Розділ IX КАПІТАН СЕНД

Скорбота і жах - такі почуття охопили пасажирів, свідків цієї катастрофи. Всі були приголомшені смертю капітана Халла й матросів.

Страшна сцена розігралася в них майже на очах, а вони були безсилі бодай щось зробити для порятунку товаришів! Вони навіть не встигли вчасно підплисти на шлюпці, щоб підібрати поранених, не встигли заступити судном шлях смугачисі з її страшним хвостом. І капітан Халл з командою навіки зникли в морській безодні...

Коли шхуна-бриг підійшла до місця катастрофи, місіс Уелдон упала навколішки, звівши руки до неба.

- Помолімося! - мовила набожна жінка.- Помолімося за нещасних!

Поруч з нею, " плачучи, став навколішки малий Джек. Бідний хлопчик усе зрозумів. Дік Сенд, Нен, Том та інші негри стояли зі схиленими головами, проказуючи молитву за місіс Уелдон.

- А тепер, друзі мої,- мовила до супутників місіс Уелдон,- попрохаймо у Всевишнього сили й відваги для нас самих!

Атож! їхнє становище було таке важке, що їм залишалося тільки чекати порятунку від Всевишнього.

На «Пілігримі» не було ні капітана, щоб командувати, ні матросів, щоб виконувати команди. Судно перебувало серед безкраїх просторів Тихого океану, за сотні миль до найближчого берега, віддане на ласку вітру та хвиль.

Яка ж то лиха доля послала цього смугача назустріч «Пілігримові»? Яка ще лихіша доля спонукала нещасного капітана Халла, такого обережного й завбачливого, вирушити на полювання заради того, щоб довантажити трюми? І яка жахлива - хоч хай і поодинока в історії китового промислу - катастрофа: загинула вся команда китобійної шлюпки!

Так, лихо було страшне.

На борту «Пілігрима» не зосталося жодного моряка!

Ні, один усе ж зостався: Дік Сенд! Але він - молодий матрос, п'ятнадцятирічний юнак! [68]Однак тепер він - капітан, боцман, матрос, одне слово, уособлює собою всю команду.

На борту-є пасажири - мати з сином та їхні супутники, і це ще дужче ускладнювало становище.

Правда, є ще п'ятеро негрів. Це славні, хоробрі, сумлінні люди, готові виконувати його накази, однак вони анічогісінько не тямлять у морській справі!

Дік Сенд, схрестивши руки, непорушно стояв на палубі й дивився на хвилі, що- поглинули капітана Халла, якого він любив, мов батька. Потім окинув зором обрій, силкуючись нагледіти судно, що в нього міг би попросити допомоги або хоч пересадити на нього місіс Уелдон.

Юнак ні в якому разі не збирався покинути «Пілігрим», не довівши його до найближчого порту! На іншому судні місіс Уелдон і Джек були б у більшій безпеці, і він би принаймні не боявся за цих двох людей, що стали йому як рідні.

Але океан був пустельний. Круг «Пілігрима», скільки сягало око, були тільки небо та вода.

Дік Сенд надто добре знав, що вони перебувають далеко осторонь від морських торгових шляхів, а всі китобійні судна плавають іще далі, в південніших широтах, тримаючись місць свого промислу.

Доводилось дивитися небезпеці просто в вічі, бачити все так, як воно було. Що й робив Дік, щиросердно благаючи у Всевишнього допомоги й захисту. «Що робити? - думав він.- Яке рішення прийняти?»

Цієї миті на палубі знов з'явився Негору. Він пішов до камбуза відразу після катастрофи. Ніхто б не міг сказати, яке враження справила трагедія на цього загадкового чоловіка. Він дивився на згубне полювання, не зробивши жодного жесту, не мовивши жодного слова. Та ніхто в ті хвилини не звертав уваги на кока. Проте якби хто й подивився на португальця, то помітив би, що хоч він жадібно стежив за всіма подробицями полювання, обличчя його було незворушне. Він не підійшов до місіс Уелдон, коли та молилася за загиблих.

Негору попрямував на корму, де непорушно стояв Дік Сенд. Кок спинився за три кроки від юнака.

- Ви хочете поговорити зі мною? - ввічливо спитав Дік Сенд. [69]- Ні, я хотів би поговорити з капітаном Халлом,- холодно відповів Негору,- а якщо його немає, то з боцманом Говіком.

- Але ж вам добре відомо, що обидва вони загинули! - вигукнув юнак.

- То хто тепер командує на кораблі? - зухвало кинув Негору.

- Я,- не вагаючись, мовив Дік Сенд.- капітан «Пілігрима» тепер я.

- Ви?! - Негору здвигнув плечима.- П'ятнадцятирічний капітан?

- Так. П'ятнадцятирічний капітан! - відповів юнак, підступаючи до кока.

- Так,- сказала місіс Уелдон.- На судні є капітан - капітан Дік Сенд! Прошу це пам'ятати. І знайте - він зуміє добитись послуху від кожного!

Негору вклонився, насмішкувато промимривши кілька слів, що їх годі було розчути, й неквапливо повернувся до себе в камбуз.

І Дік нарешті прийняв рішення!

Тим часом вітер дедалі дужчав; шхуна-бриг, набравши ходу, вже покинула поле рачків.

Дік Сенд оглянув вітрила, поуім обвів уважним поглядом людей на палубі. Юнак розумів, яку велику відповідальність бере на себе, проте ухилятись від неї не хотів. Очі всіх супутників були звернеш на нього. І, прочитавши в цих очах беззастережну довіру, Дік Сенд у кількох словах сказав, що люди можуть цілком покластися на нього.

При цьому Дік Сенд не переоцінював своїх можливостей. Юнак міг залежно від обставин ставити чи прибирати вітрила з допомогою Тома та інших негрів, однак йому ще бракувало знань, потрібних для того, щоб визначати місцеперебування корабля в океані.

За чотири-п'ять років Дік Сенд досконало оволодів би прекрасним і водночас важким фахом моряка. Він навчився б послуговуватись секстантом - приладом, яким капітан Халл щодня визначав висоту небесних світил. За хронометром, що показував час Грінвічського меридіана, він би визначав довготу. Сонце б стало його повсякденним порадником. Місяць і планети говорили б йому: «Твій корабель тут, у цій точці океану!» Небесне склепіння - цей найдосконаліший і найточніший годинник із зірками-стрілками, що його не годен вивести з ладу ніякий удар,- показувало б [70] йому години й пройдені відстані. Шляхом астрономічних спостережень він би визначав - як щодня визначав і капітан Халл - місцеперебування свого корабля з точністю до однієї милі, нинішній та подальший правильний курс.

А поки що Дік Сенд міг робити це тільки приблизно, вимірюючи пройдений шлях лагом(47), визначаючи напрямок компасом та вносячи поправки на дрейф.

Проте він не злякався.

Місіс Уелдон зрозуміла все, що відбувалося в душі сміливого й рішучого хлопця.

- Дякую, Діку,- мовила вона твердим голосом.- З нами вже немає капітана Халла. Вся команда загинула разом з ним. Доля корабля в твоїх руках! Я певна, Діку, що ти врятуєш корабель і всіх нас.

- Так, місіс Уелдон,- відповів Дік Сенд,- я постараюсь це зробити.

- Том і його товариші - славні люди; ти можеш на них покластися.

- Я знаю. Я навчу їх морської справи, й ми разом керуватимемо «Пілігримом». У гарну погоду це легко. А в погану... ну що ж, поборемося з негодою і врятуємо вас, місіс Уелдон, вашого малого Джека і всіх інших! Я відчуваю, що здатен це зробити.

- А ти можеш сказати, Діку, де перебуває «Пілігрим» тепер? - спитала місіс Уелдон.

- Це дуже просто дізнатись,- відповів юнак.- Мені треба тільки глянути на карту, де капітан Халл учора позначив наше місцеперебування.

. - А ти зможеш повести корабель у потрібному напрямку?

- Так. Я триматиму курс на схід, до того місця на американському узбережжі, де ми повинні пристати.

- Однак, Діку,- мовила місіс Уелдон,- ти, мабуть, і сам розумієш, що ця катастрофа може та й має змінити наші попередні плани? Звісно, відпадає всяка необхідність вести «Пілігрим» до Вальпараїсо. Тепер треба плисти до ближчого порту на американському узбережжі.

- Безперечно, місіс Уелдон,- відповів Дік Сенд.- Можете не боятись. Американський берег сягає так

(47) Лаг - прилад для вимірювання швидкості ходу судна й пройденого шляху. [71]далеко на південь, що ми до нього десь неодмінно та пристанемо.

- А де він, коли дивитися звідси? - спитала місіс Уелдон.

- Он там,- відповів Дік Сенд, показуючи рукою на схід.

- Ну що ж, Діку, прийдемо ми до Вальпараїсо чи до якогось іншого порту - байдуже. Головне для нас - дістатись до берега.

- Ми до нього обов'язково дістанемось, місіс Уелдон, і я вас висаджу в безпечному місці,- впевнено відказав юнак.- Сподіваюсь, неподалік од берега ми зустрінемо яке-небудь каботажне судно. А норд-вест дужчає, місіс Уелдон! Коли він протримається, ми пройдемо чималий шлях і швидко дістанемось до берега. Напнемо всі вітрила - від грота до клівера!

Дік Сенд говорив з упевненістю бувалого моряка, котрий чув під ногами палубу надійного корабля - корабля, який не повинен підвести його. Він уже був зібрався з допомогою негрів поставити вітрила й стати за стерно, аж тут місіс Уелдон нагадала йому, що насамперед він має визначити місцеперебування «Пілігрима».

І справді, це належало зробити передусім. Дік Сенд пішов до капітанської каюти і приніс звідти карту, де звечора капітан Халл позначив крапкою їхнє місцеперебування. Він показав місіс Уелдон, що шхуна-бриг перебуває на 43°35' південної широти і 164° 13' західної довготи, бо за останні двадцять чотири години судно майже не зрушило з місця.

Місіс Уелдон схилилася над картою. Вона вдивлялася в коричневу пляму, що нею позначено землю, праворуч од цього широкого океану. То був берег Південної Америки, велетенський бар'єр між Тихим і Атлантичним океанами - від мису Горн аж до берегів Колумбії. Розглядаючи, отак як вона, недосвідченими очима карту, де вміщався цілий океан, можна було подумати, що берег зовсім недалечко й довезти туди пасажирів на «Пілігримі» - легка й незабарна справа. Ця ілюзія незмінно виникає у кожного, хто незнайомий з масштабами морських карт. Місіс Уелдон і справді здавалося, що до землі рукою подати, як і на оцьому клапті паперу.

Та коли б хто зобразив «Пілігрим» на цьому папері, витримавши точний масштаб, то судно було б куди [72] менше за найдрібнішу з мікроскопічних інфузорій! І тоді ця математична точка, позбавлена відчутних розмірів, так само б загубилася на карті, як і сама шхуна-бриг серед безкраїх тихоокеанських просторів!

Дік Сенд уявляв собі все це не так, як місіс Уелдон. Він знав, що до землі далеко, що до неї плисти чимало сотень миль. Але він уже прийняв рішення. Відповідальність, яку він узяв на себе, робила його дорослим.

Настав час діяти. Треба було скористатися з цього норд^веста, що дужчав і дужчав, пересилюючи супротивний вітер, який повівав досі. Табунці пір'ястих хмар високо в небі вказували на те, що він віятиме досить тривалий час.

Дік Сенд покликав Тома і його товаришів.

- Друзі мої,- мовив він.- На нашому судні немає іншої команди, крім вас. Я не можу керувати «Пілігримом» без вашої допомоги. Ви не моряки, але у вас дужі руки. Тож коли ви ними як слід попрацюєте, ми зможемо повести «Пілігрим» належним курсом. А від цього залежатиме наш загальний порятунок.

- капітане Дік,- відповів Том,- мої товариші і я - віднині ваші матроси. Доброї волі нам не бракує. Все, що ми здатні зробити за вашими наказами, зробимо!

- Чудові слова, Томе,- зауважила місіс Уелдон.

- Так, чудові слова,- повторив Дік Сенд.- Проте нам слід діяти обережно. Я не хочу ризикувати, тож не буду ставити водночас усіх вітрил. Краще йти трохи повільніше, зате з більшою безпекою. Цього вимагають обставини. Я покажу кожному з вас, друзі мої, що він має робити. Сам я стоятиму за стерном, доки стане снаги. Вряди-годи я лягатиму на дві-три години відпочити - цього мені буде досить. Однак треба, щоб на дві-три години хтось із вас заступав мене. Я вам, Томе, покажу, як керувати, послуговуючись компасом. Це зовсім неважко, і ви швидко навчитеся тримати правильний курс.

- Постараюсь навчитися, капітане Дік,- відповів старий негр.

- От і гаразд,- сказав юнак.- Постійте зі мною біля стерна до вечора, і, якщо я геть стомлюся, ви вже сьогодні заступите мене.

- А я? - спитав малий Джек.- Невже я ні в чому не зможу допомогти моєму другові Діку? [73]- Звичайно, зможеш, любий мій хлопчику,- відповіла місіс Уелдон, пригортаючи Джека.- Тебе також навчать керувати судном, і я певна: коли ти стоятимеш за стерном, вітер буде супутний.

- Звичайно, мамо, звичайно! Обіцяю тобі! - вигукнув хлопчик, плещучи в долоні.

- Так,- сказав усміхаючись юнак.- Добрі юнги приносять кораблеві супутний вітер. Це знають старі моряки.

І докинув, звертаючись до Тома та інших негрів:

- А зараз, друзі мої, треба підняти грот. Будемо брасопити реї. Всі повинні точно виконати все, що я скажу.

- До ваших послуг, капітане Дік! - відповів Том.- Ми до всього готові.

Поиск по сайту: