, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини між замовником і виконавцем.

Поиск по сайту: