Класифікація інновацій в сфері господарської діяльності

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Інновації як комплексна і багатогранна діяльність передбачає (вимагає) їх класифікацію, що дає можливість конкретизувати на­прями інвестиційної політики та зробити адекватний вибір форм і методів державного регулювання інноваційної діяльності. Класифі­кація інноваційної діяльності визначається через її види.

Інновації класифікуються:

1)за призначенням - базисні та удосконалюючі; 2)за змістом - економічні, політичні, юридичні, управлінські, теологічні, соціальні тощо;

3)за сферою застосування — комплексні, широкого або част­кового застосування; 4) за рівнем новизни — радикальні, що здійснюються на під­ставі раніше невідомих законів, нові в світі, в кра'їні, в галузі, для господарського суб'єкта; 5)за темпланами їх реалізації - рівномірні, стрибкоподібні, швидкі, уповільнені тощо. Відповідно до законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 237 ГКУ, інно­ваційна діяльність здійснюється (класифікується) за наступними напрямами. По-перше, інноваційна діяльність може передбачати прове­дення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції. В даному випадку йдеться про науково-технічну діяльність. Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій, її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання. По-друге, інноваційна діяльність може здійснюватися у на­прямку розробки, освоєння, випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій. По-третє, інноваційна діяльність може передбачати розробку і впровадження нових ресурсозберігальних технологій. По-четверте, інноваційна діяльність може проводитись у на­прямі технічного переозброєння, реконструкції, розширення, буді­вництва нових підприємств, що здійснюються вперше як промис­лове освоєння виробництва нової продукції або впровадження но­вої технології.

2.Поняття і основні принципи захисту економічної конкуренції

Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання зумовило розвиток конкуренції - неодмінного елемента ринку як основного його регулятора, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і відповідно — прибутку від реалізації товарів. В перекладі з лат. мови “конкуренція” означає зіштовхуватися, тобто суперництво у боротьбі за досягнення результатів будь-якої діяльності. На ринку (в сфері господарювання) діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції:

1) регулюючу, що проявляється у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт, послуг;

2)стимулюючу, що полягає у спонуканні учасників конкуренції вдосконалювати виробництво (щодо якості, ціни, кількості, асортименту товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій) з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку;

3)контрольно-сигналізаційну, основне спрямування якої полягає у здійсненні контролю учасників конкуренції над власним виробництво м, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідність вдосконалення виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів - про недоцільність встановлення з ними договірного зв'язку.

Основними учасниками ринкової конкуренції є виробники та споживачі, інтереси яких взаємопов'язані: виробники задовольняють свої інтереси щодо отримання прибутку від своєї діяльності за рахунок задоволення інтересів споживачів у товарах певного асортименту, відповідної якості та в необхідній кількості. Економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів - щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад щодо екологічної безпеки виробництва тощо.

Частина учасників економічної конкуренції з метою отримання максимального рівня прибутків ігнорують і навіть грубо порушують права та законні інтереси інших осіб - як публічні, так і приватні (окремих учасників конкуренції). Зазначена обставина зумовлює необхідність регулювання економічної конкуренції з подвійною метою: з одного боку, для стимулювання конкуренції як економічного регулятора господарського життя, а з іншого - для забезпечення її цивілізованості, тобто врахування публічних інтересів та законних інтересів окремих учасників конкуренції від проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань.

3.Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання та види монополій.

Ст. 42 КУ: держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Правові засади економічної конкуренції в У-ні визначаються ГКУ, ЗУ „Про захист економічної конкуренції ”, „Про захист від недобросовісної конкуренції ”…

Незважаючи на те, що у назві відповідного закону вживається словосполучення „захист економічної конкуренції ”, його не можна визнати вдалим. У ст. 20 ГКУ об’єктом правового захисту є права та інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки економічна конкуренція розглядається як різновид відносин у сфері господарювання, її не можна захистити. Вона є об’єктом правової охорони, але не захисту. Усі суб’єкти господарювання в процесі конкуренції поділяються на такі види:

1) суб’єкти природних монополій; 2) суб’єкти, які займають монопольне становище на ринку; 3) інші суб’єкти господарювання.

Суб’єктом природної монополії визнається суб’єкт господарювання будь-якого виду власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: 1) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; 2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. За з-вом У-ни про економічну конкуренцію факт зайняття монопольного становища на ринку ще не вважається його порушенням. Порушеннями законодавства про економічну конкуренцію є:

1) зловживання монопольним становищем на ринку; 2) антиконкурентні узгоджені дії; 3)недобросовісна конкуренція.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку – це дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Поиск по сайту: